Причини виникнення державного боргу

Державний борг – це борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету. Чим довше зберігається дефіцит держбюджету, тим більшим стає державний борг.

Коли держава вирішує позичати гроші, вона випускає державні цінні папери (ощадні бони, казначейські векселі тощо), які продає, а отримані кошти використовує на покриття бюджетного дефіциту.

Нагромадження державного боргу – процес внутрішньо вибуховий, бо наявний борг повинен обслуговуватися, принаймні; повинен виплачуватися процент. Якщо навіть первинний бюджет збалансований, тобто видатки дорівнюють надходженням, то уряд вимушений брати позику, щоб оплачувати процент за наявний борг. Можна сказати, що борги мають властивість “підгодовувати самих себе”.

Щоб зменшити тягар державного боргу, уряд може емітувати (випускати) гроші. Це, по-перше, забезпечує ресурси уряду фактично безплатно, а по-друге, якщо зростання кількості грошей в обігу зрештою призведе до інфляції, то реальна вартість номінального боргу зменшиться. Та не варто забувати, що така грошова емісія, направлена на покриття державного боргу, може привести до серйозних порушень макроекономічних пропорцій.

Крім зменшення дефіциту через скорочення видатків, або збільшення податків, або застосування додаткової емісії грошей, борг можна стабілізувати через невиконання зобов’язань, особливо перед зовнішніми кредиторами, розглядається як втрата довір’я і суттєво псує репутацію уряду. Тому за винятком повоєнних чи пореволюційних періодів (коли вину можна перекласти на виняткові обставини або попередні режими), уряди тільки під дуже суворим тиском вдаються до невиконання зобов’язань.

В середньому державний борг в країнах Європи, наприклад, становить приблизно половину річного ВВП. Не можна порівнювати абсолютні величини боргу різних країн. Має значення насамперед спроможність повертати борги. Тому першочерговим завданням уряду є стабілізація не боргу як такого, а відношення “борг – ВВП”. Якщо ВВП стабільно зростає, то відношення “борг – ВВП” може залишатися сталим, навіть коли державний борг зростає. Якщо ж темпи зростання боргу прискорюються, а темпи зростання ВВП зменшуються, то процес нагромадження боргу стає небезпечним.

Серед економістів існують дві точки зору з питання про вплив зовнішнього та внутрішнього державного боргу на розвиток економіки в цілому. Ті, хто виступає проти державного боргу, наводять наступні аргументи:

а) державний борг віддає сьогодні в заставу майбутні доходи і лягає тягарем на наступні покоління. Ситуація загострюється, якщо взяті у борг кошти держава використовує не для капіталовкладень у перспективні галузі, а для поточного споживання. В майбутньому для покриття боргу треба буде або збільшувати податки, або зменшувати соціальні витрати;

- оскільки державні витрати – непродуктивні, то і позики для їхнього фінансування – нерозумні;

- якщо держава починає позичати, вона вже не зійде з цього шляху доти, доки не стане банкрутом;

- державні позики не є бажаними, якщо вони здійснюються не з надлишкових резервів приватного сектору.

Прихильники державного боргу стверджують, що:

- державний борг – це практично кредит, за допомогою якого створюються нові обсяги капіталу, що забезпечують економічне зростання;

- великий державний борг збільшує витрати і споживання – отже, він стимулює зростання виробництва;

- громадяни хочуть надійно вкласти свої гроші – цю можливість і надає їм держава, коли випускає та продає державні цінні папери.