Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи прогнозування РПС і економіки регіонів






Розрізняють прогнози за часом прогнозування: короткотермінові (до 2 років), середньотермінові (від 3 до 10 років), довготермінові (більше 10 років). є також далекотермінові прогнози, розраховані більш як на 15 років. Найпоширеніші (65 %) короткотермінові. Для них характерний і найвищий ступінь імовірності прогнозованого результату.

Прогнози поділяються за масштабом прогнозованих об'єктів і території прогнозування. На мікрорівні (підприємства, компанії, фірми та ін.) відділи стратегічного планування, які є в кожній більш-менш значній організації, прогнозують зміни ринкового попиту на власну продукцію і відповідно до нього — обсяги виробництва та асортимент продукції (послуг), впровадження нових технологій і випуск нового товару.

За кордоном на регіональному мікрорівні використовують кластерний метод прогнозування та регулювання розвитку об'єктів, які об'єднуються в кластери (за вітчизняною науковою термінологією це своєрідні міжгалузеві комплекси локального рівня). Наприклад, це може бути об'єднання швейної фабрики; сільськогосподарських підприємств, які постачають для неї сировину; модельних і рекламних агентств; навчальних закладів, які готують необхідних спеціалістів, торговельних і фінансових закладів та ін. Зазвичай на цих об'єктах розвивається малий і середній бізнес, сфера діяльності якого обмежується місцевим рівнем (поступово вони можуть вийти на міжрегіональний і міжнародний рівні). Кластерний метод використовують переважно для підвищення рівня розвитку відсталих регіонів. В Україні його почали впроваджувати, наприклад, у Хмельницькій області.

На регіональному мікрорівні широко використовуються також методи районного планування — прикладної інженерно-архітектурної дисципліни з організації (облаштування) території. Найкращі досягнення у цій сфері мають високорозвинені країни, які не тільки вдало організовують територію й облаштовують поселення з огляду на комфортність, екологічність та зручність, а й враховують естетичні критерії. В останні роки там швидко розвивається ландшафтна архітектура — штучно створені природні ландшафти у гармонійному поєднанні з інженерно-архітектурними об'єктами.

На мезорівні прогнозування полягає у виробленні галузевих і регіональних (територіальних) прогнозів. Останні потрібні для адміністративно-територіальних одиниць або економічних районів. Галузеві прогнози у західних країнах розробляють переважно великі компанії, які контролюють відповідні галузі економіки. Значну увагу в них приділяють прогнозуванню можливих змін ціни на певну продукцію на світових ринках. Державне галузеве прогнозування стосується переважно проблемних галузей, майбутній розвиток і розміщення яких не в змозі регулювати навіть найбільші компанії світу.

Регіональне прогнозування за останні 30—40 років досягло надзвичайних масштабів. Практикується вироблення прогнозів і програм розвитку регіонів як на національному (у межах країни), так і на міжнародному рівні (СБЗ, єврорегіони та ін.) із залученням іноземного капіталу. Нині налічується понад 40 видів різних форм спеціальних економічних зон і регіонів. Як правило, такі прогнози і програми створюються для розв'язання проблем соціально-економічного й екологічного розвитку відсталих регіонів.

На макрорівні прогнози розробляються для країни в цілому. Вони можуть бути галузевими (для здійснення кардинальних перетворень у розвитку й розміщені великих галузей), проблемними (для розв'язання найактуальніших проблем; у США набули розвитку так звані " програми національних цілей"), комплексними. Усі розвинені країни мають довготермінові програми соціально-економічного розвитку, розроблені на основі відповідних прогнозів. Часто прогнози розвитку окремих країн складають відомі міжнародні організації

21. Структурні і територіальні особливості розвитку і розміщення електроенергетики світу.
Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. Їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу. У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів.
За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію.
Електроенергія виробляється здебільшого за рахунок невідновлюваних джерел – вугілля, нафти, природного газу тощо. Єдиним відновлюваним джерелом енергії є гідроенергетика. Економічний гідропотенціал планети використовується лише на 17%. Особливо великі гідроенергетичні ресурси зосереджені у Південній Америці, Південно-Східній Азії, Африці, хоча освоєні вони недостатньо. За виробництвом електроенергії перед у світі веде теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Збагачене кам’яне вугілля нерідко перевозять до ТЕС на чималі відстані, використовуючи для цього водний транспорт. Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива. Попри гідроенергетичне будівництво, що триває в усьому світі, роль ГЕС в енергопостачанні постійно зменшується. Це пояснюється вищими темпами спорудження ТЕС, що працюють на мінеральному паливі.
Атомні електростанції (АЕС) використовують транспортабельне паливо – уран. Їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля водних джерел. До найбільших експортерів уранових концентратів належать Канада, Австралія, ПАР, Ніґер, Бразилія і США.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал