Об’єкт географії – земна оболонка

На даний час переважна більшість географів об'єктом своєї науки вважають географічну оболонку, поверхневу оболонку Землі. Але таке розуміння з'явилося лише на певному етапі розвитку географічної науки. Стародавні географи античної доби називали свою науку землеописом. Людство хотіло знати свою територію, сусідів, інші країни і народи, мати уяву про суходоли й океани, про Землю в цілому. Це був час землеописової парадигми географії, коли мандрівники й науковці крок за кроком пізнавали земну поверхню, описували та картографували її.

Після доби Великих географічних відкриттів, що тривала з середини XV ст. до кінця XVІІ ст., завдання " опису Землі" в цілому було виконано. На порядку денному постали нові запити. Людство хотіло знати, як влаштована земна оболонка, з чого вона складається, які процеси в ній протікають. Відповіді на ці питання дала нова парадигма географії, яка була започаткована в середині XIX ст. і яку великий німецький географ К. Ріттер назвав землезнавством. Саме в цей час у географів формується уявлення про цілісну, динамічну і складну поверхневу оболонку Землі – географічну оболонку. З кінця XIX ст. географи визначають об'єкт своєї науки як географічну (земну) оболонку. Показово, що спочатку поняття " географічна оболонка" розробляли географи – природничники (П. Броунов, В. Докучаєв, Л. Берг), і саме тому географічну оболонку вважали об'єктом лише фізичної географії (А. Григор'єв, С. Калеснік та ін.). З середини XX ст. в географії утвердилось розуміння земної оболонки як складного соціоприродного утворення (В.С. Преображенський, Ю.Г. Саушкін та ін.), більш широко – природно-соціогосподарського, і географічну оболонку стали визначати як об'єкт досліджень для всієї системи географічних наук.

У другій половині XX ст. у вітчизняній географії формується нова парадигма – конструктивна географія (І.П. Герасимов, В.С. Преображенський та ін.). Цільові настанови її такі: земна поверхня вже описана та покладена на карти, інвентаризована, хоч її все більш деталізований землеопис продовжується; географи вже знають склад і будову географічної оболонки, розуміють головні процеси формування рельєфу, клімату, стоку, відтворення населення, соціальної інфраструктури, виробництва. Приходить час цілеспрямованого й наукового обґрунтованого впорядкування географічного середовища, його конструктивних перетворень.

Протягом 1950 – 1960-х років ця цілком розумна ідея була трансформована в гіпертрофовані плани “перетворень природи” - осушення чи обводнення величезних територій, масштабного перекидання стоку великих річок, освоєння цілинних земель і т. ін., і значною мірою себе скомпрометувала. Сумні наслідки таких перетворень зберігаються у наш час у вигляді переосушених чи навпаки – заболочених територій, гігантських каскадів водосховищ доля яких невизначена, величезних площ деградованих земель, обмілілих і пересохлих річищ і т.д. Нині нам необхідно розробляти методи ліквідації та рекультивації таких “перетворень”, відтворення природних угідь та ландшафтів.

І тим не менш сама ідея облаштування нашого природного дому – географічної оболонки, залишається. У світовій географії вона представлена так званим плануванням територій або географічним плануванням (геоплануванням), що має на меті охорону природного середовища та збереження його біосферного та ресурсного потенціалу, зручне й екологічно безпечне розселення населення, раціональне розміщення суспільного виробництва, покращення умов життєдіяльності населення в цілому.

Таким чином, об’єкт географічної науки має свою історію формування та розвитку за такою послідовністю:

1) з часів зародження географії і до середини ХІХ ст. об’єктом географічних досліджень була земна поверхня, а цільовою настановою (парадигмою) географічної науки – землеопис, інвентаризація та картографування поверхні землі;

2) з середини ХІХ ст., з часів О. Гумбольта і К. Ріттера спостерігається інтенсивний розвиток теорії географії, яка в цей час диференціюється на численні галузеві дисципліни; разом з тим розробляється концепція географічної оболонки Землі, і парадигмою тогочасної географії стає землезнавство, яке пояснює склад, будову і закономірності функціонування географічної оболонки як природного цілісного об’єкту.

3) з середини ХХ ст. географічну оболонку вже розуміють як природно-суспільний феномен, як цілісну й взаємозв’язану природно-соціогосподарську систему; з цього часу об’єкт всієї географії розуміють як географічну оболонку, в якій інтегровані природа, населення та господарство, а новою парадигмою географічної науки стало впорядкування географічного середовища або геопланування. На даний час найбільш поширеними назвами земної оболонки є " географічна оболонка" та " ландшафтна оболонка". Ми надаємо перевагу другому варіанту з таких міркувань:

а) розуміння географічної оболонки як суто природного феномена, без врахування соціально-економічних компонентів, вже втратило свої позиції;

б) в принципі можна зберегти старий термін " географічна оболонка", але в цьому разі потрібно знов і знов уточнювати позицію автора – стара вона (суто природна) чи нова (інтегрована);

в) термін " географічна оболонка Землі" дещо тавтологічний: " земна оболонка Землі".

Таким чином, цілісним об'єктом географічних досліджень виступає ландшафтна оболонка або ландшафтна сфера.

Запам’ятайте:

· Загально визнаним об’єктом географічної науки є географічна оболонка (поверхня Землі); таке розуміння об’єкта географічних досліджень сформувалось наприкінці ХІХ ст.

· У різні часи об’єкт географії визначали по-різному, і відповідно різною була загальна орієнтація географічної науки, різними були її парадигми.

· З античних часів існує землеописова парадигма; об’єкт географічних досліджень – поверхня Землі, яку географи описують та інвентаризують, картографують.

· З середини ХІХ ст. в географії утверджується парадигма землезнавства; це час становлення географічної теорії; об’єктом географії стає новий природний феномен – ландшафтна оболонка землі, і географи досліджують її склад, будову та функціонування.

· Ще одна етапна трансформація об’єкту географічної науки відбулась у середині ХХ ст., коли географічну оболонку почали розуміти як природно-соціальну цілісність.

· Парадигма конструктивної географії, правильна за своєю постановкою, значною мірою була скомпрометована у радянські часи масштабними і недостатньо виваженими програмами “перетворень природи”.

· Головним напрямком сучасної географії є конструктивне впорядковування та облаштування географічної оболонки з метою збереження природи та покращення умов життєдіяльності суспільства, обґрунтування більше раціональної просторової (територіальної) організації географічного середовища; цей напрям представляє парадигма планування територій – геопланування.

· У всі часи об’єктом географічної науки лишалась поверхня Землі, але змістовне його трактування та відповідна предметна орієнтація географії змінювались:

= географи античної й середньовічної доби описували, інвентаризували й картографували земну поверхню, її природу, населення та господарство;

= географія капіталістичної доби свій об’єкт визначала як географічну оболонку – природний феномен і головним завданням вважала вивчення її складу, будови та функціонування (парадигма землезнавства);

= сучасна географія своїм об’єктом вважає географічну оболонку і досліджує її вже як природно – соціальну цілісність; сучасна парадигма географічної науки – геопланування, орієнтована на впорядкування та облаштування географічного середовища людства.

· На даний час загальноприйнятими є позначення об'єкта географії як географічної оболонки чи ландшафтної оболонки. Більш прийнятним є термін ландшафтна оболонка(сфера), оскільки поняття географічна оболонка у вітчизняній географії протягом 1930-1960 років розглядалось як фізико-географічне явище. До того ж поняття " географічна оболонка Землі" тавтологічне (Земля – Гея).

Контрольні питання та завдання

1. Як у наш час визначають об’єкт географічної науки? З якого часу утвердилась така дефініція об’єкту географії?

2. Що являв собою землеопис античних і середньовічних часів? Як можна визначати об’єкт тогочасної географії?

3. Поясніть зміст землезнавства як нового напряму (парадигми) географії. З чим пов’язана розробка цього напрямку? Хто і коли ввів поняття “землезнавство”?

4. В який час і чому розуміння об’єкта географії як земної поверхні трансформується у новий об’єкт – географічну оболонку?

5. Чим можна пояснити перше визначення географічної оболонки як суто природного об’єкту? Хто стояв біля витоків такої дефініції, хто з радянських географів розвивав такий підхід?

6. Поясніть зміст і цільові настанови парадигми конструктивної географії. Хто і в який час започаткував цю парадигму?

7. Які наслідки мала концепція конструктивної географії у колишньому СРСР? Які обставини спричинили її методологічно неправильну реалізацію?

8. Поясніть зміст і цільові настанови парадигми (концепції) геопланування. Чим зумовлена злободенність проблем облаштування та впорядкування географічного середовища життєдіяльності суспільства у наш час?

9. Як змінювалось розуміння об'єкту географії протягом її більш, ніж двохтисячолітньої історії? Назвіть етапні трансформації об'єкту географічної науки та її відповідні парадигми.

10. Поясніть змістовні й семантичні переваги терміну “ландшафтна оболонка” порівняно з “географічною оболонкою”.