Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Внутрішні елементи книги






Як ми уже не раз підкреслювали, ядро книги, її системоутво­рюючий елемент складає текстове повідомлення. У відповідності з виконуючими функціями текст в книзі поділяється на три його основні різновиди: 1. Основний, 2. Додатковий, 3. Допоміжний (апарат видання).

Основним (автентичним, канонічним, дефінітивним) нази­вається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний на момент видання найбільш точним і остаточним. Таким зазви­чай вважається текст твору, надрукованого в останньому за жит­тя автора його виданні, підтверджений додатковими текстологіч­ними та іншими дослідженнями.

Додатковим текстом вважається текст, який приєднується до творів, але не є їх складовою частиною. Це редакції та варіанти основного тексту, різноманітні додатки — документи, схеми, таб­лиці та ін., головним завданням яких є доповнення основного тексту матеріалами, які або недоцільно чи неможливо включати до основного тексту, або ж зручніше для читача виділити в само­стійний розділ.

Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно орієнтуватися в структурі і змісті видання (детально розглядається у наступній темі).

За ознакою поліграфічного оформлення книжковий текст поді-ляється на два основних різновиди: простий і складний.

Простим вважається однотипний суцільний текст, який має рядки однакової довжини і надрукований переважно одним шрифтом та не має складних при наборі елементів: таблиць, фор­мул, посилань, слів і словосполучень іноземними мовами, різно­го роду виділень і т. д.

Друкарський шрифт, тобто комплект літер повної абетки та належних до неї цифр, а також розділових, діакритичних і


Г


Низовий М.А. Вступ до книгознавства

спеціальних знаків, має важливе значення при створенні книги. Вихідною одиницею шрифту є вічко, тобто зображення знака: літери, цифри тощо. Суттєвими є накреслення вічка (положення (нахил), насиченість та щільність), які характеризують його, та місткість шрифту, тобто середня кількість знаків в одному по­вному рядку сторінки видання.

Шрифт може бути набірним і мальованим. Набірні (призна­чені для друкарського набору) шрифти розрізняються за гарніту­рою, накресленням і кеглем. Гарнітура, тобто комплект однако­вих за рисунком, але різних за накресленням і кеглем шрифтів, є основою формування групи шрифтів - комплекту різних гарнітур шрифтів, потрібних для виконання видання.

Розмір друкарського шрифту називається кеглем (кегель), який визначається як розмір шрифту в друкарській системі вимірю­вання, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками літери. Кегель позначається (вимірюється) в пунктах (один пункт дорівнює 3/8 мм.).

Існує також така одиниця типометричної друкарської систе­ми виміру, як квадрат, яка дорівнює 48 пунктам, або 18, 05 мм. В квадратах вказується формат сторінки набору (5x9 кв.), формат набору - довжина рядка (5, 1/2 кв.).

Шрифти кожного кегля отримали власну назву. Наприклад, деякі з найвідоміших:

Нонпарель (від фр. nonpareil — незрівнянний), шрифт, ке­гель якого дорівнює 6 п. (~2, 25 мм). Застосовується при друку­ванні видань, не призначених для суцільного читання (довідни­ки, словники тощо).

• ЛГо/? яус(від лат. corpus-звід, зібрання), шрифт, кегельякого дорівнює 10 п. (3, 76 мм). Назва походить від першого слова заго­ловка зводу громадянських законів „Corpus juris civilis", надру­кований шрифтом такого кегля. Один із найпоширеніших шрифтів.

Цицеро (від лат. Cicero - Цицерон), шрифт, кегель якого дорівнює 122 п. (-4, 51 мм). Шрифтом такого розміру вперше (в 1467 р.) були надруковані „Листи" Цицерона. Цим шрифтом дру­кують книги та підручники для дітей, заголовки.

Міттель (від нім. mittel - середній), шрифт, кегель якого дорівнює 14 п. (~5, 26 мм), середній між цицеро і терцією (16 п., -6, 01 мм). Застосовується переважно для набору заголовків у кни­гах, журналах і т. п.


Тема 5. Конструкція і структура /. НІІ<»

Вибір шрифту залежить від багатьох факторів, перш за псе під імісту книги, типу видання, його цільового і читацького приЗНІ чення. Багато в чому саме вибір шрифту визначає стиль оформ мсння книги, вартість її виробництва, ефективність читацького сприйняття тексту.

Зробивши загальні зауваження щодо внутрішніх елементів книги (точніше, книжкового блоку), слід перейти до їх безпосе­редньої характеристики. І почати це, зрозуміло, потрібно з ти­тульних елементів книги. Бо саме з титульного аркуша, тобто з першої сторінки починається книга.

Титул - заголовні сторінки видання, на яких розміщуються найголовніші дані про нього: прізвище автора, заголовок, надза-головні (назва організації, від імені якої здійснюється видання, дані про серію), підзаголовні (уточнення заголовка, читацьке при­значення, жанр та ін.) та вихідні (місце видання, назва видавниц­тва, рік видання) дані.

На звороті титульного аркуша обов'язково вказуються на­ступні елементи вихідних відомостей: 1) класифікаційні індекси УДК і ББК — у лівому верхньому куті; 2) авторський знак — у лівому верхньому куті під класифікаційними індексами; 3) міжна­родний стандартний номер книги ISBN — в нижньому лівому куті; 4) знак охорони авторського права (копірайт) — в нижньому пра­ному куті.

На звороті титульного аркуша можуть бути розміщені додат­кові вихідні відомості (анотація, макет анотованої каталожної картки та ін.), хоча вони можуть бути розміщені й на кінцевій сторінці, або на звороті обкладинки, чи суперобкладинки.

На сьогодні існує низка варіантів оформлення титульних ар­кушів. У відповідному російському Держстандарті є навіть спе­ціальний термін „Титулатура", тобто сукупність титульних ар­кушів у виданні (див. додаток №2). Основними серед яких є од-ноаркушевий і двоаркушевий титули. Тому розгляд різновидів титульних аркушів розпочнемо саме з них.

Одноаркушевий титул - це титул, розташований, як видно з його назви, на одному аркуші, тобто на двох його сторінках -лицевій і зворотній (про його оформлення див. вище). Його з пов­ним правом можна назвати основним титулом, бо на ньому пода­ються всі найбільш суттєві для ідентифікації видання вихідні відо­мості і він є основним джерелом для складання його бібліографій-


Низовий М.Л. Вступ до книгознавства


Тема 5. Конструкція і структура книги


 


ного опису. В ДСТУ 3018-95 цей титул названо „односторінко вим", що, у світлі вищесказаного, є неприйнятним.

Двоаркушевий титул — це титул, розташований на двох арку шах, відповідно - на чотирьох сторінках. На першій сторінці два аркушевого титулу знаходиться авантитул, з якого, в такому ви падку, розпочинається книга. Його залишають незадруковани або ж друкують (у більшості випадків) назву чи марку видавни тва, девіз, присвяту або переносять на нього деякі елементи з л; цевої сторінки основного титулу.

З'являється авантитул ніби-то випадково, коли утворюють розгорнутий або суцільний титули. Насправді авантитул у бат тьох виданнях (зібрань творів письменників, монографій, под рункових видань) необхідний, щоб читач „заходив" до книги п ступово, з певним настроєм, а не відразу після палітурки чи о кладинки. Тому авантитул, як правило, не перевантажую зайвими елементами, а подають лише ті, які відповідають йог призначенню.

Далі двоаркушевий титул має декілька різновидів з їх внутріш ньою диференціацією. А саме: — подвійний титул, тобто титул розташований на розвороті двоаркушевого титулу, який може бут розгорнутим титулом, тобто подвійним титулом, на кожній із сто рінок якого розташовується певна група вихідних відомостей. Якщо ж кожна сторінка розгорнутого титулу дзеркально повторю­ють одна одну, такий титульний аркуш називається дзеркальним.

Розгорнутий титул, у свою, чергу, може бути контртитулом, якщо на його лівій (другій після авантитулу) сторінці, що знахо­диться навпроти лицевої сторінки основного титулу, розташову­ють загальні для всього багатотомного або серійного видання вихідні відомості, або титул мовою оригіналу перекладного ви­дання. Контртитул, крім всього іншого, використовується також для того, щоб, при необхідності, розвантажити основний титул і уникнути занадто швидкого входження читача до книги, зробити його поступовим і більш вагомішим.

У виданнях певного цільового і читацького призначення дру­гу сторінку двоаркушевого титулу може займати фронтиспіс -сторінка з зображенням автора або узагальнюючим малюнком до всього видання, розташована перед чи поза титулом. Він є важли­вим елементом художнього оформлення видання, підсилюючи його виразність та емоційний вплив на читача.


Подвійний титул може бути суцільним титулом, якщо вихідні ііідомості розпочинаються на лівій (другій) сторінці і переходять На праву, утворюючи єдину цілісну композицію.

Такі основні різновиди двоаркушевого титулу. їх основні еле­менти є складовою частиною решти титульних аркушів. Серед них слід назвати основний титул, яким є лицева (перша) сторінка одноаркушевого титулу або права (друга) сторінка подвійного титулу, на яких розміщуються основні вихідні відомості про ви­дання; суміщений титул, який розміщується на спускній сторінці перед текстом, де подається сукупність основних титульних відо­мостей.

Крім цього, зустрічаються у виданнях головний (загальний), додатковий, паралельний та інші титульні аркуші, які, як зазна­чалося вище, складаються, в основному, з елементів розглянутих титулів.

Окремо слід сказати про кінцевий титул, тобто останню сто­рінку книги, де подаються надвипускні та випускні дані, в яких подається частина основних даних з титульної сторінки та вироб­ничо-технічна характеристика видання: дати здачі на виробницт-но та підписання до друку, назви та адреси видавництва і друкарні тощо (детальніше про титули див. додаток №2).

Титул будь-якого формату є вихідним, початковим аркушем книги. Однак, крім нього, завдяки рубрикації - системі взаємо­пов'язаних і співпідпорядкованих заголовків видання, - в книзі існують початкові аркуші і сторінки нижчого рангу, але не менш важливі в структурі книги.

Першою серед внутрішніх початкових сторінок книги є шмуц­титул. Тобто аркуш, на лицевій стороні якого (права сторінка роз­вороту) розташовані заголовок твору або заголовок його частини. Крім цього, шмуцтитул може мати зображення, епіграф, заголов­ки менших підрозділів, а його зворотній бік може бути чистим або задрукованим текстом першої сторінки твору чи частини.

Зрозуміло, що шмуцтитули, як і всі інші елементи книги, потрібні читачеві, перш за все, для кращої орієнтації в її структурі і змісті. Крім того, він несе певне естетичне навантаження. Од­нак, не слід забувати, що застосування шмуцтитулів (їх кількість і якість) створюють суперечливу ситуацію між художньо-полі­графічною якістю і вартістю видання. Тому ця обставина має бути заздалегідь зважена авторами і видавцями.


Низовий М.А. Вступ до книгознавства


Тема 5. Конструкція і структура книги


 


Наступною за значенням початковою сторінкою є спускна сторінка, тобто сторінка, що починається зі спуску — відступу н|| початковій сторінці без полів від верхнього краю до початку зоб­раження. На ній, окрім тексту, може вміщуватися графічний еле­мент - заставка, яка буває лінійною, орнаментально-декоратив­ною або сюжетно-тематичною. Як і шмуцтитул, спуск, хоча мен­шою мірою, нагадує про початок нової частини або нового твору і робить структуру книги більш виразнішою.

Близькою за значенням до спускної є початкова сторінка, тоб­то сторінка видання чи його рубрики, текст якої набраний з відсту­пом зліва, що відчутно виділяє її від рядових повноформатних сторінок.

Логічно припустити, що, при наявності початкової сторінки, має бути кінцева сторінка, остання сторінка видання чи його руб­рики з кінцевим проміжком внизу, який означає закінчення ви­дання чи його підрозділу, початок якого позначено спускною сто­рінкою. Кінцева сторінка може закінчуватися кінцівкою — сю­жетним, орнаментальним чи декоративним зображенням, що означає її закінчення.

Кінцівка, виконана в єдиному стилі з заставкою, надає певну завершеність внутрішньому оформленню тексту і допомагає більш чітко відокремити один підрозділ чи твір від іншого і водночас не­нав'язливо спонукати читача до осмислення прочитаного.

Провідне місце в книзі належить сторінці видання без полів, тобто незадрукованих ділянок вздовж периметра сторінки видан­ня. В ній однакова кількість рядків і однакова довжина рядка. За виключенням рядків-оборок, текстів, набраних на більш вузь­кий формат, ніж встановлений для видання формат повного ряд­ка, для набору збоку від нього ілюстрації або таблиці.

В залежності від вміщеного на сторінці матеріалу розрізняють текстові, ілюстративні та змішані сторінки. На сторінці книги є чотири поля: внутрішнє (корінцеве), верхнє, зовнішнє (бокове) та нижнє, які відіграють важливу роль в оформленні книги та виконують функції захисту тексту від пошкодження.

Важливим, переважно внутрішнім елементом книги є ілюст­рація, тобто зображення у виданні, яке пояснює текст, допомагає читачеві, завдяки своїй наочній образотворчій формі, краще зро­зуміти його зміст.


За своїми функціями і способами відображення дійсності книжкові ілюстрації поділяються на художньо-образні та науко­во-пізнавальні.

Художньо-образні ілюстрації засобами образотворчих мистецтв передають світ, створений письменником, доповнюють і розши­рюють його, впливаючи головним чином на почуття читача.

Науково-пізнавальні ілюстрації бувають предметними (зобра­ження предмета з зовнішнього боку) і схематичними (зображен­ня предмета за його внутрішньою побудовою чи структурою). За ступенем зовнішньої близькості до дійсності розрізняють такі основні види науково-пізнавальних ілюстрацій: фотографія, ма­люнок, креслення, схема, діаграма, карта, документ.

Крім тексту та ілюстрацій на книжковій сторінці вміщуються довідково-допоміжні елементи книги, основними з них є такі:

Колонцифра — порядковий цифровий номер сторінки ви­дання. Вміщується переважно в нижньому чи верхньому полі сто­рінки посередині чи скраю формату набору.

Колонтитул - довідковий рядок над текстом сторінки (інко­ли збоку від неї), який вказує на її зміст: в збірнику — який твір якого автора на ній надруковано, у моновиданні - до якого пара­графу якої глави вона відноситься і, отже, яку тему розкриває, в словнику - які заголовні слова або на які літери заголовні слова на ній розміщені.

Норма - прізвище автора книги або перше слово її назви чи номер друкарського замовлення в лівому куті нижнього поля кож­ного зошита, що означають належність його (зошита) до даного видання. Норма необхідна для контролю за правильністю брошу­рувальних процесів, перш за все комплектування книжкового блоку.

Сигнатура - Порядковий номер друкованого аркуша, який проставляється перед нормою в нижньому полі кожної сторінки кожного друкованого аркуша і повторюється на третій сторінці кожного аркуша з зірочкою без норми.

Важливою складовою конструкції і структури книги є кількісні параметри її складових частин і книги в цілому. Основними з них є: формат книги, показники її обсягу та ємкості (місткості) дру­кованого аркуша.

Про формат видання, тобто про розмір книги за її висотою та шириною було сказано при характеристиці зовнішніх її елементів.


Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Тут необхідно лише підкреслити, що формати книг подаються у двох вимірах - в сантиметрах і міліметрах. Стандартні формати книг позначають умовно розміром аркуша друкарського паперу в сантиметрах і часткою аркуша (наприклад: 60x90/16). Формат книги в міліметрах вказує на її ширину(перша цифра) і на висоту після обрізки з трьох сторін книги в обкладинці або книжкового блоку (для книг в палітурці). Тоді попередній приклад буде виг­лядати так: 145x215.

Основними показниками обсягів книг є:

1. Друкований аркуш. За обсягом видання в друкованих ар­
кушах визначають, яким буде його обсяг в паперових аркушах;

2. Паперовий аркуш. За обсягом видання в паперових арку­
шах встановлюють, скільки паперу знадобиться для виготовлен­
ня його накладу (тиражу);

3. Авторський аркуш. За обсягом видання в авторських арку­шах визначають в ньому обсяг створеного автором матеріалу.

4. Обліково-видавничий аркуш. За обсягом видання в обліко­во-видавничих аркушах встановлюють сумарний обсяг в ньому як авторського, так неавторського матеріалу.

5. Друкарський аркуш-відбиток. Обсяг видання в друкова­них аркушах-відбитках показує, який друкований обсяг всього його накладу.

6. Обліково-видавничий аркуш-відбиток. Обсяг видання в обліково-видавничих аркушах-відбитках показує, який обліко­во-видавничий обсяг всього його накладу.

Тепер коротко охарактеризуємо кожен з цих основних показ­ників.

Друкований та паперовий аркуші. Друкований аркуш - це пло­ща поверхні одної сторони паперового аркуша, придатної для дру­ку, або, інакше кажучи, — половина паперового аркуша стан­дартного розміру. Такий друкований аркуш називається фізич­ним друкованим аркушем. Зрозуміло, що в книгах різного формату фізичний друкований аркуш різний.

На кожному паперовому аркуші отримується два відбитки: один — на лицевій стороні, другий — на зворотній. Таким чином, знаючи, скільки фізичних друкованих аркушів буде в книзі (дру­кований обсяг), можна, поділивши це число на два, отримати об­сяг книги в паперових аркушах.


Тема 5. Конструкція і структура кіш.чі

Умовний друкований аркуш. Як відомо, книги друкують на па­пері різних форматів і за таких умов порівняти їх реальний обсяг неможливо. Тому був запропонований загальний вимірювач -друкований аркуш формату 60x90 см. Він і став умовним друко-паним аркушем. До нього через так званий перевідний коефіцієнт приводяться друковані аркуші всіх інших форматів.

Наприклад, для переводу книги обсягом 10 фізичних друко-ианих аркушів формату 90x100 см в умовні необхідно площу ((язичного друкованого аркуша поділити на площу умовного і вста­новити, скільки умовних друкованих аркушів вміщується в фізичному:

(90x100): (60x90) = 9000: 5400 = 1, 67 Таким чином, в одному фізичному друкованому аркуші фор­матом 90x100 вміщується 1, 67 умовного друкованого аркуша, а в 10 фізичних друкованих аркушах - в 10 разів більше, тобто 16, 7 умовного друкованого аркуша.

Отже, для переводу фізичних друкованих аркушів в умовні необхідно обсяг книги в фізичних друкованих аркушах помно­жити на число, яке вказує, скільки умовних друкованих аркушів вміщується в даному фізичному. Таке число, різне для різних форматів, називається перевідним коефіцієнтом. Знаючи ці кое­фіцієнти, можна підрахувати обсяг будь-якої книги в умовних друкованих аркушах, перемноживши її обсяг в фізичних друко­ваних аркушах на перевідний коефіцієнт.

І, насамкінець, знаючи обсяг виданих книг в умовних друко­ваних аркушах, можна підрахувати загальний друкований і за­гальний паперовий обсяг і на цій основі підводити певні підсум­ки і прогнозувати видавничу діяльність на майбутнє.

Авторський аркуш є одиницею обсягу авторського оригіналу, тобто створених автором текстів, таблиць, образотворчих матері­алів та ін. Він дорівнює 40 000 друкованих знаків прозового тек­сту (включаючи й проміжки між словами, розділові знаки, циф­ри і рахуючи неповні кінцеві рядки за повні), або 700 віршованих рядків, або 3000 кв. см площі зображень на сторінці видання.

Обсяг авторського аркушу необхідно знати, щоб контролюва­ти виконання автором умов договору, а також для розрахунків з ним, якщо вони обчислюються за обсягом в авторських аркушах. Для цього існують відповідні інструкції і методики таких розра­хунків за різні види авторських текстів.


Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Обліково-видавничий аркуш — це одиниця обсягу матеріалу всіїї книги, крім рекламних текстів. Він нічим не відрізняється від авторського і так же підраховується. Різниця полягає лише в тому, що обліково-видавничий аркуш включає додатково й все те, що не створено, автором, а включено до книги видавництвом (ви­давнича анотація, редакційні передмови, колонцифри і колонти­тули, увесь комплекс вихідних відомостей і т. д.).

Підрахунки обсягів в обліково-видавничих аркушах корисні як показник раціонального використання паперу, для вирахуван­ня ємності друкованого аркуша, контролю за кількістю помилок при наборі і правці в друкарні та ін.

Ємність (місткість) — обсяг видання в обліково-видавничих аркушах, що припадає на 1 друкований аркуш. Вираховується шляхом поділу обсягу видання в обліково-видавничих на обсяг його в умовних (саме умовних, це дасть можливість порівнювати ємність друкованого аркуша різноформатних книг) друкованих аркушах. Наприклад, в книзі 13 обліково-видавничих друкова­них аркушів і 10 умовних: 13: 10 = 1, 3 обліково-видавничого аркуша.

Відношення обсягу в обліково-видавничих аркушах до обсягу в умовних аркушах і є коефіцієнтом ємності. Чим більше знаків вміщує друкований аркуш, тим вище його ємність. І навпаки, коефіцієнт, нижчий за одиницю, говорить (в багатьох випадках) про неефективне використання паперу. Ємність друкованого ар­куша залежить від формату набору, кегля шрифту, шрифтової гарнітури та ін.

Друкований аркуш-відбиток - одиниця друкованого листажу, тобто один з друкованих аркушів всього накладу видання. Лис­таж - величина, що обчислюється кількістю друкованих або обліково-видавничих аркушів у всьому накладі видання (листаж видання) або загальному накладі видавничої продукції, виданої чи призначеної до випуску (загальний листаж). Підраховується шляхом множення кількості примірників в накладі на обсяг ви­дання в друкованих аркушах (друкований листаж) або в обліко­во-видавничих аркушах (обліково-видавничий листаж).

Обліково-видавничий аркуш-відбиток, або видавничий аркуш-відбиток - одиниця обліково-видавничого листажу, один з об­ліково-видавничих аркушів-відбитків всього накладу видання (див. попереднє визначення).


Тема 5. Конструкція і структура книги

Отже, ми коротко охарактеризували основні елементи зовні шньої і внутрішньої структури книги, народжених досвідом ба­гатовікового її розвитку (6). Пізнавши і усвідомивши призначен­ня і роль кожного з цих елементів, в подальшому слід розглядати книгу як єдиний монолітний організм, що поєднує в собі кращі досягнення людини в духовній і матеріальній сферах [9, 20].


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал