Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Портфель екскурсовода






 

 

 

 

.

ЗАКЛЮЧЕННЯ (приклад) Шановні друзі!

От і скінчилася наша екскурсія по давньому Києву, сучасній столиці молодої незалежної Української держави. Ви проїжджали вулицями міста, милувалися його архітектурою, парками і скверами, захоплювались неповторною красою міських краєвидів.

У ході екскурсії ви відвідали майже всі визначні райони міста, в яких збереглися сліди минулих епох в історії Києва.

Ви побували на місці стародавнього Дитинця, де розміщувались укріплені городища Кия, Олега, Ольги, Святослава, Володимира та інших князів. Сам рельєф тієї місцевості, високі гори над Дніпром допомогли вам у думках повернутися до сивої давнини, уявити храми і палаци княжого міста. З високих дніпровських схилів ми милувалися панорамою Подолу, лівого берега Дніпра.

Маємо надію, що незабутнє враження на вас справила площа Б. Хмельницького, колишня територія града князя Ярослава, Софійський собор і Золоті ворота, свідки тих далеких часів.

Екскурсія по Подолу допомогла вам уявити, яким було життя в Києві у ХУІ-ХУПІ ст.: Магдебурзьке право, розвиток ремесла, торгівлі, освіта. Ви згадали видатних діячів, які сприяли заснуванню та розвитку Києво-Могилянської академії: Петра Могилу, гетьмана П. Сагайдачного, Г. Сковороду та багатьох інших. А поїздка по Володимирській вулиці розкрила вам Київ нових часів, періоду XIX - початку XX ст.

Ви милувалися строгими лініями архітектурних споруд у стилі класицизму - Університету, першої гімназії, будинку Президії НАН України; вшанували пам'ять багатьох видатних людей, життя яких було пов'язане з цим районом - Т. Шевченка, М. С. Грушевського, акад. В. Вернадського, художників Врубеля і Васнєцова, письменника Я. Гашека та ін.

Сподіваємося, що Печерськ захопив вас своєю самобутньою красою - розміщенням на високих придніпровських горах, парками, алеями, пам'ятками історії та культури від сивої давнини до сучасності. Ми відвідали пам'ятник Невідомому солдату на Площі Слави, побували біля Верховної Ради України, бачили будинок Кабінету міністрів, відвідали Європейську площу, звідки проглядається Майдан незалежності з встановленим на ньому обеліском, що символізує нову добу в історії Києва і всієї України.

Завершуючи нашу екскурсію, ми повинні відзначити, що вона неспроможна була охопити всього розмаїття пам'яток природи, історії, архітектури та мистецтва, що зберігаються в Києві. Для докладного знайомства з Києвом бажано організовувати екскурсії по окремих районах міста або тематичні екскурсії.

Але, підводячи підсумки оглядової екскурсії, ми сподіваємось, що вона допомогла вам осягнути той величезний внесок, який зробив Київ в національну історико-культурну спадщину нашого народу.

Отже, шановні друзі, до зустрічі на нових маршрутах.

 

Гора Сивуля В сиву давнину, коли на наш край нападали турецько-татарські орди, жила в одному гірському поселенні жінка, що мала красуню доньку. Дівчина була доброю, слухняною дитиною, працьовитою, швидкою в роботі. Мама не могла натішитись своєю дочкою. Зранку, до схід сонця, вони вставали, брались до роботи, а вечором, дякуючи Богові за прожитий день, лягали спати. Життя в поселенні проходило спокійно, розмірено. Аж в одну з ночей над селом почулися пронизливі крики: «Татари! Татари!». Чужинці підпалювали хати, вбивали старих людей і тих, хто чинив опір, а молодих брали в полон. Кругом чулись стогони, крики, плач. Люди, рятуючись від насильства, тікали в ліси. Серед втікачів були й мати з дочкою Бистрицею. Коли дівчина побачила, що татари наздоганяють людей, то сповільнила біг і лишилась позаду. Вона сподівалась, що переслідувачі, забравши її, не підуть за іншими. Так і сталось: татари були в захопленні від дівочої краси, вони схопили дівчину і повернулися в свій табір на ночівлю. Стомлені після грабежів і розбоїв, нападники позасинали. Не спала тільки сторожа і бранці. Бистриця ніжним голосом почала співати чудових українських пісень. Заколисана прекрасним співом, охорона поснула. Тоді дівчина потихеньку, навшпиньки, переступаючи сплячих варварів, втекла. На світанку татари проснулись і побачили пропажу. Вони кинулись на всі сторони розшукувати втікачку. Пронизливі татарські очі побачили збиту росу на одній із стежин і погнались в тому напрямку навздогін Бистриці. Дівчина, побачивши ворогів, зрозуміла, що не втече. Тоді вона стала на коліна і звернулась із благанням до Бога, щоб захистив її, не дав у руки злодіїв. Татари швидко наближались, а Бистриця, зводячи руки до неба, все просила Бога про спасіння. Коли яничари, здавалося, от-от схоплять дівчину, коли вже їхні чорні руки простяглись до юної краси, - раптом сталось диво: дівчина ніби ввійшла в землю, і з того місця побігла швидка річка. А татари перетворились на каміння. Через якийсь час мати Бистриці побачила, що її донька зникла, що її немає серед живих втікачів, які заховались у лісі. Люди розповіли матері, що бачили, як Бистриця потрапила в полон, чули, що вона втекла від татар. Гірко заплакала мати за зниклою донею. Ходила темними лісами, розшукувала свою дитину, тужила, кликала її. Але ніхто не відзивався, тільки природа відповідала сумним співом пташок. Одного дня стомлена мати почула дзюркотання річки. Підійшла вона, щоб напитись води, схилилась над прозорою, дзеркальною водою – і відсахнулась. З води на неї дивилось зболене, вимучене стражданням обличчя старої сивої жінки. Мати зрозуміла, що це вона, тільки горе так швидко зістарило її. Сіла жінка над водою і заплакала: - Донечко моя…Моє миле, єдине дитя…Де тебе шукати? Куди мені йти за тобою? Де тебе знайти? Гіркі, пекучі від болю, мамині сльози капали в воду. І раптом річка зашуміла, завирувала, обізвалась доччиним голосом:
  • Мамочко, не плач, не сумуй. Я тут, біля тебе. Тепер я річка – Бистриця.
  • Доню, - зраділа мати, - як добре, що я знайшла тебе. Відтепер ніколи я
  • тебе не покину, не залишу одну. Ніхто нас не розлучить.
Перетворилась мати на гору, білу на вершині, як сиве мамине волосся, - Сивулю. І з того часу вони разом – мати і донька – Сивуля і Бистриця. Сивуля шумить своїми лісами, коли тихо і лагідно, а коли тривожно, а Бистриця їй відповідає дзюркотанням води.

 

ЧОМУ ГОРА СИВУЛЕЮ НАЗИВАЄТЬСЯ.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал