Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Б. Увага. 1 страница






Н. М. Атаманчук, А. В. Ткаченко, О. Г. Штепа

Психологія

Конспект лекцій

 

Полтава 2010


УДК 159.9 (042.3)

ББК 88.3 я 73

 

Рецензенти:

Харченко А. С. – канд. психолог. наук, доцент кафедри психології Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка;

Мартинюк В. М. – канд. філос. наук, доцент кафедри українознавства та гуманітарної підготовки Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка.

 

Автори:

канд. психолог. наук, доц. Атаманчук Н. М.;

канд. пед. наук, доц. Ткаченко А. В.;

канд. пед. наук, доц. Штепа О. Г.

 

Відповідальний за випуск – зав. кафедри українознавства та гуманітарної підготовки Н. К. Кочерга, канд. іст. наук, доцент.

 

 

Затверджено науково-методичною радою ПолтНТУ

Протокол № 3 від 24.12.2009 р

 

 

Психологія: Конспект лекцій для студентів інженерних спеціальностей Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка /Н. М. Атаманчук, А.В. Ткаченко, О. Г. Штепа / Укл. Н. М. Атаманчук. – Полтава: ПолтНТУ, 2009. – 108 с.

 

Конспект лекцій призначений для самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів інженерних спеціальностей денної та заочної форм навчання і всіх, тих хто має інтерес до проблем психології.

 

© Атаманчук Н. М., Ткаченко А. В.,

Штепа О. Г., 2010


ВСТУП

Сьогодні вища школа зазнає певних змін, зокрема в напрямі гуманізації освіти. Державною національною програмою „Освіта” (Україна ХХІ століття) передбачено значне вдосконалення психолого-педагогічної підготовки студентської молоді.

Психологічні знання необхідні кожній людині. Знаючи себе та інших, вона прагнутиме до вдосконалення власних можливостей, поліпшення своїх взаємин із навколишнім світом. Успіх у професійній діяльності будь-якого спеціаліста значною мірою залежить від наявності у нього системи психологічних знань і вміння повсякденно застосувати їх у своїй життєдіяльності.

Особливої ваги психологічні знання набувають у процесі підготовки фахівців вищої кваліфікації. Вивчення психології займає чільне місце в підготовці майбутніх спеціалістів інженерного спрямування. Курс „Психологія” орієнтує студента в психології людини, озброює його досягненнями психологічної науки, формує ставлення до людини як до найвищої цінності. Майбутній спеціаліст повинен уміти практично використовувати психологію для розв’язання будь-яких виробничих проблем.

Для ефективного засвоєння психології необхідне чітке струк-турування навчального матеріалу і його логічно-послідовне викладання.

У процесі підготовки посібника враховувалися навчальна програма, а також такий основний принцип: сприяти свідомому творчому засвоєнню теоретичних засад сучасної психології й формуванню стійкого інтересу до психологічних знань та вміння їх застосовувати у повсякденній практичній діяльності.

Посібник складається із двох частин. У першій подано лекції з курсу „Психологія”. Зокрема, розкрито основні категорії сучасної психології, проаналізовано розвиток та сучасний стан психологічної науки, проаналізовано психологічні засади діяльності й здібностей людини, питання психології особистості, закономірності пізнавальної діяльності, темперамент і характер, функції спілкування, розвиток особистості, емоційну сферу людини.

У другій частині подано тестові завдання з курсу „Психологія”. Виконання тестових завдань є самостійною роботою студентів і дозволяє перевірити ефективність опрацювання лекційного матеріалу та спеціальної літератури і засвоєння знань з психології. Тематика тестових завдань, їх зміст спрямовані на перевірку ефективності засвоєння знань.

Посібник містить короткий термінологічний словник, питання для актуалізації мисленнєвої діяльності.

Частина І. Лекції з курсу „Психологія”

Лекція 1

Психологічна наука, її розвиток та сучасний стан

Мета: з’ясувати завдання вивчення психології у вищій школі, сутність психологічної науки, її предмет, завдання, методи дослідження.

План

1. Завдання вивчення психології у вищій школі.

2. Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки.

3. Виникнення та розвиток психології як науки.

4. Методи психології та специфіка їх застосування.

 

Література

1. Введение в психологию: Учебное пособие/ Под ред. А. В. Петровського. – М: Академия, 1995. – Ч.1.

2. Загальна психологія: Хрестоматія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Каравела, 2007. – С. 6 – 9.

3. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Вища школа, 2000. – С. 37 – 61; 76 – 83.

4. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. – К.: Центр навч. літ., 2008. – С. 8 – 17; 26 – 34.

5. Общая психология: Курс лекций/ Сост. Е. И Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1998. – С. 3 – 80.

6. Психология: Учебник для технических вузов / Под ред. В. Н. Дружинина. – СПб: Питер, 2000. – С.12 – 57.

7. Столяренко Л.Д., Столяренко В. Е. Психология и педагогика для технических вузов. – Ростов-на-Дону.: Феникс, 2001. – С. 6 – 35.

8. Тодорова І. С. Основи психології та педагогіки. – Полтава, 2002. – С. 6 – 9; 18 – 35.

 

1. Завдання вивчення психології у вищій школі

Традиційно у вітчизняній вищій школі лише суспільні науки (історія, філософія, економічна теорія) вважалися обов'язковими для вивчення студентами всіх без винятку спеціальностей. Такий стан речей був викликаний не стільки об’єктивними міркуваннями науковців у сфері професійної підготовки, скільки специфікою державної політики. Головним вважалося громадське, державне, колективне, а особистому місця майже не знаходилося. Але в останній час значно розширився перелік тем, що висвітлюються у літературі. Поряд із таємницями вітчизняної політики стало бестселером все, що стосувалося і таємниць особистості, проблем її спілкування та емоційного життя – тобто безпосередньо психологічна та навколопсихологічна інформація.

Тому одним з досягнень вітчизняної демократії, свідченням підвищення поваги до особистості є включення до навчальних планів вищої школи такої навчальної дисципліни, як „Психологія”.

Завдання, якіставить цей курс:

а) ознайомитися з психологією як наукою, її структурою, історією розвитку, основними проблемами;

б) отримати інформацію про загальне та індивідуальне в особистості, специфіку їх поєднання та прояву;

в) дізнатися про професійні проблеми, зумовлені психологічними аспектами особистісного та міжособистісного характеру, зокрема – управлінські.

г) одержати уявлення про те, які власні особливості поведінки можуть проявитися у людини в складних психологічних ситуаціях;

д) підвищити компетентність у галузі людських стосунків.

 

2. Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки

Психологія – одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є най­складніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умо­вах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потре­би як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколиш­нього природного і соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Все це становить психічну діяльність людини, яку вивчає наука психологія.

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.

Завдання психології:

– розкрити закономірності та закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей;

– з’ясувати життєве значення психіки й підвищити психологічну культуру індивідів та суспільства;

– здобуті знання спрямувати на підвищення якості життя, рівня навчальної та професійної підготовки, поліпшення психічного здоров’я людей і гармонізацію їх взаємин.

Термін „психологія” (від грецьк. – душа і слово, вчення), що означає „наука про душу”. Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті та різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність – відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву; емоційно-вольову різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер і її психічні стани піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість й ін.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті й діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Отже, психологія – наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми психіки як відображеного в мозку людини образу дійсності, за допомогою котрого відбувається управління діяльністю людини.

 

3. Виникнення та розвиток психології як науки

Інтерес до непізнаного є об’єктивною властивістю людської свідомості. Він лежить в основі виникнення всіх наук, у тому числі психології. Датою народження психології як науки в сучасному розумінні вважають 1879 рік, коли в Лейпцигу (Німеччина) професор В. Вундт відкрив першу експериментальну психологічну лабораторію. Проте у розвитку психології доцільно все ж виділити наступні етапи (за Л. Д. Столяренком):

1-ий етап – психологія як „наука про душу” (цьому визначенню понад 2 тис. років. Наявністю душі тоді намагалися пояснити всі незбагненні явища в житті людини);

2-ий етап – психологія як „наука про свідомість”. (Виникає у ХVІІ ст. у зв’язку з розвитком природничих наук. Свідомістю називали здатність думати, відчувати, бажати. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за собою й опис фактів);

3-ій етап – психологія як наука про поведінку. Виникає у XX ст.

Сучасні вчені вважають, що психологія – наука, що вивчає об'єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.

Отже, перше психологічне знання виникло ще в доісторичні часи. Очевидно, поштовхом до виникнення цієї галузі пошуку істини була побожна цікавість, змішана зі страхом, щодо таких явищ, як сон і смерть. Їх і досі часто порівнюють між собою – „помер тихо, мов заснув” або „спить, мов убитий”.

Так от, саме перед жахливістю, незрозумілістю смерті й виникли перші уявлення про душу – те „щось”, яке робить живе живим. З’явились і деякі знання, котрі мали сакральний характер, тобто перебували у рамках релігійних систем та ритуалів. Таким знанням на той час слід вважати, наприклад, анімізм – віру в те, що душа існує окремо від людини та є самостійним утворенням.

У Стародавній Греції зародилася світська наука. Анімізм переходить у гілозоїзм (уся матерія, раз вона змінюється, є живою) і панпсихізм (душа є в усіх без винятку об'єктів живої та неживої природи). Було зроблено крок уперед: душу можна вивчити, вона підпорядкована певним законам.

Платон (427 – 347 рр. до н. е.) вважав, що індивідуальна душа – частина загальної, „глобальної душі”, вона є началом незримим, величним, божественним, вічним. А процес пізнання – лише пригадування частин „універсального досвіду”. Виділив три „частини душі”: розум (у голові), мужність (у грудях), прагнення (в животі). Ці частини кожному дані в різних пропорціях, і такий „вищий поділ” визначає долю людини.

Залежно від того, який спосіб життя вела людина, після смерті її душа або буде никати навколо землі, обтяжена тілесними елементами, або відлетить до божественного світу ідей, що існує поза матерією та індивідуальною свідомістю. Тому людина повинна турбуватися, аби за життя не обтяжити душу нічим низьким, негідним.

Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) написав трактат „Про душу”, де вперше виділено психологію як своєрідну галузь знання й висловлено ідею неподільності душі та живого тіла. Душа не може переселятися, вона живе і вмирає разом із тілом, будучи рушієм усіх життєвих функцій. Розглядає типи душі – рослинна, тваринна, людська – як стадії розвитку.

Теофраст (327 – 287 рр. до н. е.) створив трактат „Характери”, де описав понад 30 різних характерів.

Гіппократ (бл. 460 – бл. 377 рр. до н. е.) вперше висловив версію про те, що органом мислення і відчуттів є мозок. Створив учення про 4 типи темпераменту, в основі якого – уявлення, що в організмі людини домінує одна з „життєвих рідин” (кров, флегма, жовта жовч, чорна жовч), – так звану гуморальну теорію. Поклав початок вивчення психологічних характеристик етносів.

Клавдій Гален (Рим, близько 130 – близько 200 рр. до н. е.) – досліджував чуттєві й рухові функції спинного мозку.

Ранньохристиянські філософи – Аврелій Августин (354 – 430), Фома Аквінський (1226 – 1274) – виділяють як предмет вивчення внутрішній світ людини, вивчають деякі феномени свідомості.

Середньовіччя – пріоритет духовного над тілесним. Розвиток об’єктивно-ідеалістичних течій.

У більш пізні часи розвиток найбільш суттєвих психологічних ідей пов’язаний з такими іменами.

Рене Декарт (XVII ст.) висловив ідею про рефлекторну природу поведінки; „декартівський дуалізм” – уявлення про те, що тіло рухається механічно, а управляє ним „розумна душа”, яка локалізується в мозкові. Таким чином, поняття „душа” почало перетворюватися на „розум”, а пізніше – на „свідомість”.

Гоббс: увів вивчення не „душі”, а „душевних явищ”;

Г. Лейбніц (Німеччина, кін. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.): йому належить розмежування перцепцій (неусвідомленого сприйняття) та апперцепцій (усвідомленого сприйняття);

Дж. Локк: на противагу раціоналізму (лише розум є інструментом пізнання) висунув ідею емпіричної (досвідної) психології; джерела досвіду: діяльність зовнішніх органів чуття та внутрішня робота мозку з узагальнення власної діяльності; версія tabyla rasa – чистої дошки, з якою порівнювався природжений стан свідомості людини.

XVII ст.: матеріалісти Гартлі (Англія), Дідро (Франція), Радищев (Росія) та інші підтримували думку про те, що внутрішній світ людини формується у її взаємодії з навколишнім світом. Ідеалісти твердили наступне. Берклі: внутрішній зміст є первинним; Крістіан Вольф: психологія здібностей як учення про об'єктивні сили саморозвитку в душі, насамперед здатності уявлення. Предмет теорій пізнання – досвід, куди входять: ідеї, почуття, відчуття, результати самоспостереження. Досвід → знання → ідеї як зміст свідомості (суб'єктивний ідеалізм).

І. М. Сєченов (1829 – 1905) створив трактат „Рефлекси головного мозку” (1863). Основна ідея – „всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження є рефлексами”. Психічна дія має фізіологічну основу.

У чому полягає роль психічних процесів (відчуття, сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, почуття, волі)? Це функція сигналу, чи регулятора, який приводить дію у відповідність зі змінюваними умовами і тим самим забезпечує корисний, приспособлювальний ефект. Психічне є регулятором відповідної діяльності не саме по собі, а як властивість, функція певних відділів мозку, куди тече, де зберігається й переробляється інформація про зовнішній світ. Психічні явища – відповідь мозку на зовнішні (навколишнє середовище) та внутрішні (стани організму як фізіологічної системи) впливи. Психічні явища – це постійні регулятори діяльності, що виникають у відповідь на подразнення, які діють зараз (відчуття, сприйняття) чи були колись, тобто в минулому досвіді (пам'ять). Вони узагальнюють ці впливи, забезпечують передбачення результатів, до котрих вони приведуть (мислення, уява), посилюють чи послаблюють діяльність під впливом тих чи інших чинників (почуття, воля), виявляють різницю в поведінці людей (темперамент, характер).

Психічні явища поділяються на:

– психічні процеси (див. вище);

– психічні властивості (спрямованість, здібності, темперамент, характер);

– психічні стани (роздратування, спокій, тривога, апатія, фрустрація, ейфорія, веселість).

На кінець XIX ст. виробився погляд на психіку як суб'єктивний образ об'єктивного світу, відображення дійсності мозком. Саме цей погляд ліг в основу вітчизняних психологічних досліджень.

У 1885 р. в Росії відкрилась лабораторія, подібна до лабораторії Вундта. Її організував В. М. Бехтерев (1857 – 1927), який надалі успішно розвивав експериментальний напрям у психології. В 1912 р. відкрито перший у Росії психологічний інститут. Світилом світового рівня став І. П. Павлов (1849 – 1936), який вивчав умовно-рефлекторні зв'язки в діяльності організму. Його роботи плідно вплинули на розуміння фізіологічних основ психічної діяльності.

За кордоном у психологічній науці в цей час виникає низка напрямів.

А. Функціоналістський підхід: американський психолог У. Джеймс запропонував вивчати функції свідомості та її роль у виживанні людини, висунув гіпотезу, що роль свідомості полягає в тому, щоб дати людині можливість пристосуватися до різних ситуацій. Запропонував поняття „потік свідомості”, розуміючи під ним процес руху свідомості, безперервну зміну її змісту і станів.

Б. Біхевіористський підхід. У 1913 р. започаткований американським психологом Уотсоном. Згідно з його думкою, психологія – наука про поведінку, а все, що стосується свідомості, слід відкинути. Його послідовники: Скіннер (ідея про те, що будь-яка поведінка визначається своїми наслідками); А. Бандура (людські дії формуються під впливом соціального середовища, від якого людина повністю залежна).

Важливі заслуги біхевіоризму: впровадження об'єктивних методів реєстрації та аналізу спостережень поведінки; відкриття закономірностей навчання, утворення навичок, реакцій поведінки.

Головний недолік – недоврахування складності психічної діяльності людини, зближення психіки тварини й людини, ігнорування процесів свідомості, творчості, самовизначення особистості.

В. Гештальтпсихологія (від нім. „форма”). Німецькі вчені Т. Вертгаймер, В. Келер, К. Левін висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Було здійснено розроблення поняття психологічного образу, утвердження цілісного підходу до психічних явищ.

Г. Фрейдизм (психоаналіз) – чи не найвідоміший у світі напрям. 3. Фрейд увів до психології важливі проблеми: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив психічних травм дитинства на поведінку людини в зрілому віці тощо. Однак уже його найближчі учні дійшли висновку, що не сексуальні прагнення переважно, а відчуття неповноцінності й необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер) чи колективне несвідоме (архетипи), що ввібрало в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг), визначають психічний розвиток особистості.

Д. Пов'язати природу несвідомого ядра психіки людини з соціальними умовами її життя намагалися К. Хорні, Г. Саллівен та Е. Фромм – неофрейдисти. Людиною вважають не тільки біологічно зумовлені несвідомі спонукання, але й набуті прагнення до безпеки і самореалізації (Хорні), образи себе та інших, що склалися в ранньому дитинстві (Саллівен), впливи соціоекономічної структури суспільства (Фромм).

Е. Представники когнітивної психології – У. Найссер, А. Павійо та інші – відводять у поведінці суб'єкта головну роль знанням (від лат. соgnitіо – знання). Для них центральним стало питання про організацію знання в пам'яті суб'єкта, про співвідношення вербальних та образних компонентів у процесах запам'ятовування і мислення.

Є. Найвизначніші представники гуманістичної психології – А. Маслоу, Г. Олпорт, Г. А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс – предметом психологічних досліджень уважають здорову творчу людську особистість. Метою такої особистості є самоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного начала власного „Я”. Людина відкрита світові, наділена тенденціями до постійного зростання та самореалізації.

Ж. Інтерактивна психологія (Е. Берн) розглядає людину як істоту, головною характеристикою якої є спілкування, взаємодія між людьми. Мета психології – вивчати закони взаємодії, спілкування, стосунків, конфліктів.

У вітчизняній психології також варто назвати чимало видатних імен.

Л. С. Виготський (1896 – 1934) увів поняття про вищі психічні функції (мислення в поняттях, розумне мовлення, логічна пам'ять, довільна увага) як специфічно людську, соціально обумовлену форму психіки. Вони розвиваються в процесі навчання. Заклав також основи культурно-історичної концепції психічного розвитку людини.

О. М. Леонтьєв (1903 – 1979) провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування вищих психічних функцій як процесу інтеріоризації вищих форм знаряддєво-знакових дій до суб'єктивних структур психіки людини.

О. Р. Лурія (1902 – 1977) особливу увагу приділяв проблемам мозкової локалізації вищих психічних функцій та їх порушень. Він став одним із творців нової галузі психологічної науки – нейрофізіології.

П. Я. Гальперін (1902 – 1988) розглядав психічні процеси (від сприйняття до мислення включно) як орієнтувальну діяльність суб'єкта в проблемних ситуаціях. Сама психіка в історичному плані виникає тільки в ситуації рухливого життя для орієнтування на основі образу і здійснюється за допомогою дій у плані цього образу. П.Я. Гальперін – автор концепції поетапного формування розумових дій (образів, понять). Практична реалізація цієї концепції допомагає істотно підвищити ефективність навчання.

 

4. Методи психології та специфіка їх застосування

У психології, як і в будь-якій іншій галузі знань, застосовують свої способи вивчення об’єктивної дійсності, котрі є методами цієї науки.

Методи наукового дослідження – це ті прийоми та засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій.

Сила науки багато в чому залежить від досконалості методів дослідження, від того, наскільки вони є надійними й валідними (відповідають тому, для вивчення та оцінки чого він був використаний). Це стосується і психології.

Явища психології настільки складні та різноманітні, настільки важкодоступні, що протягом усієї історії психології її успіхи безпосередньо залежали від досконалості методів, які використовувалися. З часом психологія почала використовувати методи різних наук (математики, фізики, інформатики, фізіології, медицини, біології).

Психологія висуває до методів дослідження психологічних явищ певні вимоги:

– психологічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності;

– метод психологічних досліджень повинен бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Етапи психологічного дослідження:

1) підготовчий – вивчається література, збираються попередні дані (використовуються спостереження під час уроків, праці, в побуті, організовуються бесіди, інколи застосовуються анкети зі спеціально підібраними питаннями, виявляються біографічні дані, збирають анамнез, тобто описують умови, які передували виникненню досліджуваного факту). Завершується цей етап визначенням предмета дослідження, об’єкта, мети завдання, формулюється гіпотеза;

2) власне експеримент – вибираються основні методики дослідження, готується обладнання, збирається фактичний матеріал;

3) кількісна обробка даних досліджень передбачає застосування математичного аналізу – використання різних статистичних прийомів, за якими можна судити про достовірність отриманих висновків, що підтверджують висунуту гіпотезу;

4) інтерпретація отриманих даних – їх тлумачення на основі психологічної теорії, кінцеве з’ясування правильності чи помилковості гіпотези. Узагальнення результатів, установлення причин, факторів, які зумовили появу певного явища. Закінчується дослідження підготовкою письмового тексту, у якому описуються результати дослідження та їх аналіз.

Усі психологічні методи поділяють на декілька груп.

Серед організаційних використовують лонгітюдний і порівняльний методи. Лонгітюдний (від лат. „тривалість”) метод характеризується тим, що протягом тривалого часу послідовно вивчаються ті ж самі піддослідні.

За порівняльного методу паралельно й одночасно вивчаються різні об’єкти дослідження, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження. Це можуть бути дослідження особливостей психіки школярів різного віку, психіки здорових та психічно хворих досліджуваних.

До е мпіричних методів належить метод вивчення діяльності – цінна інформація про внутрішній світ людини, про її ставлення до оточуючих, особливості сприймання, психічних якостей і властивостей особистості, рівень її розвитку.

Позитивне:

– Зафіксовані матеріально результати діяльності. Це дозволяє неодноразово повертатися до них, порівнювати результати.

До продуктів діяльності відносять малюнки, письмові твори, технічні дрібні вироби.

Порівнюючи роботи, які дитина виконала в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень її розвитку, досконалість умінь, навичок, акуратність, майстерність, кмітливість, наполегливість.

Продуктивну діяльність дитини можна аналізувати також у процесі її створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання.

Недолік – не всі психічні якості можна розкрити в продуктах діяльності. Тому метод уживається як допоміжний. Основними емпіричними методами вважаються спостереження, опитування, тест, експеримент.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприйняття її дій в різних природних умовах (праця, гра, навчальна діяльність).

Позитивне – вивчають те, що не виявляється технічними приладами, не можна описати за допомогою математичних формул; природність умов.

Негативне – дослідник пасивний (не має права втручатися, чекає, коли буде те чи інше явище);

– важко виділити причининово-наслідкові зв’язки;

– суб’єктивізм;

– дані вимагають перевірки на достовірність та надійність.

Види спостереження:

Зовнішнє – спосіб збору даних про психологію людини шляхом прямого спостереження за нею зі сторони.

Внутрішнє (самоспостереження) – дослідник спостерігає за собою, або інші люди на його прохання ведуть самоспостереження за його завданням.

Вільне – не має попередньо встановлених рамок, програм, процедури його проведення. Може змінюватися предмет чи об’єкт спостереження, його характер в ході спостереження за бажанням дослідника.

Стандартизоване – чітко визначений план, попередньо продумана програма, строге дотримування її, незалежно від того, що відбувається в процесі спостереження з об’єктом і самим дослідником.

Уключене – (досить часто використовується в педагогічній, віковій, соціальній психології) дослідник – безпосередній учасник процесу, за яким йде спостереження (наприклад, взаємини в колективі).

Стороннє – не передбачає особистої участі експериментатора в процесі, який він вивчає.

Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно повинне відповідати певним вимогам:

– бути цілеспрямованим, а не випадковим;

– здійснюватися планомірно й систематично;


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.021 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал