Тема 2. Види підприємств, їхні організаційно-правові форми

2.1. Види підприємств, які функціонують у державі.

2.2. Цілі та завдання діяльності підприємства.

2.3. Юридичні особи: правоздатність, реорганізація й ліквідація.

2.4. Види об'єднання підприємств.

2.1. Види підприємств, які функціонують у державі

В Україні, відповідно до Господарського кодексу України (глава 7), можуть створюватися і діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи. Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які ґрунтуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності). Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації;

комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць. Комунальне підприємство - це підприємство, засноване на власності відповідних територіальних громад. Діяльність спрямована на економічний і соціальний розвиток регіонів;

державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності. До державних належать також казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка, відповідно до чинного законодавства, може здійснюватися тільки державним підприємством; б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50 відсотків) є держава; в) підприємство є суб'єктом природних монополій;

підприємство, засноване на змішаній формі власності. Це підприємство, засноване на власності кооперативу, громадської або релігійної організації. Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного в спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. Зараз значно поширені кооперативи і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо;

господарське товариство: товариство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства; акціонерні товариства

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розміри яких визначаються установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а в разі недостатності цих сум - додатково майном, що їм належить в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція – цінний папір без установленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному капіталі, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учасникові товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

2.2. Цілі та завдання діяльності підприємства

Залежно від мети діяльності будь-яка юридична особа належить до однієї з двох категорій – комерційної організації або некомерційної організації (рис. 2.1). Діяльність комерційної організації спрямована на отримання прибутку, що є її основною метою. Некомерційна організація не ставить за мету отримання прибутку і не розподіляє його між учасниками. У структурі чисельності підприємств України приблизно 80% становлять комерційні організації, некомерційні – 20%.

Підприємства можуть бути в державній, муніципальній власності, у власності громадських організацій, у приватній, змішаній, у тому числі з іноземною участю.

Підприємства можуть класифікуватися за рядом ознак (рис. 2.2). Класифікація підприємств має важливе значення для розроблення однорідних підприємств типової документації, застосування типових конструктивних і технологічних рішень, виробничої структури й іншої мети.

Юридичною особою є організація, яка має у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном, може від свого імені набувати й здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Правоздатність юридичної особи виникає в момент його створення і припиняється в момент завершення його ліквідації.

Юридична особа підлягає державній реєстрації в органах юстиції в порядку, визначеному законом. Фірмове найменування включається в єдиний державний реєстр юридичних осіб. Юридична особа вважається створеною з моменту його державної реєстрації.

Вона діє на підставі або статуту, або установчого договору і статуту, або тільки установчого договору. В засновницьких документах юридичної особи повинно бути визначено його найменування, місцезнаходження, порядок управління діяльністю, а також міститися інші відомості, передбачені законом.

Юридична особа набуває цивільні права і приймає на себе громадянські обов'язки, здійснювані через його органи.

Рис. 2.1. Організаційно-правові форми юридичних осіб

2.3. Юридичні особи: правоздатність, реорганізація й ліквідація

Юридична особа має найменування, що містить вказівку на його організаційно-правову форму. Найменування некомерційних організацій, а також унітарних підприємств і в передбачених законом випадках інших комерційних організацій повинні містити вказівку на характер діяльності юридичної особи. Юридична особа, що є комерційною організацією, повинна мати фірмове найменування, яке зареєстроване в установленому порядку, має виняткове право його використання. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем його державної реєстрації, якщо відповідно до закону в засновницьких документах юридичної особи не встановлено інше.

Реорганізація юридичної особи (злиття, приєднання, розподіл, виділення, перетворення) може бути здійснена за рішенням його засновників (учасників) або органом юридичної особи, вповноваженим на те засновницькими документами. У випадках, установлених законом, реорганізація юридичної особи у формі розподілу або виділення з його складу одного або декількох юридичних осіб здійснюється за рішенням уповноважених державних органів або суду. Якщо реорганізація не проводиться в строк, визначений у рішенні вповноваженого державного органу, то суд за позовом вказаного державного органу призначає зовнішнього керівника й доручає йому здійснити реорганізацію цієї юридичної особи. З моменту призначення зовнішнього керівника до нього переходять повноваження з управління справами юридичної особи.

Зовнішній керівник виступає від імені юридичної особи в суді, складає розподільчий баланс і передає його на розгляд суду разом із засновницькими документами виникаючих у результаті реорганізації юридичних осіб. Затвердження судом вказаних документів є підставою для державної реєстрації знову виникаючих юридичних осіб. Юридична особа вважається реорганізованою (за винятком випадків реорганізації у формі приєднання) з моменту державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб. При реорганізації юридичної особи у формі приєднання до нього іншої юридичної особи перше з них вважається реорганізованим з моменту внесення в єдиний державний реєстр запису про припинення діяльності приєднаної юридичної особи. При реорганізації юридичних осіб виникає визначене правонаступництво табл. 2.1. Передавальний акт і розподільчий баланс повинні містити положення про правонаступництво за всіма зобов'язаннями реорганізованої юридичної особи відносно всіх його кредиторів і боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.

Рис. 2.2. Класифікація підприємств

Ці документи затверджуються засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який ухвалив рішення про реорганізацію юридичних осіб; вони подаються разом із засновницькими документами для державної реєстрації знову виниклих юридичних осіб або внесення змін у засновницькі документи існуючих юридичних осіб.

Юридична особа може бути ліквідована в таких випадках:

за рішенням його засновників (учасників) або органу юридичної особи, вповноваженої на те засновницькими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням терміну, на який воно створено, або визнанням у судовому порядку реєстрації юридичної особи недійсної через допущення при її створенні порушення закону;

за рішенням суду в разі діяльності без належного дозволу (ліцензії) або діяльності, забороненої законом, або з іншими неодноразовими або грубими порушеннями закону, або при систематичному здійсненні діяльності, що суперечить його статутній цілі, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таблиця 2.1.

Реорганізація юридичної особи

Засновники (учасники) юридичної особи або органи, що ухвалили рішення про ліквідацію юридичної особи, зобов'язані негайно повідомити про це органові, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, який вносить у реєстр юридичних осіб інформацію про те, що юридична особа перебуває в процесі ліквідації. При цьому призначається ліквідаційна комісія (ліквідатор) та встановлюється порядок і термін ліквідації. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління юридичною особою. Ліквідаційна комісія від імені юридичної особи, яка ліквідовується, виступає в суді. Порядок ліквідації юридичної особи такий.

1. Ліквідаційна комісія розміщує у відповідних засобах масової інформації повідомлення про його ліквідацію, порядок і термін заяви вимог його кредиторами. Цей термін не може бути менший двох місяців з моменту публікації про ліквідацію. Ліквідаційна комісія вживає заходів до виявлення кредиторів і отримання дебіторської заборгованості, а також письмово повідомляє кредиторів про ліквідацію юридичної особи.

2. Після закінчення терміну для пред'явлення вимог кредиторами ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідовується, переліку пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що ухвалив рішення про ліквідацію юридичної особи.

3. Якщо є в юридичної особи, яка ліквідовується (окрім установ), грошові кошти недостатні для задоволення вимог кредиторів, то ліквідаційна комісія продає майно юридичної особи з публічних торгів у встановленому законом порядку.

4. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, яка ліквідовується, проводиться ліквідаційною комісією в порядку черговості, встановленої законом, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи з дня його затвердження, за винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким проводяться після закінчення місяця з дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (табл. 2.2).

Таблиця 2.2.

Порядок задоволення вимог кредиторів

5. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що ухвалив рішення про ліквідацію юридичної особи.

6. При недостатності в казенного підприємства, яке ліквідовується, майна, а в установи, що ліквідовується, - грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, останні мають право звернутися до суду з позовом про задоволення частини вимог, за рахунок власників майна цього підприємства або установи.

7. Майно юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається його засновникам (учасникам), які мають речові права на це майно або зобов'язання відносно цієї юридичної особи, якщо інше не передбачене законом.

8. Ліквідація юридичної особи, яка припинила існування після внесення про це запису в єдиний державний реєстр, вважається завершеною.

2.4. Види об'єднання підприємств

Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм в організаційні структури. Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Об'єднання підприємств – це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання.

Розглянемо окремі типи організаційних структур, найбільш розповсюджених у вітчизняній ринковій та розвинутій економіці.

Господарські асоціації – договірні об'єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м'яких форм об'єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.

Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків тощо). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробки і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності (Асоціація " Меблідеревпром").

Корпорація – це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності (" Богдан", " УкрАвто" - ZAZ, ROSHEN).

Трест – форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано (ВАТ трест " Київміськбуд-1", ОАО " Трест Житлобуд-1", ЗАТ " Трест Стахановшахтобуд").

Концерн – багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю (General Motors, Ford Motor, DaimlerChrysler, Концерн " Стирол"). В Україні концерни створюються на базі великих державних підприємств і об'єднань. Ці організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон'юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси, концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах. Виникнення концернів у країнах з розвинутою ринковою економікою історично було обумовлено перш за все концентрацією капіталу, його пере накопиченням в окремих товаровиробників. Важливою ознакою концернів стало об'єднання власності фірм, що входять до них, підприємств, банків. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а за суттю економічних стосунків.

Консорціум – форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму (консорціум " Трансмагістраль", " Газотранспортний консорціум", консорціум банків АКІБ " УкрСиббанк" та АКБ " ХФБ Україна"). Консорціум – це потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних та фінансових ресурсів.

Фінансово-промислова група (ФПГ) – це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), які об'єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку (фінансово-промислова група Технології енергозбереження, ЗАО " ФПГ Енергоконтракт", ВАТ ФПГ " ДОНСІЛЬМАШ"). Учасниками ФПГ є юридичні особи, які підписали договір про їх створення і затверджена ними центральна компанія ФПГ, або основне та дочірне товариства, що створюють фінансово-промислову групу. Основними умовами створення повинна бути наявність організацій, які діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків та інших кредитних організацій. До їхнього складу можуть входити інвестиційні інститути, недержавні пенсійні й інші фонди, страхові організації, участь яких зумовлена їхньою роллю в забезпеченні інвестиційного процесу в фінансово-промисловій групі. Якщо у складі учасників є юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією держав - учасників СНД, то фінансово-промислова група реєструється як транснаціональна.

Синдикат – об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції. Ці об'єднання сприяють усуненню зайвої конкуренції між підприємствами (алмазний синдикат " Де Бурс", національний телевізійний синдикат, синдикат цукрозаводчиків).

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують інституціональні об'єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать виробничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торговельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), продукування, реалізації та після продажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання.