Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проективні методи.






У вітчизняній психодіагностиці перші згадування про проективні методики (тоді було прийняте написання «прожективні» тести) з'являються наприкінці 1960-х рр. Але джерела проективної техніки варто шукати в дослідженнях Ф. Гальтона, що вивчали асоціативний процес. Гальтон першим переконується в тім, що так звані вільні асоціації такими не є, а визначаються минулим досвідом особистості. К.Г.Юнг, звернувшись до асоціацій, створює тест, що дозволяє актуалізувати сховані переживання - комплекси особистості. Він вважав, що галюцинації, ілюзії й інші симптоми dementia praecox викликані активністю комплексу, чия динамічна сила походить від сильних емоцій, пов’язаних з ним. Юнг підготував список з 100 слів (наприклад, «хворий», «гордий», «сердитий», «сумний») і уважно стежив за поводженням людей, коли вони намагались відповісти іншим словом на кожне із запропонованих. Звичайно, в цих досвідах інтервал між словом-стимулом і відповіддю вимірювали секундоміром. В 1905р. Юнгу здавалося, що блокування відповідей, незвичайні відповіді, а також затримка відповіді понад 2 секунди вказують на те, що торкнувся підсвідомого комплексу.

Наприкінці XIX - початку XX ст., прагнучи досліджувати уяву, Е. Рибаков у Росії, А. Біне у Франції, а також інші психологи експериментували з аморфними кольоровими й монохромними чорнильними плямами, які, як і хмари, нагадували людей, тварин, різні події життя.

Всі ці дослідження варто вважати передісторією проективної техніки, хоча іноді й можна прочитати про те, що перший проективний тест був розроблений уже К. Г. Юнгом. Перша проективна методика, тобто та, яка ґрунтувалася на відповідній теоретичній концепції - психологічній концепції проекції, з'явилася в 1938 р. і належить американському психологові Генрі Мюррею, автору знаменитого тесту тематичної апперцепції (ТАТ). Методики, що з'явилися раніше, а до них належить й опублікований в 1922 р. найвідоміший у світі тест Роршаха, були осмислені з позицій проективного підходу, сформованого пізніше.

За 3.Фрейдом як п роекція - це захисний механізм, використовуваний несвідомою сферою " Я", за допомогою якого внутрішні імпульси й почуття, неприйнятні у цілому для особистості, приписуються зовнішньому об'єкту й тоді проникають у знання, як змінене сприйняття зовнішнього світу

Виходячи зі сказаного, Беллак на основі роботи з ТАТ думає, що використання терміну «проекція» недоречно, і пропонує термін «апперцепція», - як значима інтерпретація організмом сприйнятого.

Д. Холмс, підводячи підсумки численним дослідженням, пропонує виділити два «виміри» проекції. Перше - що проектує (наявність-відсутність проекційованої риси), друге - усвідомлення людини. Комбінуючи ці виміри, можна класифікувати відомі види проекції.

Симулятивна проекція виконує захисну функцію. Комплементарна проекція припускає проекцію рис, додаткових до тих, якими суб'єкт володіє в дійсності. Наприклад, часом, відчуваючи страх, ми схильні чи не кожну людину сприймати як загрозу.

Для позначення певного типу психологічних методик поняття проекції вперше використовується Л. Франком в 1939 р. на основі трьох основних принципів, що лежать в її основі:

1. Спрямованість на унікальне в структурі або організації особистості.

2. Особистість у проективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів, організованих на основі потреб, емоцій і індивідуального досвіду.

3. Ця система основних динамічних процесів постійно, активно діє протягом життя індивіда, «формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи й переінакшуючи кожну ситуацію в систему {configuration) внутрішнього світу індивіда».

Загальними для всіх проективних методик є наступні ознаки:

1) невизначеність, неоднозначність використовуваних стимулів;

2) відсутність обмежень у виборі відповіді;

3) відсутність оцінки відповідей випробуваних як «правильних» і «помилкових».

Л. Франк першим розробив класифікацію проективних методик:

 
1. Конститутивні. Випробуваному пропонується аморфний матеріал, якому він повинен надати зміст. Покладається, що в процесі інтерпретації зображень, додання їм змісту, випробуваний проектує свої внутрішні установки, прагнення й очікування на тестовий матеріал.

2. Конструктивні. Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей і тварин, моделі їхніх жител та ін.), з яких потрібно створити осмислене ціле й пояснити його. Сценотест, наприклад, складається з мініатюрних людських фігур, фігурок тварин, дерев і предметів повсякденного життя. Випробувані, звичайно діти й підлітки, створюють різні сцени зі свого життя (або задані їм експериментатором).

3. Інтерпретативні. Необхідно витлумачити, інтерпретувати яку-небудь подію чи ситуацію. Тест тематичної апперцепції - гарна ілюстрація цього виду методик.

4. Катартичні. Пропонується здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, психодрама.

5. Рефрактивні. Особистісні особливості, приховані мотиви дослідник прагне діагностувати по тим мимовільним змінам, які вносяться в загальноприйняті засоби комунікації, наприклад мова, почерк.

6. Експресивні. Здійснення випробуваним образотворчої діяльності, малюнок на вільну або задану тему, наприклад «Будинок - дерево-людина».

7. Імпресивні. ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропонованих. Випробуваний вибирає найбільш бажані стимули. Наприклад, тест Люшера,

8. Адитивні. У цих методиках від обстежуваного потрібне завершення пропозиції, що має початок, розповіді або історії. Наприклад, пропонується серія незакінчених пропозицій типу: «Майбутнє здається мені...», «Думаю, що справжній друг...» і т.п.

Проблема взаємозв'язку «стимул-інтерпретація» реалізована в постулатах:

1. обґрунтування положення про залежність відповідей випробуваного від використовуваної моделі стимулу.

2. для обґрунтованих порівнянь між окремими обстежуваними (або групами) необхідно виходити зі сталості функціонального стимулу для всіх випробуваних (те, що демонструє експериментатор обстежуваному, є стимулом номінальним; під функціональним стимулом розуміються ті властивості номінального, які використовуються для відповіді).

3. проекція - це функція сприйняття подібності. Ряд експериментів показує, що якщо стимул (стимулюючі фігури) сприймається випробуваним як подібний з ним, то йому буде приписаний власний афективний стан (замінна проекція).

4. різко виділені (protrusive) особливості стимулу приводять у ряді випадків до перцептивного дисфункціонування. Прикладом таких стимулів можуть служити яскраві фарби, деякі фігури.

5. залежність між дифузними, «світлотіньовими» стимулами й станом занепокоєння, тривоги в обстежуваних.

6. у багатьох проективних методиках використовуються показники «відхилення» (у методиці Роршаха показником відхилення відповіді від «норми» є такий параметр, як якість форми (F+).

7. при зростанні сприйняття у випробовуваного пригаданих ситуацій (або фігур), насиченими тривогою, занепокоєнням і їх стимулюючою репрезентацією в проективному матеріалі, зростає й ступінь тривожності.

8. залежність між спонуканнями випробуваного й стимулами, зміст яких пов'язаний із цими спонуканнями. При цьому вводяться наступні основні припущення: а) стимули проективної методики, що містять елемент потягів, спонукань випробуваного, вибірково звужують кількість можливих «декодувальних» реакцій; б) у міру збільшення числа декодувальних реакцій зростає рівень активації індивіда; в) обстежувані прагнуть підтримувати середній рівень активації, уникаючи крайностей, відбувається ніби відфільтрування тих стимулів, які можуть підвищити або понизити рівень активації; г) якщо стан тривоги, занепокоєння не придушує повністю декодувальні реакції, пов'язані зі спонуканням, потягом, то рівень тривоги вступить у взаємодію із внутрішніми й зовнішніми спонуканнями, а наслідком буде посилення спонукально-орієнтованих програм мислення; д) спонукання, потяги сприяють зростанню градієнта стимулюючої генералізації, тобто випробувані із сильно вираженими спонуканнями легше «пізнають» їх у стимулах проективного методу, що містять слабко виражені елементи цього спонукання, чим ті, у кого ці спонукання виражені незначно.

9. рівень активації пов’язаний з невизначеністю стимулу.

Гештальт-принципи перцептивної організації представлені у законах:

1. Закон задовільного продовження. Те, що відбувається під час акту сприйняття структурування стимулу, усуває його аморфність. Випробовуваний, прагнучи погодити форму стимулу з формою добре знайомого предмета, може, наприклад, як би «згладжувати» стимул, відкидаючи дрібні деталі.

2. Закон подібності. Подібні стимули викликають перцептивні процеси, які призводять до об'єднання або угруповання їх (стимулів) в акті сприйняття.

3. Закон цілісності. «Неповні» стимули породжують перцептивні про- цеси, що спонукують до створення цілого. Так, наприклад, відбувається утворення єдиного образу при сприйнятті роршаховських стимулів, що мають розриви в контурі.

4. Закон близькості. Формування образів відбувається між близькими один до одного структурними компонентами проективного стимулу. Цей принцип, у сполученні із принципом симетрії, дозволяє виділити в стимулах методики Роршаха головні деталі. Виникають труднощі в отриманні відповідей, що охоплюють все зображення в тому випадку, коли воно складається з безлічі розірваних деталей.

5. Закон симетрії. Симетричні компоненти проективного стимулу допомагають перцептивному угрупуванню.

За Дж. Брунером процес сприйняття складається із трьох етапів:

1) сприйняття починається з деякого очікування або гіпотези (готовність до сприйняття); 2) прийом інформації із середовища;

3) процес перевірки або підтвердження (інформація або підтверджує гіпотезу, або виявляється їй невідповідної).

Найважливіша характеристика «гіпотези» - її сила, і чим сильніше «гіпотеза», тим вище ймовірність її виникнення в ситуації й тим менше кількість відповідної інформації, необхідної для її підтвердження. Це було доведене ще Узнадзе, який визначав ці механізми «установкою»

Механізми селективного сприйняття.

-Механізм резонансу - стимули, що відповідають потребам, цінностям особистості, сприймаються точніше й швидше, ніж ті, які їм не відповідають.

-Механізм захисту - стимули, що несуть потенційно загрозливу «Я» інформацію, упізнаються гірше, піддаються більшому перекручуванню.

-Механізми сенсибільності - стимули, що загрожують цілісності індивідума, що можуть привести до розладу психічного функціонування, упізнаються раніше за всіх інших.

Для оцінки багатьох проективних методик, які не є тестами в точному значенні цього слова, мало підходять звичайні психометричні критерії. А. Анастазі виправдано пропонує порушувати питання про цінність проективних методик, розглядаючи їх як якісні клінічні процедури, а не як психометричні інструменти.


ТЕМА 8

«ДІАГНОСТИКА МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ»

Навчальний час 4 години

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Принципи та методи діагностики міжособистих відносин.

2. Дослідження морально-психологічного статусу

3. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп

Рекомендована література:

1. Андреева Е.А. Социальная психология. – М., 1989.

2. Рабочая книга социолога. – М., 1978.

3. Семенов В.Е. Метод изучения документов в социально-психологических исследованиях. 0- Л., 1983.

4. Собчик Л.Н. Методы психологической диагностики. Вып. 1-3. – М., 1990.

5. Социально-психологическое изучение личности несовершеннолетних, совершивших преступления: Сб. науч. тр. – М., 1977.

6. Столяренко А.А. Общая психология. – Ростов-на-Дону, 1996.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал