Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Таблиця 5






За ха­ра­к­те­ром за­крі­плення та за­сто­сування принци­пи мо­ж­на по­ді­лити на зага­ль­ні та га­лузе­ві.

До за­га­ль­них принци­пів адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства, за­крі­пле­них Консти­туці­єю Укра­їни, на­ле­жать:

1) верхо­венство пра­ва;

2) за­конність;

3) рі­вність усіх уча­сни­ків про­це­су пе­ред за­ко­ном і судом;

4) зма­га­ль­ність сто­рін та сво­бо­да в на­данні ни­ми судо­ві сво­їх до­ка­зів і до­ве­денні пе­ред судом їх пе­ре­ко­нли­во­сті;

5) гла­сність судо­во­го про­це­су та йо­го по­вне фі­к­сування техні­ч­ни­ми засо­ба­ми;

6) за­безпе­чення апе­ляцій­но­го та ка­са­цій­но­го оска­рження рі­шення суду, крім випадків, вста­но­вле­них за­ко­ном;

7) ухва­лення суда­ми рі­шень іме­нем Укра­їни і їх обо­в’язко­вість до ви­конання на всій те­ри­то­рії Укра­їни;

8) здій­снення пра­во­суддя суддею одно­осо­бо­во і ко­ле­гі­єю суддів;

9) не­за­ле­ж­ність і не­до­то­рканність суддів та підко­рення їх тіль­ки за­коно­ві;

10) здій­снення пра­во­суддя про­фе­сій­ни­ми суддями та, у ви­зна­че­них за­ко­ном випадках, на­родни­ми за­сі­да­те­лями;

11) ви­ко­ри­стання держа­вної мо­ви під час здій­снення судо­чинства.

Вка­за­ні консти­туцій­ні принци­пи ві­до­бра­же­ні і в КАС Укра­їни, що надає їм та­кож і га­лузе­во­го ха­ра­к­те­ру.

Так, у КАС за­крі­пле­ні га­лузе­ві принци­пи (ст. 7 КАСУ):

1) верхо­венство пра­ва;

2) за­конність;

3) рі­вність усіх уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су пе­ред за­ко­ном і судом;

4) зма­га­ль­ність сто­рін;

5) диспо­зи­ти­вність;

6) офі­цій­не з’ясування всіх обста­вин у спра­ві;

7) гла­сність і відкри­тість адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су;

8) обо­в’язко­вість судо­вих рі­шень.

Крім то­го, ви­ді­ляють інші принци­пи адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства, які прямо не за­зна­че­ні в КАС, але ви­пли­ва­ють зі змі­сту йо­го норм (принци­пи процесуа­ль­ної еко­но­мії, ро­зумних стро­ків, до­бро­со­ві­сно­сті, про­по­рцій­но­сті).

Прин­цип верхо­вен­с­т­ва права є ви­зна­ча­ль­ним при фо­рмуванні всіх інститутів держа­ви і суспі­ль­ства в ці­ло­му. У ст. 8 КАС України здійснено спробу дати визначення змісту принципу верховенства права: людина, її пра­ва та сво­бо­ди визнають­ся най­ви­щи­ми цінно­стями та ви­зна­ча­ють зміст і спрямо­ва­ність ді­яль­но­сті держа­ви. Цей принцип має дві складові, які розкриваються через такі вимоги: а) підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини; б) пріоритетності цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Прин­цип закон­но­с­ті ха­ра­к­те­ри­зуєть­ся внутрі­шньою та зо­вні­шньою складови­ми. Внутрі­шня скла­до­ва по­лягає у внутрі­шній які­сній струк­турній по­будо­ві но­рма­ти­вно-пра­во­вих ак­тів. Зо­вні­шня скла­до­ва принци­пу за­конно­сті ха­ра­к­те­ри­зуєть­ся обов’язковістю ви­ко­нання норм за­ко­нів і підза­конних пра­во­вих ак­тів суб’єк­та­ми владних по­вно­ва­жень, інши­ми юриди­ч­ни­ми осо­ба­ми публі­ч­но­го та при­ва­тно­го пра­ва, фі­зи­ч­ни­ми осо­ба­ми.

Згі­дно з ч. 1 ст. 9 КАС Укра­їни суд при ви­рі­шенні спра­ви ке­руєть­ся принципом законно­сті, відпо­ві­дно до яко­го суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним орга­ном на підста­ві, у межах повно­ва­жень та у спо­сіб, пе­редба­че­ні Консти­туці­єю та за­ко­на­ми Укра­їни.

Принцип за­конно­сті в адмі­ні­стра­ти­вно­му судо­чинстві ви­зна­ча­єть­ся тим, що суд у сво­їй ді­яль­но­сті при ви­рі­шенні справ по­ви­нен пра­ви­ль­но засто­со­вува­ти но­рми матеріа­ль­но­го пра­ва до конк­ре­тних пра­во­відно­син, а та­кож тим, що здій­снення правосуддя не­мо­ж­ли­ве без до­де­ржання норм адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства. Вся діяль­ність суду підпо­рядко­ва­на чинному за­ко­но­давству що­до здій­снення адміністративно­го судо­чинства і здійснюєть­ся у ви­зна­че­но­му ним про­це­суа­ль­но­му порядку, а при­йняте судом рі­шення у спра­ві має бути за­конним і обґрунто­ва­ним.

Прин­цип рівно­сті учас­ників про­цесу перед зако­ном і судом ви­значає відсутність будь-яких обме­жень та на­дання пе­ре­ваг з бо­ку суду уча­сни­кам про­це­су що­до реалізації їх ма­те­рі­а­ль­них та про­це­суа­ль­них прав, а також за­сто­сування за­ко­нів що­до пра­во­відно­син, уча­сни­ка­ми яких во­ни є. Відпо­ві­дно до ст. 24 Консти­туції Укра­їни та ч. 2 ст. 10 КАС Укра­їни не мо­же бути при­ві­ле­їв чи обме­жень прав уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го проце­су за озна­ка­ми ра­си, ко­льо­ру шкі­ри, по­лі­тич­них, ре­лі­гій­них та інших пере­ко­нань, ста­ті, етні­ч­но­го та соціаль­но­го по­хо­дження, май­но­во­го ста­ну, мі­сця про­жи­вання, за мо­вни­ми або інши­ми озна­ка­ми. Це пе­редба­чає рівну мо­ж­ли­вість усіх гро­ма­дян бра­ти участь у судо­во­му про­це­сі, здій­снювати за­крі­пле­ні про­це­суа­ль­ним за­ко­ном пра­ва та обо­в’язки.

Зміст принци­пу рі­вно­сті пе­ред за­ко­ном і судом при здій­сненні адмі­ністра­ти­вно­го судо­чинства обумо­вле­ний не­рі­вні­стю сто­рін, одні­єю із яких є суб’єкт вла­дних повнова­жень, а іншою – осо­ба, пра­ва якої по­руше­но.

За­сто­сування принци­пу рі­вно­сті уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су пе­ред законом і судом має де­які осо­бли­во­сті, по-перше, відпо­ві­дно до ч. 4 ст. 94 КАС України у спра­вах, в яких по­зи­ва­чем є суб’єкт вла­дних по­вно­ва­жень, а відпо­ві­да­чем – фі­зи­ч­на чи юри­ди­ч­на осо­ба, судо­ві ви­тра­ти, здій­сне­ні по­зи­ва­чем, з відпо­ві­да­ча не стягують­ся. По-друге, згі­дно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах про про­ти­пра­вність рі­шень, дій чи безді­яль­но­сті суб’єк­та вла­дних по­внова­жень обо­в’язок що­до до­ка­зування пра­во­мі­рно­сті сво­го рі­шення, дії чи безді­яль­но­сті по­кла­да­єть­ся на відпо­ві­да­ча, як­що він за­пе­ре­чує про­ти адміністративного по­зо­ву.

