Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Віктимологічна характеристика злочинів, учинених стосовно неповнолітніх






Особа потерпілого ще недостатньо вивчена у кримінологічно­му, соціологічному та віктимологічних аспектах. Вивчення віктим-ності неповнолітніх має значне теоретичне, практичне значення для вирішення питань щодо визначення заходів запобігання зло­чинам. Поведінка неповнолітнього, потерпілого в багатьох життє­вих ситуаціях може бути приводом, поштовхом для створення об­становки, що провокує злочин.

Проблема забезпечення та захисту прав неповнолітніх є однією і найголовніших. Серед жертв злочинів діти мають найменші мож­ливості захисту своїх прав і, безсумнівно, володіють підвищеною віктимністю. Коли суспільство не бачить підвищеної потреби ді­тей у захисті й не забезпечує його, майбутнє стає небезпечним. Сьогодні назріла необхідність у більш повному й об'єктивному інформуванні громадськості та й самих неповнолітніх про їх право на захист.

Важливість її вирішення зумовлена тим, що реалізація прав лю-дини є чи не найголовнішою умовою фізичного і психічного бла-гополуччя людини, її розвитку.

У міжнародному праві ідея захисту дітей розвивалася поступо-во протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в XIX столітті, коли створення концепції захисту прав дітей спри­чинили посягання дорослих. Почалося це зі створення інституту суспільної опіки, що було першою практичною спробою захистити прана дітей. Результатом цих дій було видання в Англії у 1908 році


 




Закону, що в майбутньому став основою для більш повного зако­нодавства. Закон встановлював однакові права для всіх дітей - за-коннонароджених і незаконнонароджених, визнавав необхідність ввічливого ставлення до них. Після цього в Бельгії 1912 року було прийнято Закон про захист дитинства, у 1919 році створено На­родну організацію опіки над дитиною, метою якої була координа­ція всіх дій, покликаних забезпечити реалізацію ідеї захисту прав дітей. Подібна діяльність цієї організації викликала інтерес в ін­ших країнах, що стало початком міжнародного співробітництва у цій галузі. Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав неповнолітньої особи, була Женевська декларація 1923 року. Вперше в історії людства було сформульовано право дитини на допомогу, виховання, захист, тобто в тих сферах життя, де раніше йшлося тільки про філантропію. Декларація спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і пси­хічний розвиток дитини. Однак цей документ мав лише деклара­тивний характер і тому реальний правовий захист можливий шля­хом створення норм національного права на основі прийняття державами міжнародних договорів.

Першим таким договором стала Загальна декларація прав лю­дини, прийнята 10 грудня 1948 року загальними зборами ООН, що набрала чинності з 1976 року. У ній було зафіксовано основи захи­сту прав дітей. Свого розвитку ця Декларація набула в Пактах Прав Людини, в яких гарантовані рівні права всім дітям і забезпе­чення їх основних соціальних потреб.

20 листопада 1959 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, що регулює становище дитини в сучас­ному суспільстві. Головна ідея цього акта - «Добро - дітям», яких людство повинно забезпечити всім найкращим. Декларація скла­дається з 10 принципів, що забезпечують права людини. Основні з них говорять про те, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мо­ви, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний за­хист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному аспекті ви­значені умови для здорового й морального життя в умовах свобо­ди й гідності. Дитина повинна бути першою серед тих, хто підля­гає захисту, кому слід допомагати в умовах свободи і гідності, а також першою серед тих, хто отримує захист і допомогу, а вона має бути захищена від усіх форм недбалого ставлення до неї, у то­му числі від жорстокого поводження та експлуатації.


Саме тому в Декларації прав дитини зазначено, що дитина вна­слідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охо­рони й піклування, у тому числі й належного правового захисту як до, так і після народження1. Україна, визначаючи пріоритет прин­ципів міжнародного права, ратифікувала Конвенцію про права дн­тини. Приєднавшись до Конвенції, вона взяла на себе міжнародні зобо в'язання щодо приведення свого законодавства до Конвенції.

20 листопада 1989 року ООН була схвалена «Конвенція про права дитини» (резолюція А/44/736)2. Україна ратифікувала Кон­венцію ООН про права дитини у 1991 році. Згідно з цим докумен­том, дитина є суб'єктом усіх прав людини, про які зазначено в міжнародних документах. Конвенція чітко формулює права дити­ни, пристосовує закон до потреб дітей, забезпечує дитині право на охорону тією мірою, якою не забезпечує дорослих. Конвенція — не просто декларація, а міжнародна угода, визначаючи яку будь-яка країна повинна дотримувати та виконувати основні її вимоги, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодав­ства з метою захисту дітей від різного виду посягань. У Конвенції передбачений механізм контролю за виконанням її постанов. Кон­венція про права дитини визначає, що людство зобов'язане дати всім дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, що гаран­тує в майбутньому розвиток повноцінних громадян.

У листопаді 1985 року було схвалено Конгресом ООН «Прави-ла правосуддя відносно неповнолітніх», відомі як «Пекінські пра-вила» Вони затверджені Асамблеєю і діють в усіх частинах світу.

Кожен індивідуум є потенційно віктимним, оскільки він, перебу-ваючи в певних життєвих обставинах, що містять різнопланові соці­альні відносини, може стати жертвою злочину. Віктимна здатність -специфічні особистісні якості, поняття - відносне, оскільки вони існують об'єктивно, тільки як системні елементи. Якщо конкретна ситуація їх реалізації — лише окремий випадок на рівні єдиного факту, то якості віктимного потенціалу створюють стан суспільства.

Аналіз багатьох злочинів показав, що дії злочинця та нейтраль­на поведінка потерпілого в дозлочинній ситуації є вирішальним

1 Див.: Декларація прав дитини // 36. законодавчих актів і нормат. док. і питань соц.-правового захисту дітей.-К., 1998.

' Див.: Конвенция о правах ребенка: Схвалена 20 листопада 1989 р.

1 Див.: Ревин В. П. «Пекинские правила» и проблеми совершенствования республиканского законодательства // Сов. юстиция.- 1992.- № 6.


 




чинником для особи, якій завдано шкоди. Саме тут проявляється соціальний зв'язок, що містить поведінку, яка усвідомлюється всі­ма учасниками і свідомо орієнтує їх на дії інших осіб.

Статистичні дані про попередження злочинів свідчать про те, що демографічні та рольові ознаки потерпілих мають певне кримі­нологічне значення. Стать, вік, професія та інші чинники зазвичай відіграють суттєву роль у механізмі злочину і можуть бути визнача­льною умовою вчинення того або іншого злочину. Загальновідомі психофізіологічні особливості дитячого та підліткового віку - ціка­вість, жага пригод, довіра, впливовість, невміння пристосовуватися до умов, що склалися, безпорадність у конфліктних життєвих ситу­аціях, фізична слабкість - все це сприяє підвищеній віктимності. Такі якості можуть сприяти становленню не тільки потерпілого, а й злочинця. Практика свідчить, що найбільш віктимними серед непо­внолітніх є підлітки віком дванадцяти-чотирнадцяти років. Це той вік, коли, не маючи життєвого досвіду, підліток повинен вирішу­вати різноманітні проблеми: звільнення від піклування дорослих, взаємовідносини з особами іншої статі, однолітками, у певному віці виникає проблема вибору професії. У цей період формується най­більш активно особистість, створюється моральне обличчя особи. Підвищена віктимність неповнолітніх визначається не тільки їх психофізіологічними якостями, а й їх соціальними ролями, місцем у системі соціальних відносин, їх становищем у родині.

Останніми роками в Україні збільшується кількість злочинів, що вчинюються проти неповнолітніх. Порівняно з іншими жерт­вами злочинів, найменші можливості захисту своїх прав і недотор­канності мають діти, котрі, безсумнівно, є носіями підвищеної особистої віктимності.

Важливим проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є та­кож негативний вплив дорослих на їх психіку, який призводить до формування антисуспільної установки особи. Неповнолітній стає жертвою негативного впливу тому, що набуває антисуспільної установки, у подальшому, залежно від розвитку подій, реалізуючи цю установку, може стати як потерпілим, так і злочинцем.

Специфічним проявом підвищеної віктимності неповнолітніх є те, що вони втягуються у злочинну діяльність, заняття проститу­цією, пияцтво. Розглядаючи ті чи інші злочини, що вчинюються разом з дорослими або внаслідок їх підбурювання, неможливо не помітити, що в багатьох випадках неповнолітній злочинець є од-


ночасно й жертвою. Неповнолітній - це жертва, тому що його мо­рально травмовано, саме його при вчиненні злочину підштовхують на ризик, доручаючи найбільш небезпечне завдання. Неповноліт­ній у деяких випадках «експлуатується» дорослим злочинцем, діє під впливом погроз, що пригнічують його волю.

Зазвичай жертвами злочинів стають особи молодого віку (до 25 років) - 52%, із них майже 29% - неповнолітні.

Структурний аналіз злочинів, учинених стосовно неповноліт­ніх, показав, що за рівнем поширеності вони посідають такі місця: корисливі злочини (крадіжки), корисливо-насильницької спрямо­ваності (грабежі, розбої), хуліганство, статеві та насильницькі зло­чини. При різному їх співвідношенні в різні періоди їх основна тенденція зберігається.

У структурі злочинності - значна кількість тяжких та особливо тяжких злочинів й існує тенденція до їх збільшення. Злочини, що вчинюються, характеризуються агресивністю та жорстокістю.

У багатьох сім'ях панує жорстке поводження з дітьми, що при­нижує гідність, при вихованні неповнолітніх використовується психічне та фізичне насилля. Це відбувається в дошкільних та освіт­ніх закладах, дитячих будинках та школах-інтернатах. До 70% ди­тячих травм є сімейно-побутовими. Кожного року близько 2 тис. не­повнолітніх утікають з дому, близько тисячі - з дитячих будинків та інтернатів, близько 1, 5 тис. учиняють самогубство.

Неповнолітні стають об'єктом сексуальних злочинів. За даними Міністерства внутрішніх справ України, сексуальне насилля від­носно хлопчиків та дівчаток до 15 років вчинюється майже у 30% від загальної кількості злочинів цієї категорії. Найчастіше насиллю піддаються діти віком від 8 до 12 років. Близько 40% таких злочи­нів учиняють рідні та знайомі неповнолітніх.

Останнім часом жертвами корисливих та насильницьких злочи­нів стають малолітні та неповнолітні. Злочини проти дітей та під­літків вчинюють переважно молоді особи. Частка засуджених ві­ком до 21 року в таких справах становить 77, 8%.

Характерним є те, що посягання на потерпілих не були спричи­нені їх неправомірними або образливими діями стосовно злочинців.

Негативними тенденціями сьогодні є збільшення кількості непо­внолітніх, які втягуються у вживання наркотичних засобів. Оскільки наркоманія та токсикоманія має високий рівень латентності, немож-ливо точно визначити, скільки неповнолітніх уражено цією хворобою.



Нині поняття «соціального сирітства» набуло нової характерис­тики: з'являються нові категорії дітей - ізгоїв, бомжів. Аналіз по­казує, що більше половини затриманих дітей (53%) за бродяжни­цтво- діти з неблагополучних сімей, близько 40% - виховувалися в неповних сім'ях1. Небажання батьків займатися вихованням ді­тей, пияцтво в сім'ях, зубожіння більшості сімей спричиняють по­ширенню дитячої безпритульності.

Головна причина примусового сирітства - алкоголізм. Збіль­шується кількість випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ї. Діти потрапляють під опіку держави зазвичай вже з пору­шеннями психіки й інтелектуально запущеними. Важкі враження і відсутність позитивних прикладів призводять до уповільненого емоційного та інтелектуального розвитку. У дітей-сиріт загальні підліткові проблеми поєднуються з відсутністю підтримки з боку рідних та близьких. Сьогодні невизначеність і нестабільність життєвих умов у нашій країні особливо болюче позначились на долях соціально незахищених груп населення, до числа яких на­лежать і діти-сироти.

При визначенні заходів попередження віктимності неповноліт­ніх необхідно дати класифікацію віктимної поведінки неповноліт­ніх. Класифікація поведінки неповнолітніх жертв злочину дозво­ляє, з одного боку, найбільш детально та повно врахувати їх особистісні якості, ступінь впливу на створення віктимної обста­новки; з іншого - дозволить виявити причини та умови віктимної поведінки цієї вікової категорії осіб та визначити запобіжні заходи.

По-перше, необхідно виділити поведінку потерпілого як різко негативну, аморальну, у тому числі - протиправну. Насамперед, це випадки, коли неповнолітні створюють своєю поведінкою кримі­ногенні ситуації. Для неповнолітніх осіб характерні егоїзм, не­стриманість, жорстокість, відсутність такту при спілкуванні, нега­тивне, зневажливе ставлення до норм моралі, права. Така пове­дінка неповнолітніх може бути широко відома оточуючим, що створює певну негативну думку про особу, і таким чином може бути створена більш сприятлива обстановка для вчинення злочину стосовно неповнолітнього.

Асоціальна поведінка, в якій виражено негативне ставлення до норм моралі та права, що проявляються через егоїзм, жорстокість,

Див.: Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив навіктимну поведінку // Право України.- 1999.-№ 9- С. 95.


задоволення утилітарних інтересів, викликає відповідну (проти­правну) реакцію на такі дії, передусім, у середовищі антисуспіль-ної спрямованості. Це може бути заняття азартними іграми, що створює ситуації, вирішення яких може бути здійснено шляхом фізичної розправи (неможливість віддати борг), а також зловжи-вання спиртними напоями, бродяжництво тощо.

По-друге, можна виділити поведінку неповнолітніх жертв зло­чинів, що не мають такої яскравої спрямованості особи, але які своєю поведінкою активно сприяють вчиненню злочину. Мотиви такої поведінки неповнолітніх можуть бути різноманітними. їх учинки можуть бути мотивовані цікавістю, прагненням до само­ствердження, помилковим героїзмом, отже, мотивами за своєю суттю та характером позитивними. Але з огляду на психологічні та психічні особливості неповнолітнього, йому не завжди вдається правильно оцінити ситуацію, що склалася, і обрати єдино правиль­ний варіант поведінки. На його поведінку може впливати певним чином обмежена здатність до сприйняття життєвих ситуацій, не­достатньо розвинуте мислення, відсутність життєвого досвіду, чіт­кого світосприйняття, що за певних умов сприяє віктимності.

Учинення злочинів підлітками всупереч своїм переконанням свідчить про негативний вплив на них однолітків або ж дорослих підбурювачів, про їх підвищену конформність (підкорення впливу окремих груп), безпорадність окремих неповнолітніх протистояти колективній психології неформальної мікро-групи тощо.

По-третє, - поведінка неповнолітніх, яка, згідно із законом, є нейтральною. Вони дуже легко піддаються зовнішньому впливу, не мають певних навичок поведінки, а ті навички, знання, якими вони володіють, не є для них особистим переконанням.

Для цієї категорії потерпілих характерні такі якості, як цікавість, поверхове сприйняття тощо. Водночас їм притаманна надмірна до­віра, необачність, невміння розбиратися в людях. Саме з огляду на ці та інші якості, такі особи можуть стати жертвою злочину.

Неповнолітній через свою слабкість, невміння, беззахисність частіше може стати жертвою злочину.

Для неповнолітніх надзвичайно важливою є реакція однолітків. Нони потребують схвалення з боку товаришів, для них важливо, щоб їхні почуття чи страхи не відрізнялися від тих, хто його ото­чує. Підліток може бути незадоволений тим, що порушується його розклад, дратівливість може бути спричинена тим, що його не


 




доручають обов'язків дорослої людини. Занепокоєння та напруження найчастіше виявляється у вигляді агресії, бунту, замкненості; дратів* ливості, злості або провини. Для запобігання відчуттю ізоляції та для нормалізації почуттів ефективні групові обговорення з одноліт­ками та дорослими; корисне відновлення групової активності* звич­ного способу зайняття спортом, що можуть допомогти зняти на­пруженість. Дітей необхідно заохочувати та стимулювати брати участь у громадському житті (щоб уміти правильно реагувати на прояви насильства).

З іншого боку, поведінка неповнолітнього може полегшувати вчинення злочину, сприяти йому, і тому повинно бути вирішено питання про ступінь небезпечної поведінки неповнолітнього підлі­тка, його характер та обсяг впливу на вчинення злочину.

Ця поведінка неповнолітнього потерпілого не може бути бай­дужою для вирішення питання про відповідальність особи за вчи­нене. Урахування віктимної поведінки неповнолітнього дозволяє визначити ступінь суспільної небезпеки дій винної особи, а голов­не - визначити найбільш характерні ситуації, що сприяють віктим-ності неповнолітніх.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал