Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

Питання національного відродження і на сьогодні залишається доволі актуальним, підтвердженням чому є полеміка щодо введення російської мови в Україні як другої державної. Процес національного відродження в Україні узагалі доволі суперечливий, оскільки як відомо стадії націогенезу ідуть в такій послідовності - визначення самоідентифікації - розвиток культури — утворення держави. У нашій країні остання фаза навпаки виявилася першою, у той час як фаза самоідентифікації та культурна фаза завершені не до кінця. Тому слід і далі сприяти розвитку процесу національного відродження українців на рівні держави. Для цього потрібно вести відповідну пропагандистську, культурно-просвітницьку та освітньо-виховну роботу, тобто збільшувати кількість українських шкіл, центрів української культури, сприяти видавництву праць що стосуються історії рідного краю, культури, традицій і звичаїв українського народу тощо.

Втім, державна політика щодо відродження української нації уже на сьогодні дала певні результати. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 р. (у порівнянні з 1989 р.) кількість українців, незважаючи на загальне зменшення населення України більш ніж на 3 млн. чол., збільшилась в нашій державі на 122 тис. чол., або у процентному співвідношенні з 72, 7% до 77, 8 від загальної маси населення. У той же час кількість росіян зменшилась з 11, 36 млн. чол. до 8, 33 млн. чол. Таким чином кількість росіян зменшилась від 22, 07 % від загальної кількості населення у 1989 р. до 17, 28%. Це означає, що частина населення України, що раніше самоідентифікувалася як представники російської нації, тепер визнає себе українцями. Про це свідчать також дані, що за той самий період часу відсоток українців, які визнають рідною українську мову зменшився з 87, 7% до 85, 2%, а тих, хто визнає рідною російську мову — збільшився з 12, 3% до 14.8%

За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних країн. На и території проживають представники близько 130 національностей, всього близько 49 млн осіб. Серед них 72, 6% (37, 4 млн) становлять етнічні українці, 22, 1% (11, 4 млн) — росіяни; з-поміж 5, 3% представників інших національностей (за переписом 1989 р.) — євреї (486 тис.), білоруси (440 тис.), молдавани (325 тис.), болгари (234 тис.), поляки (210 тис.), угорці (136 тис.), румуни (135 тис.) греки (99 тис.), татари (88 тис.), вірмени (54 тис.), цигани (48 тис.), кримські татари (47 тис.), німці (44 тис.), азербайджанці (37 тис.) гагаузи (32 тис.). Близько 7 млн українців проживає у країнах СНД, 4 млн. — у традиційному зарубіжжі.

Серйозну проблему для національного відродження українців складає той факт, що населення держави територіально розмежоване на спільноти заходу і сходу. Таке розмежування спричинено відмінностями соціокультурного, економічного і політичного розвитку цих територій, що роз'єднує націю. Про це свідчать і події " Помаранчевої революції", де сторонами, котрі протистояли одна одній, можна вважати названі спільності. Відмінності між цими територіальними спільнотами найперше проявляються у їх політичних уподобаннях, що ускладнює насамперед, процес державного будівництва, викликає часті політичні кризи, які заважають успішному економічному, культурному і соціальному розвитку українського суспільства.

Іншою проблемою етносоціального розвитку нашої держави є міжетнічні взаємини.

Для вирішення цих та інших проблем національного відродження України слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенденцій, що впливають на процес державотворення, консолідації української нації. Серед них:

1. Скорочення питомої ваги українців у складі населення (якщо у середині 20-х років українці становили 80, 6% населення, то наприкінці 80-х — на початку 90-х років — лише 72, 7%.

2. Зростання кількості росіян, що проживали і проживають в Україні, з 3 млн у 20-х роках до 11 млн наприкінці 80-х років.

3. Звуження сфери вживання української мови (якщо 1959 р. 93, 5% вважали рідною українську мову, то через 40 років їх стало 87, 7%, і відповідно 12, 3% українців 1989 р. назвали рідною мовою російську; відсоток останніх за 10 років не зменшився, а зріс на 1, 4%).

4. Поділ населення України на три великі лінгвістичні групи: україномовних українців (40%), російськомовних українців (33—34%) та російськомовних росіян (20—21%). Навіть серед тих, хто вважає себе українцями, більше третини — російськомовні.

5. Наявність різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зразок Співдружності Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше у східних, південних і почасти центральних регіонах, натомість у західних регіонах переважає прагнення до існування України як самостійної, незалежної держави.

6. Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах: коли на Сході традиційно підтримують комуністичну, соціалістичну партії та аграріїв, то на Заході — радикальних і поміркованих націоналістів і демократів.

Враховуючи такий багатонаціональний склад українського суспільства, нашою державою на принципах демократії проводиться ряд заходів в інтересах усіх націй та народностей, що проживають на території України.

Так, 1 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей У країн и. Згідно з цією декларацією, Українська держава гарантує всім етнічним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні та соціальні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Держава гарантує всім етнічним групам права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку їх мов і культур.

Захист прав і свобод національностей гарантує і Конституція України, прийнята в 1996 році. Зокрема, її 11 стаття гарантує державне сприяння розвиткові культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно з ст. 24 у громадян не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження. Ст. 53 гарантує громадянам, що належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Чимало було зроблено для повернення в Україну представників етнічних груп, які в радянські часи були незаконно депортовані звідси. Так на 1 липня 1995 року в Україну повернулося майже 250 тис. кримських татар, 1400 болгар, 4800 вірмен, 3450 греків, 2000 німців.

В Україні триває процес створення етнокультурних товариств і об'єднань. У 1995 році їх налічувалося 260. Видається чимало періодичних видань мовами національних меншин, зокрема 48 газет. З 1992 по 1995рр.лишедержавними видавництвами (" Каменяр", " Карпати", " Маяк", " Таврія") було видано 260 книг на 20 мовах етнічних спільностей України.

Для задоволення освітніх потреб етнічних груп Міністерство освіти та Міністерство у справах національностей та м і грації розробили і затвердили програму відродження й розвитку освіти етнічних груп в Україні на період 1994-2000 pp. У 1995р. Кабінет Міністрів ухвалив Концепцію розвитку культур етнічних груп. Згідно цієї Концепції створено Центр циганської культури в Києві та болгарський культурний центр в Болграді Одеської обл. У серпні 1995 р. прийнято постанову " Про заходи щодо розв'язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим".