Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема: Участь органів прокуратури в цивільному процесі.Інші учасники цивільного процесу






1. Завдання органів прокуратури в цивільному процесі

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції, ст. 17 в редакції Закону України № 2531-НІ від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України»). Законом України № 2540-ІП від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» була змінена редакція ст. 121 ЦПК, за якою прокурор, у випадках, передбачених законом, може звертатися до суду із заявами на захист прав і свобод інших осіб.

Прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора у процесі для надання висновків у справі є обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону «Про прокуратуру», ст. 13 ЦПК).

Стаття 35 Закону «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 26 листопада 1993 р.) надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов'язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право внесення подань до кваліфікаційних комісій про притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушили закон (п. 11 наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

Для забезпечення об'єктивності в процесуальній діяльності прокурора, спрямованої на виконання покладених на нього завдань і функцій в цивільному судочинстві, прокурор не може брати участь у справі і підлягає відводу (самовідводу), якщо він: особисто, прямо чи побічно заінтересований в результатах справи; є родичем сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі; перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у його безсторонності (статті 18, 19 ЦПК).

Заява про відвід має бути мотивована і подана до початку розгляду справи по суті, тобто вчинення процесуальних дій, передбачених ст. 178 ЦПК. Після цього відвід може бути заявлений лише тоді, коли про підстави відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті (ч. З ст. 20 ЦПК).

Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів та ін..

Але мета і завдання прокурора в цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені в численних нормах права, тому правові норми й виступають правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. З Закону «Про прокуратуру». В ст. З, яка має назву «Правові основи діяльності прокуратури», встановлено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї Компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон «Про прокуратуру» (п. 6 ст. 1, ст. 19, статті 33-40 та ін.), статті 13, 121, 290, 320, 34? з й ін. ЦПК, а також норми права іншого галузевого законодавства — статті 71, 75, 76, 119 КпШС та накази Генерального прокурора України (наприклад, № 8 від ЗО жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громодян і держави у судах». Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 121 ЦПК). Порядок забезпечення належного рівня її виконання був встановлений наказом Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. За наказом Генерального прокурора № 15 від 28 квітня 1999 р. «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України (п. 1.2)» в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави в судах.

Уся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах. Такими процесуальними формами є дві: 1) порушення цивільного процесу в справі — звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст. 121 ЦПК); внесення апеляційного і касаційного подання на рішення, ухвалу суду (статті 290, 320 ЦПК); подача заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 347ЦПК); 2) вступ у цивільний процес по справі у будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов'язків (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», ст. 121 ЦПК).

Отже, процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі — це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження — на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора в цивільному про-

8 1-287 цесі в науці вирішуються також по-іншому — розглядаються в плані змісту його діяльності стосовно стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційного подання на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора в цивільному процесі, а одну — порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

Порушення прокурором справи в цивільному процесі в суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права і законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 121 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором процесу по справі — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. У наказі Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави в судах» прокурори зобов'язуються забезпечити відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншими позабюджетними фондами соціальної спрямованості, а у випадках, коли втрачена можливість пред'явити позов до осіб, що заподіяли шкоду, порушувати у судах справи про стягнення збитків з посадових осіб, які не вжили невідкладних заходів щодо їх відшкодування (п. 1.3).

Протоколом до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (підписаний 29 березня 1997 р. у Москві), ратифікованої Україною 3 березня 1998 p., в ст. 22 «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з Договірних Сторін має право звернутися до прокурора іншої Договірної Сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони.

Вступ прокурора в процес по справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обо-

в'язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі по справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов'язкова) й імперативна (обов'язкова).

Обов'язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ: по спорах про дітей (ст. 69 КпШС), про позбавлення батьківських прав і про поновлення у батьківських правах (статті 71, 75 КпШС), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 76 КпШС), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону «Про прокуратуру»). Участь прокурора в цивільному процесі є обов'язковою по справах, порушених за позовами та заявами прокурора (п. З наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.). Обов'язковою участь прокурора в процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною по конкретній справі (п. 4 ст. 143 ЦПК) в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами суперечить інтересам держави і суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання. Про неявку в судове засідання прокурора суд повідомляє вищестоящого прокурора (ст. 172 ЦПК).

3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції

Порушення процесу в справі. Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб — громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження й настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді і брати участь в її розгляді. І тільки коли громадяни за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть відстоювати в суді свої права, прокурор може звернутися до суду з вимогою на захист їх прав й законних інтересів. У випадках звернення

8*1-287 прокурора з вимогою в інтересах громадянина, який має таку можливість або не погоджуєтся із заявленою вимогою прокурора, суд залишає заяву прокурора без розгляду з підстав (п. З ст. 229 ЦПК) як таку, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи в суді.

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України (рішення від 8 квітня 1999 р.) п. 2 ст. 121 Конституції України про пред'явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред'явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Інтереси держави можуть збігатися або не збігатися як повністю, так і частково з інтересами таких державних чи приватних підприємств, установ, організацій. При цьому інтереси держави опосередковуються майновим, політичним, соціально-економічним змістом, пов'язаним з реалізацією загальнодержавних дій і програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, на захист державної, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, на збереження генофонду Українського народу, на охорону землі як основного національного багатства, на захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, на охорону свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (статті 13-19 Конституції України), та ін.

Тому прокурор повинен визначити і обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Наявність інтересу держави в певних сферах політичної, соціально-економічної і іншої діяльності визначено законодавством України, яким закріплені повноваження прокурора на порушення цивільної справи в суді загальної юрисдикції.

Зокрема, в Законі України № 959-Х1І від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 34) встановлено, що за позовами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності від імені України як держави у процесі виступають державний орган або посадова (службова) особа, вказана у позові та (або) один з прокурорів України.

Законом України № 1264-ХІІ від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 37) органам прокуратури надано право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

На підставі Закону України № 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» (ст. 15) прокурор може внести в суд подання про накладення штрафу за грубе і систематичне скоєння правопорушень об'єднанням або його органом (ст. ЗО); про заборону окремих видів діяльності об'єднання чи заборону на його діяльність строком до 3-х місяців (ч. 1 ст. 31); про продовження цього строку (ч. З ст. 31); про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання (ст. 32).

У відповідності зі ст. 15 Закону України № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації», незаконна діяльність релігійних організацій може бути припинена судом в передбачених законом випадках за заявою органу, уповноваженого здійснити реєстрацію статуту конкретної організації або прокурора.

Законом України № 3356-ХН від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» (ст. 20) встановлено, що справа про накладення штрафів на винних службових осіб, які ухиляються від укладення колективних договорів або які не виконують їх умов, провадиться судом за поданням однієї із сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.

Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, провадиться судом за позовом закладу охорони здоров'я. Міністерства фінансів України або прокуратури (Закон України від 22 квітня 1993 р. «Про доповнення Цивільного кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України нормами стосовно порядку відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину»).

Статтею 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій і їх заступників матеріальної шкоди в суді провадиться за позовом керівників вищого рівня у порядку підпорядкування органу або прокурора.

Статтею 231 КЗпП України встановлено, що в районних, міських судах розглядаються трудові спори за заявою прокурора, якщо рішення КТС суперечить діючому законодавству.

Відповідно до Закону України № 281-XIV від 1 грудня 1998 р. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» їх діяльність може бути припинена судом за поданням легалізуючого органу або прокурора, якщо їх статутні документи суперечать цьому Закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 2365-ІН від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена в судовому порядку у випадках порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Порушення прокурором цивільного процесу по справі в суді першої інстанції настає внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа: у справах позовного провадження — позовної заяви, у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження — заяви (ч. 2 ст. 5 ЦПК), які виконуються в письмовій формі. Позовна заява за змістом виготовляється з дотриманням усіх реквізитів, передбачених ст. 137 ЦПК, з обов'язковим посиланням на норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін по справі, і з обгрунтуванням їх застосування. Генеральний прокурор України у згаданому наказі № 8 зобов'язує при підготовці позовів та заяв долучати до них всі необхідні матеріали, вимоги формулювати відповідно до чинного матеріального та процесуального закону, посилатися на конкретні докази. Пред'явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора по вивченню матеріалів справи, збиранню доказів — використання в цій роботі матеріалів перевірок органів контролю, статистики, податкової інспекції, Держбанку тощо, а також по встановленню усіх учасників процесу.

Вимоги до змісту позовної заяви покладені в основу правового регулювання змісту процесуальних засобів порушення процесу і у справах непо-зовного провадження (статті 250, 257, 268, 274, 285 ЦПК).

Процесуальні документи, які подаються прокурором на порушення цивільної справи в суді в інтересах громадян або держави, державним митом не оплачуються, не несе прокурор й інших судових витрат (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»)

При пред'явленні прокуратурою позовів від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею держаного мита та інших судових витрат вирішується на загальних підставах.

З прийняттям позовної заяви від прокурора порушується цивільний процес по справі. Ця обставина є підставою, за якою п. З згаданого наказу Генерального прокурора № 8 участь прокурора в такій справі у цивільному процесі визначена обов'язковою.

Для забезпечення належного виконання прокурором своїх процесуальних функцій статті 99, 122 та ін. ЦПК надають йому широкі процесуальні

права і покладають на нього відповідні процесуальні обов'язки. Прокурор може заявляти клопотання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб і витребування необхідного доказового матеріалу, подавати заяви про забезпечення доказів і позову, розшук відповідача. Прокурор має право знати про день, час і місце проведення огляду місця, судового засідання розгляду справи, знати прізвища осіб складу суду, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти за наявності підстав (статті 18, 19 ЦПК) їм відводи, а собі — самовідвід. Він може підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів, та відмовитися від них. Відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав і законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 122 ЦПК). Пояснюється це тим, що прокурор не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. З цих причин він не може укласти і мирову угоду. Прокурор може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також давати висновок по суті справи в цілому. Такі міркування і висновки мають бути мотивованими, юридичне обгрунтованими на об'єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому у судовому засіданні, і визначати позицію прокурора з приводу вирішення справи по суті.

Прокурор має право знайомитися з протоколом судового засідання, подавати на нього свої зауваження і брати участь в їх розгляді; подавати заяви про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні, про винесення додаткового рішення і про роз'яснення рішення та брати участь у їх розгляді (статті 200, 213-215 ЦПК), а також наділений іншими правами.

Вступ в цивільний процес для подання висновків у справі. У цій процесуальній формі прокурор користується широкими процесуальними правами, як і при порушенні ним процесу в справі, за винятком спеціальних прав по розпорядженню предметом спору і процесу. Він не може змінити заявлену іншими особами вимогу, збільшити або зменшити її розмір, відмовитисй від неї та ін. Але прокурор може вступити в цивільний процес у справі шляхом пред'явлення самостійної заяви до однієї чи двох сторін в інтересах третьої особи. В таких випадках прокурор користуватиметься процесуальними правами, такими як і при порушенні ним цивільної справи у суді, тобто при участі в цивільному процесі у першій процесуальній формі

Генеральний прокурор України зобов'язує прокурорів, які повинні брати участь у цивільному процесі, ретельно готуватися до судових засідань, брати активну участь у збиранні і дослідженні доказів, з'ясуванні обставин справи; дотримуватися судової етики; міркування щодо спору, який вирішується судом, висловлювати у відповідності із законом та матеріалами справи; виходити з вимог закону про те, що у справах, порушених за позовами чи за заявою прокурора, обов'язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) правами (наказ № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

Участь адвоката у цивільному процесі

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному пpoцeci подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”, адвокати в цивільному пpoцeci виконують одночасно функції правозаступництва й представництва. Участь адвоката в цивільному пpoцeci України полягає у здійсненні ним представництва i захисті суб'єктивних майнових i особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших oci6 (громадян i юридичних oci6) та в сприянні суду в всебічному, повному i об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав i обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом i особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом i судом в цивільному пpoцeci. Правовідносини між адвокатом i довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий i процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення i визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти i захищати права та інтереси громадян i юридичних oci6 за їx дорученням в ycix судових органах та на стадіях цивільного судочинства.
Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повноваження. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, ycix процесуальних дій, кpiм передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручения, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комiciї про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції.
На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їx цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби — позовна заява. До подачі позову адвокат виконує значну i складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи i написання заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих ociб i поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб’єктність процесуального представника. Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.
Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях - при колегіальному розгляді: справи) i учасниках процесу. Представники мають можливість бути обізнаним із складом суду, а також прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання i заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача – про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал