Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Як засіб дослідження міжнаціональних відносин






Природний експеримент був започаткований в етнопсихології Ла П'єром. У 1934 році вчений мандрував по Америці з подружжям китайців. Мандрівники зупинялися у 67 готелях і харчувалися у 184 ресторанах. За весь цей час тільки один раз їм було відмовлено в прийомі. Через 6 місяців Ла П'єр розіслав 250 листів власникам тих самих готелів і рес­торанів з єдиним запитанням: як вони поставляться до того, що пред­ставники китайського етносу стануть їхніми відвідувачами? Як відомо, 92% відповідей були негативними. Тим самим було зафіксовано не­відповідність між реальними діями та вербальними відповідями — ре­зультат, що пізніше дістав назву «парадокс Ла П'єра» і спровокував широку дискусію про співвідношення поведінки та вербальних реакцій.

Можна погодитися із сучасними дослідниками, які вважають, що цей експеримент не був абсолютно «чистим» у методичному відношенні. Дійсно, не виключено, що люди, які відповідали на листи, і ті, хто безпосередньо приймав Ла П'єра з китайцями, були іншими; не зовсім коректно було сформульовано питання: воно стосувалося лише китайців, тоді як у реальності пару китайців супроводжував американець і т.ін. І все ж проблему було поставлено і природний експеримент Ла П'єра став про­тотипом низки подібних і принципово нових досліджень, метою яких було поставити крапки над «і» в аттітюдно-поведінській полеміці.

Цікаво, що в деяких дослідників, як і у Ла П'єра, негативне вербальне ставлення вступало в протиріччя з діями позитивного характеру щодо представників тієї чи іншої етнічної групи. Інші вчені спостерігали протилежне співвідношення. Так, Мак Гру ще у 1967 році провів таке дослідження. Він обрав чотири подружні пари: 1 — чоловік і жінка, американці європеоїдної раси; 2 — пара американців-негрів; 3 — чоловік європеоїдної раси, а жінка негроїдної; 4 — чоловік негроїдної, а жінка — європеоїдної раси. Усі пари мали обійти певну кількість будинків, у яких пропонувалися квартири, нібито для того, щоб домовитися з власниками про оренду. При цьому фіксувалося, наскільки охоче власники будинків здають квартири представникам різних рас. Результати цих візитів показали, що парам, де є представники негроїдної раси, рідше вдається домовитися з господарями. Через кілька тижнів дослідник зателефонував тим самим власникам з тим, щоб вияснити, чи не погодяться вони здати квартиру негритянській парі? Виявилося, що досить високий процент осіб, які, відмовивши в реальній зустрічі, по телефону дали позитивну відповідь. Тим самим позитивне вербальне ставлення, на відміну від експерименту Ла П'єра, супроводжувалося негативними реальними діями. Щоправда, залишилося невідомим, чи враховував автор експерименту те, що відповідь по телефону і письмова відповідь на лист мають свою специфіку, яка врешті-решт може зумовити і різницю в результатах.

Проте не дуже важливо, яким — прямим чи оберненим — було співвідношення між вербальними відповідями і реальними діями. Головне те, що невідповідність між ними існувала й західні дослідники зробили з цього належні висновки: якщо метою досліджень є прогнозування будь - яких міжособистісних дій та вчинків, то їх треба вивчати безпосередньо, не покладаючись на вербальні твердження про наміри. Тим самим було закладено міцне підґрунтя для впровадження природного експерименту до етнопсихологічної практики.

Було розроблено кілька основних методик, які потім модифікували­ся залежно від конкретної мети. Так, для вивчення ставлення до тієї чи іншої етнічної групи часто використовують техніку, започатковану в дослідженнях Бочнер (1972).

За кордоном значного поширення набув так званий «метод загубле­них речей». Уперше техніка такого типу («загублені листи») була описано в 1948 році. У первісному варіанті методика була такою: у людних місцях розкидали велику кількість нібито загублених листів — це були порожні заклеєні конверти з написаною адресою та зазначеним адресатом Вважа­лося, що випадковий перехожий, побачивши цей лист, стоїть перед вибо­ром: або виправити його, або пройти мимо, зігнорувавши його наявність, або якось знищити чи пошкодити. На думку авторів, той вибір, який зро­бить перехожий, є індикатором його ставлення до персони, якій цей лист адресовано Зрозуміло, що відправлення листа свідчить про найбільш по­зитивне ставлення. Отже, чим більше листів буде отримано за вказаною адресою, тем більш позитивним є це ставлення. Змінюючи дані адресата (насамперед його прізвище, ім'я та по батькові, які мають бути типовими для того етносу, ставлення до якого підлягає вивченню), можна, на думку авторів, виявити справжнє ставлення до будь-якої етнічної групи.

Дуже цікавою є введена Гартнер (1973) техніка, що умовно називаєть­ся «помилковий номер». Як і в попередньому дослідженні, в основі її ле­жить ідея надання якої-небудь допомоги як свідчення позитивного став­лення. Процедура експерименту починається з телефонного дзвінка. Експериментатор телефонує респондентові і, «вважаючи», що він потра­пив у гарах, пояснює, що його машина зламалася і потрібна «швидка допомога». Досліджуваний думає, що це випадковий дзвінок з телефон­ного автомата, і пояснює, що абонент помилився номером і потрапив в приватну квартиру. Тоді той, хто телефонував, з жахом вигукує, що в нього більше немає дрібних грошей, щоб повторити дзвінок, і чекає, чи запропонуй респондент свою допомогу (тобто запропонує особисто зателефонувати в гараж). Якщо допомога не пропонується, експеримента­тор сам просить про неї, а досліджуваний знов-таки стоїть перед вибо­ром — допомагати чи ні. Залежною величиною в цьому експерименті є частота дзвінків досліджуваних у гараж, а незалежною — раса (або ет­нічна груш) і стать «жертви», які ідентифікуються за деякими типовими ознаками: характерному акценту, діалекту, типовому прізвищу тощо.

На відміну від багатьох інших подібних методик ця техніка вигідно відрізняється тим, що в ній можна зібрати максимум інформації про рес­пондентів. які в більшості інших варіантів дослідникові невідомі. Більше того, автор методики не лише зібрав інформацію, а й узяв інтерв'ю у досліджуваних. Через деякий час респондентам зателефонували і попро­сили відповісти, що б вони зробили, якби їм помилково зателефонував автомобіліст, що потрапив в аварію і потребує допомоги (тобто відтво­рювалася ситуація, цілком ідентична тій, яка раніше розігрувалася). Ре­зультати цього додаткового дослідження показали, що вербальні відповіді респондентів, як і очікувалося, не відповідали їхній дійсній по­ведінці: рівень декларованої допомоги був набагато вищим, а декларо­вані послуги об'ємнішими і різноманітнішими, ніж ті реальні дії, які були зроблені. Наведені приклади ще раз підтверджують необхідність допов­нювати більш звичні для вітчизняних етнопсихологів лабораторні мето­ди дослідження відповідними варіантами природного експерименту.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал