Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Визначення обстановки та порядок проведення пошукових та АРР






ОЦІНКА ОПЕРАТИВНОЇ ОБСТАНОВКИ

Хімічно небезпечний об'єкт (ХНО) - промисловий об'єкт (підприємство) або

його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються,

переробляються, перевозяться (пересуваються), завантажуються або розвантажуються,

виконуються у виробництві, розміщуються або складуються (постійно або тимчасово),

знищуються тощо) одна або декілька небезпечних хімічних речовин (до ХНО не

належать залізниці).

У разі отримання повідомлення про пожежу або аварію на об’єкті з наявністю

НХР (або при перевезенні НХР) необхідно сповістити служби, які залучаються до

ліквідації пожежі або аварії, згідно з планами локалізації та ліквідації аварійних

ситуацій (ПЛАС) та планами пожежогасіння.

Після прибуття на хімічно небезпечний об’єкт керівник аварійно-рятувальних

робі та гасіння пожеж (КАРР та ГП) повинен отримати від служб об’єкта,

відповідального керівника робіт або штабу з ліквідації аварії інформацію щодо

обставин, які склалися внаслідок аварії, уточнити межі зон хімічного забруднення,

прогноз на перші три години, прилади для визначення концентрації НХР у повітрі,

отримати конкретне завдання для підрозділів Оперативно-рятувальної служби й

інструктаж з безпеки праці, провести розрахунки щодо тривалості роботи в забрудненій

зоні. Призначити відповідальну особу для підрахунку та контролю тривалості роботи

особового складу в забрудненій зоні та організувати три ділянки оперативних дій з

ліквідації наслідків аварії:

− ділянка оперативних дій – безпосередньо в осередку ураження;

− ділянка нагляду і контролю дій особового складу в зараженій зоні;

− ділянка резерву та відпочинку.

Під час розвідки для визначення виду і небезпечних властивостей НХР слід

звернути увагу на знаки небезпеки, інформаційні таблиці небезпеки, колір

трубопроводів, попереджувальні знаки і щитки з цифровими позначеннями на

трубопроводах. Встановити наявність витікань, виливань НХР з ємкостей,

технологічного обладнання та трубопроводів.

КАРР повинен приймати рішення щодо проведення аварійно-рятувальних робіт

на об’єкті з наявністю НХР після:

− оцінки оперативної обстановки;

− отримання спеціального інструктажу про порядок виконання робіт та письмового

дозволу (допуску) на проведення робіт від уповноваженого керівника робіт з

ліквідації аварії або представника адміністрації об’єкту. Це питання має бути

попередньо визначене в ПЛАС;

− визначення спільно з фахівцями об’єкта і штабу з ліквідації аварії необхідних заходів

та засобів індивідуального захисту, тривалості роботи в зоні хімічного забруднення;

− забезпечення особового складу спеціальними засобами захисту;

− узгодження маршрутів руху, схеми зв’язку та оповіщення, визначення бойових

позицій та порядку розгортання бойового розрахунку;

− з’ясування меж зон хімічного забруднення та організації взаємодії з відповідальною

особою, яка уповноважена здійснювати контроль цих меж;

− відключення електросилових установок, розташованих у зоні аварії;

− організації спільно з адміністрацією об’єкта або з уповноваженим керівником з

ліквідації аварії пункту дегазації, санітарної обробки та медичної допомоги

особовому складу.

Збирання відомостей для оцінки оперативної обстановки здійснюється:

− за оперативними документами (планами пожежогасіння, планами локалізації та

ліквідації аварійних ситуацій і аварій і т. ін.);

− за зовнішніми ознаками;

− з інформації, яку містить маркування небезпечного вантажу;

− з інформації, яку містять перевізні документи на небезпечний вантаж і (або) аварійна

картка;

− від співробітників штабу з ліквідації аварії, чергового диспетчера хімічно небезпечного

об’єкта, від адміністрації та інженерно-технічного персоналу об’єкта, від осіб, що

супроводжують небезпечний вантаж (провідник або фахівець вантажовласника),

локомотивної бригади, водія, від громадян, які спостерігали виникнення і розвиток

аварійної ситуації в цілому або на окремих етапах.

Для оцінки оперативної обстановки необхідно визначити:

− місце виникнення і характер розвитку аварійної ситуації;

− наявність та загальну кількість НХР, місця витікань НХР, кількість НХР, що

витекла, площу та характер розлиття, межі зон хімічного забруднення;

− які аварійно-рятувальні служби вже задіяно для гасіння пожежі і ліквідації наслідків

аварії;

− які заходи для локалізації і ліквідації наслідків аварії вже проводяться;

− чи створено оперативний штаб з ліквідації аварії, розподіл функцій відповідальних

осіб, місце дислокації штабу;

− місця для безпечного розміщення пожежно-рятувальної техніки та особового складу;

− наявність, тип, кількість та місце знаходження засобів захисту, їх відповідність виду

НХР, порядок їх отримання та використання;

− послідовність виконання аварійно-рятувальних робіт, порядок взаємодії підрозділів;

− способи припинення витікання, обмеження площі розлиття, служби, які будуть

виконувати ці роботи;

− вид та обсяг робіт, заходи безпеки під час проведення робіт;

− характер місцевості у районі пожежі (аварії), розташування поблизу населених

пунктів, водоймищ тощо з урахуванням зони можливого хімічного забруднення;

− наявність, кількість, тип та місце знаходження найближчих джерел водопостачання;

− можливість використання вогнегасних речовин певних видів;

− місця санітарної обробки та медичної допомоги особовому складу, дегазації техніки

після роботи в забрудненій зоні.

На хімічно небезпечних об’єктах додатково необхідно визначити:

− загальну кількість НХР, що зберігаються, їх властивості, кількість та об’єм

ємкостей, їх розташування, способи локалізації розлиття НХР за допомогою

спеціального обладнання;

− можливі наслідки від руйнування ємкості (ємкостей) з НХР;

− кількість НХР в мережах технологічних трубопроводів та в обладнанні;

− можливість витікання НХР із обладнання та його елементів у разі пошкодження;

− можливість та порядок відключення технологічного обладнання, служби, які будуть

виконувати ці роботи;

− можливість аварійного перекачування НХР в аварійні ємкості (зливання з

технологічної системи);

− наявність у зоні пожежі судин під високим тиском та заходи щодо запобігання їх

розгерметизації та вибуху;

− наявність, кількість, місце знаходження речовин, здатних до інтенсивної взаємодії з

мінеральними кислотами та вогнегасними речовинами, речовин, які можуть

спричинити під час гасіння пожежі вибухи, отруєння, можливість евакуації цих

речовин;

− наявність і працездатність на об’єкті стаціонарних установок пожежогасіння,

спеціальних засобів та техніки для проведення інженерних заходів щодо обмеження

зони хімічного забруднення, їх стан та можливість використання (обвалування,

аварійні збірні ємкості, пристрої для локалізації);

− наявність спеціальних насосів для відкачування (перекачування) НХР;

− можливість залучення фахівців для проведення розрахунків щодо розведення та

нейтралізації НХР до безпечних концентрацій;

− наявність на об’єкті необхідного запасу засобів нейтралізації та порядок їх

використання;

− в разі відсутності на об’єкті необхідного запасу засобів нейтралізації визначити

джерела їх отримання і способи доставки на об’єкт.

На залізничному транспорті додатково необхідно визначити:

− наявність вагонів і цистерн, які завантажені НХР, ЛЗР, ГР, вибухо-

пожежонебезпечними речовинами, можливість їх відчеплення та виведення в

безпечне місце;

− кількість пошкоджених вагонів (цистерн), місце і кількість витікань НХР,

можливість утворення зони хімічного забруднення;

− наявність засобів відчеплення пошкоджених вагонів та можливість їх доставки до

місця аварії, наявність в осіб, що керують засобами відчеплення, засобів

індивідуального захисту;

− можливість усунення течі з цистерни та можливість перекачування НХР в іншу

справну ємкість;

− заходи безпеки під час проведення робіт з гасіння пожежі та ліквідації наслідків

аварії за наявності НХР;

− наявність у осіб, що супроводжують небезпечний вантаж та локомотивної бригади,

засобів індивідуального захисту;

− можливість підтримування постійного зв’язку з диспетчером відділення залізниці з

метою визначення обстановки і консультацій щодо евакуації вагонів і графіку

пересування інших потягів.

