Основи їх бойового застосування в сучасному загальновійськовому бою.

Артилерія Сухопутних військ складається із з’єднань, частин і підрозділів гаубичної, гарматної, реактивної артилерії, мінометів, протитанкової артилерії і протитанкових керованих ракет, а також з частин і підрозділів артилерійської розвідки.

Зразками артилерійських систем є:

· самохідні гаубиці 122-мм 2С1 “Гвоздика”, 152-мм 2С3М1 “Акація”, 152-мм 2С19 “Мета - С”, буксируємі гаубиці - 122-мм Д – 30, 152- мм 2А65 “Мета - Б”;

· гарматна артилерія: самохідні 152-мм 2С5 “Гиацинт-С”, 203-мм 2С7 “Пион”, буксируємі 130-мм М-46, 152-мм 2А36 “Гиацинт - Б”,

· реактивна артилерія: 122-мм БМ-21 “Град”, 9П138 “Град-1”, 220-мм “Ураган”,

· міномети: самохідний 240-мм 2С4 “Тюльпан”, буксируємі М-120, 82-мм автоматичний “Василек”,

· протитанкова артилерія: 85-мм протитанкова гармата Д-48, 100-мм МТ-12 “Рапира”, ПТКР: переносні комплекси 9К111 “Фагот”, самохідні ПТРК 9П148 “Конкурс”, 9П124 “Фаланга - М”, 9П137 “Флейта”, 9П149 “Штурм - С”.

Артилерійські підрозділи повітрянодесантної (аеромобільної) бригади (полку) призначені для знищення (придушення) засобів високоточної зброї (ВТЗ), артилерії, танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, протитанкових та інших вогневих засобів противника, його живої сили, пунктів управління й інших об'єктів.

В даний час артилерія повітрянодесантної (аеромобільної) бригади (полку) складається з батальйонної і бригадної артилерії (частини).

Однією з таких особливостей є розподіл артилерії на найбільш важливі ділянки (райони) бойових дій, жорстка централізація управління вогнем артилерії, що знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні командира бригади (полку, батальйону).

При діях аеромобільних батальйонів (рот) на різних напрямках, особливо в горах, у лісі, для підтримки їхніх бойових дій можуть бути призначені артилерійські і мінометні батареї. Причому артилерійські підрозділи, як правило, призначаються для підтримки аеромобільних підрозділів у складі аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) і лише у виняткових випадках можуть бути їм додані на період виконання бойових завдань у відриві від головних сил.

Іншою особливістю бойового застосування артилерії аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) є найсуворіший режим витрати боєприпасів по завданнях, що виконуються у тилу противника. При цьому необхідно враховувати, що в період захоплення об'єктів і відбиття контратак противника витрата боєприпасів обмежена (до 0, 25 б/к при гарматі), тому що поповнення їх у цей час особливо ускладнено.

З досвіду навчань, боєкомплект, що десантується розподіляється:

на виконання найближчого завдання:

- для гармат і мінометів - 0, 2-0, 4 б/к;

- для ПТУР - 0, 4-0, 6 б/к;

усього на першу добу бою:

- для гармат і мінометів - 0, 5-0, 7 б/к;

- для ПТКР - 0, 8-1, 0 б/к;

- резерв боєприпасів для усіх вогневих засобів 0, 1-0, 2 б/к.

Отже, додаткову подачу боєприпасів у район бойових дій аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) у кількості не менше 0, 5 б/к необхідно здійснювати не пізніше, чим до виходу другої доби.

Виходячи з цього, на всіх етапах вогневого враження противника при веденні бойових дій у його тилу на артилерію й інші вогневі засоби аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) покладаються тільки ті завдання, що не можуть бути виконані засобами старшого начальника, який застосовує десант.

Артилерія аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) є засобом безпосереднього вогневого супроводу аеромобільних підрозділів. В умовах обмеженого боєкомплекту її частка при вогневому враженні противника невисока і в середньому складає 8-13%, але при зосередженні основних зусиль артилерії на найважливіших напрямках частка участі артилерії з’єднання може досягати 30-40%, при цьому артилерія бригади (поку) повинна вражати тільки об'єкти (цілі), що у даний момент не можуть бути уражені іншими засобами, або ступінь поразки даного об'єкта (цілі) недостатня. Необхідно мати на увазі, що при загальному рівні ефективності вогневої поразки противника в період артилерійської підготовки атаки 60-70%, аеромобільні підрозділи повинні знищити своїми силами і засобами під час атаки ще 30-40% цілей.

Розрахунки показують, що вогневі можливості артилерії аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) навіть з урахуванням додаткової подачі в район бойових дій 0, 5 боєкомплекту боєприпасів у 1, 5-2 рази менше загального обсягу завдань по вогневій поразці противника. Якщо врахувати всі інші вогневі засоби бригади (полку), то і у цьому випадку її вогневі можливості в 10-12 разів менше загального обсягу вогневих завдань.

Отже при застосуванні аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) у якості оперативно-тактичного (тактичного) повітряного десанту основний обсяг завдань по вогневій поразці противника повинний бути покладений на вогневі засоби ОК (АК) і насамперед на бойову авіацію, ракетні війська й артилерію.

Для підвищення вогневих можливостей аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) їх необхідно посилювати артилерією і підрозділами бойових вертольотів, що мають високий коефіцієнт бойової ефективності, особливо по боротьбі з танками.

Як показує аналіз розрахунків бойових можливостей аеромобільної (повітрянодесантної) бригади (полку) по боротьбі з танками - вони не відповідають сучасним вимогам, особливо по боротьбі з танками нового покоління з динамічним захистом.

Для підвищення бойових можливостей бригади (полку, батальйону) по боротьбі з танками противника їх необхідно посилювати частинами і підрозділами бойових вертольотів, протитанкову оборону будувати з урахуванням максимально можливого використання усіх вогневих засобів, місцевості і чіткої взаємодії між вогневими засобами.

В усіх випадках необхідно домагатися максимально можливої поразки танкових підрозділів противника на дальніх підступах до оборони десанту в районах їхнього зосередження, на марші і на рубежах розгортання засобами старшого начальника.

Дивізіон - основний і тактичний підрозділ артилерії. Він складається з декількох батарей і підрозділів управління і обслуговування. В залежності від організаційної структури дивізіон може складатися з трьох або двох батарей.

Батарея- вогневий і тактичний підрозділ. Вона складається з вогневих взводів і взводу управління.

Вогневий взвод- підрозділ, що складається з однієї або декількох гармат (мінометів, бойових машин реактивної артилерії, пускових установок ПТРК, САУ). Звичайно вогневий взвод виконує бойові завдання в складі батареї або самостійно з закритих або відкритих вогневих позицій.

Гармата (міномет, бойова машина реактивної артилерії, пускова установка ПТРК, САУ) в бою діє, як правило, в складі взводу і виконує вогневі завдання з закритої або відкритої вогневої позиції.

Особовий склад, що безпосередньо обслуговує гармату (міномет, бойову машину реактивної артилерії, пускову установку ПТРК, САУ), називається розрахунком гармати або розрахунком бойової машини (пускової установки).

Підрозділи управління дивізіону (батареї) призначені для ведення розвідки, обслуговування стрільби і забезпечення зв’язку.

В залежності від обстановки, характеру цілі і вогневого завдання дивізіон, батарея, взвод, гармата можуть вести вогонь з метою знищення або подавлення противника з метою руйнування його оборонних споруд і інших об’єктів.

Знищення противника полягає в нанесенні йому таких втрат, при якому він повністю втрачає боєздатність.

Подавлення противника полягає в нанесенні йому таких втрат, при якому він тимчасово втрачає боєздатність і має граничні можливості для маневру і управлінню.

Руйнування оборонних споруд противника полягає в приведенні їх в стан непридатності для подальшого використання.

Вирішуючи ті чи інші завдання дивізіон може діяти в складі артилерійської групи, придаватися бригаді (полку), батальйону або призначатися для їх підтримки. Батарея звичайно діє в складі дивізіону і може придаватися батальйону (роті) або призначатися для їх підтримки.

Приданий артилерійський дивізіон, батарея поступає в підпорядкування командира бригади (полку), батальйону, роти і виконують всі поставлені їм завдання. Однак по вказівці старшого начальника або по раніше складеному плану дивізіон (батарея) може залучатися до виконання вогневих завдань в інтересах дивізії (бригади), полку.

Підтримуючий артилерійський дивізіон, батарея, залишаючись в підпорядкуванні свого полку (дивізіону), артилерійської групи виконує поставлені завдання командиром бригади (полку), батальйону, роти, для підтримки якого він призначений. В ході розвитку наступу дивізіон, що підтримує в повному складі або по батарейно може придаватися батальйону, тобто пере підпорядковується командиру батальйону.

Артилерійський дивізіон бригади (полку), як правило, залишається в безпосередньому підпорядкуванні командира бригади (полку) і призначається для підтримки одного з батальйонів.

Мінометна батарея батальйону в наступі може знаходитися в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону або придаватися одній з рот.

В обороні батарея звичайно залишається в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону і призначається для підтримки підрозділів першого ешелону.

Підрозділи протитанкової артилерії, ПТРК і САУ звичайно використовуються в протитанковому резерві або придаватися механізованим підрозділам.

Для виконання вогневих завдань дивізіон і батарея розгортаються в бойовий порядок.

Бойовий порядок дивізіону складається з бойових порядків батарей, командно - спостережного пункту, а при необхідності і допоміжних спостережних пунктів - передового і бокового.

Бойовий порядок батареї складається з гармат (мінометів, бойових машин реактивної артилерії, пускових установок ПТРК, САУ) розміщених на вогневих позиціях, командно - спостережного пункту, а при необхідності і допоміжних спостережних пунктів - передового і бокового.

Бойовий порядок повинен забезпечувати найбільш швидке і надійне виконання поставлених бойових завдань, безперервну взаємодію з танковими і механізованими підрозділами і можливість швидкого маневру в ході бою. Крім того, бойовий порядок повинен забезпечувати найкраще використання вигідних умов місцевості і скритість розміщення з метою зменшення втрат від ядерної зброї і інших засобів масового ураження, вогню артилерії і ударів авіації противника.

Дивізіон розміщується на вогневих позиціях, як правило, по батарейно, при цьому віддалення батарей одна від іншої повинно бути не менше ніж 1000м.

Вогневою позицією називається ділянка місцевості, що зайнята або підготовлена до заняття гарматами (мінометами, бойовими машинами, пусковими установками ПТРК, САУ) для ведення вогню. Вогневі позиції підрозділяються на основні, тимчасові і запасні.

Основна вогнева позиція призначається для виконання основних вогневих завдань.

Тимчасова вогнева позиція призначається для виконання окремих вогневих завдань: підтримки підрозділів, що діють в смузі забезпечення і обороняють передову позицію; підтримки бойової охорони; ведення вогню вночі і по дальнім цілям противника. З тимчасових вогневих позицій виконуються завдання і кочуючими артилерійськими підрозділами. Тимчасові вогневі позиції вибираються ближче до переднього краю.

Запасна вогнева позиція призначається для маневру батареї при залишенні основної вогневої позиції вимушено або з якоюсь метою. Маневр на запасну вогневу позицію, як правило здійснюється для підтримки контратак або для вирішення вогневих завдань в інтересах сусідів. Примусове залишення основної вогневої позиції здійснюється при відході або в випадку неможливості виконання вогневих завдань з основної вогневої позиції в випадку обстрілу неї артилерією противника, нальоту авіації або зараження району вогневої позиції отруйними або радіоактивними речовинами. Запасна вогнева позиція займається також в тих випадках, коли найменші приціли з основної вогневої позиції не дозволяють вести вогонь. Запасна вогнева позиція обладнується завчасно.

Для підрозділів ПТРК можуть призначатися вижидальні позиції.

Артилерійські тягачі батареї розміщуються позаду вогневої позиції, справа або зліва, в укритому місці на віддаленні 300-500м, що забезпечує їх безпеку при обстрілі вогневої позиції, надійний зв’язок з гарматами (мінометами) і швидке їх висування до гармат, що розміщені на вогневій позиції.

Вогневі позиції можуть бути закритими і відкритими.

Закритою називається вогнева позиція, яка укриває від наземного спостереження противника матеріальну частину і скриває дим, пил і блиск вистрілів при веденні вогню.

Відкритою називається вогнева позиція, на якій матеріальна частина не укрита від наземного спостереження противника або, будучи укритою і замаскованою, стає спостерігаємою при веденні вогню (появою диму, пилу і блиску вистрілів). Відкрита вогнева позиція звичайно займається гарматами, пусковими установками ПТРК, САУ, призначеними для стрільби прямою наводкою по броньованим цілям противника або по вогневим точкам, розміщеним в інженерних спорудах. Для вирішення часткових завдань відкриту вогневу позицію для стрільби прямою наводкою можуть займати гармати, взводи і батареї артилерійського дивізіону.

Люба вогнева позиція повинна забезпечити надійне маскування, розміщуватися по можливості за природними протитанковими загородами на танко небезпечному напрямку, особливо в обороні, і не повинна знаходитися поблизу різко відокремлючихся місцевих предметів.

При виборі вогневої позиції необхідно звертати увагу на якість ґрунту. Грунт повинен бути досить твердим, але не каменистим і не пильним, так як каменистий грунт ускладнює інженерне обладнання вогневої позиції і збільшує осколочну дію снарядів противника, що розірвалися, в випадку обстрілу вогневої позиції, а пильний грунт сильно демаскує вогневу позицію при стрільбі. Вогневі позиції обладнуються в інженерному відношенні і ретельно маскуються. З цією метою на вогневій позиції проводиться розчистка секторів огляду і обстрілу, влаштовуються окопи і укриття для матеріальної частини, укриття для особового складу, ниші для боєприпасів і відриваються ходи сполучення, вибираються і обладнуються скриті під’їздні шляхи. Підступи до вогневої позиції прикриваються мінно - вибуховими загородженнями. В місцях розміщення артилерійських тягачів обладнуються укриття для особового складу, тягачів і автомобілів.

В дивізіоні і батареї вибирається і обладнується командно - спостережний пункт, а при необхідності і допоміжні спостережні пункти - передовий і боковий.

Види вогню артилерії і їх характеристика.

Для виконання поставлених завдань дивізіон і батарея можуть застосовувати наступні види вогню.

Батарея:

· вогонь по окремим цілям;

· загороджувальний вогонь.

Крім того, батарея в складі дивізіону може залучатися до ведення зосередженого вогню, послідовного зосередженого вогню і вогневого валу.

Дивізіон:

· зосереджувальний вогонь;

· послідовне зосередження вогню;

· вогневий вал;

· загороджувальний вогонь.

Крім того дивізіон може залучатися до участі в веденні масованого вогню.

Вогонь по окремим цілям.

Вогонь по окремим цілям в залежності від характеру і розміру цілі, поставленого завдання і часу, що відведений на його виконання, може вестись гарматою, взводом і батареєю з закритих або відкритих вогневих позицій. Вогонь може вестись з метою знищення, подавлення або руйнування цілі. Слід підкреслити, що батарея одночасно може вести вогонь по двом цілям повзводно, при цьому одним взводом управляє командир батареї, а другим - командир взводу управління.

Зосереджений вогонь.

Зосереджений вогонь - вогонь декількох батарей або дивізіонів, що ведеться по одній або групі цілей, що знаходяться на граничній площі (ділянці), для їх подавлення або знищення. Зосередження вогню декількох дивізіонів здійснюється розподілом цілей (ділянок) між дивізіонами або дивізіонами в накладку.

Мінімальні розміри ділянки на дивізіон встановлюються наступним чином.

При стрільбі дивізіоном навіть при направленні всіх гармат в центр цілі, внаслідок розсіювання і помилок підготовки в визначенні установок точки падіння снарядів розподіляються, як правило, на площі відповідних розмірів. Якщо розмір ділянки (цілі) дорівнює площі, на якій розподіляються точки падіння снарядів, то всі снаряди будуть вражаючими. Зі зменшенням розміру ділянки (цілі) частина точок падіння снарядів буде поза границь ділянки (цілі) і, відповідно, число вражаючих розривів зменшиться. З цієї причини при зосередженні вогню дивізіоном (двома батареями) для подавлення цілей, що спостерігаються йому призначають ділянку цілі або ціль розміром не меньш ніж 200 на 150м. (3га) при стрільбі на дальності до 6км і 200 на 200м (4га)- на дальності більшій ніж 6км.

При подавлені живої сили і вогневих засобів, що укриті в траншеї, дивізіону (батареї) ствольної артилерії призначають ціль глибиною 150м при стрільбі на дальності до 6км і 200м- на дальності більш ніж 6км. Фронт цілі (ділянки) в цьому випадку розраховують у відношенні з вогневими можливостями, що визначаються виходячи з відпущеної кількості боєприпасів, заданої щільності подавлення і часу, що відведений на виконання вогневого завдання, однак він не повинен перевищувати 600м.

Ділянкам зосередженого вогню надають номера, при цьому їх повтор не допускається. Ділянки зосередженого вогню намічаються заздалегідь і можуть бути переправами, тіснинами і вузлами доріг на шляхах можливого висування противника і готується по ним вогонь одного або декількох дивізіонів.

Послідовне зосередження вогню.

Послідовне зосередження вогню застосовується під час вогневої підтримки атаки. Послідовне зосередження вогню полягає в послідовному подавлені зосередженим вогнем артилерії живої сили і вогневих засобів противника на окремих ділянках і в опорних пунктах, перед фронтом і на флангах військ, що наступають.

Ділянки зосередженого вогню намічають з врахуванням шикування оборони противника. Цілі (ділянки), що спостерігаються вибирають на місцевості, а що не спостерігаються - по карті. Вибрані ділянки об’єднують по рубежам таким чином, щоб для переносу вогню на наступний рубіж артилерія могла провести вогневий наліт на протязі не менше ніж 5 хвилин.

Мінімальний час ведення вогню по рубежу (ділянці) ПЗВ 5хв встановлено виходячи з необхідності досягнення мінімального ступеня поразки противника (8- 15%) на рубежі (ділянці) при наступному виході снарядів

На протязі вогневого нальоту 5хв і при швидкості руху військ, що атакують 4- 6км/год відстань між рубежами може бути 300- 500м. Однак. При більшій швидкості військ, що атакують доцільно відстань між рубежами послідовного зосередження вогню призначати в 400- 880м з врахуванням оборони противника і характеру місцевості.

Вогонь по ділянкам послідовного зосередження вогню відкривають по сигналу командира батальйону)бригади, полку) при підході батальйонів, що наступають на 800- 1000м до ділянки вогню і закінчують по його ж сигналу при виході танків і механізованих підрозділів на безпечне віддалення від розриву своїх снарядів.

Вогонь по наступному рубежу послідовного зосередження вогню звичайно відкривають зразу ж після переносу вогню з попереднього рубежа.

Якщо наступний рубіж віддалений на значну відстань, то вогонь по ньому відкривають при підході наших військ на відстань 800- 1000м до центру ділянки ПЗВ, тобто в момент виходу підрозділів, що атакують на дальність дійсного вогню вогневих засобів противника.

Якщо до моменту закінчення вогневого нальоту (5хв) по рубежу (ділянці) не поступило сигналу про припинення вогню, то продовжують методичний вогонь з попереднім темпом.

Розміри ділянок для батареї при самостійному веденні вогню, як правило, не повинно перебільшувати:

- 3га- для гармат калібру до 100мм;

- 4га- для гармат калібру 100мм і більше.

Вказані розміри ділянок ПЗВ розраховані для наступних умов:

- термін вогневої підготовки - 25- 40хв;

- термін ведення ПЗВ при загальній глибині до 4км і темпу атаки - 4-5км/год - 50- 60хв.

Дальність стрільби по ділянкам ПЗВ звичайно не перевищує 4- 6км. В зв’язку з цим розміри ділянок для батареї по глибині будуть приблизно 150м, а по фронту - 200- 300м

Таким чином, дивізіон в складі трьох батарей може вести одночасно вогонь по трьом ділянкам, розміщеним на одному рубежі ПЗВ.

Команди (сигнали) про початок вогневого нальоту по ділянкам ПЗВ і про припинення вогню, що подаються командиром батальйону (бригади, полку) приймають безпосередньо командири дивізіонів (батарей).

Вогневий вал.

Вогнева підтримка наступу вогневим валом здійснюється при наступі на противника. що обороняється, коли в обороні противника маються траншеї або коли його оборона недостатньо розвідана і неможна точно визначити положення опорних пунктів. Вогнева підтримка методом вогневого валу проводиться на глибину до 4км..

Вогневий вал ґрунтується на створенні суцільної вогневої завіси, послідовно переносимої по рубежам попереду танкових і механізованих підрозділів, що наступають для подавлення вогнем артилерії живої сили і вогневих засобів противника. Вогневий вал звичайно застосовується в сполученні з зосередженим вогнем по найбільш важливим опорним пунктам противника в смузі наступу і на флангах. Нарізні гармати залучаються до ведення вогню по рубежам вогневого валу, а міномети використовують тільки для ведення зосередженого вогню по опорним пунктам.

При веденні вогневого валу призначають основні і проміжні рубежі.

Відстань між основними рубежами вогневого валу може бути в межах 300- 600м і залежить не тільки від шикування оборони противника, а і від умов місцевості і швидкості руху підрозділів, що атакують. Перший основний рубіж вогневого валу призначають, як правило, по передньому краю оборони противника. Однак він може бути призначений і за переднім краєм. По кожному рубежу вогневого валу вогонь ведуть до підходу підрозділів, щ атакують на безпечне віддалення від розривів своїх снарядів, тобто на 200- 400м.

Між основними рубежами вогневого валу призначаються проміжні рубежі через 150- 200м в залежності від темпу атаки підрозділів.

Термін ведення вогню по основним рубежам вогневого валу залежить від швидкості руху підрозділів. Що атакують, терміну стрільби по проміжним рубежам і відстані між ними. В свою чергу відстань між проміжними рубежами і час ведення вогню залежать від відстані між основними рубежами і темпу атаки.

Основним рубежам вогневого валу надають номери, починаючи з ближнього, і умовні найменування за назвами хижих звірів, наприклад “Барс” (перший основний рубіж), “Лисиця” (другий основний рубіж) і ін.

Проміжні рубежі нумерують окремо від основних, починаючи з ближнього, та іменують: 1-й проміжний, 2-й проміжний і ін.

На рубежі вогневого валу дивізіону призначають одну ділянку. Дивізіонні ділянки на основних рубежах нумерують (в смузі з’єднання) тризначними номерами, перша цифра яких значить номер основного рубежу, а друга і третя - номер ділянки на рубежі (справа наліво).

Дивізіонну ділянку вогневого валу ділять на батарейні ділянки з наступного розрахунку.

Ширину ділянки призначають з розрахунку на одну гармату:

- для гармат калібру до100мм включно і мінометів - 15м;

- для гармат калібру більше 100мм - 25м.

Виходячи з цього ширина батарейної ділянки для гармат калібру до 100мм і мінометів рівна 90м, а для гармат калібру більше 100мм- 150м.

Ширина дивізіонної ділянки вогневого валу:

- для гармат калібру до 100мм- 270

- для гармат калібру більше 100мм- 450м

На основних рубежах вогонь ведуть до команди (сигналу) на перенесення вогню. Якщо після закінчення встановленого часу ведення вогню по основному рубежу команди (сигналу) на перенесення вогню не отримано, то продовжують методичний вогонь встановленого темпу до отримання команди (сигналу).

На проміжних рубежах вогонь ведуть протягом встановленого часу (2-3хв); вогонь з проміжних рубежів переносять за командами командирів (старших офіцерів) батарей.

Під час ведення вогневого валу стрільбу ведуть осколочно-фугасними снарядами.

Загороджувальний вогонь.

Загороджувальний вогонь заключається в створюванні вогневої завіси з метою відбиття атак і контратак танків і піхоти противника, утримання і закріплення захоплених рубежів в глибині його оборони. Забезпечення флангів і стиків, недопущення відходу противника. Загороджувальний вогонь ведеться на одному або декількох рубежах. Ці рубежі повинні бути спостерігаємі з наземних спостерігальних пунктів або з позицій радіолокаційних станцій. Рубежі загороджувального вогню визначаються завчасно або в ході бою. Відносно напрямку стрільби ділянки загороджувального вогню можуть бути фронтальними або фланговими.

Для ведення загороджувального вогню залучають нарізну артилерію і міномети, а також нарізну артилерію. Ширину ділянки загороджувального вогню призначають з розрахунку 50м на одну гармату (міномет), тобто для батареї- 300м, для дивізіону - 900м. Кожному дивізіону призначають звичайно дві- три ділянки загороджувального вогню.. Дивізіонна ділянка ділиться на батарейні.

Відстань між рубежами загороджувального вогню може бути 400- 600м і більше і залежить від швидкості руху танків і піхоти противника. Чим більша швидкість їх руху, тим більша повинна бути відстань між рубежами і навпаки.

З метою безпеки своїх військ при веденні загороджувального вогню віддалення найближчого рубежу від своїх військ повинно бути не менш ніж 200- 400м.

Для відбиття піхоти противника, що атакує проводять звичайно один вогневий наліт на одному рубежі. Вогонь відкривають в момент підходу піхоти до ділянки загороджувального вогню і ведуть його до тих пір, поки піхота не прикратить атаку. Якщо піхота заляже, то її вражають загороджувальним вогнем як ціль, що спостерігається. Орієнтовний час ведення вогню по рубежу складає 1, 5-2хв.

Для відбиття танків (бронетранспортерів) противника. що атакують залучають декілька дивізіонів (батарей) в накладку на кожному рубежі.. Вогонь відкривають в момент підходу головних танків (бронетранспортерів) до рубежу загороджувального вогню і ведуть біглим вогнем до виходу основної маси танків (бронетранспортерів) із зони розривів, після чого вогонь при необхідності переносять на наступний рубіж.

Ділянки загороджувального вогню позначаються прописними буквами (А, Б і т.п.). Для виклику вогню по цим ділянкам встановлюють умовні слова по назвам дерев (“Акація”, “Бук” і т.п.). Право виклику загороджувального вогню надається всім командирам - від командира роти (батареї) і вище.