Голосні

I. Правопис основи слова

Літерні позначення звуків

Голосні

§ 1.Ненаголошений О

1. У складах із ненаголошеним о пишеться та сама літера (буква) о, що й під наголосом: бої́ ться, бо бо́ язко; голу́ бка, бо го́ луб; дощу́, бо дощ; робі́ ть, бо ро́ бить; розу́ мний, бо ро́ зум.

О пишеться й у таких словах, де сумнівний із правописного погляду звук наголосом не перевіряється: лопу́ х, соки́ ра, сою́ з.

2. У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: бага́ тий, бага́ то, бага́ тство, бага́ ття, бага́ ч, гаря́ чий, гаря́ чка (пор. горі́ ти), гара́ зд, кажа́ н, кала́ ч, кача́ н, хазя́ їн, а також у деяких похідних з іншим наголосом: багати́ р (багач), га́ ряче́.

Але: гонча́ р, коря́ вий, лопа́ та, пога́ ний, ропа́, солда́ т, това́ р, а також богати́ р (велетень, герой), монасти́ р.

§ 2.Ненаголошені Е, И

1. У складах із ненаголошеними е та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: вели́ кий, величе́ зний, бо ве́ лич; держу́, бо оде́ ржати; клекоті́ ти, бо кле́ кіт; несу́, бо прине́ сений; шепоті́ ти, бо ше́ піт; криве́, бо кри́ во; трима́ ти, бо отри́ мувати; широ́ кий, бо ши́ роко.

У словах із постійним наголосом невиразний звук рекомендується перевіряти за словниками: лева́ да, лемі́ ш, кише́ ня, мину́ лий. нібито

2. Е завжди пишеться:

а)У групі - ере - (повноголосся), а також у групі - еле -: бе́ рег, де́ рево, се́ ред; зе́ лень, пелена́, се́ лезень, ше́ лест.

б)У суфіксах - еня -, - ен -, - енк -, - еньк -, - ер(о), - есеньк -, - ечк -, - тель: козеня́, дору́ чений, Юхи́ менко, ру́ ченька, се́ меро, мале́ сенький, кни́ жечка, вихова́ тель.

в)Коли е при зміні слова випадає: бе́ резень, бо бе́ резня; ві́ тер, бо ві́ тру; мі́ тел, бо мітла́; справедли́ вий, бо пра́ вда; хло́ пець, бо хло́ пця.

3.а) И пишеться в ряді слів у групах - ри -, - ли - між приголосними у відкритих складах: брині́ ти, гримі́ ти, дрижа́ ти, крива́ вий, крини́ ця, стримі́ ти, трива́ ти, триво́ га; глита́ ти.

б)Інколи ненаголошений и в групах - ри -, - ли - перевіряється наголосом: криши́ ти (кри́ хта, кри́ шка), трима́ ти (стри́ мувати); блища́ ти (бли́ скавка).

Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться - рі -, - лі -: дріма́ ти, дрімли́ вий, дрімо́ та, тріща́ ти, перебрі́ хувати; зліта́ ти.

§ 3.І

На початку слова пишеться і, а не и: ім’я́, інди́ к, і́ ній, і́ нколи, і́ ноді, і́ нший, існува́ ти, і́ стина.

§ 4.Ї

Літера ї на означення звукосполучення й + і пишеться:

1. На початку слова й після голосного: ї́ жа, їжа́ к, їзде́ ць, ї́ здити, їх, ї́ хати; дої́ хати, приї́ хати, краї́ на, мої́, твої́.

2. Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ана́ ньїн, Віньї́.

3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з’їзд, об’ї́ хати, Заха́ р’їн.

4. Також в іншомовних словах після голосного: архаї́ чний, герої́ зм, герої́ чний, егої́ зм, егоїсти́ чний, еліпсо́ їд, наї́ вний, проза́ їк, руї́ на, целуло́ їд (див. ще § 90, п. 5 б).

Примітка. Ї не пишеться після префікса, якщо префікс закінчується голосним, а наступний склад починається з і (а не з ї): переіна́ кшити, доістори́ чний, поінформува́ ти; так само ї не пишеться у складних словах, де перша частина закінчується голосним, а друга починається з і: староінді́ йський.

§ 5.Я, Ю, Є

Літери я, ю, є пишуться:

1. На початку слова й після голосного для позначення звукосполучень й + а, й + у, й + е: я́ кість, зна́ ю, твоє́, а також після й у слові війя́ (війю́, на війї́).

2. Після приголосного для позначення сполучення м’якого приголосного з а, у, е: ряд, лю́ ди, оста́ ннє.

§ 6.Апостроф

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’я́ зи, у здоро́ в’ї, м’я́ со, рум’я́ ний, ті́ м’я, мереф’я́ нський, В’ячесла́ в, Стеф’ю́ к.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвя́ кнути, ма́ впячий, свя́ то, тьмя́ ний, цвях, але: ве́ рб’я, торф’яни́ й, черв’я́ к. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язо́ к, зв’яли́ ти, підв’яза́ ти, розм’якши́ ти.

2. Після р: бур’я́ н, міжгі́ р’я, пі́ р’я, ма́ тір’ю, кур’є́ р, на подві́ р’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буря́ к, бу́ ряний, кря́ кати, ряби́ й, ряд, крюк, Рє́ пін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язи́ кий, від’ї́ зд, з’є́ днаний, з’ї́ хати, з’яви́ тися, об’є́ м, під’ї́ хати, роз’ю́ шити, роз’ясни́ ти; дит’я́ сла, пан’європе́ йський, пів’я́ блука, але з власними назвами через дефіс: пів-Євро́ пи тощо (див. § 26, п. 1 е).

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіме́ нний, загітув а́ ти, зеконо́ мити, зокре́ ма́, зумі́ ти.

Примітка 2. Про апостроф у словах іншомовного походження див. § 92, у прізвищах — § 104, п. 11, у географічних назвах — § 109, п. 8.

§ 7.ЙО, ЬО

1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:

а)На початку слова й після голосного: його́, йому́, завойо́ ваний, райо́ н, чийо́ го.

б) Після приголосного, переважно на початку складу: батальйо́ н, бульйо́ н, вйо́ кати, Воробйо́ в, курйо́ з, мільйо́ н, серйо́ зний, Соловйо́ в.

2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього́, Ковальо́ в, Линьо́ в, льон, сього́ дні, сьо́ мий, трьох, цього́.