Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Як легко запам’ятати вірш?






ЧУЄШ ПТАХУ? …ЦЕ Я………………………(вірші) ………………………….

*** Я – ріка. Коли глибока, коли мілка. І нагодую, і напою. Часом вирую, часом стою. Дарую щастя, любов, красу. Через пороги перенесу, Повз береги в далеку даль… Лиш в омути не заглядай.   *** Слов’янська душа – багата на печалі: Сум сумувати, леліяти жалі, Співати-плакати віршами чи сльозами, Братать скорботу, співчувать журбі.   Щоби бути щасливим… Доволі посмішки щодня простої – В погодній день і в ураганний вітер. Напевно знаю ще одне: ніколи Її нічим не дасться замінити.   Як Океан   Ми не такі, як Океан – він вічний; Він в тайні знає щось, чого не осягнуть, Бо срок життя, що маємо, незручний, Та й за короткий щоб шукати суть.   Ми човен на Ріці (чи, може, тріска?), Мандруємо з витоків джерела До берега – далеко це чи близько – Де хвилькою нас викине Ріка.   Наш обрій є окреслений Рікою. Події, зустрічі – означить течія. З водою все піде… Та для спокою – Чи є такі, хто гирла досяга?   *** Мій друже дорогий!.. Де б ти не був, - Згадай мене. Безсилими словами Нездатна тугу розказати свою… Та й нікому. Дай знак, лише між нами, Що бачиш: в серці спогади цвітуть Прекрасними блідими пелюстками.   Ознаки Різдва Розмаїття узорів сніжинок; Смак притрушених цукром хвоїнок; Коляда; і завжди у Різдво В вікнах світиться справжнє тепло. Привітання зі Львовом   Я стільки разів від’їжджала; Я стільки разів поверталась. Ніколи не забувала, Хоча і не присягалась.   Не знаю, чому так кохаю. Розказувать? – Ні, я не буду. Моя ти найбільша кара, Моє невимовне чудо.   Любові вітряться, старяться, І переростають у звички. Одна лише завжди юна – Кохання вбране у стрічки.   Радію до себе безстримно, Кожніський камінчик вітаю. Шалено і безпричинно Навіки тебе кохаю.   Її віршований quilt*   Жіночі вірші полохливі, - Брутальні, ніжні чи фальшиві, Любовні, смирні, пустотливі, - З торбинки визирають в світ.   Написані завжди в між часі: На звичному рахунку з каси, В дорозі, в кухні. Всі запаси Кавальчиків збира на quilt.   Десь на вершині одинокій Поразклада їх на траві – Ті латки різнокольорові – Навести лад, укласти взір.   Схиляється під небесами, Уклякне, наче з молитвами, Пильнує, щоб часом вітрами Не рознесло помежи гір.   В строкатий зшиток різнобарв’я З’єднає пісню, жарт, зітхання. Її жіноче намагання – Поєднання краси і тепла.   Обніме Музу на дорогу, Подякує їй за спромогу… Віддасть у люди quilt свій: «З Богом!»… «Хай гріє пару чи одинака».  

 

*quilt (арт-квілт) – техніка шиття тканих мозаїк із клаптиків матерії. Історія клаптевого шиття сягає стародавнього Єгипту і надалі залишаться поширеним мистецтвом у багатьох країнах світу.

ЯСТРЕБ Юлія

 

 

ПСИХОЛОГІЯ ЖИТТЯ…………………………………………………………….

Як легко запам’ятати вірш?

У нас є декілька корисних порад для студентів-філологів. Користуючись ними, ви зможете легко і надовго запам’ятати текст.

ПОРАДА 1. Перший раз прочитайте текст повністю, не намагаючись його запам’ятати. Просто вислухайте загальний зміст, зверніть увагу на лексичні та смислові деталі. Уточніть, чи всі слова вам зрозумілі. З’ясуйте значення незнайомих слів, якщо такі є. Ні в якому разі не починайте вивчення тексту з незрозумілими виразами і термінологією. Це призведе до марної роботи і не принесе користі.

ПОРАДА 2. Починати роботу з текстом найкраще вранці, поки голова ще «свіжа», не втомлена. В цьому випадку аналізувати текст буде значно легше.

ПОРАДА 3. Після того, як ви розібрали текст, а сенс усіх слів і виразів зрозумілий, прочитайте його ще раз. Намагайтеся побудувати логічний ланцюжок. При необхідності можна записати послідовність на папір. Складіть свого роду план до тексту.

ПОРАДА 4. Зробіть паузу, змініть свою діяльність, бажано на фізичну, приблизно на півгодини-годину.

ПОРАДА 5. Після того, як опрацьовано останній уривок тексту, зробіть паузу, а потім прочитайте весь текст ще раз. Намагайтеся повторити весь текст повністю, при необхідності спирайтеся на план. Прочитайте кілька разів, якщо це необхідно. Намагайтеся повторити його напам’ять без використання плану.

ПОРАДА 6.Дайте собі тривалий відпочинок від навчання. Залиште повторення до вечора. ПОРАДА 7.Увечері перед відпочинком обов’язково прочитайте текст 1-2 рази. Не намагайтеся ввечері повторити його напам’ять. ПОРАДА 8.Вранці текст можна прочитати ще раз і повторити напам’ять.   Для вивчення будь-якої інформації студенту потрібна добра пам’ять. Наступні вправи допоможуть її розвинути та досягати в навчанні ще більших успіхів. Вправа 1. Закрийте очі і уявіть відповідні картинки, назви яких для вас скажуть вголос. Приклади дій можуть бути найпростішими: 1. Лев нападає на антилопу 2. Собака виляє хвостом. 3. Мигдальне печиво в коробці.

4. Блискавка в темряві. 5. Пляма на вашій улюбленій сорочці. 6. Діамант, що сяє на сонці. 7. Крик жаху вночі. А тепер згадайте і запишіть назви візуалізованих картинок. Якщо згадаєте більше 6 образів, вправа виконана успішно.

Вправа 2.

Треба прослухати вголос десять довільних слів. Наприклад: ранок, срібло, дитина, річка, північ, вгору, капуста, склянка, школа, черевик. Необхідно відтворити слова саме в тому порядку, в якому вони були зачитані.

Виконуючи ці легкі вправи хоч раз на тиждень, ви розвиваєте свою пам’ять і увагу. А тому процес вивчення нового матеріалу буде йти значно швидше. Бажаємо вам успіхів!

БРОДЕСКО Наталя

 

...……………………….ПРОБА ПЕРА………………ПОЕЗІЯ…………………………

Твоя душа Спрага Омріяне, оспіване бажання. Ідея. Розум. Поряд почуття. Це власне, не чиєсь надбання, Це тільки спрага до життя.   Її не легко втамувати. Ти п’єш, щось робиш, знову п’єш. Є змога силу відчувати. За спрагу все ти віддаєш.   А іноді, ковток останній. Перед очима все життя. Ти не освідчився коханій, Забувши про це почуття.   Ти пив неспинно, та для чого? Для чого жив на цій землі? У світ ти не приніс нічого, А був лише як бруд на склі.   Вдихаєш, далі лише мряка. Вона все тягнеться у тьмі. Навколо нечесть усіляка, Думки оголені, прямі.   Вмить прокидаєшся, ковтаєш. Це сон? – тривожне почуття, Можливо, й ні, ти сам не знаєш, Яке воно твоє життя…   І знов омріяне бажання. Ти зрозумів – можливо все. Хвилини, подихи, кохання, Як три рядки з твого есе.   Такого сну ти більш не хочеш, Бо є в тобі велика спрага. Ти п’єш щодня і п’єш щоночі І в цьому, мабуть, є відвага.   Настане час, ковток останній. Перед очима все життя… А в тебе син і ти в нірвані, Бо час, кінець, серцебиття…   Вдихаєш, далі світить сонце, Даруючи своє тепло. У тебе промінь на долоньці. Ти вже не бруд, ти є то скло.   Є різні спраги у людини, Найбільша спрага до життя. Всі пити хоч-не-хоч повинні, Бо час, кінець, серцебиття.   Ястреб Юлія малює словом…   Таке буває… Вона отримала готове щастя, Людину, що з десятками ролей, І зараз ви одної масті, - Позаздрять тисячі людей…   Колись шукав ти стимулу кохання І помилився з пробною метою… Достатньо часу прожито самотньо, А половину пройдено не з тою.   Буває, що не ту читаєш книгу. Фіналу не очікуєш такого, Але всередині не проломлює кригу І крику не здіймається німого…   А та ж до болі інколи вчиняла, Таке, на що спровадив її ти… А потім свою роль під твої двері клала, І ти не спромагався далі йти.   Ти зрозумів всю цінність порятунку І шанс дороги без проваль, Минулого перевернув сторінку, І написав: уже не жаль.   Нова душа до тебе стала ближче, Нові, але знайомі почуття, Красиве щастя, трохи тебе нижче, І тільки світле ваше майбуття...   Голота Світлана Р.S. Шановні студенти, викладачі та просто небайдужі до поезії люди, яким пощастило тримати в руках цю газету! Якщо ви хочете, щоб вас почули, прагнете сказати слова, які несуть для вас неземну цінність, є важливими, та ще й мають риму… Не тримайте їх у шафі, чи всередині душі як згадку про щось (чи про когось), дайте змогу доторкнутися до них й іншим. І повірте, вас почують, зрозуміють і вам подякують …Уявіть лише на мить, що було б, якби Т. Г. Шевченко все життя мовчав…

ГОЛОТА Світлана

...……………………….ПРОБА ПЕРА………………ПРОЗА.…………………………

ЛИСТ

 

Сьогодні зрозуміла, що не хочу тебе забути, хоча стільки часу намагалася це зробити. Я не хочу позабути тих очей, що змушували мене затамовувати подих. Я констатую той факт, що давно не ласую тобою, хоча ти − моя найзгубніша зустріч, найшкідливіша звичка. Я не хочу втратити цей трепет.

Ці останні думки про тебе я роздрукую й згорну в літачок. Його колись знайдуть онуки в конверті на полиці, де й досі вкривається пилом твій подарунок. Ми загубились, заблукали в стільниковому зв’язку, сплутали координати на шляху до бажань. Не забувай, я все робила не для тебе, а для себе. Отой теплий вогник у церкві горів не лише по тобі. Мої молитви й переживання летіли до небес не для тебе…

Тільки сьогодні зрозуміла, що так і не відкрила тебе, а себе я вигадала для тебе. Ми зовсім не знайомі. Мене не цікавить, хто винен і що робити, лиш кіноплівка пам’яті турбує очі.

Турбує блакить очей, тривожить колір ночі твого пальта, дзвіночки твоєї посмішки звучать саундтреком долі. Я чекала та чекаю біль, що ти приносиш. Цей еліксир життя незрозумілий серцю. Воно надколювалось тай надколювалось, й ось розсипалось. Тепер час розуму звернуть увагу на цю ситуацію. Щось тут точно не так.

Сиджу й дивлюся на бульбашки крізь скло в елетрочайнику. Він так романтично підсвічується синім. Я, як завжди, повна дивних думок: кортить розбити ліхтар навпроти вікна. Світла забагато в кімнаті, добре аромат кави той самий. Як бачиш, чекання стало моєю професією і я справжній профі в цьому. Ну давай же, напиши! Хочу згадати бриніння серця перед тобою. Єдиний друг завжди лишається єдиним, а покарання – покаранням, хоч ним є ти.

Сьогоднішній день такий незвичайний. Здається, він вирваний із павутиння літ, щоб розповісти щось мені.Немає ні снігу, ні вітру, ні відблисків сонця. Ця глибока осінь неначе й не моя. Мені так закортіло чогось свіжого, самотнього.

 

 

У далекому мені дитинстві, у цей день я бачила холодні хвилі найтемнішого моря. Це було трохи далі від сьогоднішнього мого місця знаходження і з безліччю голодних собак з баз відпочинку. Щось собачкам прийшлись ми не до смаку. Тож я вирішила оновити ці відчуття, адже такої нагоди у мене може й не буде більше. Море – ще одна твоя нездійснена обіцянка, але ж така символічна. Довелось трохи попотіти перед від’їздом, аж поки в надрах своєї шафи не віднайшла сірий светр, старі джинси, рожеву шапку й улюблені кеди. У цьому, абсолютно точно, мені було комфортно. Слухай, а твій шарф теж прийшовся впору. Довершена картина мого вигляду була завершена транспортом – обожнюю наш велосипед. Чорт потягнув мене до того моря: з моєю спиною 15 км уже не відпочинок. Але що ж робити ногам, коли голова хвора?

Цей дивний подих моря…він зачаровує. Воно ніколи не буває таким чистим і потужним, саме цієї снаги мені не вистачає. Хвилі й шум, неначе танок під музику вальсу. Думки нарешті покинули мою голову, допоки не роздався гул мотору. Мені просто захотілося вбити того байкера, але я скоро поправила свою шапку й мовчки дивилася на пісок. Він наближався й наближався до моїх хвиль. Проте, мотор заглушився і я знову отримала змогу чути їх. Чоловік зняв шолом, кинув його на пісок та направився до води. Мені вже здалося, що він хоче вчинити самогубство, пірнувши у воду, та чорні шкіряні черевики зупинилися після першого кроку у воду. Байкер зробив вигляд, що мене там ніколи й не було. Так минуло кілька хвилин і я перестала звертати на нього увагу. Вітер почав вигравати на хвилях нову мелодію, мене знову затягнуло в пустоту думок.

− Потанцюємо?

− Перепрошую?

− Я спитав лише про танець.

− Але ж я не танцюю…

− Вміння не головне.

− Але ж?..

− Що значить «але»? Я навчу.

− А ви – майстер спорту по бальнім танцям?

− А ви смішна: вас не цікавить хто я, як мене звати. Вам потрібен тільки фахівець. Можу вас заспокоїти, моя мама – майстер, а я... А я її син!

 

Він так ініціативно це промовляв, що мене просто зціпило. Його харизма підкорювала, такого чоловіка можна зустріти лиш раз в житті. Один раз!.. І це сталося зі мною.

 

− І що далі?

− Ми будемо вчитися.

− Навіщо?

− Щоб вам було цікавіше тут стояти.

− Але я не можу. На мені корсет!

− Не розумію, навіщо вам серед степу на березі моря корсет? Тут, здається, не повинно бути чоловіків узимку.

− Це лікарняний.

− То ви – мозахістка, адже всілися на велик з болем і залізом на спині.

− Як мило. Дуже смішно!!!

− Чого довго говорити? Давай мовчати й вчитися. З цього можна отримати більше відповідей.

− Ну тоді я точно хвора.

− У мене тільки рок в плеєрі.

− А в мене – ні!

− Ось і добре. Танцюємо.

− Я – Віта і у мене з нормального тільки «Luna tu».

− Ох Вітка-паразитка! Ну Сафіні, так Сафіні!

− Гадина?

− Так! Танцюємо!

 

Який же він гарний. Настільки все було чарівним, що стало моїм сном. Блондин стягнув із себе косуху і почав направлятися в мою сторону, аж поки не підійшов упритул. Його очі…Його очі – точна копія твоїх. Вони такі блакитні, що й небо заздритиме увесь, прожитий ним, вік. Мій майстер, набагато вищий і вправніший ніж я, просто взяв мене за талію й посміхнувся. Про неї й мови не могло бути. Але байкер довго не вагався та знайшов пасок. Він звільнив мене від моїх кайданів і, водночас, ліків. Цікаво, щоб на це відповів мій улюблений лікар? Точно без матів би не обійшлося. Стало легше дихати. Чи стояти? Взагалі, немає ніякої різниці. Важливим було те, що його теплі долоні почали зігрівати мої плечі, виправляючи мою спину в потрібну позу. Крок за кроком ставало все легше запам’ятовувати. Пісня лунала й лунала, а наш танок з вальсу переходив танго і румбу, а потім в контемп. І жодного слова, тільки дотики рук. Три години пішли у вічність, залишивши лиш людину перед очима. Мені не хотілося

 

 

говорити і прощатися також, але стопи й спина настільки пекли, що сльози без дозволу текли й текли. Вони дозволили побачити йому мою слабкість. Разом з цим моя душа нила, їй хотілося кричати, але вона вкотре замовчувалась.

Але тут відбулося все, як у жіночих романах: майстер натягнув мені на вуха рожеву шапку й поволік мене до байку. Дбайливість? Здається, на сьогодні забагато несподіванок.

− Ну і куди ми їдемо?

− Додому.

− А де він?

− Там.

 

Я стояла вся в сльозах і тикала пальцем у сторону дому, а він натягнув на мене корсет і почав сміятися. Тільки тепер я звернула увагу на його обличчя, воно було наче янгольське, але спотворене. Мене злякав надзвичайно великий і свіжий шрам. Майстра теж збентежило це, та він гордо подивився мені в очі й всадив на байк. Мій транспортний засіб був складений за дві хвилини та причеплений до багажника. Мене розбудили холодні краплі дощу й тільки зараз я зрозуміла що відбувається. Що я роблю? Хто він такий? Чому я така наївна? Це просто кошмар!

Але не так все було жахливо… Вже через кілька хвилин я стояла біля свого дому й спостерігала картину розкладання мого велика. Мені подобалось спостерігати за тим, як він працює. А тоді майстер почав історію про справжні речі. Його життя стало моїм улюбленим бестселером з невідомим кінцем. Мені лише залишалося проводжати майстра на похорон його друга та чекати. Я, машинально, заскочила до будинку, щоб винести йому алое, а він чекав на мене.

− Ти не втік!

− А чого мені тікати?

− Не знаю…

− То я їду?

− Їдь!

− А номер?

− Який?

− Твій?

− Навіщо?

− Напевно, щоб дзвонити або я чогось не розумію?

− Ти мені зателефонуєш?

− Тільки, якщо отримаю його.

− Нагла істота ти!

− Іще й яка!

Він взяв мій телефон і скоро зателефонував на свій. Залунала мелодія з «Адмірала», здається, «Ліхтарики». Я сміялася, а байкер поспіхом одягав шолом, щоб зникнути десь за рогом. І канули його-твої очі, а я стояла під дощем,

неначе під своїми сльозами. Квіточка для шраму заховалася в внутрішній карман косухи, а мотор пробив тишу прощання. І майстер зник.

Тепер мене розважає кава та шоколад, адже монітор і надалі сумує без твого листа. Шкода порівнювати з господарським інвентарем, але ти мої найулюбленіші граблі, що на них наступати мушу кількасот разів. Мене не турбує відсутність дзвінків, емейлів та всього іншого, у мене є відповідь. Усе виявилось набагато простіше, ніж я завжди себе накручувала. Я хочу, щоб моя душа жила, нехай вона танцює, адже танець був моєю мрією. Чому я відмовилась від неї?

Ну все, я, як завжди, настрочила забагато слів для тебе. Не хочу, щоб ти, бодай уявно, занервував. Коронне питання: «Живий?». Я, напевне, станцюю танго з чашкою кави та відповім на один дзвінок, а завтра куплю оту квартиру. Усі мрії збуваються, окрім однієї, і я цим вельми тішуся.

Папа, Славко, як там кажуть: «цьомки, бомки, смайлики!».

 

 

P.S.: а він все ж не зателефонував…він стоїть у двернім проході моєї кімнати та чекає завершення цього листа, аби розпочати поему свого голосу. Я дарую тобі мою надію, сподіваюся, щастя торкнеться твого серця, щоб ти більше пам’ятав про мене.

 

ГРУША Анна


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.016 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал