Тарас Шевченко-людина з минулого чи пророк сучасного укранського образотворчого мистецтва

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абліцов В. Культура – Ахіллесова п’ята / В. Абліцов // Голос України. – 1995. – 19 квіт.

2. Авраменко О. Актуальна українська образотворчість: погляд крізь призму Музею сучасного мистецтва / О. Авраменко // Сучасне мистецтво: наук. зб. / Ін-т проблем сучас. мистецтва АМУ; [редкол.: В. Сидоренко та ін.]. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 70–82.

3. Авраменко О. Особливості інтеграції українського актуального мистецтва в європейський мистецький простір (досвід участі у Венеціанській бієнале 2001–2007 років) / О. Авраменко // Сучасне мистецтво: наук. зб. / Ін-т проблем сучас. мистецтва АМУ; [редкол.: В. Сидоренко та ін.]. – К., 2007. – Вип. 4. – С. 25–39.

4. Авраменко О. Про деякі особливості функціонування образотворчого мистецтва в Україні у 1990-ті роки / О. Авраменко // Мистецтвознавство України: зб. наук. пр. / [редкол.: А. Чебикін та ін.]. – К., 2003. – Вип. 3. – С. 56–60.

5. Афанасьєв В. А. Українське радянське мистецтво 1960–1980-х років / В. А. Афанасьєв. – К.: Мистецтво, 1984. – 224 с.

6. Афанасьєв Є. Мистецтво, віддане народу / Є. Афанасьєв // Образотворче мистецтво. – 1987. – № 1. – С. 13–14.

7. Безверхній М. Що художнику не покишені? / М. Безверхній // Хрещатик. – 1992. – 24 берез.

8. Безклубенко С. Д. Всезагальна теорія та історія мистецтва / С. Д. Безклубенко. – К., 2003. – 261 с.

9. Бурлака В. Фігуративний живопис кінця 1980-х–початку 2000-х років: тенденції розвитку / В. Бурлака // Сучасне мистецтво: наук. зб. / Ін-т проблем сучас. мистецтва АМУ; [редкол.: В. Сидоренко та ін.]. – К., 2004. – Вип. 1. – С.7–31.

10. Відбулося відкриття українського павільйону Венеціанської бієнале 2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pinchukartcentre.org/ua/news/9465. – Заголовок з екрану.

11. Власенко С. М. Традиції народної картини в сучасному українському «наївному» мистецтві [Електронний ресурс] / С. М. Власенко. – Режим доступу: https:// www. newacropolis.org.ua. – Заголовок з екрану.

12. Волощук І. Вернісаж української графіки / І. Волощук // Образотворче мистецтво. – 2006. –№ 2. – С. 112–113.

13. Волощук І. Всеукраїнське трієнале «Графіка-97» / І. Волощук // Образотворче мистецтво. – 1997. – № 3. – С. 25–27.

УДК 75(477); 82 (477) Гарнага Іванна Вікторівна,

аспірантка

Національна академія керівних

кадрів культури і мистецтв (Київ, Україна)

Тарас Шевченко-людина з минулого чи пророк сучасного укранського образотворчого мистецтва

Ще треті півні не співали….

Кожен по різному трактує ці безсмертні слова Майстра, адже для багатьох поколінь українців — і не тільки українців — Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Коли починаєш сам копирсатися в біографії, творах як художніх так і образотворчих, відкриваєш Шевченка по-новому, переживаєш з ним і його по-іншому. Та все ж, твори автора є актуальними і залишаються такими завжди.

Ідеологічний тиск завжди існував та продовжує існувати, беручи свій початок саме із шкільної парти(пишучи твори про Шевченка ми завжди підбираємо епітети-легендарний, геніальний, «символ України»)нав’язування того, що це постать яка зробила українську літературу як такою - нав’язування існує, чи правомірне воно чи ні, це питання суб’єктивне. На думку автора воно є правомірним, тому що справді Шевченко у літературі – це постать яка створила новий стиль, яка почала застосовувати нові художні засоби, яка відродила тему «народності». А чи є він новатором в образотворчому мистецтві?

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл. Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки.

Творче життя Тараса Шевченка – не лише потужний вияв таланту, корені якого сягають у глибини творчого генія українського народу. Це також формування його як митця шляхом наполегливого навчання в інших митців, шляхом опанування культурного досвіду багатьох європейських художніх шкіл і найкращих їх представників.

Україна повинна знати про свого генія більше, а не ідентифікувати його з простолюдином.

Отже, варто сказати Шевченко – людина з минулого, що стала справжнім пророком сучасного українського образотворчого мистецтв.

УДК 75(477); 82(477) Гарнага Іванна Вікторівна

аспіранка Національної академії

керівних кадрів культури і мистецтв(м.Київ, Україна)

«Становлення соціології мистецтва як галузі наукового дослідження та перспективи її розвитку»

Мистецтво функціонує в соціумі. Наприклад, для того щоб зрозуміти причину успіху або провалу того чи іншого художнього твору, необхідно оцінити не тільки його художні характеристики, а й конкретний соціокультурний контекст, особливості сприйняття аудиторією, що залежить від багатьох факторів – соціально-демографічного й етнічного складу, психологічного клімату, рівня освіти тощо.

Виявлення відповідей на ключові питання функціонування мистецтва в суспільстві передбачає здійснення аналізу мистецтва як елемента, що входить до єдиної соціальної системи. На сьогодні цей аналіз здійснюється передусім методами соціології мистецтва.

На відміну від мистецтвознавства, соціологія мистецтва аналізує функціонування мистецтва в соціумі, художнє життя суспільства, що включає розгляд не лише естетичних і художніх аспектів, а й інші суспільні процеси – соціальні, політичні, економічні. Мистецтво розглядається не як основний, а як рівноправний елемент суспільства, що дозволяє відтворити цілісну картину функціонування сучасного мистецтва та роль художника в соціумі. К. Кодуелл у роботі «Ілюзія і дійсність» звернувся до метафори – мистецтво існує в суспільстві подібно до того, як перлина в мушлі. Соціолога мистецтва цікавить не стільки «перлина», скільки «мушля». Наведемо ще одну метафору – мистецтво нагадує прекрасну квітку. Класична естетика й мистецтвознавство будуть насолоджуватися її красою та пахощами, а соціологія мистецтва буде досліджувати ґрунт, добрива, усі ті умови, що дозволили їй рости й розквітнути.

Очевидно, що неможливо зрозуміти особливості творчої діяльності художника незалежно від соціальних умов. Так само неможливо зрозуміти особливостей сприйняття публікою того чи іншого твору мистецтва поза соціокультурним контекстом. Для того щоб розглянути функціонування мистецтва в суспільстві, необхідно виходити з того, що становить суспільство, з яких елементів складається, яке місце серед них займає мистецтво не тільки, як елемент культурного життя суспільства, а ширше – як елемент всієї соціальної дійсності, та дослідити їх взаємодію і взаємовплив.

Дослідження мистецтва як суспільно значимої діяльності має давні традиції. Її можна вести від «соціальної критики мистецтва», що розпочав Платон, яку продовжили Августин, Дж. Сованарола, Ж.-Ж. Руссо, Л. М. Толстой. Незаперечним є факт, що мистецтво – один із найефективніших засобів впливу на суспільну свідомість і поведінку людини. Уперше своє класичне вираження і теоретичне оформлення теорія «соціальної критики мистецтва» отримала у вченні Платона, який поставив досить категоричне питання: чи має мистецтво суспільну користь, корисне чи некорисне мистецтво для суспільства.

Підґрунтя для традиційної парадигми соціології мистецтва формується зачасів епохи Відродження, коли бурхливий розвиток творчих ремесел, колекціонування, формування антикварного ринку викликали необхідність у теоретичному осмисленні естетичних феноменів. Формується наукове мистецтвознавство, спираючись на ґрунтовний спадок античної та середньовічної філософії, історичних хронік. Саме в цей час у європейському культурному контексті активно розвивається «поле культурного виробництва» (П. Бурдьє). Виникають його агенти – художники, критики, колекціонери, мистецтвознавці, формуються основні категорії та поняття – стиль, манера, епоха, жанр, майстер, творець, нові технічні прийоми – світлотінь, об’ємність тощо, нові змістові акценти – переосмислення євангельських подій, їх індивідуалізація, можливість авторської інтерпретації.

Формування соціології мистецтва як експліцитної наукової теорії можна віднести до другої половини ХІХ ст., воно відбулося в межах французького та англійського мистецтвознавства, літературознавства та соціології. Формується конкретна постановка проблеми: дослідження зв’язку між суспільними трансформаціями та еволюцією типових художніх образів у трагедії та комедії (Ж. де Сталь), дослідження зв’язку між змістом твору та такими соціальними факторами, як домінантні суспільні настрої та соціокультурне середовище (І. Тен), відображення в мистецтві соціальної інтеграції суспільства (Ж. М. Гюйо).

Отже, у середині ХІХ ст. соціологія мистецтва виокремилась у самостійну галузь дослідження, яка виділяє соціальну проблематику мистецтва і його соціальне функціонування як своє предметне поле. Основною тріадою дослідження на той час були «автор – твір – аудиторія», але аналіз цих феноменів поза контекстом художнього життя суспільства набули різного трактування. Минуло вже понад століття з часу виходу у Франції друком твору Ж. М. Гюйо «Мистецтво з соціологічної точки зору» (1900 р.), але до сьогодні соціологія мистецтва становить досить строкате явище, пропонуючи часто різні погляди на свій предмет.

Серед основних тем сучасної теоретичної та практичної соціології мистецтва основними є: мистецтво і соціокультурна стратифікація суспільства, мистецтво і формування картини світу, субкультури і мистецтво; оцінка творів мистецтва і її відносність, оцінка художньої якості та художнього смаку, художня критика як інструмент оцінки мистецтва, високе та масове мистецтво, непрофесійне мистецтво та його роль у культурі, фольклор, реабілітація масового мистецтва; національна специфіка художньої культури, етнокультурні особливості художньої культури; мистецтво як соціальний інститут, функціонування художньої культури; аудиторія мистецтва, поняття публіки, естетичне виховання аудиторії; мистецтво та держава, художник і влада, культурна політика держави, цензура як засіб здійснення культурної політики; ринок художніх цінностей та послуг, маркетинг у мистецтві, меценатство в мистецтві; методи та інструменти соціологічного дослідження художньої культури.

Конкретизуючи предмет соціології мистецтва, де мистецтво є одним із засобів впливу суспільства, стану, класу, соціальної групи на людину, зазначаємо, що вихідним моментом дослідження є вплив мистецтва на суспільство, а основною сферою – сфера сприйняття мистецтва, у процесі якого виявляється ставлення до мистецтва різних суспільних груп та класів. Підкреслюємо, що соціологія мистецтва свідомо відходить від аналізу поліфункціональності мистецтва (естетичної, пізнавальної, творчої, евристичної функції та ін.). Саме тут відбувається відмежування соціології мистецтва й естетики, мистецтвознавства, психології творчості. В цьому контексті показовим є твердження «соціологія мистецтва без мистецтва» (Н. Фархатдінов), адже увага дослідників зосереджена на феноменах соціологічності, виробництва та споживання.

Література:

1. Беньямин В. Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости / В. Беньямин // Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости. Избранные эссе. – М.: Медиум, 1996.

2. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье; пер. с фр.; общ. ред. и послесл. Н. А. Шматко. – М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2005.

3. Бурдье П. Формы капитала / П. Бурдье; пер. с англ. М. С. Добряковой; Бурдье П. Различение: социальная критика суждения (фрагменты книги) / П. Бурдье; пер. с фр. О. И. Кирчик // Западная экономическая социология: хрестоматия современной классики. – М.: РОССПЭН, 2004. – 680 с.

4. Бурдье П. Рынок символической продукции / П. Бурдье // Вопросы социологии. – № ½. – 1993.

5. Введение в социологию искусства: учеб. пособие для гуманит. вузов / Е. В. Дуков, В. С. Жидков, Ю. В. Осокин и др. – СПб.: Алетейя, 2001. – 255 с.

6. Давыдов Ю. Н. Искусство как социологический феномен / Ю. Н. Давыдов. – М., 1968.

7. Жидков К. С. Искусство и картина мира / К. С. Жидков, К. Б. Соколов. – М.: Алетейя, 2003. – 464 с.

8. Маркетинг у сфері культури та мистецтв / Кольбер Франсуа, Нантель Жак, Білодо Сюзан, Річ Дж. Деніс; пер. з англ. Святослава Яринича. – Львів: Кальварія, 2004. – 240 с.

9. Перов Ю. В. Художественная жизнь общества как предмет социологии искусства / Ю. В. Перов. – Л., 1980.

10. Петров В. М. Количественные методы в искусствознании: учеб. пособие / В. М. Петров. – М., 2004. – 432 с.

11. Социология искусства: учебник – СПб.: Искусство-СПб, 2005. – 479 с.

12. Соціологія культури: навч. посібник / О. М. Семашко, В. М. Піча, О. І. Погорілий та ін.; за ред О. М. Семашка, В. М. Пічі. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000, 2002. – 334 с.

13. Фархатдинов Н. М. Социология искусства без искусства / Н. М. фархатдинов // Социологическое обозрение. – Т. 7. – № 3. – 2008. – С. 55–69.

14. Фриче В. М. Социология искусства / В. М. Фраче. – Изд-во Едиториал УРСС, 2003. – 208 с.

15. Шульга Раїса. Сучасний простір відносин мистецтва та споживача / Р. Шульга // Соціологія: теорія, методи, маркетинг: науково-теоретичний часопис. – 2005. – № 4. – С. 73–91.