Громадська думка: теорії, методи дослідження та формування.

Основним завданням політичного аналізу громадської думки можуть бути: розроблення методів її вимірювання в різних соціальних групах, чи окремих регіонах; методи вивчення її стану в динаміці; визначення основних чинників впливу на формування громадської думки, методів їх обліку, оптимізації, регулювання та прогнозування. Інструментарієм аналізу можуть бути основні індикатори громадської думки (вибір, визнання, згода, самовираження, напруження, колективний психоз тощо). У цьому контексті, особливо важливими є індикатори кризового, переломного стану, а також, аналіз масової поведінки і громадських настроїв, визначення порогу подразнюваності та чинників впливу. Механізмом аналізу стає логічна схема: вихідні умови → традиційна практика → психологічний стан індивіда, групи, колективу → їх готовність чи неготовність до реалізації → компенсація соціально-духовних потреб, інтересів в процесі взаємодії.

Друга половина ХХ ст. спричинила нові тенденції у дослідження громадської думки, проте, попри постійне прагнення докладно описати громадську думку у взаємодії з різними інститутами, дослідники не дійшли до єдиного тлумачення даного феномену. У теорії переважає розуміння громадської думки як певного соціально-психологічного стану суспільства, або ж, як систему морально-етичних параметрів, основною функцією яких є оцінка ситуації.

Громадську думку, також, можна розглядати в різних аспектах – через суспільне та соціально-психологічне середовище індивіда, групи, колективу, суспільства, і як результат впливу мікро-та макросередовища, на процеси його функціонування та розвитку. Найважливішим завданням аналізу громадської думки, в широкому розумінні, – є зафіксувати стан соціальної дійсності та його відображення в психіці суб’єктів. Відповідно до цього можна сформулювати план поетапного проведення всіх циклів аналізу, який охоплюватиме три основні стадії:

• розроблення концептуальних та інструментальних основ аналізу громадської думки з метою діагностики її теперішнього стану. Основними результатами на цьому етапі є: створення структурно-типологічних характеристик громадської думки в досліджуваних регіонах, колективах, групах; збір даних, матеріалів, які б дозволяли її (думку) спрогнозувати під дією об’єктивних і суб’єктивних умов соціальної, економічної, культурної тощо сфери; вироблення загальних практичних рекомендацій щодо покращення чи стабілізації громадської думки та настроїв;

• розроблення концептуальних та інструментальних основ прогнозування громадської думки в конкретному регіоні, групі, колективі, створення структурно-типологічних характеристик громадської думки;

• розроблення концептуальних та інструментальних основ практичного обліку, регулювання громадської думки та настроїв. Основні методи на цьому етапі: програма – пропозиція регулювання громадських настроїв та думки за допомогою певних соціально-економічних заходів; програми – система соціально-психологічних засобів впливу на громадську думку (зустрічі з представниками влади, народними депутатами, іншими особами, від яких залежить думка досліджуваного регіону чи групи).

Отже, у дослідженнях проблематики громадської думки в світовій соціологічній науці можна виокремити три основні напрями: [9, с. 225 - 226]:

1) вивчення громадської думки як соціального феномену (його структури, ролі в боротьбі політичних сил, ставленні до суспільно-політичних інститутів, наприклад до політичної влади тощо);

2) аналіз інформації щодо думок широких мас з приводу конкретної події чи ситуації у суспільстві чи державі;

3) аналіз думки громади як споживачів у дослідженні ринку.

Низку методологічних вимог до аналізу громадської думки запропонував Б. Грушин [4, с. 41]:

1) для адекватного аналізу громадської думки передусім важливо проаналізувати «земний зміст» - ті умови та події, які власне зафіксувались, відобразились в свідомості групи, а не просто «констатувати побачену картину»;

2) під час аналізу слід враховувати, що відображення ніколи не буває просто дзеркальним відображенням, а є явищем складним та неоднозначним, таким, що зазнає зовнішнього (макросередовище) та внутрішнього (мікросередовище) впливу. Тому необхідно аналізувати характер, глибину та ступінь точності відображення;

3) на кожному етапі дослідження громадської думки слід брати до уваги так званий «поправковий коефіцієнт», тобто визначення характеру, спрямованості та величини ймовірної похибки (іншими словами, міру викривлення, спотворення інформації), допущеної громадською думкою, завдяки чому дослідник зможе, навіть у разі неадекватності думки, реконструювати в ній ті чи інші явища дійсності, які мали на неї вплив;

4) потрібно проаналізувати не лише природу самого факту, який є об’єктом громадської думки, а й природу саме такої думки з цього приводу;

5) слід враховувати те, що здобуті під час аналізу дані можуть бути багатозначними за своїм змістом, що залежить від самого дослідника та специфіки об’єкта.

Основними методами реалізації програми емпіричного вивчення індикаторів та аналізу показників громадської думки можуть бути спостереження, дослідження найрізноманітніших форм політичної активності громадян тощо, а також соціологічні методи: анкети, усні й телефонні експрес-опитування, екзит-поли, інтерв’ювання. Ці технології застосовують щоб визначити спрямованість громадської думки, її інтенсивність. Відповідно, використання емпіричних методів (спостереження, контент-аналіз тощо) у процесі дослідження громадської думки є важливим, це дає змогу простежити вияви громадської активності та особливості впливу на неї, для подальшого зіставлення одержаних даних із теоретичними конструктами. Доцільним вважаємо також, застосування лінгвістичних методів, що передбачають аналіз знаків і символів, вивчення прийомів лінгвістичного впливу на громадську думку за посередництвом ЗМІ.

Досліджуючи громадську думку, варто звернути увагу ще на два важливі аспекти: аналіз (якщо це дозволяють розміри групи) параметрів самої групи (вік, стать, соціальний статус, освіта, рівень поінформованості), а також, групові та індивідуальні психологічні характеристики (установки, щільність групи, цінності, стереотипи, емоції), до того ж аналізувати дані характеристики варто протягом усього процесу розгортання громадської думки (до зародження, під час зародження, протягом функціонування, під час згасання та після відмирання). Не менш важливим індикатором громадської активності є особа лідера, його психо-фізіологічні особливості, рівень авторитетності та впливу на групу, тощо.

Іншим важливим аспектом аналізу громадської думки є врахування контексту, моменту, так званий ситуаційний підхід до аналізу, позаяк характер відображення дійсності в громадській думці першочергово формується на рівні буденної свідомості, а громадська думка виражає судження, позиції, зміст яких є часто досить відносним, тобто відзначається певним ступенем ситуативності.

Сфера думок, оцінок, преференцій, смаків є специфічною за методами дослідження. Джерелом одержання такої інформації є спілкування з об’єктом. Спілкування з людьми належить до універсальних соціологічних процедур поряд із вивченням документів та з його соціологічною модифікацією у вигляді контент-аналізу а також спостереженням (поділяється на невключене спостереження – коли спостерігач не є учасником групи, та включене, коли дослідник є одним із учасників).

Проблема, що становить предмет дослідження, вимагає системного підходу до її аналізу. Доцільно застосовувати набору методів, які б дали змогу здійснити вичерпний та адекватний аналіз такого складного явища соціальної та політичної системі, яким є громадська думка. У цьому матеріалі було використано низку теоретичних спеціальних і загальнонаукових методів, а саме:

- системний, що дав змогу здійснити комплексний аналіз складних механізмів функціонування громадської думки як багатофакторного політичного явища, а також, докладне вивчення компонентів громадської думки, її структуру та функції;

- структурно-функціональний, як одна із форм застосування системного підходу; застосування цього методу в дослідженні полягає в розділені громадської думки як складного явища на окремі елементи та визначення взаємозв’язків між ними в контексті впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, які визначають їх (елементів) характер;

- бігевіористський та психологічний - дослідження громадської думки крізь призму зразків поведінки її суб’єктів як акторів політичного процесу; з’ясування суб’єктивних механізмів (мотивації, потреб та інтересів) поведінки громадськості, визначення внутрішніх чинників впливу.

- порівняльно-історичний – розгляд громадської думки з погляду її ґенези в часі та просторі, з’ясування основних тенденцій її розвитку в Україні, особливостей функціонування в різних історичних умовах: характер та форми вияву;

- логіко-філософський – визначення шляхом здійснення логічного аналізу сутнісних характеристик і закономірностей прояву громадської думки, як специфічної форми масової свідомості, частини суспільного буття, загалом;

- культурологічний, який передбачає вивчення традицій і ментальних особливостей, а також, вияви архетипізованої та стереотипізованої масової свідомості; дає змогу простежити особливості впливу на великі соціальні групи, за допомогою активізації глибинних пластів колективної пам’яті, а також, визначити методи, прийоми та наслідки такого впливу.