Словник з етики та естетики

Абстракціонізм – одна з основних тенденцій в мистецтві, що виникла у кінці XIX – початку XX ст., передусім в живописі і скульптурі, в межах якої виражається не зовнішній світ, а підсвідомі переживання художника.

Авангард – цим терміном позначається сукупність усіх строкатих і різноманітних новаторських, бунтарських рухів і напрямів в художній культурі.

Альтруїзм – один з моральних принципів, що проголошує співчуття і любов до ближнього головними цінностями особистості. Термін введений О. Контом для виразу прагнення, коли інтереси інших ставляться вище власних.

Артефакт – в сучасній естетиці і мистецтвознавстві цей термін використовується для узагальненого позначення витворів сучасного мистецтва, що, як правило, виходять за межі традиційних жанрів і видів, продуктів сучасних арт-практик, арт-проектів. В естетику термін увійшов з археології, де ним позначаються будь-які штучно створені об’єкти.

Архетип – прообраз, первинний образ, ідея; одна з головних категорій «аналітичної психології» К.Г. Юнга. У нетермінологічному сенсі прообразу, прототипу поняття активно використовувалося в античній філософії і патристичній естетиці. Характеру глобального культурологічного терміну набуло з часів Юнга. У нього архетип співвідноситься з несвідомою активністю людей. Разом з інстинктами, він є природженими психічними структурами, що знаходяться в глибинах «колективного несвідомого», і складають основу загальнолюдської символіки.

Бароко (від італ. – вибагливий, химерний)– синтетичний напрям європейської культури, що виник між епохами Ренесансу та Просвітництва і характеризується тяжінням до збуреного світозображення, заглибленим баченням конфліктності і парадоксальності буття, драматичним розкриттям життя як арени дії антагоністичних сил, граничною динамізацією та символізацією реальності.

Відповідальність – категорія етики, що характеризує виконання особистістю свого морального або правового обов’язку, здатність визнати авторство своїх вчинків і прийняти їх наслідки.

Воля – свідома спрямованість до досягнення мети, що переходить з можливості в дійсність на енергетичній основі несвідомого. Залежно від мети і способу її досягнення воля стає моральною або аморальною; це пояснює органічність таких словосполучень в нашій мові, як «добра воля» і «зла воля».

Вчинок – усвідомлена дія, результатом якої є моральне визначення людини; розкриває людину в суспільстві як неповторну особистість.

Галантний (фр.) – вишукано ввічливий, той, кому притаманне надзвичайне поводження (рос. – «обхождение»).

Гедонізм – моральный принцип, згідно з яким сенс життя полягає в отриманні насолод. Гедонізм – це спроба виправдати насолодою турботи життя. Задоволення і насолода в гедонізмі є критерієм моралі і способом обгрунтування добра.

Героїзм – вищий прояв мужності, що вирішує суспільно значущі конфлікти, які дійшли до рівня антагонізмів.

Гламурність – поняття, що описує бажання бути гранично красивим і успішним всупереч будь-яким проблемам. Гламурність є одночасно і естетичний стоїцизм – «мужність бути красивим всупереч», – і гедонізм.

Гранична (межова) ситуація – поняття екзистенціальної етики, яке окреслює кризові стани людини, що призводять до актуалізації особистісного початку. Така актуалізація виявляється в загостренні самосвідомості і переосмисленні сенсу життя. Це може призводити, у свою чергу, до зміни переживання самоідентичності.

Графіка – жанр образотворчого мистецтва, в якому, на відміну від живопису, ідея твору реалізується найчастіше у вигляді ліній і переважно в чорно-білих тонах; це породжує особливу смислову контрастність графіки.

Грація – особливий вид краси, що проявляється в легкості, пластичності і витонченості рухів і форм. Походить від загального імені трьох грецьких богинь, які втілювали усе радісне і світле, – харит, названих римлянами граціями.

Делікатний (фр.) – чуйний, ввічливий, м’який у поводженні.

Добро і зло – фундаментальні категорії етики, що описують конструктивне і деструктивне відношення особистості до себе, іншої людини і світу. У більшості етичних концепцій категорії добра і зла співвідносяться з гідною і негідною поведінкою особистості, оскільки добро і зло завжди є результатом вільного вибору розумної людини.

Дружба – індивідуальне та вибіркове явище, що грунтується на глибокій внутрішній симпатії та передбачає низку проявів морального характеру: взаємодопомогу, готовність до самопожертви, відвертість тощо.

Евдемонізм – етичний принцип, що вважає головним критерієм моральності і основою моральної поведінки людини прагнення до щастя. На відміну від гедонізму, який ототожнює поняття щастя і індивідуальної насолоди, евдемонізм розглядає щастя не лише як насолоду однієї особи, але і як гармонійне поєднання особистісного щастя з інтересами, потребами і цінностями інших людей.

Егоїзм – світоглядний принцип, згідно з яким головною життєвою цінністю є інтереси і потреби окремої людини. На відміну від персоналізму, згідно з яким особа спрямована до конструктивної співпраці на основі поваги до ближнього, егоїзм наполягає на домінанті інтересів індивідуума над інтересами інших людей. Егоїзму протистоїть альтруїзм.

Екзистенціал – ситуація людського буття, що переважно пов’язана з його граничними і трагічними проявами та породжує глибинну зміну стратегій і сенсів існування. Це такі ситуації, в яких відбувається зміна і розвиток етичних і естетичних ідеалів особистості.

Екзистенція – буття людини, що переживає свою унікальність, скінченність, самотність, а також можливість виходу за межі скінченності і самотності, що становить справжнє людське існування.

Експресіонізм – напрям в мистецтві першої половини XX ст. (передусім в живописі і графіці), головною темою якого є глибинна самотність людини у світі і відчуження в усіх його вимірах. Назву течії було надано за домінуючою в творах емоційною експресивністю (виразністю).

Емпіричність – властивість знання, заснована на досвіді чи внутрішньому почутті.

Естетика – галузь філософського знання, що досліджує чуттєві прояви буття людини, передусім, в контексті категорій «краса» і «прекрасне», які найповніше виражаються в мистецтві (1); наука про сутність і форми творчості за законами краси і гармонії (2).

Етика – наука про мораль, яка досліджує систему моральних цінностей, вивчає фундаментальні засади справедливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей (1); філософська наука про добро і зло в людському бутті, а також в усіх пов’язаних з ними категоріях (2); наука про все гідне і негідне в людському ставленні до себе, іншої людини і світу (3).

Етика без моралізаторства – тип етичної рефлексії, заснований на звільненні етики від однозначності оцінок при одночасному недопущенні грубого прагматизму або цинізму. Етика без моралізаторства дозволяє шукати квінтесенцію і основу моралі не в універсальності і категоричності єдиного етичного імперативу, вона спрямована, перш за все, на антропологічні і історичні прозріння, засновані на визнанні існування різних способів обговорення і рішення моральних проблем в різних культурно-історичних контекстах.

Етикет являє собою сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей (поводження з оточенням, форма звертання й вітань, поведінка у громадських місцях, манери й одяг).

Етичне і естетичне – засадничі категорії етики і естетики, що виражають гармонію людського буття і дозволяють усвідомити його дисгармонію.

Етика статі і сім’ї – галузь етики, в якій вивчаються моральні аспекти стосунків чоловіка і жінки. У відомому сенсі, етику статі і сім’ї можна трактувати і як напрям філософії статі, в якій конструктивні і деструктивні стратегії в стосунках чоловіка і жінки розглядаються як добро і зло.

Живопис – вид образотворчого мистецтва, теми і сюжети якого втілюються за допомогою композиції, малюнка і кольору.

Загальнолюдське – поняття, яке окреслює те загальне, що властиве для будь-якого представника людського роду. Це морально-ціннісні норми, які роблять можливою плідну комунікацію представників будь-яких рас, націй і етносів.

Задоволення і насолода – екзистенціальні ситуації, взаємодія яких виражає становлення переживання рівня і повноти життя. Задоволення собою виступає одним з критеріїв дорослості в буденному бутті.

«Золоте» правило моралі – не роби відносно інших того, як ти не бажав, щоб робили відносно тебе.

Ідеал – найбільш загальне, універсальне уявлення про благе і належне (1); образ досконалості у відносинах між людьми або – у формі суспільного ідеала – такий устрій суспільства, що забезпечує цю досконалість (2); безумовний вищий взірець моральної особистості (3).

Імпресіонізм – напрям в мистецтві останньої третини XIX – початку XX ст., представники якого прагнули відбити світ в його мінливості і рухливості, передати враження свіжості і щирості сприйняття життя.

Калокагат і я – поняття, яке виражає гармонію морально-етичного і естетичного вимірів людського буття. У вужчому сенсі термін може означати ідеал моральної і фізичної досконалості.

Карьєризм – гонитва за особистим успіхом у службовій та іншій діяльності шляхом задоволення своїх честолюбних прагнень на шкоду суспільним інтересам.

К а тарсис – складна трансформація внутрішнього світу людини, яка виникає внаслідок переживання трагічних колізій і можливості їх вирішення, виводячи його на новий рівень буття.

Категоричний імператив – фундаментальний концепт етики І. Канта, що означає моральний принцип, який має силу безумовного закону морального буття людини і виражає збіг особливого і загального в цьому бутті.

Класицизм (від лат. – зразковий) – естетико-художня система в європейській літературі й мистецтві, що характеризується орієнтацією на естетичні норми і художні зразки античної класики. Характерні риси: співвіднесеність мистецтва передусім зі сферою раціонального, перевага ідеї над образом в структурі образотворчості, тяжіння до чіткого і ясного стилю.

Комічне – категорія естетики, що відбиває різні міри протиріччя людини і тих явищ, які вона сприймає як зло або добро, що проявляється в особливих екзистенціальних станах посмішки і сміху. Комічне може існувати у формах іронії, гумору, сатири, сарказму.

Кубізм – напрям вобразотворчому мистецтві, що зображує об’єкт з різних кутів зору у вигляді множини плоскостей, що перетинаються (чотирикутників, трикутників тощо), завдяки чому глядач може бачити різні його частини.

Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у праці, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки.

Любов – найглибше відчуття повноти особистісного буття і переживання цілісності у з’єднанні з іншою особистістю, світом і Абсолютом. У любові в найбільшій мірі проявляється принципова відкритість буття людини, яка знаменує вихід за межі буденних і граничних ситуацій в позамежне буття.

Масова культура – специфічна риса XX ст., що була поширена, в основному, завдяки засобам масової комунікації, які бурхливо розвивалися. У цьому сенсі масової культури у XIX ст. і раніше не було – газети, журнали, цирк, балаган, фольклор – ось усе, що мали в розпорядженні місто і село.

Меценацтво – покровительство, діяльність, спрямована на заохочення науки та мистецтва.

Мистецтво – форма культури, в якій відбувається чуттєво-образне вирішення протиріч людського життя і створюється особливе художнє буття.

Мораль і моральність – фундаментальні категорії етики, де мораль – це 1) система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей; 2) усвідомлення добра і зла, гідного і негідного, прекрасного і потворного у вчинках і стосунках, а моральність – це життєва реалізація цього усвідомлення.

Моральні принципи – сукупність правил, за якими особистість живе відповідно до уявлень про добро і зло; вони не дають людині заподіяти підлість, зраду, піти проти совісті.

Моральний імператив – засадничий принцип етичної системи, що визначає усі інші принципи етики.

Мудрість – буття особистості, що досягла гармонії із собою і світом. Така гармонія припускає, що людина, наділена мудрістю, уникає антагонізмів, вибираючи конструктивні протиріччя, які призводять до оновлення і розвитку.

Музи: Мельпомена – муза трагедії, Євтерпа – муза ліричної поезії, Ерато – муза любовної лірики, Терпсихора – муза танців, Калліопа – муза епічної поезії, Талія – муза комедії, Полігімнія – муза гімнів, Кліо – муза історії, Уранія – муза астрономії.

Музика – вид мистецтва, який виражає світ і людину у світі у вигляді звукових художніх образів. Музика, як особливе мистецтво, заснована на здатності особистості асоціювати слухові відчуття з екзистенціальними станами і естетичними переживаннями.

Надія – екзистенціальна ситуація граничного буття, що виражає відкритість особистості своїм перспективам.

Ненасильство – принципове утримання від того, щоб ставити свою волю вище волі інших.

Особистість – глибинна реальність внутрішнього світу людини, що характеризується унікальністю і відкритістю, які реалізуються в самопізнанні і самотворенні, проявляються у вчинках, стосунках або артефактах культури.

Піднесене – категорія естетики, що описує буття людини і світу, звільнене від буденного, пов’язане з передчуттям реалізації позамежного ідеалу. Зустріч з дійсно піднесеним у зрілої особистості часто супроводжується переживаннями захоплення, натхнення, благоговіння і катарсису.

Поезія – вид художньої літератури, в якому світ і відношення до нього виражаються в екзистенціально насичених образах, що знаходяться в певній ритміці і мелодиці.

Поп-арт (від англ. – загальнодоступне мистецтво) – одна з течій в мистецтві (переважно – живописі і скульптурі), представники якого у своїх композиціях використовують побутові предмети та їх копії, випадкове поєднання яких вважають мистецтвом.

Потворне – одна з основних категорій естетики, опозиційна категорії прекрасного, позначає ту галузь неутилітарних суб’єкт-об’єктних стосунків, яка пов’язана з антицінністю, з негативними емоціями, почуттям незадоволення, відрази.

Прекрасне – фундаментальна категорія естетики, що виражаює гармонійність, значущість і цінність тих або інших явищ по відношенню до людини.

Пробачення – категорія моральної свідомості і морального буття особистості, здатної в екзистенціальних ситуаціях образи, заздрості, ненависті не відповідати тим самим. Пробачення означає здатність відокремити зло у вчинках особистості від самої особистості. Це здатність прийняти і зрозуміти Іншого в складності і суперечності його натури.

Проза – розгорнуте словесне оповідання, в якому людина виражає себе і події, актуальні для неї (публіцистичний, науковий, ессеїстичний, художній текст) (1); метафорична характеристика буденного буття людини, позбавленого романтичної повноти («проза життя», «прозаїчна натура», «прозаїчні стосунки») (2).

Професійна етика – галузь етики, яка досліджує і визначає моральні стосунки в тій або іншій професії.

Реалізм у мистецтві – зображення мовою мистецтва навколишнього світу, реальних сторін життя людини та суспільства. Досить широке коло визначень характеризує прояви реалізму у мистецтві – достовірність, правдоподібність, художня правда, художній метод та ін. Розрізняють реалізм як тенденцію, що є невід’ємною частиною багатьох напрямів і течій мистецтва, за винятком деяких, які з’явилися на поч. XX ст., а також реалізм як художній метод.

Ресентимент – мстива заздрість менш вільних осіб і тих, що не змогли повною мірою реалізуватися, до більш вільних та вольових людей.

Рококо – стильовий напрям в європейському мистецтві першої половини ХVIII ст. Для рококо характерні гедоністичні настрої, світ гри, що театралізується, пасторальні сюжети, манірно-витончена і ускладнена декоративність, примхливий ритм, пануючі в убранні інтер’єру, скульптурі, живописі і декоративному мистецтві.

Романтизм (від лат. – римський) – художній напрям у мистецтві, що заснований на світосприйманні, за яким світ є живою динамічною єдністю, в якій усе взаємопов’язане і взаємодіє у своєму всеохоплюючому спонтанному русі.

Світогляд – система найбільш глобальних переконань, цінностей, цілей, ідеалів і моральних принципів людини; це спосіб взаємодії людини зі світом, спосіб відкритості світу, спроба осмислити себе і своє місце у світі.

Свобода – здатність людини бути собою і відкритою до змін на основі отримання особистісної єдності в її різних модусах: сутності і існування, духовності і душевності, мислення і буття.

Сенс життя – філософська категорія, що окреслює проблему значення людської присутності у світі, враховуючи її скінченність.

Совість – категорія етики, що означає стан страждання, незручності і дискомфорту при порушенні норм відповідальності перед собою, іншою людиною або суспільством. Пробудження совісті означає глибинне невдоволення собою. Таке невдоволення викликається не втраченою можливістю, а порушенням моральної заборони або зрадою собі.

Співпереживання – прийняття життя іншої людини як свого, фундаментальна якість зрілої особистості. Співпереживання зароджується на основі здатності до переживання – пропускання світу через себе, зазвичай, в контексті драматичних або трагічних подій.

Справедливість – етична категорія, що означає відношення до людини і світу на основі уявлень про права людини. Справедливість реалізується в діях, визначуваних розумінням належного. Фундаментальною особливістю справедливості є об’єктивна оцінка вчинків і прийняття відповідальності за них.

Сюрреалізм – один з напрямів в мистецтві XX ст., що зображує сферу підсвідомості: сновидіння, галюцинації, фантазії.

Тактовність – якість особистості, що характеризується відкритістю до іншої особи, розумінням цінності її свободи та поведінкою, яка відповідає такому розумінню; це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в особистих і службових стосунках, уміння відчувати межу, переступивши яку, можемо незаслужено образити людину.

Талант – яскраво виявлені здібності людини в певній сфері діяльності, міра актуалізації її особистості. Показниками таланту є продукти творчості – цивілізаційно-технічної або духовно-культурної, – які відрізняються оригінальністю, новим підходом.

Таліон – моральний принцип, згідно з яким вища справедливість полягає у відповіді кривдникові тими ж діями. У «Старому Завіті» таліон виражається метафорою «око за око, зуб за зуб».

Толерантність – здатність людини вступати з іншою людиною в плідну комунікацію на основі поваги до її своєрідності і свободи. Ідея толерантності грунтується на тому, що будь-яка людина заслуговує на повагу вже тому, що здатна мислити, висловлюватися і діяти.

Трагічне – категорія естетики, що характеризує нерозв’язні в межах буденного буття протиріччя, що пронизують усі епохи і культури. Зустріч з трагічним актуалізує екзистенціали туги, жаху, відчаю, гніву, але може завершитися надією і вірою.

Філантропія – людинолюбство. – Допомога й покровительство нужденним.

Фовізм – локальний напрям в живописі початку XX ст., жартівлива назва («дикуни») групи молодих паризьких художників, що спільно брали участь у ряді виставок 1905-1907 рр. Напрям не мав чітко сформульованої програми. Його учасників об’єднувало в ті роки прагнення до створення художніх образів виключно за допомогою гранично яскравого відкритого кольору.

Футуризм (від лат. – майбутнє) – течія в мистецтві, у якій проявляється тенденція зробити предметом мистецтва динамізм як такий.

Цінність – це позитивне або негативне значення об’єктів навколишнього світу для людини, групи, суспільства в цілому.

Честь і гідність – найважливіші категорії моральної свідомості і морального буття особистості, що окреслюють повагу особистості до себе на основі усвідомлення реальних або потенційних заслуг перед іншими людьми.

Щастя – переживання вищої повноти і свідомості буття, стан радості від того, як складається життя. Це переживання реалізації сенсу життя. Категорії «сенс життя» і «щастя» співвідносяться як категорії «можливість» і «дійсність».

Я і Ти – принцип взаємодії людей, коли вони ставляться один до одного як до суб’єктів, особистостей, а не об’єктів і в той же час не переносять один на одного власне Я, вбачаючи в Іншому лише свою проекцію.