Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лекція 2. Природна основа особистості






 

1. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда.

2. Поняття про мозок і психіку.

3. Нервова система: функції і будова.

Ключові терміни та поняття

Ендопсихіка, екзопсихіка, біологічне та соціальне, аксон, дендрит, синапс, мозок, психіка, свідомість, свідоме, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме, центральна нервова система, нейрон, рефлекс, рефлекторна дуга, перша та друга сигнальні системи.

 

1. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда

Філогенез (від гр. – рід, плем’я і породжую) – історія попереднього розвитку різних родів і видів організму (як сукупності). Філогенез у психології означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя).

Онтогенез (від гр. єство і породжую) впливає на індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження і до кінця життя двома шляхами біологічним і соціальним.

За даними психолога Костюка Г.С. онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, а онтогенез особистості – соціальною.

Біологічна спадковість – це генетичний апарат людини, що сформувався у процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму.

Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного і суспільного розвитку.

Одні вчені вважали, що онтогенез психіки детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю, інші – вбачали психічний розвиток індивіда не в природі, а в соціальних умовах його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов.

Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі (вроджені особливості). Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання, властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з її органічними потребами. Нервова система дитини має у собі спадково зумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.

Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей. Вони реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах, а засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології.

У психології помітне місце займають теорії, що виділяють в людині дві основні під структури, сформовані під впливом двох факторів – біологічного і соціального. Отже, структуру психіки людини можна поділити на ендопсихічну (від.гр. усередині) та екзопсихічну (від гр. – зовні) організацію.

“Ендопсихіка” (від гр. усередині) – як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій, внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини. Це та частина психіки, що відбиває стан нашого організму – потреби, емоції, відчуття комфорту і дискомфорту.

“Екзопсихіка” (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого вона може так чи інакше ставитися. Екзопсихіка – це та частина психіки людини, що відбиває зовнішню реальність, щодо організму людини: частину свого змісту психіка черпає із зовнішньої реакції (образи, відчуття, уява).

Іноді ендо- і екзопсихіку важко відрізнити. Наприклад, відчуття болю ендопсихічне, хоча джерелом його є якийсь зовнішній предмет (гострий ніж або гаряча праска), а відчуття холоду – екзопсихічне, оскільки сигналізує про зовнішню температуру, а не про температуру нашого тіла. Але воно викликає дискомфорт („ноги змерзли”), і ми відносимо це відчуття до нашого тіла.

Інтропсихіка – та частина, що є продуктом власного функціонування, ніби „власні” процеси психіки (думки, вольові зусилля, фантазії, самонавіювання).

Таким чином, ендопсихіка обґрунтована біологічно, а екзопсихіка визначається соціальним фактором. Природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставленими одні одним як самостійні підструктури особистості. Вони утворюють єдине ціле.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал