Джерела та історіографія

Вивчення історії української еміграції ґрунтується на джерелах, які потрібно розглядати в контексті основних джерел з історії – України та всесвітньої:

ü речові пам’ятки

ü писемні

ü усні джерела.

В рамках кожного типу значну роль відіграють етнографічні матеріали.

Безумовно одним із найпотужніших і важливих є писемні, серед яких вирізняють актові матеріали – міграційне законодавство, оговори, статистика, та оповідні (спогади, щоденники, листи, публіцистика, літературні та ін..)

Місцезнаходження та суперечливість даних окремих джерел ускладнюють об’єктивність висвітлення процесів і вимагають використання комплексу джерел, неупередженості. Насамперед, це стосується статистичних джерел радянської доби.

Довідник «Население мира»- 1965 р. не вказує наявність українців в СЩА, Румунії, Чехословаччині, Югославії, Бразилії. В переписах Російської імперії та СРСР 1897, 1910, 1917, 1920, 1923, 1926, 1937, 1939, 1959, 1970, 1979, 1989 дані про кількість українців занижені, а переписи 1937 і 1939 рр. сфальсифіковані

Після 1991 року ситуація трохи змінилася. У загальних рисах картину щодо кількості українського населення світу дає статистичний довідник «Чисельність українців світу» (Івано-Франківськ, 1991). Цікаві актові, статистичні та оповідні матеріали знаходимо в збірниках документів «Національні відносини в Україні у ХХ столітті» (К., 1994), «Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали» (К., 2008) «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій 1940-2015» (К., 2016).Новітнє видання «Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939–1949: Архівні документи і матеріали» (2011) ілюструє масовий нелегальний перехід громадян Карпатської України (Підкарпатської Русі) в СРСР, спровокований наслідками березневої 1939 р. окупації краю та втраченою надією на мирну розбудову своєї щойно створеної Карпато-української державності, й їхнє утримування у тюрмах й таборах тоталітарного СРСР.

Наукові дослідження української діаспори були зосереджені в Галичині та Заході. Капітальна праця Ю.Бачинського «Українська імміграція в З’єднаних Державах Америки» (Львів, 1914) та його ж монографія «Географія українських і сумежних земель» (Львів, 1938) розкривають широке поле українознавчих проблем, характеризують демографію українців-автохтонів за межами України, українські колонії на Євразійському континенті.

Унікальною по фактології є праця С. Наріжного «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами» (Прага, 1942- Ч.І).

Наявністю багатопланового матеріалу про західну та східну діаспору відзначається підготовлена у Сарселі і опублікована десятитомна Енциклопедія українознавства (Париж-Нью-Йорк1955-1984), яка перевидається в Україні.

Цікавим є д овідник «Українські поселення» ( Нью-Йорк, 1980), де охоплено 30 країн, у яких мешкали українці. Містить він і невеликий розділ про українців СРСР.

Вітчизняна історіографія започаткована практично після проголошення незалежності. У СРСР праці про українську діаспору мали відкрито тенденційний характер. Проте у статистико-демографічному дослідженні В. П. та С. І. Копчаків 1977 р., поряд з демографічними й соціальними, принагідно описувалися етнополітичні та етнокультурні процеси у Закарпатті 1870-1970 рр., наводилися дані про загальну чисельність населення краю, етнічний склад, особливості міграцій [604]. В історіографії ця праця оцінюється як «найпомітніше дослідження 1970-х рр.» з цієї тематики.

На етапі після розпаду СРСР зявляються інші праці. Довідник «Зарубіжні українці» (К, 1991 (спільно з Канадою)розкриває причини еміграції, етапи, демографію, становище етнічних груп за рубежем, роль у соціальній структурі США, Канади та ін.. здержав. Низка питань щодо західної діаспори висвітлено в колективній монографії «Українці в зарубіжному світі» (К., 1991). Новими за методологічними підходами та фактажем можна назвати праці В.П.Трощинського «Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище» (К., 1994), В.Б.Євтуха, О.О.Ковальчука «Українці в Канаді» (К, 1993).

Висвітлення питань щодо східної діаспори з цілком зрозумілих причин стало можливо лише з 90-х рр.. Вийшли друком першу узагальнюючі праці: Ф.Заставний «Східна українська діаспора» (Львів, 1992), І Винниченко «Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис», (Житомир, 1992»), «Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, виселення» (К., 1994), В.Сергійчук «Українці в імперії» (К., 1992), Д.Білий «Малиновий клин» (К., 1994).

Цікавим серед подібних видань є атлас «Українці: східна діаспора» (К., 1992), започаткований разом з Товариством зв’язків з українцями за межами України ще у 1991 Журнал «Золоті ворота»; збірник «Українська діаспора» (спільний проект Інституту соціології (відділ діаспори) та редакції ЕУ при НТШ (США). Різнопланові матеріали постійно публікує тижневик «Вісті з України».

Серйозним кроком стала розпочата в США дослідницька робота по створенню Енциклопедії української діаспори в 7-ми томах (заг.ред. В.Маркуся).

У липні 1994 створено (реорганізовано з відділу) Інститут дослідження діаспори при Інституті соціології АН України, який запланував видання фундаментальної оригінальної праці – атлас «Українці у світі» (в текстах, мапах, схемах, ілюстраціях). У 2002 створено Інститут дослідження української діаспори при Острозькій академії, який започаткував видання спогадів Полонської Василенко, Льва Биковського, збірки праць О. Оглоблина з української історіографії.