Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






У 1935 році Гітлер відмовився від дотримання Версальського договору.






У своїй книзі Економічні наслідки миру (англ. The Economic Consequences of the Peace), Кейнс назвав Версальський договір «Карфагенським миром» (синонім накладення дуже жорстких умов миру), помилковою спробою французького реваншизму знищити Німеччину, замість того, щоб слідувати принципам справедливого міцного миру, викладеним в Чотирнадцяти пунктах Вудро Вільсона, які Німеччина прийняла під час перемир'я. Він заявив: «Я вважаю, що кампанія по забезпеченню сплати Німеччиною загальних втрат у війні був одним з найсерйозніших актів політичної глупоти, за які наші державні мужі будь-коли поносили відповідальність». Кейнс був головним представником британського казначейства на Паризькій мирній конференції, і використовував у своїх пристрасних книгах аргументи, які він та інші (в тому числі офіційні особи США) використовували в Парижі. Він вважав, що суми, які від Німеччини вимагають як репарації перевищували у багато разів її можливості, що буде викликати сильну нестабільність.

Пов'язаний з французьким рухом Опору економіст Етьєн Манту (фр. É tienne Mantoux) оспорював такий підхід. Написана Манту 1940-х роках і видана посмертно книга під назвою «Карфагенський мирний договір, або економічні наслідки м-ра Кейнса» є спробою спростувати претензії Кейнса.

У пізніших дослідженнях (наприклад, у книзі «World At Arms»[27] історика Ґерхарда Вайнберга) висунута теза, що договір був насправді дуже вигідний Німеччині. Рейх Бісмарка не розпався, а був збережений як політична одиниця, Німеччина в значній мірі уникнула післявоєнної військової окупації (на відміну від ситуації після Другої світової війни). В есе 1995 року, Вайнберг зазначив, що зі зникненням Австро-Угорщини і відсуненням Росії з Європи, Німеччина в даний час є домінуючою силою у Східній Європі. Вайнберг пише, що, враховуючи, що вже за 21 рік після Версаля Німеччина здобула більше землі, ніж мала в 1914 році, ставить під сумнів, що Версаль був такий суворий й непосильний, як стверджували німці.

Вашингтонська конференція і її договори.

 

Вашингто́ нська конфере́ нція — конференція з обмеження озброєннь та вирішення проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану, що склалась після Першої світової війни. Відбувалась з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. у конгрес-холі Constitution Hall, Вашингтон.

У роботі конференції взяли участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Також були присутні делегати від британських Домініонів і делегат, що виступав від імені Індії.

Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Китаї та в басейні Тихого океану. Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн. Радянський уряд, який не одержав запрошення на конференцію, заявив 19 липня і 2 листопада 1921 р. протести проти усунення РСФСР — однієї з головних тихоокеанських держав — від участі в роботі конференції, а 8 грудня 1921 направив протест проти обговорення на ній питання про Китайсько-східну залізницю. У грудні 1921 до Вашингтона прибула делегація Далекосхідної республіки, але вона не була допущена на конференцію.

На Вашингтонській конференції були вироблені і підписані наступні основні документи:

· Договір чотирьох держав (США, Великобританії, Франції та Японії) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Договір передбачав також (під тиском американської дипломатії) ліквідацію Англо-японського союзу 1902 р., спрямованого в той період проти планів США на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Проти англо-японського союзу висловлювалися і деякі британські домініони (в першу чергу Канада), що побоювались посилення Японії за рахунок Китаю та інших країн Далекого Сходу.

· Договір п'яти держав (США, Великобританії, Японії, Франції та Італії) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. Підписаний 6 лютого 1922 р. Підписуючи цей договір, Великобританія підтверджувала свою вимушену згоду на відмову від безумовного переважання на морі. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників. Встановлювався також тоннаж авіаносців. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактична перевага флоту Великобританії, таким чином, зберігалася. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану на схід від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів поблизу узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайських островів). Таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.

· Договір дев'яти держав (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю). Підписаний 6 лютого 1922 р. Договір надавав країнам, які його підписали, «рівні можливості» у Китаї в області торговельної та підприємницької діяльності та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору. Китай розглядався учасниками договору як загальний об'єкт експлуатації. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї. Ще раніше, 4 лютого 1922 р., Японія змушена була підписати так звану Вашингтонську угоду — китайсько-японську угоду про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю залізниці Ціндао — Цзінань і території Цзяочжоу. Глава японської делегації дав зобов'язання, що японський уряд не буде вимагати від китайського уряду виконання п'ятої групи «двадцяти однієї вимоги» Японії про призначення японських радників при китайському уряді та ін. Однак вимога Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії Японія відхилила. Одночасно з Договором дев'яти держав 6 лютого 1922 було підписано Трактат про китайський митний тариф, де закріплювались митні нерівноправності Китаю.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал