Навіювання і зараження.

Натовп схильний піддатися навіюванню. Під навіюванням психологи розуміють спосіб впливу на людину, який, на відміну від переконання, згодиться до засвоєння нею певної інформації на віру, без розгорнутого критичного аналізу. Одні люди піддаються навіюванню легше, інші-нижче. Ця здатність є суто психологічною характеристикою і в жодному разі не підлягає моральній чи, тим більше, політичній оцінці.

На думку 3.Фрейда, як історичний феномен натовп завжди утворювався з появою ватажка. Він мав над натовпом нічим не обмежену владу, секрет якої полягав у тому, що оточуючі бачили у ньому всі найкращі риси, якими б хотіли володіти самі: мужність, силу, стійкість, волю до боротьби і перемоги. Він був дня них їхнім власним «Я», ідеалом, отже, усе, що б він не говорив і не робив, викликало довіру. У цьому, вчасне, й полягає механізм навіювання. З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків поставили знеособлені абстрактні ідеї. І сьогодні натовп нерідко об'єднується саме довкола них.

Натовп легко піддається навіюванню з боку тих людей, у яких свідомо чи підсвідоме вбачає втілення свого ідеального і нереалізованого „Я”. Він наділяє їх усіма можливими чеснотами і готовий іти за ними беззастережно. Таких людей називають героями нашого часу.

Навіювання звичайно супроводиться процесом зараження. Якщо перше являє собою цілеспрямований вплив, то зараження – це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій. Як і навіювання, зараження тією чи іншою мірою є атрибутом повсякденного людського спілкування, однак у натовпі для нього створюються особливо сприятливі умови. Адже тут люди почуваються як ніколи близькими. Цього відчуття їм надає однакове ставлення чи то до ідеалу, чи то до певної ідеї (наприклад, до провідної теми мітингу). Тому тут люди впливають одне на одного значно дужче. З'являється так звана циркулярна реакція - зростаюче, обопільне спрямоване емоційне зараження, яке значно посилює і вплив навіювання.

Відомо, що до найбільш «заразливих» психічних станів належать бажання і прагнення, почуття любові та ненависті, довіри й недовіри, надії і страху. Але. мабуть, найдужче заражають натовп переконаність і сміливість.

Досі йшлося про зміни, яких зазнає людська психіка у натовпі. А якщо людина опиняється поза ним? Наприклад, після мітингу чи після того, як виборсалася з черги за дефіцитом. Залишаються тоді набуті властивості чи зникають? Іноді систематичне «розчинення» в натовпі. за браком власних глибоких переконань і достатнього рівня самосвідомості, може надовго або назавжди деформувати психіку особистості.