Культура мовлення.

Література.

1. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення, навч. пос. – К.. Вища шк. 2001р.

2. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування, навч. пос. – К..Вікар, 2002 р.

Українська мова належить до слов’янських мов. Вона є єдиною національною мовою українського народу.

Літературна мова – це унормована, відшліфована, форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується унормованістю. уніфікованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній та писемній формах.

Писемна форма функціонує в галузі державної. політичної, господарської, наукової, культурної діяльності.

Усна форма обслуговує безпосереднє спілкуваня людей, побутові та виробничі потреби суспільства.

Упродовж віків відпрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними та обов’язковими. Головною ознакою літературної мови є унормованість, ясність, доступність, доцільність висловлювання. Сукцпність загальноприйнятих, сталих правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов’язковими для всіх.

Орфоепічні – належна вимова звуків і звукосполучкнь, наголошування та інтонації.

Графічні – передача звуків на письмі.

Орфографічні – написання слів згідно з чинним правописом.

Лексичні – слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі.

Морфологічні – вживання морфем.

Синтаксичні – керування, узгодження, поєднання та розміщення слів. словосполучень, речень.

Стилістичні – відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування.

Пунктуаційні – вживання розділових знаків.

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мова та мовлення нерозривно між собою пов’язані. Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися загальних етичних вимог, орієнтуватися також і на позамовні чинники. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера та мета спілкування в конкретних обставинах.

Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення та передачі інформації, навчання, виховання та формування духовного світу, вона немислима без належної культури мовлення.

Культура мовлення – збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання та побудови висловлювань, нормативність, літературність усної та писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості.

Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується та розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах. Отже досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини і визначає її культуру мовлення. Основними причинами низької культур усної мови є значний вплив суржику та недостатнє знання норм літературної вимови. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних якостей мови.

Кожна, навіть не дуже освічена людина, користується рідною мовою, але це так звана побутова розмовна мова. Від неї відрізняється мова наукової та художньгї літератури, офіційних документів, мова газет і журналів. Це – літературна мова. Вона спирається на прийняті в суспільній практиці правила вимови, вживання слів, граматичних форм побудови словосполучень і речень. Володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами, залежно від умов спілкування, мети і змісту й визначає культуру мови.

Норми диктуються вихованням і освітою, родиною, школою, літературою, кіно. Розмовне мовленя містить у собі жаргонізми, діалектизми. запозичення, що є небажаними, у літературній мові та офіційно-діловому мовленні.

Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між людьми, установами. Основні вимоги до такого спілкування – точність, стислість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису. Тому ділове спілкування виключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, точний виклад думок. Водночас слова, словосполучення, які є доречними і потрібними в діловому спілкуванні, у побуті будуть недоречними та смішними.

Мова завжди має відповідати ситуації, культурному та прфесійному рівню слухачів чи співрозмовників. Недоцільно вживати, наприклад, професіоналізми, якщо вони не будуть зрозумілими для іншого. Ускладнюють мову канцеляризми та штампи, а повтрення одних і тих же слів робить мову нудною. Проте якщо вживати прислів’я, приказки, афоризми, жарти (звичайно доречно), то це викличе інтерес до вас і бажання спілкуватися з вами в подальшому.

Тема №5 Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.

План.