Методичні підходи та принципи розрахунку виробничої потужності

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особ­ливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

Так, виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об’єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів кінцевої продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

При розрахунках потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов’язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування. До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами прийнято вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.

За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність розраховується за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) можна визначити за однією з таких формул [51]:

М_вир = n × Т_еф × Р_пасп, (6.1)

де n – кількість однотипного обладнанн;

Р_пасп – паспортна годинна продуктивність обладнання;

Т_еф – ефективний фонд робочого часу обладнання.

Ефективний фонд часу визначається за такою формулою:

Т_еф = Т_кал – Т_ппр – Т_о, (6.2)

де Т_кал – календарний фонд часу, де (Т_кал = 8760 год);

Т_ппр – час зупинок обладнання на планово–попередній ремонт;

Т_о – час простою обладнання через технічні причини.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (М_вих). Для цього використовується формула:

М_вих = М_вх + М_отз + М_р ± М_на – М_в , (6.3)

де М_вх — вхідна потужність підприємства;

М_отз — збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

М_р — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

М_на — збільшення (+) або зменшення (–) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

М_в — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Установлення та регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10–15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3–5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності, тобто співвідношенням величин поточної і проектної потужності;

2) коефіцієнтом використання поточної потужності, тобто співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини.

Показник середньорічної потужності (ВПср) визначається за формулою [51]:

, (грн/шт.), (6.4)

де ВПвх – вхідна потужність (потужність на початок року), грн;

ВПвв – введена потужність, грн;

ВПвиб – виведена потужність, грн;

Тв – період використання (від вводу до кінця року), місяців;

Тн – період, протягом якого потужність не використовується (від вибуття до кінця року), місяців.