Комерційний розрахунок – метод ведення господарської діяльності фірми в умовах ринку

Комерційний розрахунок склався у результаті тривалої історії приватного підприємництва і в сучасних умовах конкурентного ринка є цілісною системою теоретичних принципів та практичної організації господарської діяльності під- приємця, який керується своїми матеріальними інтересами. Для з'ясування еко- номічного змісту комерційного розрахунку, слід порівняти його з основними характеристиками господарського розрахунку (ГР) як методу ведення й органі- зації господарської діяльності в плановій системі колишнього СРСР. Необхід- ність такого роду аналізу викликана тим, що багато сторін ГР ще сьогодні збе- рігаються на деяких підприємствах України.

ГР заснований на чотирьох основних теоретико-практичних принципах ор- ганізації:

– принцип демократичного централізму – поєднання централізованого управління з господарською самостійністю підприємств;

– матеріальна зацікавленість колективу в результатах господарської діяль- ності;

– принцип матеріальної відповідальності за виконання плану;

– контроль з боку банку за ходом господарської діяльності підприємств.

Принцип демократичного централізму в господарській діяльності ґрунту- ється на положенні про те, що суспільство як верховний власник засобів вироб- ництва підпорядковує своїм цілям виробничу структуру та основну господарсь- ку діяльність окремих підприємств. Центральні органи управління визначають асортимент, кількість продукції і основні напрями її реалізації. Таким чином, з центру здійснювалося регулювання господарської діяльності підприємств на основі планових нормативів. Господарська самостійність підприємств зводи- лась до безпосередньо організації виробничої діяльності, направленої на вико- нання планових завдань міністерства. В ході господарської реформи й уведення так званого повного госпрозрахунку в кінці 80-х років XX століття бюрократи- чна система господарського управління була декілька послаблена за рахунок розширення економічної самостійності підприємств. Було введене держзамов- лення, яке обмежувалось 30% випуску продукції. За цими межами підприємст- во мало змогу випускати продукцію за власними договорами або на відкритий ринок за відносно вільними договірними цінами.

Проте практична реалізація повного госпрозрахунку суттєво відхилялася від намічених заходів демократизації господарської діяльності підприємств. Часто держзамовлення доходило до 80% випуску, договірні ціни регулювалися міністерством, а значна частина прибутку як і раніше безоплатно відраховува- лася в міністерство і держбюджет.

Принцип матеріальної зацікавленості колективу підприємства в резуль- татах роботи полягає в організації на підприємствах трьох фондів матеріаль- ного стимулювання: фонду розвитку виробництва, фонду премій і фонду соціа- льних заходів. Фонд розвитку виробництва формується за рахунок амортизації, відрахувань з прибутку, кредитів та ін. і призначений для розвитку виробництва

– поповнення та оновлення виробничих фондів підприємства. Фонд премій утворюється за рахунок відрахувань з прибутку, спрямований на матеріальне заохочення колективу працівників за виконання планових завдань і надпланової роботи. Фонд соціальних заходів призначений для задоволення деяких соціаль- них потреб колективу (пільгові путівки в санаторії, організація і утримання за рахунок підприємства дитячих садів або таборів відпочинку для дітей праців- ників підприємства та ін.).

Принцип матеріальної відповідальності характеризується тим, що підпри- єм-ство повинне було забезпечувати витрати виробництва за рахунок своїх до- ходів і бути рентабельним. Воно було матеріально відповідальне за виконання плану, терміни постачання й за якість своєї продукції, за використання ресурсів (платня за охорону навколишнього середовища) та ін.

Контроль з боку банку. Кожне підприємство всі свої розрахунки здійсню- вало через безготівкові банківські рахунки. Готівку підприємство одержувало тільки для виплати заробітної платні двічі на місяць. Контроль полягав, по- перше, в тому, що результати всієї господарської діяльності підприємства були відбиті на його розрахунковому рахунку в державному банку і, по-друге, якщо підприємство з будь-яких причин порушувало робочий режим, воно не мало достатніх грошових ресурсів на своєму розрахунковому рахунку для виплати

заробітної платні своєму колективу, що викликало необхідність брати кредит в банку.

Сьогодні ГР ще залишається основним методом керівництва у ряді галузей виробництва України, зокрема, на підприємствах зв'язку, що входять у ВАТ

«Укртелеком».

Після отримання політичної незалежності України і здійснення ринкових реформ в країні відбувається значна перебудова управління економікою у на- прямі створення противитратного механізму функціонування галузі і, перш за все, її основної ланки – підприємства (об'єднання), а також забезпечення інтен- сивного розвитку і використання його виробничих потужностей.

Реалізація можливостей інтенсивного розвитку підприємств «Укртелеко- му» безпосередньо залежить від господарського механізму, удосконаленню якого сьогодні надається велике значення.

Головне завдання полягає в тому, щоб зробити господарський механізм противитратним, ресурсозберігаючим, зорієнтувати його на використання інте- нсивних факторів розвитку економіки.

У теперішній час госпрозрахунок ґрунтується на принципах, зазначених у Законі України «Про підприємство»:

– закріплення за виробничою ланкою (підприємством) матеріально- технічної бази, трудових і фінансових ресурсів;

– впровадження всіх форм власності на засоби виробництва;

– господарсько-оперативна самостійність у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

– відшкодування витрат доходами, забезпечення самоокупності та розви- ток його до рівня самофінансування;

– організація морального і матеріального стимулювання колективу і окре- мих працівників у розвитку творчої ініціативи і кінцевих результатів праці, утворення фондів економічного стимулювання;

– контроль за результатами фінансової діяльності, джерелами фінансів, ма- теріальними ресурсами та їх використанням.

Самоокупність і самофінансування передбачають, що за рахунок власних доходів підприємства не тільки покривають свої поточні витрати, але й забез- печують отримання прибутку для подальшого виробничого і соціального роз- витку, а також матеріального стимулювання працівників. Господарсько- оперативна самостійність забезпечується основними положеннями Закону України про підприємства і включає:

– відособленість ресурсів підприємства шляхом закріплення за ним засобів виробництва на основі різних форм власності;

– закінчену систему бухгалтерського обліку і звітності;

– наявність розрахункового та інших рахунків у банку;

– право користування банківським кредитом;

– організацію виробничого процесу відповідно до правил експлуатації і нормативів по виробництву й реалізації продукції, послуг з установлених або самостійно розрахованих цін, тарифів;

– право організації праці і заробітної платні з урахуванням чинного трудо- вого законодавства;

– право юридичної особи; право вступу до необхідних договірних відносин з підприємствами, організаціями без порушення чинного законодавства;

– право самостійно визначати напрями використання залишається у розпо- рядженні підприємства прибутків;

– право продавати, купувати, здавати в оренду, брати в оренду матеріальні цінності.

До факторів матеріальної зацікавленості відноситься система пільг по опо- даткуванню. Крім того, усередині підприємства розробляється відповідна сис- тема преміювання, яка установлює безпосередню залежність розмірів премій не тільки від виконання виробничих завдань, але й від забезпечення належної яко- сті роботи.

Матеріальна відповідальність у вигляді штрафів, санкцій визначається за порушення відповідних договірних зобов'язань і системи оподаткування. При- чому ці збитки покриваються за рахунок тієї, що залишається у розпорядженні підприємства прибутки, і внаслідок цього зменшуються відрахування до фондів економічного стимулювання підприємства.

В результаті здійснення принципів повного госпрозрахунку на окремих підприємствах повинні бути реалізовані такі напрями діяльності, як самофінан- сування, самоокупність, самоврядування, самостійність і самодисци-пліна. Це дає можливість господарському розрахунку виконувати різноманітні функції, необхідні для становлення і розвитку виробництва.

Реалізовуючи принципи самофінансування і самоокупність, підприємства забезпечують розв’зання питань розширення, технічного переозброєння, під- вищен-ня використання існуючих основних фондів, проведення прогресивної інвестицій-ної політики з урахуванням підвищення рентабельності.

Для вирішення завдання суттєвого перевищення грошового доходу під- приємства над витратами потрібно зрадити пропорцію розподілу грошового до- ходу між суспільством і колективом: підняти її до граничного верхнього рівня. Забезпечення підприємств ресурсами по верхній межі утворює систему самофі- нансування.

Ринкова реформа сьогодні ставить завдання переорієнтації підприємств до комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок (КР) – це метод організації й управління госпо- дарської діяльності в умовах повної економічної відособленості фірми, її само- стійного функціонування на ринку. Ця форма організації господарської діяль- ності в західних країнах складалася впродовж століть і характеризується низ- кою первинних і вторинних принципів. До первинних відноситься два основні принципи організації комерційного розрахунку: самофінансування й економіч- на відповідальність.

Самофінансування КР суттєво відрізняється від подібного принципу госп- розрахунку, який діяв в умовах централізованого планування господарської ді- яльності. У колишньому СРСР існували планово збиткові підприємства і цілі галузі, де госпрозрахункові підприємства не були схильні до банкрутства через

безоплатно одержувані пільги і дотації з централізованого бюджету. У КР са- мофінансування означає повне самозабезпечення всіма необхідними ресурсами, повне покриття всіх витрат за рахунок своїх доходів. Всі позитивні і негативні наслідки господарської діяльності цілком „лягають на плечі” приватного під- приємця, аж до банкрутства.

Якщо принцип самофінансування привчає бізнесмена до уміння жити за рахунок власних засобів, то принцип економічної відповідальності примушує відповідати за зобов'язання перед іншими партнерами ринкових відносин. Ці відносини, як правило, оформляються договорами, в яких зазначені всі необ- хідні параметри операцій – кількість товарів (послуг), ціна, терміни постачань та ін. Ці відносини забезпечені правовими й економічними гарантіями. У разі порушення умов договору фірмі загрожують штрафні санкції за заподіяний збиток і втрата довіри в світі бізнесу.

Існує також практика стягнення завданого матеріального збитку через ар- бітраж або суд. Нерідкі в ринковому середовищі випадки, коли економічна від- повідальність тієї або іншої фірми оцінюється як банкрутство і відшкодування нанесеного збитку діловим партнерам здійснюється шляхом продажу власності фірми – боржника з аукціону.

Розглянуті два принципи відносяться до основного змісту КР. З метою по- вного розкриття суті КР необхідно розглядати і низку другорядних принципів господарської діяльності підприємця, які є більш конкретним виразом перших двох. Сюди відносяться три принципи безпосередньої організації фірми і вико- ристання низки ринкових законів. Зупинимося на їхньому змісті.

Суть КР знаходить свій конкретний прояв у наступних принципах функці- онування фірми в умовах ринку:

– принцип використання граничного аналізу своєї діяльності, тобто прин- цип маржинального аналізу;

– принцип економічної раціональності;

– принцип альтернативного вибору.

Принцип маржинального аналізу свідчить, що вирішальний вплив на пове- дінку ринкових суб'єктів надають граничні величини, на відміну від середніх, які використовуються в ГР. Граничні величини визначають зміни малого сту- пеня, які викликані дією будь-яких комерційних операцій. Використовується система граничних величин, що включає граничні витрати, граничний продукт, граничний доход та ін., а також економічні закономірності їхньої зміни.

Принцип економічної раціональності полягає в зіставленні вигод та витрат на межі дії даної фірми, яка визначається об'ємами капіталу. Фірмі слід врахо- вувати всі сприятливі і небажані наслідки своїх дій у напрямі максимізації при- бутку. Принцип раціональності в ринкових відносинах – це принцип вигідності капітальних вкладень. Він тісно пов'язаний із вибором варіантів підприємниць- кої діяльності.

Принцип альтернативного вибору заснований на зіставленні прямих і не- прямих витрат за варіантами. Він може бути використаний в умовах вільних ринкових відносин, правом приватної власності і конкуренції. При реалізації

цього принципу широко використовується графічний спосіб визначення вироб- ничих можливостей, а також розрахунки рівня рентабельності.

Розглянемо простий приклад по використанню графіка виробничих мож- ливо-стей фірми. Припустимо, фірма має обмежений капітал, що дорівнює 10 тис. дол., на який вона може придбати певну кількість ресурсу, наприклад шкі- ри. З цієї кількості шкіри можна виготовити, припустимо, 100 пар взуття, або 50 курток. З погляду безпосереднього виробництва ці варіанти однакові.

Проте економічні результати можуть бути зовсім не однакові. Вони зале- жать від ринкової кон'юнктури, тобто попиту на той або інший товар і ціни на них. Виходячи з виробничих можливостей (величини основного ресурсу – кіль- кості шкіри) будуємо графік:

Кожна точка кривої АВ фіксує повне використання даного ресурсу (шкіри)

– це крива байдужості з викорис- товуваного ресурсу.

Q взуття

Рис. 3.1

Q курток

Подальший розрахунок сто- сується кожної точки кривої гра- фіка на предмет зіставлення ви- трат і результатів за наявними ці- нами готової продукції. Припус- ти-мо, що ціни на взуття падають, а ціни на куртки зростають. Від-

повідно, виробництво буде направлено на підвищений випуск курток. Таким чином, вибирається найбільш ефективне поєднання випуску готової продукції.

Всі принципи КР (основні і другорядні) відбивають об'єктивні закономір- ності товарних відносин – закону вартості і закону додаткової вартості. У ціліс- ній системі ринкового функціонування підприємницької фірми вони займають фундаментальний рівень. На конкретнішому рівні в сучасних умовах також широко використовуються ринкові закони попиту на ресурси і об'єми випуску продукції.