Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Уявлення про причини захворювання в різних культурах






У різних культурах були поширені різні уявлення щодо причин ви­никнення різних нервових і психічних хвороб. Однією з найчастіше зга­дуваних в етнографічних джерелах причин є «витівки» злих духів, чортів, якихось інших персоніфікованих негативних сил. Шляхи, якими останнімогли наслати хворобу, були різними: підміна дитини під час вагітності, що виявлялося в неповноцінності новонародженого; захоплення гуляю­чої душі, з тим, щоб вона не повернулася до тіла (що також вважалося причиною багатьох психічних захворювань), але найпоширенішою була ідея вселення в тіло людини якогось злого духа?.

У різних народів це уявлення мало певне етноспецифічне забарвлен­ня, але основа була тотожною. Так, в айському шаманстві ця ідея фіксується в давньотюркські часи, про що свідчить рунічний напис на камінні, знайденому в Гірському Алтаї. У написі йдеться про конкрет­ний випадок хвороби, спричиненої духом на ймення «Аза». За віруван­нями новозеландців, хвороби їм спричинює «Атуа», який зголоднів­ши, заповзає в них у вигляді ящірки і поїдає внутрішні органи, доки вони не помруть. Як одержимість бісом, вселення нечистого в людину трактувалося в народі «крикливство» — специфічне нервове захворювання у жінок, що_ проявляється в істеричних криках і конвульсивних діях. Етнографічні дані свідчать про те, що ця хвороба була дуже по­ширеною в росіян, однак вона була фактично невідомою в Білорусії та Україні. Вселенням в організм «нечистого» гуцули пояснювали етно­логію епілепсії.

Цікаво, що за народними уявленнями дитячі хвороби причинювалися особливими духами, яким не властиві всі негативні риси справжніх представників бісової породи, й тому вони набагато делікатніші і легші, ніж останні. В Україні їх називали плакса, крикса, родимчик. У віруваннях росіян арсенал цих демонічних істот був дещо ширшим: сюди додавали «ревун», «щекотун»та «полуношниця. Фактично в назві цих духів фіксувалася та симптоматика, яка спостерігалася в малюка. Вважалося, що якщо дитина довго плаче, на неї напала «плакса» («ре­вун»). Коли немовля сильно й довго кричить, то в нього вселилася «крикса», а якщо збуджена й довго не може заснути — то «полуношниця».

Злі сили не обов'язково самі мають вселятися в організмі людини, щоб спричинити захворювання. За народними повір'ями часто їм до­сить було залишити після взаємодії з людиною щось, що продовжувало діяти й після закінчення безпосередньогоконтакту. Так, у культурі Малі існує повір'я про «замок», який подумки навішується на людину злими духами. Це призводить до появи у хворого відчуття втоми, слабкості, переживання туги й т.п., причому в певний момент навішений «замок» злі духи могли замкнути, що мало спричинити загибель жертви. У їхній культурі є також поняття невидимої «скалки», яка також подумки зага­няється в будь-які ділянки тіла людини й залишається там: поступово через такі «скалки» до тіла подається певна програма, яка спричинює розвиток хвороби й появу патологічних симптомів. Звернімо увагу на те, що всі подібні уявлення опосередковують зв'язок між захворюваннями й злими духами та подаються у вигляді яскравих, образних й добре зрозумілих кожному змальовувань.

Фактично протилежний погляд зафіксований в ідеї, згідно з якою психічні хвороби спричинені добрими, справедливими й мудрими сила­ми. За цією концепцією нервові й психічні захворювання постають у віру­ваннях людей як один із можливих варіантів спокутування гріха. Так, дуже поширеним наприкінці XIX — початку XX століття в усіх східнос­лов'янських народів був погляд на хворобу як на кару божу за власні гріхи. Дещо інший варіант зафіксований в Росії, де в загальних уявлен­нях щодо божевільних (а найчастіше — розумово відсталих) причина їхніх недуг пов'язується з покаранням божим не за власні гріхи, а за гріхи батьків. Ця ідея причетності Бога до хвороби втілена і в словах, якими називали таких хворих: «божа людина» «блажений» та ін.

Крім зазначених чинників, велику роль на певному етапі розвитку культури відіграє такий фактор, як вільне або мимовільне порушення системи норм, заборон, табу в житті суспільства. У багатьох традицій­них суспільствах непорушною є віра в те, що взаємодія людини зі світом має відбуватися згідно з одвічно існуючими нормами, які регулюють її повсякденне життя і яких кожна людина мусить обов'язково дотримува­ти. Вказівки на те — що, де й коли потрібно робити, а чого в жодному разі не можна просотують усе життя членів традиційного суспільства. Цих норм так багато й деякі з них настільки складно виконувати, що звичайній людині важко їх усіх дотримуватися. Це призводить до того, що будь-яка, навіть дуже сумлінна, людина відчуває себе потенційним порушником нормативної системи, а отже, потенційним хворим, бо в багатьох суспільствах хвороба — це розплата за порушення законів пра­щурів. -

- Деякі народи тривалий час вірили в те, що спричинити будь-яку хво­робу може не тільки якась вища сила — Добра чи Зла — ай просто інша людина. Ця ідея існувала 1 продовжує існувати в поняттях «порча», «уро­ки», «пристріт» тощо.-Загальнослов'янським було вірування в те, " що уроки можуть наслати чарівник, знахар, просто злі чи заздрісні люди, навіть узагалі будь-хто, але в якісь певні часи чи хвилини. Так, віра в те, що в житті кожного бувають такі хвилини, коли слово або погляд мо­жуть заподіяти хворобу чи нещастя, була ще дуже сильною наприкінці XIX початку XX століття як в Україні, так і в інших слов'янських народів.

Виокремлюються кілька типів народних уявлень, що різняться за спо­собами наведення уроків або порчі. Один з них пов'язує порчу з безпосе­реднім дотиком до людини. Так, за свідченням Т.Попова, в деяких місцях Ростовської області переважає вірування в те, що погані люди «портять» через дотик. Вважається, що порча може бути спричинена ударом руки.

У Пензенській області один місцевий чаклун, розсердившись на одну з жінок, схопив її за плече, і та з того моменту почала хворіти. Під час зустрічей він кликав її на ймення, і вона одразу ж падала на землю і її починали бити судоми. Більше того, вважалося, що навіть дружній до­тик поганої людини може стати джерелом порчі, й віра в це була на­стільки сильною, що в деяких селах селянки при зустрічах із знахарями завбачливо не дозволяли їм торкатися свого тіла.

За іншими віруваннями, уроки пов'язані з поглядом. Серед багатьох народів поширеною була думка про те, що деякі чарівники одним лише поглядом здатні спричинити божевілля. В Орловській області таких чак­лунів називали «виріт никам и». Сила їхнього погляду була такою, що, за місцевими повір'ями, від них «гинуть на льоту птиці» і «за місяць може вимерти все село».

Дуже схожим на уроки за допомогою погляду є поняття «пристріт». Від попереднього воно відрізняється тим, що уроки відбуваються не за злими намірами й бажаннями людини, а через її природжену властивість спричинювати шкоду всьому, на що вона дивиться. Пристріту припису­валися як легкі симптоми й хвороби, наприклад головний біль, так і серйозні недуги, зокрема параліч. Особливу небезпеку мав пристріт для дітей — саме вони найбільш чутливі до цього різновиду хвороби, причо­му навіть тоді, коли на них дивляться приязно, милуються ними. Саме тому й зараз в Україні дуже поширеним є повір'я, згідно з яким дітей, особливо немовлят, не можна показувати стороннім, незнайомим лю­дям, більше того, треба всіляко обмежувати можливість роздивлятися їх зблизька, навіть родичам і знайомим.

Аналогічну дію на людину, крім дотику й погляду, можуть спричи­нити погане чи невчасно сказане слово й сміх. Зі словом пов'язані й недуги; які тепер охоплює наукове поняття «ятрогенії», а раніше вони мали інші назви (зокрема, в росіян «озик»). Вважалося, що той, хто «перебу­ває в озиці», фактично не хворий, але оскільки його «озикнули», тобто назвали хворим інші люди, то це подіяло на нього, і від однієї думки про себе, як хворого, він справді занедужав.

Велика група хвороб могла бути спричинена спеціальними магічни­ми діями інших людей. Так, недугу можна було «підлити», «підкинути», «пустити за вітром», вдатися до «виймання сліду», «вирізання тіні», до «перепою» тощо. Усі ці засоби, відомі багатьом народам, відрізняються технікою виконання. Наприклад, у росіян знахар, вийнявши «слід» (шар землі зі слідом ноги), підвішував його у мішечку в димоході чи під сте­лею або висушував на вогні. У міру висихання землі «сохла», «усихала» й людина. Дещо інші дії робили гуцули (називають «забивання кілків»). Як і росіяни, вони брали землю зі слідом людини, але не висушували її, а робили з неї постать, яка уособлювала власника сліду, робили в ній дірки й, промовляючи певні магічні формули, вбивали в них «кілки» (вистру­гані з осики тріски або колючки їжака). Результат мав бути той самий — заподіяння шкоди здоров'ю людини.

Причинами психічних хвороб, за віруваннями різних народів, могли бути не тільки сторонні сили, а й сама людина, якісь певні події в її житті. Так, однією з найпоширеніших причин будь-яких психічних хвороб, особ­ливо в дитячому віці, вважався «переляк». При цьому злякатися можна було будь-чого, до того ж не мало значення, чи пам'ятає про це хворий, більше того — чи був узагалі такий факт в його житті.

Подіями, що трактувалися як причини психічних хвороб у зрілому віці, могли бути будь-які випадки, які викликали у людини негативні почуття: це і розлучення, і втрата близької людини, і пропажа грошей, і будь-що інше, що спричиняло тугу, гнів, страх, тривогу тощо. Віра в те, що велике значення в етнології нервових хвороб має психічний чинник, знайшла відображення в народному фольклорі, зокрема у поговірках: «Голова болить з клопоту», «Гнів кров псує», «Від злості болять кості», «Не йде на ум ні їда, ні вода, коли перед очима біда» тощо.

Іноді хвороба пов'язувалася з виходом з тіла людини її двійника — «душі». Її тривала відсутність пояснювалася нападом на душу злого духу або неспроможністю повернутися через втрату орієнтації. В усіх випадках діагноз ставив шаман за допомогою своїх духів-помічників. Хвороби, викликані тим, що душа «не поверталася», були настільки поширеними, що, наприклад, у телеутському шаманському бубні робили спеціальне заг­либлення в держаку, куди кам (шаман) мав сховати впійману ним під час камлання душу, яку потім повертав хворому через його праве вухо.

Менш важливе місце в походженні психічних хвороб відводилося будь-яким природним силам (холоду, місяцю, різноманітним звірам тощо), які, за уявленнями різних народів, спричинюють швидше соматичну па­тологію. Але й тут були деякі винятки: наприклад, у деяких областях України з вітром («вихором») пов'язувалася етнологія епілепсії та дея­ких інших психічних захворювань.

Певні транскультуральні відмінності існують не тільки в розумінні причин психічних хвороб, але й в уявленнях про те, як треба поводитися з хворою людиною. Цікаві спостереження щодо таких відмінностей у народів Сходу і Заходу можна знайти в працях Н.Пезешкіана. Відомий західнонімецький психотерапевт вважає, що в західній суспільній свідо­мості домінує думка про те, що коли людина захворіє — треба забезпе­чити їй спокій. Тому її мало хто відвідує, хіба що найближчі родичі чи друзі. На Сході ж в аналогічній ситуації поводяться інакше: коли люди­на хворіє, її ліжко переносять у вітальню, де хворий перебуває в центрі уваги всіх, хто до нього приходить. Коло цих людей набагато ширше, ніж на Заході, причому в масовій свідомості домінує уявлення, що не прийти з візитом до хворого — значить образити його, продемонстру­вати своє негативне ставлення до нього.

Влаштувавши хворого в лікарню, близькі люди на Заході вважають себе звільненими від обов'язку доглядати за ним, перекладаючи всю відповідальність на лікарів і медичний персонал. У разі тривалої гос­піталізації це призводить до певної ізоляції хворого, до поступового по­слаблення відносин з близькими та родичами, що може негативно по­значитися на майбутній реабілітації. У східних народів хворого намагаються тримати якомога довше вдома. Якщо його треба все ж таки перевести до лікарні, близькі постійно про нього піклуються (візити, подарунки, постійний догляд тощо).

Отже, і уявлення щодо походження хвороб, і практика догляду та поводження з хворою людиною є досить своєрідними в різних народів і в різкі історичні епохи.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал