Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ключові проблеми формування ринку в Україні.






Формування ринкової економіки в Укра­їні було розпочато з відтворення рин­кових інститутів, які існували лише в за­родковому стані. Це відбувалося за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, харак­терні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її

становлення по суті розпоча­лося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних

феодальних пережитків. Великим було втручання держа­ви в економіку.

Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбу­ватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різ­ні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конку­рентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент­ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, від­творюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших рин­кових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробни­цтва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а само­стійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути рин­ку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфра­структури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення рин­кової економіки (малий досвід роботи і відсутність кадрів).

Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засно­вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозу­міло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор­муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри­дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин­кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за­тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе­речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе зна­чення.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американ­ський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуго­вування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там біль­ші податки. В США — навпаки, податки менші, але ці витрати не­суть самі громадяни.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Із­раїлі 64 відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролю­вала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також го­ловні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок дер­жавного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35 відсотків.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування лю­дини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фак­тором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні зміша­на економіка, що ґрунтується на різних формах власності, домі­нуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конку­ренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має буду­вати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічно­му положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною е модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсум­ку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стра­тегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економіч­ного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал