Занепад та ліквідація козацького державного устрою після гетьманування І. Мазепи. Останні козацькі гетьмани.

П. Орлик 1708–1742 (до 1718 шведи)

І. Скоропадський 1708–1722

П. Полуботок 1722–1724

Д. Апостол 1727–1734

К. Розумовський 1750–1764

Народився П. Орлик 11 жовтня 1672 р. в м. Косуті (сучасна Білорусь) в сім’ї родовитого литовського шляхтича чеського походження Степана Орлика. 27 червня 1709 р. емігрував в Османську імперію. За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Вони обирають 5 квітня 1710 р. П. Орлика гетьманом України. Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»), документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Нею він зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Аналізуючи діяльність П. Орлика, слід відзначити, що за «Конституцією» законодавча влада надавалась Генеральній Раді, що виконувала роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати посесійно, тричі на рік. Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради гетьман виконував її повноваження. Відповідно до положень 6, 7 і 8 статей, гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що за підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою. На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків – прихильників Станіслава I Лещинського, проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов’язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. У березні 1711 р. об’єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення. У травні 1711 р. розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки, налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у П. Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів. На останньому етапі життя переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 р.

Малоросійська колегія — колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини. Складалася із шести офіцерів російських полків, розквартированих в Україні. У цивільних справах підкорялася сенату, а у військових – головнокомандуючому військами в Україні. Першу Малоросійську колегію очолював бригадний генерал Степан Вельяминов. Територіально розташовувалася в Глухові. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос. У 1727 р. Малоросійська колегія була ліквідована і відновлена влада гетьмана.

Останній період (1734–1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого – поступовим занепадом автономії Запорозької Січі. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя. В 70-х роках ХVІІІ ст. населення Запоріжжя становило близько 100 тис. чоловік. У зв’язку з цим ускладнилося й управління краєм. Саме тоді склався адміністративно-територіальний поділ Запоріжжя на 8 паланок (округів).

Не менш важливим для аналізу проблеми є й те, що відбувалися зміни і в економіці Запорозької Січі, які полягали, насамперед, у розширенні землеробства, якого раніше майже не було, і в подальшому розвитку скотарства і промислів. У сільському господарстві значне місце зайняли зимівники, де успішно розвивалося скотарство, конярство, вівчарство та землеробство. Основна маса населення зосереджувалася в слободах. Земля вважалася власністю всього війська і Кіш відводив її власникам зимівників і слобідським громадам.

Варто звернути увагу студентів і та те, що населення слобід виконувало різні повинності. Головною повинністю козака була військова служба на власний кошт. Посполитих звільняли від військової служби, але натомість вони відбували багато інших повинностей на користь війська і сплачували грошові податки. Заможне козацтво всіляко обмежувало компетенцію військової ради, прагнуло замінити її Радою старшини і «значного товариства». У др. пол. ХVІІІ ст. козацтво почало відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на верству, головним обов’язком якої була військова служба, а привілеєм – участь у самоврядуванні та військовій раді.

Після невдалого виступу гетьмана Івана Мазепи в союзі з шведським королем Карлом XII (1708–09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини та зруйнував Запорізьку Січ. Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760–80-х. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768–91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772–95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна – Росії.