Задача 5. Чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства у базовому періоді становила 4200 осіб

Чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства у базовому періоді становила 4200 осіб. У звітному році обсяг виробництва зріс на 52%, а відносна економія працюючих становила 41 осіб.

Визначити приріст продуктивності праці у звітному році.

Самостійна робота 8

Тема: Оцінка основних засобів підприємства

Форма роботи – вивчення теоретичного матеріалу, виконання практичного завдання

Література: 4.1, 7, 8, 9, 11, 14.

План:

1. Оцінка основних засобів.

2. Поняття зносу основних засобів, його види.

Методичні рекомендації

Питання 1. Оцінка основних засобів

Для правильного визначення загального обсягу основних засобів, їхньої динаміки та структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період необхідна оцінка основних засобів.

Оцінка основних засобів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацьовуванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних засобів. Основні засоби оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних засобів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних засобів – це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місце використання.

Відновлена вартість основних засобів – це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних засобів – це вартість у новому, незношеному стані. Саме за цією вартістю засоби рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних засобів характеризує реальну їхню вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних засобів. Залишкова вартість основних засобів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьо­ваних основних засобів.

Балансова вартість групи основних засобів підприємства на початок розрахункового року (БВ_ОЗ) обчислюється за формулою:

БВ_ОЗ = БВ_О + В_НОЗ + В_КР + В_РЕК – В_В – АВ_О,

де БВ_О – балансова вартість групи основних засобів на початок року, що передував звітному;

В_НОЗ – витрати на придбання нових основних засобів;

В_КР – вартість здійснення капітального ремонту основних засобів;

В_РЕК – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_В – вартість виведених з експлуатації основних засобів протягом року, що передував звітному;

АВ_О – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Питання 2. Поняття зносу основних засобів, його види.

Основні засоби протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) та економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих засобів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонту, і ту, що в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює подальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно на­громаджуване) фізичне спрацювання основних засобів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити з допомогою коефіцієнта фізичного зносу, що може бути обчислений такими методами:

1) на підставі строків служби основних засобів:

,

де К_Ф.ЗН – коефіцієнт фізичного зносу об’єкта основних засобів;

Т_Ф, Т_К.В – відповідно фактичний строк служби та очікуваний термін корисного використання об’єкта основних засобів, років;

2) на підставі співвідношення величини зносу основних засобів у вартісному виразі та їх початкової (або переоціненої) вартості:

,

де К_Ф.ЗН – коефіцієнт фізичного зносу об’єкта основних засобів;

де С_ЗН – коефіцієнт фізичного зносу об’єкта основних засобів, грн.;

В_П – початкова вартість об’єкта основних засобів, грн.

Техніко-економічне старіння основних засобів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве, насамперед, знаряддям праці та транспортним засобам і пов’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що екс­плуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити з допомогою коефіцієнта (відносного показника) К_ТЕС, який розраховують за формулою:

,

де В ₀, В ₁ – повна вартість (ціна) застосовуваних й нових засобів праці;

П ₀, П ₁ – відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).

Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Зміст практичного завдання