За­зна­че­ні пе­ре­ва­ги на сто­ро­ні осо­би, яка не є суб’єк­том вла­дних по­вно­ва­жень в адмі­ні­стра­ти­вно­му судо­чинстві, жо­дним чи­ном не по­рушують принци­пу рі­вно­сті сторін пе­ред судом, во­ни на­впа­ки по­кли­ка­ні урі­вно­важи­ти не­рі­вне ста­но­ви­ще сто­рін.

Прин­цип змагаль­но­с­ті полягає у процесі доведення перед судом особами, які беруть участь у справі, своєї позиції у справі (вимог та заперечень).Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, саме вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити на до­ве­дення обґрунто­ва­но­сті та пе­ре­ко­нли­во­сті сво­єї право­вої по­зи­ції що­до предмета спо­ру.

Крім то­го, зма­га­ль­на фо­рма адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства за­безпе­чуєть­ся ак­ти­вним про­це­суа­ль­ним ста­но­ви­щем суду, який по­ви­нен:

‒ згі­дно з ч. 5 ст. 11 КАС України за­про­по­нува­ти осо­бам, які бе­руть участь у спра­ві, по­да­ти до­ка­зи або з вла­сної іні­ці­а­ти­ви ви­тре­бува­ти до­ка­зи, яких, на думку суду, не ви­ста­чає;

‒ роз’ясни­ти особам, які бе­руть участь у спра­ві, їхні про­це­суа­ль­ні пра­ва та обо­в’язки;

‒ здій­снюва­ти інші дії що­до спри­яння осо­бам, які бе­руть участь у спра­ві, в реалізації на­да­них їм прав, на­при­клад, шляхом при­зна­чення в необхідних ви­па­дках експе­ртиз згі­дно зі ст. 81 КАС України; вжиття за­хо­дів що­до забезпе­чення до­ка­зів відпо­ві­дно до ста­тей 73‒ 75 КАС України, на­дання судо­вих доручень що­до зби­рання до­ка­зів, ке­руючись ви­мо­га­ми ст. 115 КАС України та ін.

Прин­цип дис­по­зитивно­с­ті адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства, ви­хо­дячи зі змі­сту частин 2, 3 ст. 11 КАС України, за­крі­пле­но у на­ступно­му ви­гляді:

‒ суд розглядає адмі­ні­стра­ти­вні спра­ви не інак­ше як за по­зо­вною заявою, по­да­ною відпо­ві­дно до цьо­го Ко­де­к­су, і не мо­же ви­хо­ди­ти за ме­жі по­зо­вних ви­мог (класичний принцип диспозитивності);

‒ суд мо­же ви­й­ти за ме­жі по­зо­вних ви­мог тіль­ки в ра­зі, як­що це не­обхідно для повно­го за­хи­сту прав, сво­бод та інте­ре­сів сто­рін чи тре­тіх осіб, про за­хист яких во­ни про­сять;

‒ ко­ж­на осо­ба, яка зве­рнула­ся за судо­вим за­хи­стом, розпо­ряджа­ється сво­їми вимога­ми на вла­сний розсуд, крім ви­па­дків, вста­но­вле­них цим Ко­де­к­сом.

Слід та­кож вра­хо­вува­ти: як­що адмі­ні­стра­ти­вний суд вста­но­вить, що оска­рже­ний пра­во­вий акт ви­хо­дить від не­компе­те­нтно­го орга­ну вла­ди, він йо­го ска­со­вує, на­віть якщо у по­зи­ва­ча на думці не було за­пе­ре­чува­ти компе­те­нтність орга­ну вла­ди. Тобто зна­ч­ну роль у ре­а­лі­за­ції принци­пу диспо­зи­ти­вно­сті в адмі­ні­стра­ти­вно­му судо­чинстві ві­ді­гра­ють не тіль­ки особи, які бе­руть участь у спра­ві, а і сам суд (ч. 9 ст. 171 КАС України).

Крім то­го, суд не при­ймає відмо­ви по­зи­ва­ча від адмі­ні­стра­ти­вно­го позо­ву, визнання адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву відпо­ві­да­чем і не ви­знає умов прими­рення сто­рін, як­що ці дії супе­ре­чать за­ко­ну або по­рушують чиї-не­будь пра­ва, сво­бо­ди чи інте­ре­си (ч. 4 ст. 51 КАС України).

До то­го ж, суд не при­ймає відмо­ви від адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву, визнання адміністра­ти­вно­го по­зо­ву і про­до­вжує розгляд адмі­ні­стра­ти­вної спра­ви, як­що ці дії пози­ва­ча або відпо­ві­да­ча супе­ре­чать за­ко­ну чи по­рушують чиї-не­будь пра­ва, сво­бо­ди або інте­ре­си (ч. 4 ст. 112 КАС України).

У ра­зі при­ми­рення сто­рін суд по­ста­но­вляє ухва­лу про за­криття про­вадження у спра­ві, у якій фі­к­сують­ся умо­ви при­ми­рення. Умо­ви при­ми­рення не по­ви­нні суперечити за­ко­ну або по­рушува­ти чиї-не­будь пра­ва, сво­боди або інте­ре­си (ч. 3 ст. 113 КАС України).

Слід за­зна­чи­ти та­кож, що суд не ви­знає ми­ро­ву уго­ду або не при­ймає відмо­ву стягува­ча від при­мусо­во­го ви­ко­нання, як­що це супе­ре­чить за­кону або по­рушує чиї-небудь пра­ва, сво­бо­ди або інте­ре­си (ч. 4 ст. 262 КАС України).

Особливим принципом адміністративного судочинства є прин­цип офіцій­но­го з’я­суван­ня всіх об­ставин у справі, якийпо­лягає у вжиті пе­редба­че­них за­ко­ном за­хо­дів, не­обхідних для з’ясування всіх обставин спра­ви, зо­к­ре­ма сто­со­вно ви­явлення та до­слі­дження до­ка­зів судом із вла­сної іні­ці­а­ти­ви.

Цей принцип властивий лише адміністративному процесу. Офіційність полягає в активній ролі суду і за своїм змістом обмежує дію принципів змагальності та дизпозитивності. За­зна­че­не зумо­вле­не осо­бли­во­стями адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства – в учасників публічно-правових відносин нерівні можливості – фізичні чи юридичні особі протистоїть потужний адміністративний апарат. Щоб збалансувати можливості, адміністративний суд повинен відіграти активну роль в судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Така роль суду обумовлена тим, що переважно конфлікти виникають саме з вини публічної адміністрації або вона не вжила достатніх заходів, щоб запобігти цьому.

Принцип офі­цій­но­го з’ясування обста­вин спра­ви ви­пли­ває зі змі­сту ча­стин 4, 5 ст. 11 КАС України, згі­дно з ви­мо­га­ми якої суд вжи­ває пе­редба­че­ні зако­ном за­хо­ди, не­обхідні для з’ясування всіх обста­вин у спра­ві, у то­му чи­слі що­до ви­явлення та ви­тре­бування доказів з вла­сної іні­ці­а­ти­ви; суд по­винен за­про­по­нува­ти осо­бам, які бе­руть участь у спра­ві, по­да­ти до­ка­зи або з вла­сної іні­ці­а­ти­ви ви­тре­бува­ти до­ка­зи, яких, на думку суду, не ви­ста­чає.

У той са­мий час, при за­сто­суванні принци­пу офі­цій­но­го з’ясування обста­вин справи суд вра­хо­вує, що ні­які до­ка­зи не ма­ють для ньо­го на­пе­ред вста­но­вле­ної си­ли. Суд оці­нює на­ле­ж­ність, до­пусти­мість, до­сто­ві­рність ко­жно­го до­ка­зу окре­мо, а та­кож до­ста­тність і вза­ємний зв’язок до­ка­зів у їх сукупно­сті.

Прин­цип глас­но­с­ті й відкрито­с­ті адміністративного про­цесу. Принцип гла­сно­сті ви­зна­чає мо­ж­ли­вість до­ступу та ознайомлення гро­ма­дян зі здій­сненням суда­ми адмі­ні­стра­ти­вно­го судо­чинства.

Відпо­ві­дно до ч. 1 ст. 12 КАС України осо­би, які бе­руть участь у спра­ві, а також осо­би, які не бра­ли уча­сті у спра­ві, як­що суд ви­рі­шив пи­тання про їхні пра­ва, сво­бо­ди, інте­ре­си чи обо­в’язки, не мо­жуть бути обме­же­ні у праві на отри­мання в адмі­ні­стра­ти­вно­му суді як усної, так і пись­мо­вої інфо­рма­ції що­до ре­зуль­та­тів розгляду спра­ви. Ні­хто не мо­же бути обме­же­ний у пра­ві на отри­мання в адмі­ні­стра­ти­вно­му суді інфо­рма­ції про да­ту, час і мі­сце розгляду сво­єї спра­ви та ухва­ле­ні в ній судо­ві рі­шення.

Та­ким чи­ном, осо­би, які бе­руть участь у спра­ві, ма­ють пра­во ви­ма­гати в суді усної або пись­мо­вої інфо­рма­ції про ре­зуль­та­ти розгляду відпо­ві­дної адмі­ні­стра­ти­вної справи. Та­ким пра­вом на­ді­ле­ні та­кож осо­би, які не бра­ли уча­сті у спра­ві, як­що во­ни вва­жа­ють, що суд ви­рі­шив пи­тання про їх пра­ва, сво­бо­ди чи обо­в’язки. В той са­мий час для ре­а­лі­за­ції цьо­го права вста­но­вле­на умо­ва – та­кі осо­би по­ви­нні до­ве­сти наявність обґрунто­вано­го інте­ре­су до ре­зуль­та­тів розгляду конк­ре­тної адміністративної спра­ви.

Згі­дно з ч. 2 ст. 12 КАС України ко­жен має пра­во зна­йо­ми­ти­ся в уста­но­вле­ному законодавством по­рядку із судо­ви­ми рі­шеннями у будь-якій розглянутій у відкри­то­му судо­во­му за­сі­данні спра­ві, які на­бра­ли за­конної си­ли. Це пра­во мо­же бути обме­же­не відпо­ві­дно до за­ко­ну в інте­ре­сах не­розго­ло­шення конфі­де­нцій­ної інфо­рма­ції про особу, держа­вної чи іншої та­ємни­ці, що охо­ро­няєть­ся за­ко­ном.

Озна­йо­млення із судо­ви­ми рі­шеннями у будь-якій розглянутій у відкрито­му судово­му за­сі­данні спра­ві ре­гулюєть­ся За­ко­ном Укра­їни «Про до­ступ до судо­вих рішень» від 22 люто­го 2005 р. № 3262‑ IV, зі змі­сту яко­го, зо­к­рема, ви­пли­ває, що ко­жен має пра­во на до­ступ до судо­вих рі­шень у вста­но­вле­но­му по­рядку. Це пра­во забезпечуєть­ся офі­цій­ним опри­людненням судо­вих рі­шень на офі­цій­но­му веб-по­рта­лі судо­вої вла­ди Укра­їни. Крім то­го, судо­ві рі­шення мо­жуть опублі­ко­вува­ти­ся в друкованих ви­даннях, по­ширюва­ти­ся в еле­к­тро­нній фо­рмі з до­три­манням встановлених ви­мог.

Для до­ступу до судо­вих рі­шень судів за­га­ль­ної юрисди­к­ції Держа­вна судо­ва адміні­стра­ція Укра­їни за­безпе­чує ве­дення Єди­но­го держа­вно­го ре­єстру судо­вих рішень. Судо­ві рі­шення, вне­се­ні до Ре­єстру, є відкри­ти­ми для бе­зо­пла­тно­го цілодобово­го до­ступу на офі­цій­но­му веб-по­рта­лі судо­вої вла­ди Укра­їни.

Згі­дно з ч. 3 ст. 12 КАС України розгляд справ в адмі­ні­стра­ти­вних судах прово­дить­ся відкри­то. Суд ухва­лою мо­же ого­ло­си­ти судо­ве за­сі­дання або йо­го ча­сти­ну за­кри­ти­ми з ме­тою не­розго­ло­шення держа­вної чи іншої та­ємни­ці, що охо­ро­няєть­ся за­ко­ном, захисту осо­би­сто­го та сі­мей­но­го життя люди­ни, в інте­ре­сах ма­ло­лі­тньої чи неповнолітньої осо­би, а та­кож в інших ви­па­дках, уста­но­вле­них за­ко­ном. Крім то­го, відпо­ві­дно до ч. 5 ст. 12 КАС України, як­що під час за­кри­то­го судо­во­го за­сі­дання буде встановле­но, що інфо­рма­ція з обме­же­ним до­ступом є суспі­ль­но зна­чи­мою або до­ступ до інфо­рма­ції обмеже­но з по­рушенням за­ко­ну, суд по­ста­но­вляє ухва­лу про її дослідження у відкри­то­му судо­во­му за­сі­данні.

Відкри­тість судо­во­го про­це­су дає мо­ж­ли­вість осо­бам, які не є та­ки­ми, що бе­руть участь у спра­ві, пра­во бути при­сутні­ми у судо­вих за­сі­даннях. Відкри­тий до­ступ до судо­вих за­сі­дань спри­яє укріпленню до­ві­ри до адміні­стра­ти­вних судів.

Мо­ж­ли­вість уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су та інших осіб, які при­сутні у відкри­то­му судо­во­му за­сі­данні, фі­к­сува­ти пе­ре­біг судо­во­го засі­дання, а та­кож повне фіксування судом хо­ду судо­во­го за­сі­дання за допомогою звукозаписувального техні­ч­ного за­со­бу є га­ра­нті­єю гла­сно­сті та відкри­то­сті судо­во­го розгляду. Уча­сни­ки адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су та інші осо­би, які при­сутні на відкри­то­му судово­му за­сі­данні, ма­ють пра­во ви­ко­ри­сто­вува­ти портативні ауді­о­те­хні­ч­ні при­строї без спе­ці­а­ль­но­го до­зво­лу суду.

Здій­снення в за­лі судо­во­го за­сі­дання фо­то- і кі­но­зйо­мки, відео-, звукоза­пи­су із засто­суванням ста­ці­о­на­рної апа­ра­тури, а та­кож транслювання судо­во­го за­сі­дання по ра­діо і те­ле­ба­ченню до­пуска­ють­ся на підста­ві ухвали суду за на­явно­сті зго­ди на це осіб, які бе­руть участь у спра­ві, крім тих, які є суб’єк­та­ми вла­дних по­вно­ва­жень. Відмо­ва у на­данні до­зво­лу на фото- і кі­но­зйо­мку, відео­за­пис, а та­кож звуко­за­пис (із засто­суванням ста­ці­она­рної апа­ра­тури), транслювання судо­во­го за­сі­дання по ра­діо і те­ле­ба­ченню мо­ж­ли­ва, як­що це в конк­ре­тних умо­вах ко­ж­ної окре­мої спра­ви перешкоджа­ти­ме но­рма­ль­но­му про­ве­денню судо­во­го за­сі­дання (тобто по­вно, об’єктивно, все­бі­ч­но розглянути усі обста­ви­ни спра­ви), а та­кож як­що проти цьо­го запе­ре­чує при­най­мні одна осо­ба, яка бе­ре участь у спра­ві і не є суб’єк­том вла­дних повно­ва­жень.

Прин­цип забезпечен­ня апеля­цій­но­го та касацій­но­го оскаржен­ня рішен­ня адмініс­т­ративно­го суду ре­а­лі­зуєть­ся у гл. 1 «Апе­ляцій­не прова­дження» та гл. 2 «Каса­цій­не про­ва­дження» розді­лу IV КАС Укра­їни «Пере­гляд судо­вих рі­шень», яки­ми вре­гульо­ва­но про­це­суа­ль­ний по­рядок апеляцій­но­го і ка­са­цій­но­го оска­рження і перегляду по­ста­нов і ухвал адмі­ні­стра­ти­вно­го суду.

Держа­ва за­безпе­чує усім осо­бам, які бе­руть участь у спра­ві, та осо­бам, які не бра­ли уча­сті у про­це­сі розгляду спра­ви у ви­па­дку ви­рі­шення судом пи­тання про їхні пра­ва та обо­в’язки, пра­во на апе­ляцій­не та ка­са­цій­не оска­рження рі­шень адмі­ні­стра­ти­вно­го суду. За­зна­че­не пра­во обме­же­не пе­вни­ми ча­со­ви­ми ра­мка­ми, а са­ме апе­ляцій­на ска­рга по­да­єть­ся протягом десяти днів з дня її проголошення. Ка­са­цій­на ска­рга мо­же бути по­да­на про­тягом двадцяти днів пі­сля на­брання законної си­ли судовим рі­шенням суду апеляційної інстанції.

Встановлення такої важливої засади судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень вимог закону, допущених при провадженні у справі і є засобом судового нагляду з боку апеляційної і касаційної інстанцій за діяльністю нижчестоящих судів.

Прин­цип обо­в’я­зко­во­с­ті судо­вих рішень означає, що судо­ві рі­шення, ухва­ле­ні іме­нем України, є обо­в’язко­ви­ми для ви­ко­нання на всій те­ри­то­рії Укра­їни. Ма­єть­ся на ува­зі, що з мо­ме­нту прого­ло­шення судо­во­го рі­шення воно є обо­в’язко­вим. Однак ста­тусу за­га­ль­нообо­в’язко­во­сті, тобто обо­в’язко­во­сті не тіль­ки для суду та осіб, що бра­ли участь у спра­ві, а й для усіх підпри­ємств, уста­нов, орга­ні­за­цій, їх по­са­дових/служ­бо­вих осіб, фі­зи­ч­них та юри­ди­ч­них осіб во­но на­буває з мо­ме­нту на­брання ним за­конної си­ли. У ви­зна­че­них ст. 256 КАС України ви­па­дках по­ста­нови суду на­ле­жить ви­ко­нува­ти не­гай­но, не че­ка­ючи на­брання ни­ми за­конної си­ли.

Принцип обо­в’язко­во­сті судо­вих рі­шень по­вною мі­рою сто­суєть­ся і судів, але в іншо­му зна­ченні. Так, обста­ви­ни, вста­но­вле­ні судо­вим рі­шенням в адмі­ні­стра­ти­вній спра­ві, що на­бра­ло за­конної си­ли, не до­ка­зують­ся при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті са­мі осо­би або осо­ба, що­до якої вста­но­вле­но ці обста­ви­ни. Ви­рок суду в кри­мі­на­ль­ній спра­ві або поста­но­ва суду в спра­ві про адмі­ні­стра­ти­вний про­ступок, які на­бра­ли за­конної си­ли, є обо­в’язко­ви­ми для адмі­ні­стра­ти­вно­го суду, що розглядає справу про пра­во­ві на­слідки дій чи безді­яль­но­сті осо­би, що­до якої ухва­ле­ний ви­рок або по­ста­но­ва суду ли­ше в пи­таннях, чи ма­ло мі­сце ді­яння та чи вчи­не­не во­но ці­єю осо­бою (ча­сти­ни 1, 4 ст. 72 КАС України). Крім то­го, за за­га­льним пра­ви­лом, судо­ве рі­шення суду ви­щої інста­нції в одній і тій са­мій справі є обо­в’язко­вим для суду ни­ж­чої інстанції у ра­зі на­пра­влення спра­ви на но­вий розгляд.

Таким чином, практичне значення принципів полягає у тому, що їх втілення у судочинство надає йому якості правосуддя і навпаки – ігнорування веде до порушення права на судовий захист і, як правило, до неправосудності судових рішень.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал