Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теорії міжособистісної взаємодії






 

Розглянемо теорії, які пояснюють внутрішні механізми між­особистісної взаємодії. Найбільш популярними в психології є теорія обміну, психоаналітичний підхід, теорія керування вра­женнями, концепція символічного інтеракціонізму.

Дж. Хоманс, автор теорії обміну, вважає, що люди взаємоді­ють один з одним на основі свого досвіду, зважаючи на можливі винагороди і затрати. Відповідно до цієї теорії, кожний з нас пра­гне врівноважити винагороди і затрати, щоб зробити нашу взає­модію стійкою і приємною; поведінка людини в даний момент визначається тим, чи винагороджувалися і як саме винагороджу­валися її вчинки в минулому. Ця теорія ґрунтується на чотирьох принципах:

1) чим більше винагороджується визначений тип поведінки, тим частіше вона буде повторюватися;

2) якщо винагорода за певні типи поведінки залежить від яки­хось умов, людина прагне відтворити ці умови;

3) якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль заради її одержання;

4) коли потреби людини близькі до задоволення, вона в мен­шій мірі готова докладати зусиль для їх задоволення.

Згідно з Хомансом, за допомогою його теорії можуть бути описані різні складні види взаємодій типу: відношення влади, пе­реговорний процес, лідерство та ін. Він розглядає соціальну вза­ємодію як складну систему обмінів, зумовлених способами врів­новаження винагород і затрат.

Така взаємодія в загальному випадку більша, ніж простий обмін винагородами, і реакція людей на винагороди не завжди визначається лінійним зв'язком типу стимул реакція; високі ви­нагороди можуть приводити до втрати активності та ін.

Популярністю користується і психоаналітичний підхід. 3. Фрейд вважав, що міжособистісна взаємодія визначається в основному уявленнями, засвоєними в ранньому дитинстві, і кон­фліктами, які були пережиті в цей період життя. Таким чином, згідно з психоаналітичною теорією в процесі взаємодії люди про­сто тиражують, відтворюють дитячий досвід. 3. Фрейд вважав, що формування груп і їхня привабливість для людини полягає в тому, що вони випробовують почуття відданості і покірності лі­дерам груп. Це пояснюється, на думку Фрейда, не стільки особи­стішими якостями лідерів, скільки тим, що ми ототожнюємо їх з могутніми особистостями, яких у дитинстві уособлювали наші батьки. У подібних ситуаціях ми наче повертаємося до більш ранніх стадій свого розвитку. Такий регрес відбувається в основ­ному в ситуаціях, коли взаємодія є неформальною чи неорганізо­ваною. Дослідження показують, що відсутність визначених очі­кувань сприяє зміцненню влади лідерів груп.

В основі підходу Е. Гофмана, що одержав назву теорія керу­вання враженнями, є припущення, що ситуації соціальної взає­модії нагадують драматичні спектаклі, у яких люди, як актори, прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження. Для прояву і вираження символічного значення, за допомогою яких можна зробити гарне враження на інших; люди самі готують і створюють відповідні ситуації. На думку Гофмана, соціальні си­туації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: лю­ди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи «деко­рації» і «навколишнє оточення» для створення певного враження в інших про себе. Гофман пише: «Незважаючи на певну мету, що індивід думкою ставить перед собою, незважаючи на мотив, що визначає цю мету, він зацікавлений у тому, щоб регулювати по­ведінку інших, особливо їхню відповідну реакцію. Ця регуляція здійснюється, головним чином, шляхом його впливу на розумін­ня ситуації іншими; він діє так, щоб робити на людей необхідне йому враження, під впливом якого інші стануть самостійно роби­ти те, що відповідає його власним задумам». Цю концепцію на­зивають ще теорією соціальної драматургії.

Найдокладніше інтерактивна сторона спілкування досліджу­валася в працях представників символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер), які вважають, що поведінка людей по від­ношенню одне до одного та предметів навколишнього світу ви­значається тим значенням, що вони їм надають.

Цей напрям, який отримав назву «символічний інтеракціонізм», пов'язано з ім'ям Джона Герберта Міда (1863-1931). Д. Г. Мід – особистість яскрава і відома. Він дуже мало писав, а тому праці його послідовників значною мірою складаються з тлумачень книги «Розум, Я і Суспільство», яка вийшла після його смерті, і збірником поміток, підготовчих матеріалів вченого і сту­дентських конспектів, його лекцій. Для Міда головне у людській дії – це інтерпретація, створення значень, опосередкування без­посередніх впливів. Навіть жести партнерів по комунікації сприймаються не прямо, а як символи, продукти інтерпретації чуттєвого матеріалу. Для того щоб зробити значимим кожен мо­мент діяльності, людина наділена психологічним механізмом, який включає: а) перероблені, нормативні для особистості уяв­лення про неї інших людей; б) спонтанні відповіді на соціальні впливи інших; в) «самість», що координує попередні інституції. Цей механізм виникає з комунікації і заради комунікації. Партне­ри зі спілкування прилагоджуються один до одного, розшифро­вуючи взаємні наміри у жестах, позах, виразі обличчя і, насампе­ред, обмінюються словами.

Символічний код для інтерпретації себе й іншого може утво­рюватись у сумісному спілкуванні, але людська комунікація на­стільки складна, що більшу частину значень людині доводиться брати в готовому, узагальненому вигляді із символічного тезау­руса культури. Він складається з відкристалізованого досвіду минулих взаємодій і є розписаним у вигляді норм групової пове­дінки, яка тяжіє над спонтанними діями індивідів.

Дж. Мід розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, засновану на обміні інформацією. Він вважав, що люди реа­гують не тільки на вчинки інших людей, а й на їхні наміри. Ми можемо «розгадати» намір інших людей, аналізуючи їхні вчинки з огляду на свій минулий досвід у подібних ситуаціях. У зв'язку з цим Мід виділяв у взаємодії два типи дій: 1) не­значущий жест (є автоматичним рефлексом на кшталт мор­гання); 2) значущий жест (пов'язаний з осмисленням вчинків і намірів іншої людини). В іншому випадку людині необхідно поставити себе на місце іншої людини або, за словами Міда, «прийняти роль іншого». Цей процес складний, але ми здатні його здійснювати, тому що з дитинства нас вчать надавати значення визначеним предметам, діям і подіям. Коли ми при­писуємо значення чомусь, воно стає символом, тобто понят­тям, дією або предметом, що виражає зміст іншого поняття, дії або предмета.

Сутність концепції символічного інтеракціонізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміру один одного і реагують на них. Інтерпретація стимулу здійсню­ється в проміжок часу між впливом стимулу і нашою відповід­ною реакцією. У цей час ми зв'язуємо стимул із символом, на ос­нові якого визначається відповідна реакція.

Якоюсь мірою все є символами, але з них слова – найважли­віші символи, тому що з їхньою допомогою ми надаємо значення предметам, які інакше залишилися б позбавленими смислу. За­вдяки цьому можемо спілкуватися з іншими людьми. Подібне спілкування зумовлене тим, що суспільство вчить своїх членів однаково розуміти визначені символи. Особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього форму­вання є встановлення контролю за діями особистості і тих уяв­лень про неї, що складаються в навколишніх.

Символічний інтеракціонізм дає більш реалістичне уявлення про взаємодію між людьми, ніж теорія обміну, але він зосере­джений в основному на суб'єктивних моментах взаємодії, індиві­дуальних для кожної людини. Ця концепція також надає занадто великого значення символічним аспектам взаємодії, відволікаю­чи від його змісту.

Інший напрям дослідження взаємообміну – трансактний ана­ліз, у якому представлено дослідження взаємодії з точки зору ре­гулювання дій учасників через їх позиції, а також врахування ха­рактеру ситуацій і стилю взаємодії. Найбільш яскраво трансактний аналіз представлено в праці Е. Берна «Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри». З точки зору Е. Берна, кожен з учасників взаємодії може займати одну з трьох позицій, які він означив як Батько, Дорослий, Дитина. Позиція Дитини може бути визначе­ною як позиція «Хочу!», позиція Батька – як «Потрібно», позиція Дорослого – як об'єднання «Хочу» і «Потрібно». Ці позиції не пов'язано обов'язково з відповідною соціальною роллю, а є пси­хологічним визначенням певної стратегії у взаємодії.

У кожної людини відповідно до її психічного стану склада­ються певні схеми поведінки. Репертуар цих станів Е. Берн роз­поділив на такі категорії: 1) стан Я подібний образу батьків; 2) стан Я, який автономно направлено на об'єктивну оцінку реаль­ності; 3) стан Я, який діє з моменту його фіксації в ранньому ди­тинстві, і представляє архаїчні пережитки.

Ці стани відповідають позиціям Батька, Дорослого і Дитини, одна з яких виявляється в людини в соціальній взаємодії в кожен момент часу і може змінюватись відповідно до зміни психологіч­них станів. Кожен тип станів по-своєму дуже важливий для лю­дини. Дитина – це джерело інтуїції, творчості, спонтанних спо­нук і радості. Стан «Дорослий» є необхідним для життя. Людина переробляє інформацію і вираховує імовірності, які необхідно знайти, щоб ефективно взаємодіяти з навколишнім світом. Доро­слий контролює діяльність Дитини і є посередником між ними. Батько здійснює дві основні функції. По-перше, завдяки цьому стану людина може ефективно грати роль батька своїх дітей, за­безпечивши тим самим виживання людського роду. Важливість цієї функції підкреслюється тим фактом, що люди, які залишили­ся сиротами в ранньому дитинстві, відчувають значно більше труднощів у вихованні власних дітей, ніж ті, які росли в повних сім'ях аж до підліткового віку. По-друге, завдяки Батьку багато наших реакцій давно стали автоматичними, що допомагає зберег­ти багато часу і енергії. Люди багато чого роблять тільки тому, що «так прийнято робити». Це звільняє Дорослого від необхідно­сті приймати багато тривіальних рішень, завдяки чому людина може присвятити себе вирішенню більш важливих життєвих проблем, залишаючи буденні питання на розсуд Батька.

Отже, всі три позиції людини дуже важливі для виживання, функціонування і взаємодії. Кожна з них заслуговує однакової поваги, бо кожен стан по-своєму робить життя людини повно­цінним і плідним. Зміна цих позицій стає необхідною лише в то­му випадку, якщо одна з них порушує здорову рівновагу. Взає­модія стає ефективною лише тоді, коли трансакції мають додат­ковий характер, тобто якщо вони збігаються.

В концепції Е. Берна одиниця спілкування називається транс­акцією. Люди, які спілкуються, виявляють свою поінформованість відносно присутності один одного. Це називається трансактним стимулом. Людина, на яку спрямовано трансактний стимул, у від­повідь щось скаже або зробить. Ця відповідь називається трансактною реакцією. Метою простого трансактного аналізу є з'ясу­вання того, яка саме позиція «Я» відповідальна за трансактний стимул і яка позиція людини здійснила транзактну реакцію.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал