Урок 10

Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність

Мета: визначити сутність понять «суспільна стабільність», «соціальні загрози»; з'ясувати, які чинники сприяють забезпеченню суспільної стабільності; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв'язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Які види небезпеки сучасного суспільства ви могли б назвати?

2. Як їх можна класифікувати?

3. Наведіть приклади відомих вам соціальних загроз.

4. Які державні структури повинні забезпечувати суспільну безпеку в державі?

III. Вивчення нового матеріалу

► ► Суспільна цінність стабільності та безпеки

Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруження — це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів. Якщо на Заході їх активно обговорювали і вони лягли в основу відповідних політологічних концепцій, то в країнах, де панували командно-адміністративна система і тоталітарні режими, ці проблеми замовчувались взагалі.

Стабільність — характеристика стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Незалежно від існуючого режиму важливою функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан (лат. stabilis — постійність) суспільства без втрати здатності до динамічності, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.

Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства — горизонтальною і вертикальною, його диференціацією — утворенням відповідних спільнот, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням цих інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про інтеграцію людей для досягнення певних цілей, розв'язання тих або інших завдань на основі поділу праці і обов'язків, а отже, і відповідної ієрархічної структури суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних. Можливі різні підходи до аналізу політичної стабільності. На відміну від традиції, яка наголошувала на вивченні класових суперечностей як джерела соціальних змін (за недостатньої уваги до питань функціонування суспільства, що вже склалося), політологія США та інших країн Заходу акцентує увагу не на з'ясуванні природи конфліктів. Головне її спрямування — збереження стабільності і цілісності суспільної системи. Наука передбачає пошуки шляхів згуртування цінностей та інтересів. Теорія ставить за мету вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій. Звідси і відповідні концепції. Так, згідно з концепцією «соціальної інтеграції», в основі стабільності лежить інтеграція суспільства. Мається на увазі стан зв'язаності окремих диференційованих частин суспільства в ціле, а також процеси, які ведуть до цього.

Погляди щодо факторів інтеграції існують різні. Наприклад, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето вважали, що інтеграція відбувається на ґрунті спільних для всіх членів суспільства цінностей і норм. Сучасні функціоналісти, зокрема Т. Парсонс, вважають, що інтеграція забезпечується такими механізмами, як універсалістська правова система, добровільні асоціації, розширення прав членів суспільства та ін.

Політична стабільність — одна зі сторін соціальної стабільності, її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, за якого жодна з них не може істотно змінити політичну систему на свою користь, тобто забезпечується її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин.

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, усіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її певний авторитет. Вона виявляється також у виконанні законів та інших регулятивних нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктивною стороною стабілізації та її складовою частиною є відсутність політичного напруження.

Характер політичної стабільності визначає суспільна система та її політичний режим. В умовах демократичного ладу всі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соціально-політичних інтересів, зрозуміло, виходячи із потреб панівних кіл. Формується механізм саморегулювання, у тому числі політичних відносин. У цьому механізмі провідна роль належить державі, яка покликана регулювати усю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу. По суті, існує механізм адаптації політичної системи до зміни умов існування суспільства. Це сукупність певних інститутів, процесів і відносини, за допомогою яких забезпечують найбільш оптимальні умови нормального функціонування політичної системи, підтримки принаймні мінімального рівня її життєдіяльності на різних етапах розвитку. Йдеться про різноманітні економічні, соціально-політичні, організаційні, правові, психологічні та ідеологічні фактори розвитку політичної системи, її пристосування до середовища, що змінюється.

Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне відносно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність є динамічною, її можна вважати «живою», конструктивною. Вона виступає умовою для самовідтворення демократичних режимів.

► ► Соціальні небезпеки та їх характеристики

Соціальні небезпеки — це дії одних класів, груп, шарів, особистостей, спрямовані (навмисно чи несвідомо) на знищення інших, а також позбавлення їх життєво важливих умов і об'єктів, заподіяння шкоди, що призводить до фізичної і духовної деградації, руйнування особистості, етносу, суспільства, держави.

Умовно соціальні небезпеки можна звести у три групи:

1) походять з інших сфер суспільного життя — політики, економіки, військово-оборонних справ тощо;

2) випливають із соціальної сфери для економіки, політики, військової та екологічної безпеки та ін.;

3) закріплені в соціальній сфері.

Найбільш руйнівні небезпеки для соціальної сфери йдуть у першу чергу від політики і економіки. Реальні і потенційні удари політики «шокової терапії» по національному промисловому комплексу (втрачено близько 50 % економічної потужності), системі охорони здоров'я, освіти, дозвілля і т. ін. негативно впливають на становище і здоров'я людей, ведуть до втрати продовольчої, медико-фармацевтичної, духовно-культурної незалежності, до підпорядкування України у найважливіших питаннях життєзабезпечення народу. Деякі політики Заходу вважають, що той, хто володіє продовольством, володіє зброєю, рівнозначною атомній бомбі, і може розмовляти зі світом силою продовольства. Продовольча і товарна інтервенція завдали непоправної шкоди сільському господарству країни: більше 50 % потреб населення країни задовольняють імпортне постачання.

Друга група соціальних небезпек пов'язана з антагонізацією, затвердженням недосконалої соціальної структури і відносин. Формування і зростання агресивних, експансіоністських, екстремістських соціальних груп і прошарків (великих власників, фінансових, торгових і мафіозних ділків), поділ суспільства на бідних і багатих шляхом пограбування більшості меншістю (це, як говорив Платон, рівнозначно появі двох ворожих держав всередині одного), виникнення принижених і пригноблених груп, посилення потенціалу ворожості — все це свідчить, що всередині соціальної структури народжується безліч соціальних небезпек для суспільства в цілому, а також його основних сфер — політики, економіки, науки і техніки, військової безпеки. Соціальні причини лежать в основі багатьох, у тому числі збройних конфліктів.

Соціальні загрози класифікують за такими ознаками:

• за спрямованістю проти соціальних інтересів (потреб) громадян, груп, прошарків й усього суспільства;

• за об'єктами, інститутами, галузями соціальної сфери, яким вони загрожують (система продовольчого постачання і харчування, охорона здоров'я, комунальних послуг і т. ін.);

• за масштабами (руйнівний потенціал небезпек, просторово-часові характеристики — загальні, регіональні, місцеві, короткострокові, довгострокові і т. п.);

• за формами прояву (навмисно організовані, стихійні і т. п.);

• за джерелами і причинами;

• за засобами (насильницькі, ненасильницькі, військові і т. ін.).

Джерелами соціальних небезпек є:

• несправедливий розподіл власності, доходів, життєвих благ, влади;

• реставрація антагоністичної соціальної структури, що складається з класів, груп, верств і політичних сил, які мають непримиренно протилежні інтереси і цілі й серед яких виділяються за своєю природою агресивні, експансіоністські;

• різке зниження соціальних можливостей держави внаслідок зниження виробництва, а також значні прорахунки і від початку антисоціальна спрямованість політики «радикальних реформ», їх примусовий характер; погіршення глобальної соціальної обстановки.

Соціальні небезпеки проявляються у вигляді масових протестів, заворушень, соціальних вибухів і т. ін. Головними показниками соціальних загроз є темпи наростання несприятливих процесів у соціальній структурі і відносинах суб'єктів, сфері соціального забезпечення життєдіяльності людей.

Цілями соціальної безпеки є:

• забезпечення міцного громадянського миру, що ґрунтується на справедливості, свободі, рівності можливостей і солідарності людей, цілеспрямованому формуванні соціально безпечної держави, суспільства, особистості;

• збереження і розвиток соціуму: надійна охорона життя, відновлення і поліпшення здоров'я і побуту людей, створення умов і стимулів для високоефективної творчої праці, вдосконалення здібностей і талантів, утвердження високої духовності та культури;

• формування і здійснення соціально орієнтованої політики модернізації суспільства, покликаної відновити і забезпечити в майбутньому сталий соціально-економічний розвиток країни в ім'я загального блага народу і кожної особистості;

• сприяння з боку держави поліпшенню глобальної соціальної обстановки, участь у формуванні світової політики і будівництві міжнародних структур, покликаних подолати несправедливість, експлуатацію, бідність, голод, масові епідемії, соціальні хвороби і т. ін.

Усі види безпеки (військова, політична екологічна і т. д.) значною мірою залежать від оздоровлення виробництва, підвищення життєвого рівня народу, відновлення та зміцнення його здоров'я, розвитку культури, підвищення його соціальної активності, особливо у сферах економіки і політики. Навряд чи хтось заперечуватиме твердження, що соціальна безпека людини, середовища її проживання — найважливіша характеристика якості життя і найважливіша складова національного багатства.

Наведемо приклади соціальних небезпек.

1. Алкоголізм. До 50 % смертей від нещасних випадків і травм пов'язані з уживанням алкоголю. На кордоні між задоволенням і хворобою немає попереджувальних знаків, і людина, не помітивши, переходить цю межу. Проте існують певні ознаки, які засвідчують, що людина перетворилася на алкоголіка. Найбільш загальні: споживання алкоголю починається не для задоволення, а щоб позбутися незадоволення, що охопив організм. Без алкоголю людині вже нічим зайнятися, важко їсти, спати, спілкуватися з друзями. Потім з'являється похмільний синдром — поганий настрій, тремтіння рук та ін. Усю історію цієї хвороби ілюструє відоме японське прислів'я: «Спочатку людина п'є вино, потім вино п'є вино, а потім вино п'є людину». Людина, яка постійно вживає алкоголь, потерпає на різного роду хвороби, але вони не йдуть у порівняння з головною проблемою алкоголіка — розпадом особистості. У нього з'являється своєрідне мислення, де оточуючі діляться на тих, хто допомагає випити (друзів), і тих, хто заважає випити (ворогів). У алкоголіка виникає синдром випередження: у компанії він більше за усіх піклується про застілля, квапить якомога швидше випити. У разі появи подібних ознак у близької вам людини слід негайно вживати заходів. Рідним і близьким людини, яка потерпає від алкоголізму, слід мати на увазі: без підтримки його подолати дуже складно.

2. Військові дії. Як вціліти під час перестрілки і вибухів.

Коли ви опинилися в тихому провулку (найбільш небезпечне місце, оскільки там зазвичай відбуваються чи то злочинні зіткнення, чи то міліцейські операції із затримання злочинців), до якого несподівано заїхало декілька машин і ви бачите, що з них виходять люди, повертайте негайно в сторону! Тут, вочевидь, відбуватиметься «стрілка», яка може закінчитися стріляниною. Так само слід вчинити, якщо поряд з вами з'явилось декілька міліціонерів або група захоплення у традиційно чорних масках. Якщо перестрілка розпочалася, а сховатися ніде — негайно падайте! Краще забруднитися багнюкою, ніж своєю кров'ю! Спробуйте знайти укриття, яким може виявитися будь-яка масивна деталь — ліхтарний стовп, стіна будівлі, паркан, пам'ятник, тільки не автомобіль. Куля може влучити в бензобак автомашини, який може вибухнути.

Щоб не наразитися на вибуховий пристрій, слід звертати увагу на невідомі предмети: теки, що лежать біля або під машиною; натягнутий дріт; ділянки свіжевикопаної землі; сліди ремонтних робіт; свіжопофарбовані предмети; полишені сумки, коробки, портфелі.

3. Терор поштою.

4. Масові терористичні акти.

Висновок. Забезпечення національної безпеки — пріоритетне завдання будь-якої держави. Коли суспільство постає перед новими глобальними викликами, значення цієї функції зростає. Якщо суспільство втрачає відчуття безпеки, то держава стає нежиттєспроможною.

В основу безпеки людства покладена оптимальна організація ресурсів. За нових історичних умов, коли формується унітарний антропокосмічний науково-технонатурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і самозміни, суспільно-політичні процеси, для яких характерні втрати ресурсів, вкрай небезпечні, бо можуть стати неконтрольованими й спричинити ланцюгову реакцію руйнації соціальної матерії у глобальних масштабах. Тому суспільству потрібна практична політика, яка має бути мистецтвом гармонізації та стабілізації, на противагу дисгармонізації та дестабілізації.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Записати в зошиті десять кроків щодо попередження соціальних загроз у сучасному суспільстві.