Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ІV. Архітектура та образотворче мистецтво






У часи становлення Київської Русі формується тип давньоруського міста, скла­довими якого були: «дитинець», у якому містилися князівські та боярські двори, «окольний град» у якому проживало міське населення, та «поса­ди», або «кінці», заселені ремісничим і торговим людом. Важливого значення в економічному та культурному розвитку давньоруської держави набували міста, правила забудови яких були викладені у так званій «Кормчій книзі» — збірнику законів, що включав як давньоруські, так і візантійські за­коноположення про містобудування.

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам'яток житлової архітектури не збереглося, але археологічні знахідки свідчать про багатий архітектурний декор будинків заможних верств населення. Археологі­чні дослідження та літописи дають певні уявлення про особливості міської забудо­ви. Споруди будували із дерев'яних зрубів. В основному це були двокамерні буди­нки з житловими приміщеннями, що опалювалися глинобитними пічками, та з холодними сінями — перед входом. Більшість таких будинків мали нижній госпо­дарський поверх — підкліть, що трохи заглиблювався у землю.

Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі спо­руд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дво­рах будували гридниці — великі зали для прийомів, а також — поруби (в'язниці для непокірних). Житло бідних людей було однокамерним, мало каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося. Вся житлова архітектура була дерев'яною.

З поширенням християнства у міській забудові переважає будівництво храмів, що стали символом утвердження і торжества нової релігії. Давньоруські князі ро­зуміли, що храм — це не тільки дім Божий, але і чудова можливість прикрасити та прославити свій стольний град, свою землю і свій народ. Вони будували храми, що за багатством не поступалися царгородським. І це було справою не лише престижу, руські князі щиро вірували у бога, а як відомо — «віра без діл мертва єсть».

У багатьох країнах світу X—XI ст. відзначилися активною будівничого діяльніс­тю грецьких майстрів. Візантійські будівничі традиції позначалися на романській архітектурі Західної Європи. Типи архітектурних споруд впливали на архітектуру Балканських країн, Сирії, Малої Азії, Вірменії та Грузії. Тому зрозуміло, чому саме досвід візантійського будівництва був використаний руськими князями та христи­янською церквою.

Перші давньоруські храми були дерев'яними, І тому жодної пам'ятки не зберег­лося. На зміну дерев'яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам'яне монумента­льне зодчество. Цьому сприяли вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив ві­зантійської культури і поширення християнства.

У давньоруському храмовому будівництві панувала так звана хрестово-купольна конструкція, яка виникла в Малій Азії у сирійців та вірмен і стала визна­чати особливості константинопольської архітектурно-будівничої школи. За цією системою прямокутне у плані приміщення розділялося стовпами на подовжні нефи. Церква перекривалася куполами і склепіннями, що півколами завершувалися на фасадах. Перекриття над центральними частинами церкви утворювали рамена про­сторового хреста, звідки походить і назва конструкції. Храм мислився як символ гармонійної організації хаосу буття силою Божого слова. Тому його зовнішні про­порції мали бути бездоганними і визначати ідею гармонії з навколишнім середови­щем. Краса церкви асоціювалася з її висотою, устремлінням до небес, символом яких був купол.

Кам'яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими зразками. Візантійські майстри приїздили у Київську Русь і здійс­нювали тут будівництво. Культові муровані споруди будувалися за системою дав­ньоруської мішаної кладки: чергування цегли-плінфи на вапняному цем'яночному розчині з шаром дикого каменю. Інтер'єр культових споруд прикрашали мармуро­вими колонами, капітелями, мозаїками та фресками. Для покращання акустики ро­били голосники — порожнину всередині стіни, у яку закладали глечики.

Перша мурована церква Богородиці (Десятинна), була зведена візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого у 989 – 996 рр. Вона збудована за загально-християнськими правилами в пам'ять про мучеників-християн. У плані це тринефна, хрестово-купольна споруда, інтер'єр якої був прикрашений мозаїка­ми і фресками та оздоблений мармуром. Десятинна церква, особливо її централь­на частина, була взірцем для багатьох давньоруських культових споруд XI—XII ст. У 1240 р. Десятинна церква була зруйнована ордами Батия; зберігся лише її фун­дамент.

Храми будуються і як необхідність вшанування подій особистого життя (пере­мога в битві, чудесне врятування від смерті тощо). Так, з'являються перші церкви в ім'я Василя у Києві, Преображення у Василеві. Будувалися храми в ім'я Софії, що символізувала премудрість Христову і Матері Божої. Такі храми збудовані у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ряд соборів присвячені Успінню Богородиці. За архітекту­рним типом вони походять від Успенського собору Печерського монастиря і зведе­ні у Смоленську, Суздалі, Ростові, Владимирі на ЮІязьмі, Рязані, Володимирі-Волинському, Галичі. Будувалися також храми, що присвячувалися небесному воїнст­ву — архангелу Михаїлу, Святому Феодору Тирону або Стратилату, Андрію. Вели­ка кількість храмів присвячена Богородиці.

До початкового періоду давньоруської архітектури можна віднести такі архітек­турні споруди, як церкву Богородиці у Тмуторокані (1021, не збереглася) та Спаський собор у Чернігові (1036), збудовані князем Мстиславом Володимировичем. Спаський собор у Чернігові зберігся до наших днів майже у первісному вигляді.

Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Ки­єві, збудований в часи Ярослава Мудрого (1037). Грецькими майстрами була твор­чо перероблена візантійська традиція, збагачена елементами місцевої стильової не­повторності. За типом це п'ятинефний хрестово-купольний храм з хрещатим під-купольним простором та анфіладами бокових нефів. Собор увінчаний тринадцять­ма банями.

Софійський собор був «руською митрополією», головним храмом давньоруської держави. Він був не тільки релігійним, а й політичним і культурним центром. Тут відбувалися церемонії посадження на великокняжий престол, приймали іноземних гостей. При соборі було засновано бібліотеку та скрипторій (майстерню з перекла­ду та переписування книг). Це єдиний собор періоду Київської Русі, який зберіг да­вню архітектуру й найповніший у світі комплекс мозаїк і фресок XI ст. Усередині цього храму панує атмосфера спокою та гармонії. В усьому світі його вважають одним із найблагородніших творінь слов'янського генія. Київський собор св. Софії є пам'яткою світового значення, яка у 1990 р. занесена ЮНЕСКО до Списку всесві­тньої культурної спадщини. Окрім Києва монументальне будівництво першої половини XI ст. здійснювалося в Полоцьку, Новгороді, Чернігові.

У другій половині XI ст. культове будівництво поширюється у багатьох давньо­руських центрах. Засновуються монастирі, у яких будуються нові кам'яні храми. Це Успенський храм Печерського монастиря (1078), Михайлівський Золотоверхий храм (1108), Михайлівський собор Видубицького монастиря та інші.

У ХП ст. значного розвитку набула київська, чернігівська, переяславська та нов­городська архітектурні школи. У будівельній техніці зникають візантійські традиції змішаної кладки. Архітектура більше подібна до романської. В інтер'єрі будівель зникає мозаїка, поступаючись місцем фресковим розписам. До пам'яток цього пе­ріоду належить храм Федорівського монастиря (1131), церква Богородиці Пирогощі на Подолі (1132), Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви у Києві, Юріївська (1144) у Каневі, Борисоглібський (1128) і Успенський (І пол. XII ст.) собори та ІГятницька церква (поч. XIII ст.) у Чернігові, Михайлівська церква у Смоленську (кін. XII ст.) та інші. Вони об'єднані єдиним стильовим напрямом та спільною конструктивною схемою.

На початку XIII ст. внаслідок князівських міжусобиць та нападів половців і татар Київ втрачає значення центра держави. Монументальне культове будівництво пере­міщується на західно-руські землі. Особливий розквіт архітектури спостерігається пі­сля об'єднання у ХШ ст. Волинського та Галицького князівств. Для архітектури цьо­го часу характерні риси романського стилю. Пам'яток цієї архітектури збереглося дуже мало. Це Миколаївська та П'ятницька церкви у Львові, Успенський собор у Во­лодимирі-Волинському, церква Пантелеймона у місті Холм. Галицькі монументальні будівлі були зведені з світло-сірого вапняку, тому їх ще називали білокам'яними.

Поряд із культовою важливе місце посідала оборонна архітектура. У період, ко­ли виникала потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні обо­ронні споруди з товстими кріпосними стінами. Так, Київ був оточений валами і де­рев'яними стінами загальною висотою до 16 метрів. Вхід до міста був можливий тільки через кам'яні ворота — Львівські, Лядські та парадні Золоті. Золоті ворота відбудовані і сьогодні є пам'яткою давньоруської оборонної архі­тектури. Оборонне будівництво вдосконалюється та продовжується у XIII ст. З появою стінобитних пристроїв все частіше зводяться високі кам'яні укріплення, оборонні башти з бійницями. При їх будівництві запозичується досвід європейських країн, вдало використовуються особливості місцевого ландшафту. Зразками оборонних споруд того часу є укріплення Галича, Кам'янця, Любліна, Дрогобича, Луцька. До оборонних споруд XIV — XV ст. належать також феодальні замки з міцними кам'яними мурами та вежами.

образотворче мистецтво

З культовою архітектурою був тісно пов'язаний монументально-декоративний живопис, характерний для візантійських художніх шкіл. У Київській Русі візантій­ський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів — мозаїк і фресок. Настінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст. Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золо­тої) була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий жи­вопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фрески чудово поєднувалися з фактурою кам'яних стін і мали надзвичайно багатий коло­рит. Техніка фрески була запозичена у візантійських майстрів, але давньоруські ху­дожники довершили її новими елементами і стилістичними зображеннями. Так, но­вим у митецькій діяльності давньоруських майстрів стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У XII ст. мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески.

Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Деся­тинній церкві міста Києва, але вони не збереглися.

До найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоратив­ного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Головним змістом художнього оздоблення інтер'єру цього храму є утвердження християнства, а храмові настінні розписи стали «біблією для неписьменних», яку потрібно було читати у певному порядку. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. На мозаїках зображені основні персонажі християнського віровчення. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. Це — поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею, в апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богоматері-заступ-ниці Марії-Оранти. У народі Богоматір Софії Київської вважали заступницею Києва і Русі і називали ЇЇ «Нерушимою стіною», тобто заступницею і покровителькою. Марія-Оранта у народній свідомості злилася з язичницьким образом «Великої Богині», що уособлювала силу землі1,

Нижче мозаїчного зображення Богоматері-Оранти розташована багатофігурна композиція «Євхаристія» (причащання апостолів), а ще нижче — «святительський чин», який є одним із кращих взірців монументального живопису. Мозаїчні панно Софії виконані на яскравому золотистому фоні і набрані із смальти 177 кольорових відтінків. Важливим елементом художнього оздоблення Софії є орнаменти, переважно рослинного характеру. До наших днів збереглося 260 квадратних метрів мозаїк і близько 3000 квадратних метрів фресок собору Святої Софії у Києві.

Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві. З середини XII ст. у Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському князівствах створюються самобутні художні школи. Фресковий живопис повністю замінює настінні мозаїки. Давньоруські фрескові розписи збереглися до наших днів у сакральних спорудах Києва і Чернігова, Смоленська і Владимира на Клязьмі, Пскова, Новгорода, Старої Ладоги та інших давньоруських містах.

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як іконопис — вид культового станкового живопису. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі культової споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р. у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії та Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні. Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень. Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало.

Становлення давньоруського іконопису припадає на II пол. XI — поч. XII ст. У Києво-Печерському патерику розповідається про перших руських іконописців — Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

Ряд дослідників пов'язують з київською художньою школою такі ікони, як «Ярославська Оранта» (XII ст.), «Устюзьке Благовіщення» (XII ст.), «Дмитрій Солунський» (XII ст.) і композицію Свенської (або Печерської) Богоматері» (XIII ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, найшанованішою була ікона «Богородиці — Елеуса», привезеної в кін. XI — поч. XII ст. з Візантії до Вишгорода поблизу м. Києва, її назвали «Володимирська Богоматір» (Третьяковська галерея, м. Москва). Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності.

У Києві сформувалася іконографія перших руських «святих» — Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона «Борис і Гліб». Традиції Києва були поширені в іконопи­сних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистец­тво та різьбярство. Східнохристиянська церква, переслідуючи язичницькі віру­вання, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використо­вувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва. Це — різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу, що прикрашають парапети хорів собору Софії Київської, шиферні плити з тематичними рельєфами Михайлівського Золото­верхого та Києво-Печерського монастирів.

Цікавою пам'яткою давньоруської пластики є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям, що знайдений у руїнах Десятинної церкви. Шиферні різьблені плити збереглися і в Спаському соборі Чернігова.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X—XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Він виготовлений з білого мар­муру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

Цінними витворами давньоруського пластичного мистецтва є вироби різьбярів по каменю у вигляді невеликих кам'яних іконок, на яких найчастіше зображали Бо­риса і Гліба, Дмитра Солунського, Богородицю, Спаса, Святого Миколая та інших святих. Шедевром мініатюрної кам'яної пластики є ікона «Увірування Фоми», що зберігається у Київському історичному музеї.

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової міні­атюри. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з метале­вими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками, зраз­ками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги. Пам'ятками да­вньоруських рукописів є «Остромирове євангеліє» (1056—1057 рр.), «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Бучацьке євангеліє», «Юрієве євангеліє», «Добрилове єван­геліє» (XII ст.), «Мстиславове євангеліє»(ХІІ ст.) та ін.

Видатним явищем у давньоруському мистецтві, цінним джерелом історії Київсь­кої Русі є мініатюри Радзивилівського літопису (XV ст.) Книга містить 618 кольоро­вих графічних мініатюр, що ілюструють життя княжої доби. Мініатюри дають цінні відомості про архітектуру Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку й інші важливі історичні події1. Орнаментика більшості давньоруських рукописів була пов'язана з ювелірною справою та декоративно-ужитковим мистецтвом.

Розвиток ремісничого виробництва стимулював розквіт декоративно-ужитко­вого мистецтва, у якому проявилися риси давньоруської естетики та багатовікових художніх традицій східних слов'ян. Поширеними на Русі були такі види приклад­ного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, перегородчаста емаль та художнє литво. Скань — це мистецтво використання найтоншого дроту, що напаювався на металеву основу. Скань широко використовувалась у жіночих прикрасах та окладах книг. Чернь — чорна паста для протравлювання срібних виробів, що робила темне тло, на якому світилися срібні фігури, її наносили на браслети, зап'ястя, колти, пер­сні, хрести, зброю тощо. Зернь — дрібні кульки, що впаювалися в персні та інші прикраси.

Високого рівня досягай давньоруські майстри у техніці емалі. На золотих пластин­ках витискували контури малюнка, напаювали золоті тонкі перегородки, а проміжки за­сипали порошком, що плавився у печі і заливав площини різнокольоровими емалями. Художньо оздоблювалися предмети побуту, прикраси, зброя, металевий і керамічний посуд, вироби із кістки. Поширеними мотивами було коло — символ сонця, хвилясті лінії, що символізували воду, фантастичні звірі і птахи, «дерево життя», рослинний ор­намент. Кращими виробами прикладного мистецтва є пластинчасті браслети — наручі із срібла, діадеми, барми, колти, гривни, рясни. Поруч із різними прикрасами, у ювелір­них майстернях відливалася велика кількість нагрудних хрестиків (енколпіонів), нагру­дних іконок, змійовиків. Найвідомішими шедеврами ювелірного давньоруського мисте­цтва є дві діадеми з князівського парадного вбрання, що датуються ХП і ХШ ст.

У давньоруській державі також було поширеним кування та карбування золота, срібла та міді. Чудовим зразком цього мистецтва є також врата Суздальського со­бору (ХШ ст.), де поряд з біблійними сценами зображено язичницьких істот, що стережуть вхід.

Оригінальними видами прикладного мистецтва було художнє литво. Давньору­ські майстри відливали безліч різних речей — від невеличких прикрас до великих церковних дзвонів. Цінною пам'яткою художнього литва є великий мідний хорос, знайдений на Подолі у м. Києві. Він оздоблений жар-птицями -— символами світла та знаками вогню і сонця. Міжнародне визнання здобули вироби майстрів із різьби по дереву та кістці, майолікова кераміка, а також виробництво скла. Пам'ятками рі­зних художніх ремесел є бронзові панікадила, дзвони, смальта, скляне намисто, ку­бки, чари, браслети, різьблені шкатулки, образки, руків'я ножів та зброї, дзеркала, ложки, шахові та шашкові фігури та ін.

Важливе місце у господарському житті Київської Русі посідали ремесла. Прові­дною їх галуззю була чорна металургія, яка розвивалася за межами міста. Залізо видобувалось із болотяних руд. Давніми центрами залізоробного ремесла були м. Городськ на Тетереві (Коростишівський район, Житомирська область), та м. Виш-город (Київська область). Центрами обробки чорного металу були міста Київ, Нов­город, Смоленськ' Чернігів, Галич, Вишгород. Давньоруські ковалі знали такі тех­ніки обробки заліза, як кування, зварка, цементація, обточка, інкрустація кольоро­вими металами, полірування, вони володіли усіма видами обробки кольорових ме­талів. Довершеними формами і художнім оздобленням відомі давньоруські мечі.

Розвивалося також гончарство, що процвітало у таких містах, як Білгород і Вишгород. Високого рівня досягла обробка дерева, каменю, виготовлення цегли та вапна. Деревообробний промисел був особливо поширений у будівельній справі. Кам'яне будівництво сприяло появі цегельників, каменярів, вапнярів. Існували і такі ремесла, як кравецьке, обробка шкіри, виготовлення взуття, пря­діння, ткацтво та інші.

Отже, давньоруське мистецтво є однією з найяскравіших сторінок історії худо­жньої культури доби Середньовіччя. Київська Русь відігравала значну роль у світо­вій історії, а її мистецтво за три століття досягло художніх вершин. Великий вплив на мистецтво Київської Русі мали культури інших народів, особливо Візантії. Разом з тим у скарбницю світової культури багато нового І цінного внесли давньоруські митці. Загалом культурний розвиток Київської Русі IX—XIII ст. знаходився на ви­сокому європейському рівні. На жаль, монголо-татарська навала перервала цей яс­кравий період вітчизняної історії. Але культура Київської Русі в усіх своїх формах і жанрах показала яскраву самобутність і заклала підвалини для подальшого розвит­ку культури України пізнього Середньовіччя.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Культура яких розвинутих середньовічних країн мала вплив на давньоруську культуру?

2. Перелічіть джерела вивчення історії та культури Київської Русі.

3. Як називалася система давньоруського письма?

4. Хто започаткував шкільну освіту у Київській Русі?

5. Хто із руських князів найбільше опікувався розвитком освіти та культури?

6. Перелічіть відомі давньоруські літописи.

7. Назвіть найвизначніші пам'ятки перекладної літератури.

8. Назвіть пам'ятки оригінальної літератури.

9. Хто був носієм музично-театрального мистецтва у Київській Русі?

10. Які види музичних інструментів використовувалися у княжу добу?

11. Які види архітектури були поширеними у Київській Русі?

12. Перелічіть пам'ятки оборонної архітектури.

13. Назвіть пам'ятки культової архітектури.

14.Які види образотворчого мистецтва використовувалися для оздоблення храмів?

15. Які види прикладного мистецтва були поширені в княжу добу?

16. Яке значення мала християнська релігія для розвитку давньоруської культури?


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал