Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Засоби лікування в народній медицині






У науковій літературі останнім часом прийнято описувані розмаїття лікувальних і-профілактичних засобів широко використовуючи епітети типу «магічні» або «ірраціональні». Як правило, це не видається див­ним, бо дійсно більшість засобів, до яких вдавалися наші предки (а поде­куди це спостерігається й зараз), щоб не допустити хвороби чи якомога швидше позбутися ЇЇ, викликають щонайменше подив з позицій сього­дення. Але ця система засобів перестає здаватися ірраціональною, якщо поглянути на неї очами наших пращурів.

Дійсно, на відміну від сьогоднішніх поглядів на етнологію т^ патоге­нез, в уявленнях членів традиційних суспільств причини хвороб завжди персоніфіковані: вони постають для них у вигляді людини (як, скажімо образ холери в Україні), або тварини чи якихось інших видимих або неви­димих істот. Якщо дотримуватися такого погляду, то цілком зрозумілою й логічною буде система профілактичних і лікувальних заходів, відома нам з етнографічної літератури. Дійсно, якщо якісь істоти спричинюють ті чи інші хвороби, то очевидно, що й поводитися з ними треба ь належ­ний спосіб. Це означає, щозаходами мають бути будь-які засоби, що перешкоджатимуть наближецию цих істот до житла людей, тим більше — надходженню їх до організму. Наші пращури захищалися від ворогів чи диких звірів, будуючи паркани та інші різноманітні перешкоди на підступах до осель, так самовоіц, нама­галися захистити себе від збудників хвороб. Щоправда, з часом ці най­простіші захисно-профілактичні дії трансформовувалися, набуваючи символічних обрядових, а пізніше— вербальних форм.

Коли люди намагаються уникнути з кимось зустрічі або випровади­ти небажаного гостя, вони можуть вдаватися не тільки до реальної фізич­ної дії чи іншого втручання, не тільки до залякування чи створення не­стерпних умов існування. Наприклад, можна спробувати цю істоту перехитрити, обдурити, аналог чого ясно простежується і у випадку з персоніфікованою хворобою. Так, на східнослов'янській території зафік­совано такий «профілактичний захід», як спроба обдурити хворобу, захо­вавшись від неї. Щільно закривши віконниці та зачинивши на замок двері, на них вішали табличку з написом: «Нема нікого вдома» або іменну «Нема вдома раби божої Наталії». Ховаючись від пропасниці, йшли в нетоплену лазню, лягали на полицю й удавали із себе померлого. Віри­ли, що, якщо одурення вдасться, хвороба піде геть і всі будуть здорові.

Крім того, хворобу можна було просто попросити чи спробувати догодити їй, аби вона не приходила (профілактика) або, якщо вона вже є, то пішла геть (лікування). Обидва ці варіанти добре відомі в народній медицині. Так, обряд спалювання «бишихи» супроводжувався словами- вмовляннями: «Бишихо-матінко, бишихо-квіточко, я тебе прошу, я тебе молю, тут тобі не панувати». «Переполоше, ясний паничу...» — зверта­лися, замовляючи переполох на Вінничині і т. ін.

Хворобу також можна було не тільки просити-молити, а й спробувати домовитися з нею на якихось взаємовигідних засадах, щось запропону­вавши їй, аби вона не спричинювала захворювання. Так, під час лікуван­ня пропасниці практикували такий спосіб: з 12 різних дерев брали кору, замішували її з мукою й пекли 12 пиріжків (згадаймо, що погляд на маля­рію як на міфічну істоту був дуже живучим у народі й у давньоруському іконописі до кінця XVII сторіччя поширеним сюжетом було зображення 12 сестер-лихоманок).

Можна спробувати домовитися не тільки безпосередньо із збудника­ми хвороб, а й з іншими силами, у яких, знову ж таки на якихось взаємо­вигідних умовах, попросити захисту чи порятунку від хвороби. Так, сліди давніх поклонінь силам природи дійшли до початку XX століття у зафік­сованому в росіян звичаї — відносити оброк лісовому з проханням обе­регти від «огневиць» (один із видів пропасниці).

З хворобою намагалися домовитися по-доброму, запропонувавши їй достойну заміну. Варіанти заміни могли бути різними: вороги роди­ни (у Володимирській губернії хворого клали на сіно, яке потім пере­кидали у двір того, кому хотіли передати хворобу), тварини (хвору дитину купали разом з кішкою чи собакою, вмовляючи хворобу перей­ти на них; іноді обмежувалися тим, що воду, в якій купали хвору дити­ну, виливали на тварин), а також діти інших класів і верств населення.

Замісником могла бути й не реальна істота. Так, у казахській народній медицині застосовувався такий метод лікування «кошіру»: на постіль хворого накладали якихось речей так, щоб вони нагадували ззовні людсь­ку фігуру, накривали їх одягом хворого й вірили в те, що хвороба може перейти на цей об'єкт і покинути людину.

Близьким за суттю до згаданого способу було намагання не допусти­ти захворювання, а то й вилікувати його, відвернувши увагу хвороби та перевівши її на щось інше. Відмінність полягала лише в тому, що увагу збудника хвороб переводили не на іншу істоту, яка має захворіти, а на якісь цікаві предмети, якими хвороба має «захопитися» й «забути» про хворого. Так, для лікування «полуношниці» в колиску немовляті клали іграшку: дівчинці — прядку, хлопчикові — лук, примовляючи:

«Вот тебе, полуношница-щебетунья, дело и работа, а ребенка не шевели ни во дни, ни с ночи, ни в какие часи».


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал