Договори у сфері природокористування

Зміни зачепили також самі підстави та інструменти встановлення та регулювання цих відносин. На відміну від традиційно існуючої підстави виникнення відносин природокористування – ліцензії (дозволу), починає набувати свого застосування договірний порядок здійснення природокористування. Договір у сфері взаємодії суспільства і природи є засобом правового регулювання відносин як поряд з ліцензією, так і самостійно, встановлюючи відповідні права (на оренду землі, на користування водними ресурсами й ін.)

Особливостями договорів у відносинах природокористування є:

- як правило публічно-правовий характер, що зумовлений статусом однієї з сторін, якою виступає орган державної влади чи місцевого самоврядування;

- особливий суб’єктний склад, про що було сказано;

- значні обмеження принципу свободи договору з урахуванням суворих природоохоронних обмежень;

- регулювання нормами не Цивільного кодексу, а інших актів (Водним кодексом, Законом " Про угоди про розподіл продукції");

- можливість задіяння владних механізмів контролю за діяльністю однієї із сторін та встановленням значної кількості підстав примусового припинення договірних відносин.

Аналіз сучасного природноресурсового законодавства та існуючих наукових досліджень дає можливість виявити значну кількість договірних конструкцій, що залучені до регулювання відносин, пов’язаних з використанням, відновленням, охороною природних ресурсів та довкілля в цілому.

На думку Кобецької Н.Р., об’єднуючою підставою виділення договорів, пов’язаних з використанням природних ресурсів, є особливий предмет договорів, яким виступають природні ресурси. Будь-які договори з вторинною природноресурсовою матерією, яка створюється в процесі вилучення природних ресурсів, і відділена від навколишнього природного середовища (вирубаною деревиною, видобутими з надр корисними копалинами) не володіють предметною природноресурсовою специфікою. Зокрема, не варто відносити до природноресурсових договори між первинними і вторинними водокористувачами.

Договори на використання природних ресурсів передбачають деталізоване регулювання процесу використання природних ресурсів, спрямованого на задоволення виробничо-господарських, економічних, споживацьких інтересів природокористувачів. Вони наділені значною регулятивною здатністю, конкретизують стосовно індивідуального випадку умови використання природних об’єктів, встановлюють детальний порядок експлуатації, освоєння природних компонентів довкілля.

Одною стороною договору, як правило виступає державний орган чи орган місцевого самоврядування. Це пов’язано з тим, що більшість природних ресурсів знаходяться на праві державної чи комунальної власності. Держава ж в договірних відносинах з природокористувачами виконує подвійну функцію: 1) функцію носія публічної влади та виразника і захисника публічного екологічного інтересу, 2) функцію власника природних ресурсів, який передає їх у користування на визначених законодавством умовах. Відповідно державні органи наділені можливістю односторонньо контролювати виконання природокористувачем умов договору та застосовувати за порушення не тільки, і не стільки цивільно-правові санкції, а в першу чергу заходи адміністративного впливу.

Українське природноресурсове законодавство містить незначну кількість норм, які визначають договірне регулювання використання природних ресурсів.Насамперед, це договори оренди, які законодавчо закріплені стосовно земельних ділянок і водних об’єктів. Ст. 18 Лісового кодексу України визначає довгострокове тимчасове користування лісами, як засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Фактично такий договір відповідає ознакам договору оренди, хоч так і не названий.