Фінансові джерела санації підприємств

Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел її фінансування.

Основними джерелами фінансування санації можуть бути:

- власні кошти підприємств (самофінансування);

- кошти власників;

- кошти кредиторів;

- державні кошти.

Крім того, в окремих випадках держава може здійснювати непрямі методи сприяння санації господарюючих суб'єктів у вигляді надання по­даткових пільг, створення особливих умов діяльності підприємствам.

Використання власних фінансових ресурсів спрямовується, як правило, на поліпшення або відновлення платоспроможності та ліквідності господарюючих суб’єктів. Дану процедуру здійснюють, як правило, за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення виручки від реалізації.

Реструктуризація активів здійснюється за рахунок таких видів санаційних заходів:

- мобілізації фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів, боргові цінні папери тощо);

- лізингу основних фондів;

- здачі в оренду основних фондів, які не використовуються у виробничому процесі;

- продажу окремих, нерентабельних або низько рентабельних структурних підрозділів;

- удосконалення структури оборотного капіталу за рахунок змен­шення частки низько ліквідних оборотних активів; рефінансування дебіторської заборгованості шляхом пере­ведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів - гроші, короткострокові фінансові вкладення.

Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів:

- заморожування інвестиційних вкладень з довготривалим стро­ком окупності;

- зниження валових витрат за рахунок визначення їх оптималь­ного рівня.

Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулю­вання збуту шляхом надання знижок покупцю, масовою рекламою тощо.

Санаційні заходи можуть бути спрямовані і на реструктуризацію пасивів підприємства, результатом якої досягаються зміни розмірів та структури фінансових джерел формування активів. У даному випадку мова йде насамперед про зменшення статутного фонду за рахунок змен­шення номінальної вартості акцій та зменшення їх кількості з метою:

- одержання санаційного прибутку з наступним спрямуванням його на покриття балансових збитків;

- приведення у відповідність розміру основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу та ін.

Значний тягар фінансування санаційних заходів підприємства не­суть як правило, його власники - акціонери, пайовики та ін. Вони можуть здійснювати фінансування санації шляхом збільшення (змен­шення) статутного фонду, наданням позик, наданням цільових внесків на безповоротній основі та ін.

Збільшення статутного фонду може здійснюватися шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, збільшення номінальної вартості існуючих акцій, обміну облігацій на акції. Основною метою збільшення статутного фонду в санаційних цілях є мобілізація додаткових внесків інвесторів.

Участь кредиторів у фінансовій санації боржника може здійснюватися шляхом:

- відмова від дивідендів та винагороди за виробничі результати;

- надання працівниками позик підприємству.

Фінансову підтримку санації підприємств може надавати і держава.

Це може бути здійснено у випадках, коли мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації державного підприємства, а продукція, що виробляється, суспільно необхідна. У даному випадку на рівні відповідних держав­них структур може бути прийняте рішення про надання фінансової підтримки збитковим підприємствам.

Державна фінансова підтримка санації підприємств може здійснюватися:

- прямим бюджетним фінансуванням у вигляді надання субсидії, дотацій, повного або часткового викупу державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства. Пря­ме бюджетне фінансування санації державних підприємств здійснюється у випадках, коли підприємство зазнало збитків від стихійного лиха і вони не відшкодовані органами страху­вання та в інших випадках;

- наданням бюджетних позик тощо.

Крім прямого бюджетного фінансування санації держава може здійснювати і непрямі форми впливу фінансової підтримки підприємств. Такими методами фінансової підтримки підприємств можуть бути:

- надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію підприємств-конкурентів або на об'єднання їх інтересів;

- надання державних гарантій і державного страхування кредитів;

- регулювання механізму ціноутворення;

- зниження податкового тиску, списання податкових зобов'язань тощо;

- відстрочка і розстрочка за платежами до бюджету на умовах податкового кредиту;

- стимулювання лізингової форми фінансування виробничо-технічних санаційних заходів;

- активізація участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгованості;

- проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фінансування санації виробництва.

Державна підтримка санації підприємств тим чи іншим методом залежить від конкретних характеристик підприємства, його народно­господарського та регіонального значення, глибини фінансової кри­зи. Найбільш економічними методами державної підтримки санації підприємства вважаються такі як надання різного рівня державних гарантій та різних форм підтримки фіскального характеру у вигляді стимулювання лізингу та активізації участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгованості.

9.6 Реструктуризація підприємств, її види та показник ефективності

У складі комплексу фінансово-економічних та організаційно-правових заходів за фінансового оздоровлення підприємства-боржника важливе значення відіграє реструктуризація (реорганізація).

Реструктуризація підприємства - здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності вироб­ництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реорганізація підприємства (його злиття з іншим, економічно міцним підприємством, приєднання до іншого фінансово-стійкого підприємства, розподіл на самостійні підприємства, перетворення в підприємство іншої форми власності) проводиться за рішенням влас­ника його майна або уповноваженого власником органу, а також за рішенням господарського суду.

Реструктуризація державних підприємств здійснюється у відповідності з рекомендаціями, затвердженими Міністерством економіки України.

Здійснення реструктуризації передбачає проведення, перш за все, аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. Даний аналіз повинен містити оцінку загальної вартості майна підприємства, активів і пасивів його балансу, їх структури, аналіз кредиторської і дебіторської заборгованості, аналіз прибутковості і рентабельності виробництва, а також розрахунок коефіцієнтів абсолютної ліквідності і платоспроможності, які характеризують рівень фінансового стану підприємства.

Отримані дані аналізу вивчаються і на їх основі робиться висновок щодо ліквідації підприємства через процедуру оголошення його бан­крутом або щодо реорганізації.

При прийнятті рішення про реорганізацію підприємства складається проект заходів з реорганізації, який повинен включати:

- економічне обґрунтування необхідності проведення реструк­туризації;

- пропозиції щодо форм і методів реструктуризації;

- витрати на проведення реструктуризації та джерела їх покриття; заходи, спрямовані на розв'язання фінансових, соціальних та з інших проблем, пов’язаних з реалізацією проекту з реструктуризації підприємства.

Реструктуризація (реорганізація) підприємства може включати в собі такі заходи:

- заміна керівника підприємства;

- відокремлення від підприємства непрофільних структурних підрозділів;

- продаж зайвих основних фондів та устаткування;

- розподіл великих підприємств на ряд невеликих;

- часткова або повна приватизація; часткове закриття;

- проведення процедури банкрутства та ін.

Реструктуризація може бути: фінансова, оперативна та стратегічна.

Фінансова реструктуризація передбачає зміни структу­ри та розмірів власного й позичкового капіталів та інших пасивів підприємства. Зміну структури пасивів можна здійснювати шляхом:

- відстрочки погашення кредиторської заборгованості;

- одержання додаткових кредитів;

- списання заборгованості чи її частки;

- збільшення статутного фонду;

- зниження процентної ставки із заборгованості;

- заморожування інвестиційних вкладень;

- отримання від інвесторів нових інвестицій.

Оперативна реструктуризація полягає у визначенні голов­них видів діяльності і розробці конкретних пропозицій, а також заходів з ліквідації недоліків у господарсько-фінансовій діяльності підприємства з мінімальними витратами. Вона здійснюється в коротко­строковому періоді і якщо підприємство вирішує питання підвищення платоспроможності та ліквідності за рахунок власних ресурсів у рам­ках переважно санаційної реструктуризації. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

- скорочення чисельності працюючих;

- вдосконалення організації виробництва;

- вдосконалення управління грошовими потоками;

- економія витрат;

- виключення збиткових видів діяльності;

- підвищення контролю за якістю продукції та витрачанням фінансових ресурсів.

Стратегічна реструктуризація полягає у розробці та здійсненні довгострокових заходів зі зміцнення виробництва та фінансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування. Основними шляхами цієї реструктуризації можуть бути:

- реструктуризація організаційної структури підприємства та реструктуризація власності;

- впровадження нових технологій;

- придбання та установка нового обладнання;

- розробка нових видів продукції;

- пошук нових ринків збуту;

- підвищення кваліфікації персоналу.

Практика багатьох країн показує, що єдиного рецепта реструк­туризації не існує. Вона може здійснюватися в багатьох напрямках, у різних умовах, спрямовуватися на різні результати за допомогою різних заходів та з різними ресурсами.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів повинен бути індивідуальним по кожному підприємству, залежно від рівня економічного стану підприємства, що реорганізовується. Однак при проведенні реструктуризації підприємства шляхом його розукрупнення обов'язковими умовами є наявність бізнес-планів новостворюваних підприємств.

При проведенні санації державних підприємств шляхом їх реорганізації, яка передбачає повну або часткову зміну власника, його статутного фонду, розроблені умови реструктуризації узгоджу­ються з органом, який керує державним майном, і антимонопольним комітетом у межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації погоджуються з відповідним органом приватизації.

При розукрупненні підприємства, яке реструктуризується, нові підприємства, які виділяються, отримують статус нової юридичної особи і майна на основі розподільного балансу. При злитті підприємств, які знаходилися в кризовому стані, з фінансово стійким підприємством, підприємство-боржник втрачає свій юридичний статус. При поглинанні фінансово-неспроможного підприємства підприємством-санатором підприємство-боржник також втрачає свою юридичну самостійність.

Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за боржни­ком, його адміністрацією, якщо боржник сам звернувся в господарський суд із заявою про визнання його банкрутом.

Найбільш оптимальною організаційно-правовою формою юридичної особи боржника для проведення санаційної реструктуризації, як показує практика фінансового оздоровлення підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою, є створення акціонерного товари­ства. В даному випадку у створеному товаристві з'являється можливість легко замінити власника статутного фонду шляхом укладання угоди між санатором і акціонером про передачу частки акцій санатору в обмін на погашення ним боргу суспільства. Це сприяє фінансовому оздоров­ленню підприємства.

Показниками ефективності реструктуризації підприємств можуть бути:

- зростання продуктивності праці за рахунок запровадження сучасної системи машин, автоматизованих ліній та ін.;

- зниження витрат виробництва;

- досягнення і зростання прибутковості;

- обсягів виробництва та продаж продукції;

- грошових надходжень;

- оновлення платоспроможності та ліквідності.

9.7 Сутність банкрутства та причини його виникнення

В умовах переходу до ринкової економіки фінансовий стан підприємств повинен бути стійким, щоб за рахунок власних коштів формувати власні активи, не допускати необґрунтованої дебіторської та кредиторської заборгованості, розраховуватись вчасно за своїми зобов'язаннями. Однак економічна криза в країні призводить до того, що погіршується фінансовий стан багатьох підприємств, зростає кількість збиткових підприємств, збільшується дебіторська та кре­диторська заборгованості, затримуються або не здійснюються вчасно платіжні зобов'язання. Тобто створюються умови для банкрутства підприємств.

Банкрутство - неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єктами банкрутства можуть бути боржники, неплато­спроможність яких виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про­тягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити креди­тору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового догово­ру та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послу­ги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справах про банкрутство.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги, щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також в органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Умови і порядок визнання боржників - суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами, порядок здійснення процесу банкрутства, задоволення претензій кредиторів визначається Законом України " Про банкрутство" від 14.05.1992 року зі змінами, Законом України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999р. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації. Вони не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, в окремих випадках.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розгля­даються ними за місцезнаходженням боржника.

Причини банкрутства різні і можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

До зовнішніх можна віднести: скорочення попиту на продукцію підприємства і спад цін на неї; зростання цін на сировину; матеріали та енергоресурси; економічна криза та інфляція в країні.

До внутрішніх причин банкрутства можна віднести: недостатньо кваліфіковане керівництво підприємством; його нездатність своєчасно і правильно реагувати на зміни в економіці; промахи у виробничо-технічній політиці; помилки у виборі стратегії розвитку підприємства; невміння організувати колектив на виконання поставлених завдань.

Зовнішнім показником банкрутства (неспроможності) підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність забезпечити ви­конання вимог кредиторів, якщо вони сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом, як правило, трьох місяців з дня настання строків їх виконання.

Водночас, крім реального, банкрутство може бути умисним і фіктивним, прихованим і технічним.

Банкрутство приховане - навмисне приховування факту стійкої фінансової неспроможності поданням недостовірних даних кредито­рам, державним органам та іншим зацікавленим особам. Має на меті одержання кредиту, вигідного державного замовлення і т. ін. Якщо приховування банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство технічне - характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний значною прострочкою його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, не призводить до його юри­дичного банкрутства.

Банкрутство умисне - це свідоме доведення суб'єкта підприєм­ницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, до якого з корисливих мотивів удається власник або посадова особа підприємства, вживаючи протиправних заходів, або не виконуючи чи неналежно виконуючи свої службові обов'язки, і яке істотно зашкоджує державним або громадським інтересам чи законним правам власників та кредиторів. Винні в доведенні до банкрутства особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство фіктивне — явно неправдива заява громадянина - засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підприємства про фінансову неспроможність виконати зобов'язання пе­ред. кредиторами та бюджетом. Такі дії мають на меті: порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; приховати незаконне витрачання коштів; ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію підприємства з метою зміни форми власності; увести в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства. Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

9.8 Процедура виникнення боржника банкрутом

В умовах ринкової економіки банкрутство підприємств є звичайним явищем.

У випадках необхідності прийняття відповідним органом рішення про оголошення підприємства банкрутом проводиться поглиблений аналіз його фінансового стану, метою якого є визначення ступеня платоспроможності підприємства, поточної і загальної ліквідності, забезпеченості власними коштами і т. ін.

При виявленні незадовільного фінансового стану підприємства воно вважається неплатоспроможним і може бути оголошено банкрутом

Питання про визнання підприємства банкрутом вирішується го­сподарським судом за місцезнаходженням боржника. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява до господарського суду будь-якого кредитора або боржника.

Боржник звертається до господарського суду у випадках його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

Заява боржника крім його найменування, найменування господарсь­кого суду, до якого вона подається, повинна містити такі відомості: суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями, розмір заборгованості за податками і зборами, з виплати заробітної плати працівникам боржника, відомості про наявність у боржника майна, грошових коштів і дебіторської заборгованості та ін.

До заяви боржника додаються: рішення власника майна (органу, упо­вноваженого управляти майном боржника) про звернення боржника до господарського суду з заявою, перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його вартості та місцезнаходження на момент виникнення права застави, протокол загальних зборів працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство, бухгалтерський баланс на останню звітну дату, інші документи.

Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, до­статнього для покриття судових витрат. Одночасно з заявою боржник подає план санації підприємства.

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про бан­крутство юридичної особи у випадку, якщо боржник нездатний задоволь­нити протягом трьох місяців визнані ним претензійні вимоги до боржника в розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. При цьому кредиторами можуть бути визнані як юридичні, так і фізичні особи. Для визнання їх кредиторами, вони повинні надати боржнику майнові вимоги, які підтверджені відповідними документами. Особи, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою, не є кредиторами.

У заяві кредитора повинні бут боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті, докази того, що сума вимог обґрунтована і перевищує суму три­ста мінімальних розмірів заробітної плати та інше. До заяви кредитора додаються: копії неоплачених боржником розрахункових документів з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття їх до виконання із зазначенням дати прийняття; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою, та ін.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні провести збори кредиторів про розгляд на них питання про порушення справи про банкрутство боржника. Рішення зборів вважається дійсним, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких складають не менше двох третіх загальної суми претензій. У зборах кредиторів мають право брати участь розпорядник майна, боржник і голова ліквідаційної комісії.

При поданні заяви про порушення справи про банкрутство боржни­ка кредитор зобов'язаний надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.

Заяви та відповідні документи, що надійшли до господарського суду, розглядаються суддею, який виходячи з правильності і повноти оформ­лених документів, приймає рішення про прийняття заяви до розгляду або ж про відмову в прийманні.

Відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство може бути у випадках, якщо боржник не включений до Єдиного дер­жавного реєстру підприємств та організацій України, або до Реєстру и вказані найменування господарсь­кого суду та кредитора, їх поштові адреси, розмір вимог кредитора до

суб'єктів підприємницької діяльності, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою, або в сумі вони складають менше трьох­сот мінімальних розмірів заробітної плати та інше. У разі відмови у прийнятті заяви виноситься ухвала, яка направляється заявнику не пізніше пяти днів з дня її надходження разом з доданими до неї до­кументами.

У ряді випадків заява про порушення справи про банкрутство може бути повернута у термін, не пізніше п'яти днів з дня її надходження до господарського суду. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.

У випадках прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. У прийнятій ухвалі вказується інформація:

- про прийняття заяви до розгляду;

- про введення процедури розпорядження майном боржника;

- про призначення розпорядника майном;

- дата проведення підготовчого засідання суду;

- введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;

- розмір вимог кредиторів;

- дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про визнан­ня боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та ін.

У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін та виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний термін оголошен­ня про порушення справи про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які мають бажання взяти участь у санації боржни­ка. Якщо боржником є державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, суддя виносить ухвалу про зупинення про­цесу приватизації до прийняття провадження у справі про банкрут­ство цього підприємства. Ухвала направляється органу, що здійснює управління майном боржника, державному органу з питань банкрутства та відповідному державному органу приватизації.

У підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про бан­крутство судця може призначити експертизу для визначення фінансового становища боржника. У разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності.

Кредитор має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів ухвалою суду призначається розпорядник майна. Він повинен входити в число осіб, зареєстрованих як арбітражний керуючий. Кредитори теж мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає встановленим законом вимогам. Розпорядник майна не повинен бути заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів. Не можуть призначатись на цю посаду особи, які мають судимість за вчинення ко­рисливих злочинів, здійснювали раніше управління боржником, коли з моменту усунення його від управління боржником пройшло менше трьох років. Термін призначення розпорядника майна - не більше шести місяців.

Розпорядник майна має право:

- скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом до­радчого голосу;

- аналізувати фінансове становище боржника та рекомендува­ти зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;

- отримувати винагороду згідно з Законом;

- залучати для забезпечення виконання повноважень спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з коштів боржника та ін..

До обов'язків розпорядника майна належать:

- розглядати копії заяв кредиторів про грошові вимоги до борж­ника;

- вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;

- вживати заходів для захисту майна боржника;

- аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника;

- виявляти ознаки фіктивного банкрутства;

- надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника тощо.

Повноваження арбітражного керуючого, як розпорядника майна, припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора.

Після призначення розпорядника майна органи управління борж­ника не мають права:

- приймати рішення про реорганізацію і ліквідацію боржника;

- на створення юридичних осіб та створення філій;

- на виплату дивідендів та проведення емісії цінних паперів;

- на вихід зі складу учасників боржника юридичної особи;

- на придбання у акціонерів раніше випущених акцій боржни­ка.

Розпорядник майна протягом десяти днів після винесення госпо­дарським судом ухвали про визначення розмірів вимог кредиторів повідомляє кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів повідомляє кредиторів про час і місце проведення зборів кредиторів.

Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру кредиторів, кратній тисячі гривень. Збори на вимогу окремих кредиторів або комітету кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової ви­моги.

У компетенцію зборів кредиторів входить:

- вибори членів комітету кредиторів;

- визначення кількісного складу комітету кредиторів, його по­вноважень та інші питання.

У компетенцію комітету кредиторів входить:

- вибори голови комітету та скликання зборів кредиторів;

- підготовка та укладання мирової угоди;

- внесення пропозицій господарського суду щодо провадження або скорочення строку процедур розпорядження майном борж­ника чи санації боржника;

- звернення до господарського суду щодо продовження або ско­рочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

- звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом, припинення повноважень господарського керуючого санацією та призна­чення нових та ін.

Рішення зборів (комітету) приймається більшістю голосів. Вихо­дячи із положень Закону, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, а також призначає ліквідатора.

Банкрутство підприємства означає, що господарський суд визнав неспроможність останнього відновити платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів у будь-який інший спосіб, ніж шляхом ліквідації цього підприємства.