Чергування голосних у дієслівних коренях

§ 9.Чергування Е – О після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й

1. Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е: вече́ ря, ви́ ше́ нь, джерело́, жени́ ти, ні́ женька, пшени́ ця, ста́ єнь, уве́ чері, у́ чень, черне́ тка, четве́ ртий, шестиде́ нка, щемі́ ти, щети́ на.

Після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о, у та и (яке походить від давньоруського ы) пишеться о: бджола́, буди́ ночок, вечори́ (пор. вече́ ря), жона́ тий (пор. жени́ ти), і́ грашок, копійо́ к, пшоно́ (пор. пшени́ ця), чолові́ к, чому́ сь, чо́ рний (пор. черне́ тка), чоти́ ри (пор. четве́ ртий), шо́ стий (пор. шести́), щока́.

Примітка. У словах ло́ жечка — ло́ жечок, кни́ жечка — книжечо́ к, лі́ єчка — лі́ єчок і под. зберігається е(є), бо приголосний ч у наступному складі в давні часи був м’яким.

2. О виступає замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

а)В іменниках жіночого роду III відміни в суфіксі - ост(і): безкра́ йості, ме́ ншості, пеку́ чості, сві́ жості та ін. (відповідно до ві́ чності, ра́ дості й т. ін., де о йде не після шиплячих).

б)У давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі́, на бджолі́, на ве́ чорі, пшоні́, у пшоні́, щоці́, на щоці́ (відповідно до більшості відмінкових форм із наступним твердим приголосним: бджола́, бджолу́, ве́ чора, вечори́ та ін.).

в)У закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкра́ йої, безкра́ йою, гаря́ чої, гаря́ чою, на́ шої, на́ шою, пе́ ршої, пе́ ршою та ін. (відповідно до безкра́ його, безкра́ йому, на́ шого та ін. або до дру́ гої, молодо́ ї тощо, де о закономірне).

г)У похідних утвореннях типу вечорі́ ти, вечорі́ є (відповідно до ве́ чора, ве́ чорові й т. ін.), чорні́ ти, чорні́ є, чорни́ ці, чорни́ ти, чорни́ ло та ін. (відповідно до чо́ рний, чо́ рного тощо).

Примітка. У прислівниках типу воро́ же, га́ ряче́ після шиплячих пишеться е; але: тво́ рчо, законода́ вчо, хи́ жо та ін.

§ 10.Чергування голосних у дієслівних коренях

Чергування О — А1. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену, дієслова з а — повторювану, багаторазову дію: гони́ ти — ганя́ ти, коти́ ти — кача́ ти, кро́ їти — кра́ яти, ломи́ ти — лама́ ти, могти́, змогти́, допомогти́ та ін., — вимага́ ти, допомага́ ти; ско́ чити — скака́ ти; схопи́ ти — хапа́ ти; стоя́ ти — ста́ ти.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: ви́ мовити — вимовля́ ти, ви́ ростити — виро́ щувати, прости́ ти — проща́ ти, вино́ шувати, відгоро́ джувати, догово́ рювати, заспоко́ ювати, переко́ нувати, устано́ влювати та ін., але ви́ провадити — випроводжа́ ти.

Е (невипадний) — І (невипадний)

2. Це чергування теж відбувається в коренях дієслів, змінюючи їх значення: е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: ви́ гребти — вигріба́ ти, ви́ коренити — викорі́ нювати, ви́ пекти — випіка́ ти, замести́ — заміта́ ти, зберегти́ — зберіга́ ти, леті́ ти — літа́ ти, наректи́ — наріка́ ти, спостерегти́ — спостеріга́ ти, причепи́ ти — чіпля́ ти й чіпа́ ти (так само ви́ волокти — виволіка́ ти, де о чергується з і).

Е чергується з і також у дієсловах із суфіксом - ува - (- юва -), коли наголос падає на кореневий і, та в похідних від цих дієслів іменниках на - ння: бреха́ ти — набрі́ хувати, ви́ коренити — викорі́ нювати, заверті́ ти — заві́ рчувати, теса́ ти — заті́ сувати, чека́ ти — очі́ кувати; ви́ коренення — викорі́ нювання, чека́ ння — очі́ кування; так само ви́ полоскати — виполі́ скувати (де о чергується з і). Але: виве́ ршувати, заве́ ршувати, переве́ ршувати, потребува́ ти, прище́ плювати.

Е (випадний) — И

3. Випадний е чергується з и перед л, р: беру́ — бра́ ти — вибира́ ти, ви́ стелю — ви́ слати — вистила́ ти, завме́ р — замри́ — завмира́ ти, запе́ р — запри́ — запира́ ти, стер — зітри́ — стира́ ти та ін.

§ 11.Чергування У — В

1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у -, в - у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а)Між приголосними: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел.

б)На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами.

в)Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: Сидимо у вагоні; Не спитавши броду, не сунься у воду (Приказка); Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга.

г)Після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було... у Києві; До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а)Між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

б)На початку речення перед голосними: В очах його світилась надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

в)Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (Гордієнко).

3. У — В не чергуються:

а)У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вда́ ча, вклад, впра́ ва, вступ (і уда́ ча, укла́ д, упра́ ва, усту́ п — з іншими значеннями); взає́ мини, вла́ да, вла́ сний, власти́ вість, вплив і т. ін.; ува́ га, уда́ рник, узбере́ жжя, ука́ з, умо́ ва, уста́ лення, устано́ ва, уя́ ва, а також у похідних утвореннях: вступни́ й, вла́ да́ р, ува́ жність, уда́ рницький, умо́ вний та ін.

б)У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдове́ нко, Вру́ бель, Владивосто́ к; Уго́ рщина, Удовиче́ нко, Ура́ л, увертю́ ра, ультима́ тум, уто́ пія та ін.

Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Украї́ на іноді вживається Вкраї́ на.

§ 12.Чергування І — Й

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а)Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

б)На початку речення: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (Коцюбинський).

2. Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

а)Між голосними: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Малицький).

б)Після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: іме́ ння — йме́ ння, імові́ рний — ймові́ рний, іти́ — йти́, іти́ ся — йти́ ся (іде́ ться — йде́ ться).

3. Чергування і — й не буває:

а)При зіставленні понять: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир.

б)Перед словом, що починається на й, е, ї, ю, я: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський).

в)Після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

§ 13.Чергування З — ІЗ – ЗІ (ЗО)

Варіанти прийменника з — із — зі (зрідка зо) чергуються на тій же підставі, що й в — у, і — й.

1. З уживається:

а)Перед голосним на початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: З одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б)Перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); I місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ і т. ін., незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три; позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.