На автомобільному транспорті додатково необхідно визначити:

− стан вантажу, наявність витікання НХР, можливість утворення зони хімічного

забруднення;

− можливість і порядок припинення руху на автошляху, який потрапив до зони

хімічного забруднення НХР;

− заходи безпеки під час проведення робіт з гасіння пожежі та ліквідації наслідків

аварії з наявністю НХР;

− наявність у осіб, що супроводжують небезпечний вантаж, засобів індивідуального

захисту.

З маркування небезпечного вантажу, перевізних документів, аварійної картки слід

визначити:

− основні властивості НХР та види небезпеки;

− засоби індивідуального захисту;

− необхідні дії під час гасіння пожежі та ліквідації наслідків аварії;

− заходи долікарської допомоги;

− способи та засоби нейтралізації.

Прогнозування масштабів зараження можна виконати, використовуючи

“Методику прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при

аваріях на промислових об’єктах і транспорті”.

Прогнозування наслідків виливу (викиду) НХР здійснюється на попередньому

етапі під час складання планів пожежогасіння та (або) ПЛАС для визначення потенційної

небезпеки, безпечних зон, місць можливих сховищ тощо.

Перед початком робіт КАРР, із залученням фахівців об’єкта і штабу з ліквідації

аварії, повинен провести інструктаж особового складу щодо заходів безпеки під час

гасіння пожежі на хімічно небезпечному об’єкті та дій в зоні хімічного забруднення.

При виході НХР в атмосферу утворюється зона хімічного зараження, яка може

мати значні розміри та приводити до поразки не захищених людей. Тому основними

задачами при ліквідації аварії на ХНО являються:

* локалізація зони хімічного ураження з одночасною евакуацією людей з

небезпечного місця;

* припинення виходу НХР в навколишнє середовище.

Для успішного вирішення цих задач необхідна попередня підготовка пожежних

підрозділів, яка включає в себе знання та виконання наступних дій:

1. Розвідка.

2. Пошук та евакуація постраждалих.

3. Локалізація зони зараження.

4. Ліквідація джерела зараження.

5. Санітарну обробку особового складу.

Схематично процес ліквідації аварії можна представити у наступному вигляді (слайд):

0-1-1/ Розвідка:

0-1 Загальна розвідка:

Задачі:

• встановити вид НХР, місце та характер аварії (викид, або

витікання);

• визначити в приблизну зону зараження;

• визначити наявність, кількість та можливі місця

знаходження людей на об’єкті;

• визначити можливість вибуху, або пожежі.

1-1/ Хімічна розвідка Задачі:

• визначити межі зони хімічного зараження, а також межі

вибухонебезпечної зони;

• визначити вид та наявність на об’єкті нейтралізуючих

речовин.

По результатам розвідки приймаються наступні рішення:

• про необхідність, порядок та напрямок евакуації людей з об’єкту та території, що

розташована поруч;

• про необхідну кількість сил та засобів для ліквідації аварії;

• про спосіб захисту особового складу;

• про вид, кількість та спосіб подання нейтралізуючих речовин в осередок ураження;

• про спосіб припинення виходу НХР в навколишнє середовище а також сили та

засоби, що потрібні для цього.

1/

3 4 5

0-2 Пошук та евакуація постраждалих

При пошуку постраждалих потрібно керуватися наступними правилами:

• постраждалих слід шукати на робочих місцях, шляхах евакуації, на території

починаючи з місць розташованих поблизу від джерела аварії за вітром;

• якщо речовина, що вийшла важче повітря, то особливу увагу слід надавати нижче

розташованим поверхам будівель та підвалам, а також заниженим ділянкам території;

• якщо речовина легше за повітря, то відповідно верхнім;

• використовувати відомості про кількість робочих які знаходилися на об’єкті, а також

можливих місцях їх знаходження;

• по мірі відшукання постраждалі евакуюються з небезпечної зони найкоротшим

шляхом до пункту прийому.

1, 2-3 Локалізація зони хімічного зараження

Полягає в припиненні розповсюдження отруйної речовини в навколишньому

середовищі – це досягається наступним чином:

• зменшенням швидкості випарювання за рахунок ізоляції шару НХР ПМП (ефективно

для тих НХР які не розчинюються, або погано розчинюються водою), а також

зв′ язуючими матеріалами (піском, ґрунтом тощо) з наступним видаленням;

• зменшення концентрації НХР у вторинній хмарі за допомогою водяних завіс з

розпилених струменів, які встановлюються на шляху розповсюдження хмари, або

розпиленням за допомогою димовсмоктувачів;

• нейтралізацією розлитого НХР за рахунок подання нейтралізуючих речовин

(наприклад кислота нейтралізується лужним розчином).

3-4 Ліквідація джерела зараження

Полягає в припиненні потрапляння НХР в навколишнє середовище це

досягається:

* перекриттям засувок на трубопроводах по яким подається речовина;

* перекачуванням НХР з пошкоджених ємностей в резервні;

* відновленням герметичності пошкоджених ємностей за допомогою бандажів,

затискачів, пробок та ін.;

4-5 Санітарна обробка особового складу

Полягає у видаленні отруйних речовин з поверхні шкіри, обмундирування,

техніки та території. Проводиться по закінченні всіх робіт на спеціально відведеному

для цього майданчику

 

18.2Особливості рятування людей на водних об’єктах. Звільнення рятувальника від

захватів потерпілого.

Відомо, що самий корисний відпочинок влітку – це відпочинок на воді, купання,

плавання, сонячні ванни. Все це загартовує організм, укріплює здоров’я, надає наснаги,

підвищує працездатність і витривалість. Тому в літній спекотний день всі від малого до

великого спішать покупатись у прохолодній річці, погрітись на сонці, полежати в тіні.

Однак не всі громадяни раціонально проводять свій відпочинок на воді, більшість з них

не знають або знають і не дотримуються заходів безпеки і потрапляючи у воду, тонуть.

Простий аналіз нещасних випадків які приводять до трагедії, свідчить, що

переважна більшість нещасних випадків з людьми відбувається під час купання в

результаті порушення правил поведінки на воді.

Вражаюча кількість нещасних випадків відбувається з дітьми і підлітками, які

купаються без нагляду. Адже достатньо навіть дорослій людині несподівано потрапити

в яму, сильну течію або під удар хвилі, як вона втрачає самоконтроль, захлинається і

може потонути.

Згідно Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій одним

із завдань Міністерства є здійснення заходів щодо запобігання виникнення

надзвичайних ситуацій на водних об’єктах, ефективного реагування на них, пошуку і

рятування людей на цих об’єктах.

Вищевказані завдання покладаються на Державну спеціальну (воєнізовану)

аварійно-рятувальну службу МНС України (ДСВАРС). Крім цього, у встановленому

порядку, до рятувальних робіт на водних об’єктах може залучатись і особовий склад

Оперативно-рятувальної служби.

Порядок організації і проведення рятувальних робіт на водних об’єктах

визначається Правилами охорони життя людей на водних об’єктах України / Наказ

МНС від 03.12.01 № 272.

Ці Правила розроблені з метою попередження нещасних випадків на водних

об'єктах України і є обов'язковими для виконання підприємствами, установами та

організаціями незалежно від форм власності, а також для громадян України, іноземців і

осіб без громадянства.

Більшість громадян, що присутні при потопанні людини намагаються надати їй

необхідну допомогу. Але справжню допомогу може надати лише добре підготовлений

рятувальник, який уміє плавати і пірнати, знає способи і прийоми рятування на воді.

Для того щоб вчасно надати допомогу людині що потопає, важливо відрізнити її

серед інших відпочиваючих. Якщо вчасно не допомогти цій людині, вона може

загинути.

Про те, що людині потрібна допомога, можуть свідчити такі ознаки:

− спроба плисти не призводить до просування вперед;

− людина кличе на допомогу або махає руками, щоб привернути увагу;

− на обличчі з'являється вираз відчаю;

− людина хаотично махає руками, намагаючись висунутись із води, щоб набрати

повітря, замість того, щоб намагатись плисти.

Одночасно з наданням допомоги потопаючому важливо встановити з ним

словесний контакт. Для цього необхідно ясно, чітко та коротко сказати потопаючому,

що і як він має робити, підбадьорювати його словами, намагатись заспокоїти його, тоді

він швидше зрозуміє поради рятувальника.

Для порятунку потопаючого використовують всі доступні засоби, які є на місці

події – човен або катер, рятувальний круг, лінь Александрова (мотузка з петлею і 3-ма

поплавками на кінці), мотузку, жердину і тільки в тому випадку коли під руками нічого

немає, потопаючого рятують уплав.

При рятуванні потерпілого з використанням човна або катера необхідно

наблизитися до нього якнайближче. При цьому потрібно враховувати те, що водяні

хвилі викликані самим човном або катером, можуть погіршити положення потерпілого і

прискорити його утоплення. При наближенні до потопаючого необхідно стежити за

тим, щоб не зачепити його гвинтом, веслами чи корпусом човна або катера.

Наблизившись до потопаючого необхідно кинути йому який-небудь плаваючий

предмет або простягнути жердину. Якщо човен невеликий, подавати жердину треба з

носа або з корми, щоб при підтягуванні потопаючого човен не перекинувся. Якщо човен

такого розміру, що можна на нього взяти потерпілого, підпливати до потерпілого також

потрібно носом або кормою, щоб при витягуванні його у човен, човен не перекинувся.

Під час рятування потопаючого рятувальникам що знаходяться в човні забороняється

стояти на повний зріст.

Якщо до берега недалеко, то потерпілого не обов'язково втягувати в човен: він

може буксируватися, якщо дозволяє його стан, утримуючись за корму чи за прив'язану

до човна мотузку. Якщо потерпілий не здатний самостійно утримуватися за корму, то

його витягають у човен за допомогою рятувальника, який сів на корму і звісив у воду

ноги. Такий прийом дозволяє уникнути ушкодження шкіряних покривів у потерпілого

об нерівні краї човна.

Для подачі рятувального круга треба взятися за нього однією рукою, другою

рукою взятися за леєр, зробити два-три кругових розмахи витягнутою рукою на рівні

плеча і кинути круг убік потерпілого так, щоб він упав праворуч чи ліворуч від людини

на відстані не більш 0, 5-2, 0 м. Подача круга з човна здійснюється з боку борта, що

знаходиться ближче до потопаючого. З човна, для запобігання його перекидання, круг

найкраще подавати збоку корми чи носа. Кидати круг прямо на потопаючого не

рекомендується, тому що він може вдарити людину по голові чи перелетіти через нього.

Іноді до рятувального круга прив'язують лінь Александрова, за допомогою якого

потерпілого підтягують до плавзасобу. Для подачі потопаючому ліня Александрова

рятувальник малу петлю ліню надягає на зап'ястя лівої руки й у ній же тримає більшу

частину витків. Узявши правою рукою три-чотири витка з великою петлею, він робить

декілька широких розмахів і кидає мотузку потопаючому з таким розрахунком, щоб той

міг схопитися за поплавки чи за мотузку. Потерпілий повинен підтягуватися до берега

(човна) обережно, без ривків. Лінь Александрова можна кинути на відстань до 25 м.

Якщо нещастя трапилось на мілководді, то в цьому випадку до потерпілого

наближаються вбрід, щоб подати рятувальний засіб, але необхідно тримати

рятувальний засіб так, щоб він був між рятувальником та потерпілим. Рятувальник

повинен міцно стояти ногами на дні, триматись однією рукою за яку-небудь опору,

наприклад причал (кущ, гілку дерева), та протягнути довгу жердину потерпілому. Якщо

присутніх багато, можна утворити живий ланцюжок, міцно взявшись за руки.

Якщо немає можливості використовувати човен, то рятувальник наближається до

потопаючого уплав. Плисти краще кролем, тому що цей стиль плавання дозволяє

розвити найбільшу швидкість. При перебуванні у воді рятувальник повинен уміти

протистояти небезпечним факторам, характерним для водойм. Особливо небезпечні для

рятувальника і потерпілого судороги викликані охолодженням тіла або перевтомою

м'язів. При судорогах рук потрібно різко стискати пальці в суглобах і розтискати їх.

Якщо звело одну руку, то варто лягти на бік і працювати іншою рукою під водою. При

судорогах м'язів живота необхідно, лежачи на спині, енергійно підтягувати коліна до

живота. Якщо звело м'язи нижньої частини ноги, то необхідно витягнути ногу над

поверхнею води та енергійно підтягувати руками стопу до себе. При судорогах м'язів

стегна треба, різко зігнувши ногу в коліні, сильно зжати п’ятку руками. Небезпеку

являють собою і водорості: заплутавшись в них, можна захлинутися. Зачепившись за

них, необхідно, не роблячи різких рухів, спробувати звільнитися вільною рукою й

обережно залишити небезпечне місце. Потрапивши у вир, рятувальник повинен,

швидко і глибоко вдихнувши, зануритися у воду, зробити ривок убік (за течією) і

спливти на поверхню. Опинившись на хвилі, треба стежити, щоб вдих приходився на

проміжок між ударами хвиль. Пливучи проти хвилі, необхідно спокійно підніматися і

ховатися під нею. При великій хвилі потрібно глибоко вдихнути і пірнути під неї.

При підпливанні до потопаючого слід розуміти, що він діє несвідомо та

інстинктивно. Навіть якщо це дитина, чи дорослий потопаючий, вони можуть учепитись

у рятувальника мертвою хваткою та будуть тягнути його під воду навіть тоді, коли вони

перебувають уже під водою, але ще не знепритомніли. У такому випадку рятувальник

не тільки не допоможе, але і сам може потонути. Тому до потопаючого завжди варто

підпливати ззаду, а якщо це неможливо, необхідно тримати поперед себе будь-який

плаваючий предмет (краще рятувальний круг), щоб потопаючий хапався за нього, а не

за рятувальника. Подавати плаваючий предмет потрібно на витягнутих руках, щоб

потопаючий не зміг дотягнутися до рятувальника. Якщо потопаючий робить хаотичні

рухи або чинить опір рятувальнику, то необхідно пірнути під нього, захопити лівою

рукою під коліно його праву ногу, а долонею правої руки сильно штовхнути ліве коліно

вперед і розвернути потопаючого таким чином, щоб він опинився спиною до

рятувальника. Опинившись за спиною потерпілого, рятувальник повинен пропустити

свою праву руку під його праву руку і, міцно захопивши його руку і плече, випливти з

ним на поверхню.

Якщо це не допомагає і потопаючий продовжує хапатись за рятувальника і тягнути

його під воду то рятувальник повинен застосувати один з наступних прийомів

звільнення від захоплень потопаючого.

Звільнення від захоплення за руки. Рятувальник, насамперед повинен визначити,

як розташовані великі пальці потопаючого, потім сильним ривком убік великих пальців

розвести йому руки. Одночасно з цим підтягнувши ноги до живота й упершись ними в

груди людини, він повинен відштовхнутися від неї, і потім різким рухом розвернути

потерпілого спиною до себе і почати буксирувати.

Звільнення від захоплення за ноги. Рятувальник однією рукою повинен захопити

голову потопаючого в області скроні, а іншою - підборіддя (із протилежної сторони) і

енергійно повертати її убік доти, поки не звільниться. Потім, не відпускаючи голови

потопаючого, виплисти з ним на поверхню і приступити до буксирування. Якщо

прийом звільнення від захоплення потопаючого не дав позитивного результату, то, не

втрачаючи часу, його варто повторити.

Весь час необхідно підтримувати з потерпілим зоровий та голосовий контакт,

підбадьорювати потерпілого, намагаючись примусити його працювати ногами у той

час, коли за допомогою плаваючого предмета рятувальник будете буксирувати його до

берега чи до найближчої мілини.

При буксируванні вплав потерпілий може бути не у змозі працювати ногами, щоб

допомогти рятувальнику, але може вхопитись за нього руками. Тому рятувальник

повинен буксирувати потерпілого на якомога більшій відстані від себе і бути готовим у

будь-який момент ухилитись від його спроб вхопитись за рятувальника руками. Для

буксирування потерпілого використовуються різні прийоми які поділяються на дві

групи: без закріплення рук, коли потерпілий спокійно підкоряється рятувальнику, і з

закріпленням рук - у випадку опору потопаючого.

При буксируванні за голову рятувальник, витягнувши руки, бере голову

потерпілого так, щоб великі пальці лягли на щоки, а мізинці - під нижню щелепу

потерпілого. Піднявши його обличчя над поверхнею води, пливучи на спині і

працюючи ногами, рятувальник транспортує потопаючого до човна (катера) або берега.

При буксируванні з захопленням під руку рятувальник, наблизившись ззаду,

просовує свою ліву (праву) руку під відповідну руку потерпілого. Потім бере його ліву

(праву) руку вище ліктьового суглоба, притискає людину спиною до себе і буксирує в

безпечне місце. Такий спосіб дає можливість рятувальнику орієнтуватися, вибирати

напрямок при транспортуванні потерпілого і буксирувати його на великі відстані.

При буксируванні з захопленням вище ліктів рятувальник обхоплює обидві руки

потопаючого за лікті, відтягує їх назад, потім просовує свою ліву (праву) руку попереду

під пахву і проводить її за спину людини. Потім лівою (правою) рукою захоплює праву

(ліву) руку потопаючого вище ліктя і сильно притискає людину спиною до себе.

При буксируванні з захопленням за волосся чи комір рятувальник, захопивши

рукою волосся чи комір одягу потопаючого, пливе на боці, працюючи вільною рукою і

ногами. Буксирувати потопаючого треба випрямленою рукою підтримуючи його голову

над поверхнею води так, щоб вода не потрапила в дихальні шляхи.

Під час буксирування потопаючого рятувальник повинен завжди пам’ятати про

особисту безпеку. Якщо рятувальник відчуває, що втрачає контроль над своїми

рухами або відчуває, що потерпілий ось-ось схопиться за нього руками, він повинен

різко відштовхнувшись, тимчасово віддалитися від нього, а відновивши координацію

своїх дій, спробувати знову надати допомогу потерпілому.

Іноді у воді можуть знаходитися декілька потерпілих. У таких умовах порятунок

людей вимагає виваженої, реальної оцінки ситуації. У першу чергу, необхідно подати

дошки, жердини, рятувальні круги людям, що тримаються на воді, потім допомогти

людям, що знаходяться недалеко від берега. Тих, хто не може утримуватись на воді,

рятують уплав. При порятунку уплав рятувальник може надати допомогу тільки одній

людині.

Виносити потерпілого з води зручніше з упором на плечі чи на стегна. Досягнувши

безпечного місця, рятувальник негайно повинен приступити до надання першої

допомоги.

Висновок: у 3-му питанні нами було розглянуто особливості рятування людей на

водних об’єктах та з’ясовано що найбільш небезпечним способом рятування є

рятування потопаючого вплав. Крім того, для забезпечення особистої безпеки,

рятувальники повинні володіти прийомами звільнення від захватів потерпілого у воді

 

25.1 Дорожньо-транспортна подія - транспортна аварія, що виникла в процесі дорожнього руху з

участю транспортного засобу і поволокла за собою загибель людей і (або) спричинила потерпілим тяжкі

тілесні ушкодження, зіпсування транспортних засобів, шляхів, споруд, вантажів або іншу матеріальну

шкоду.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.046 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал