Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Дійсність – філософськакатегорія, що позначає все те, що реально існує зараз, у даному місці і тепер. Ця категорія доповнює іншу категорію діалектики - можливість.






Діяльність - атрибут людини, її особливе відношення до світу, що виражає її активність. Д. можна розглядати з погляду: 1) мети; 2) засобів її досягнення і 3) результатів Д. Матеріально-предметна Д., спрямована на зміну, перетворення дійсності, називається практикою; вона протистоїть іншому виду Д. людини - мисленню, зв'язаному з Д. свідомості.

Дуалізм - філософська концепція, прихильники якої визнають рівноправними два начала - матеріальне (наприклад, матерію чи природу) і ідеальне, нематеріальне (відчуття, дух, думку, свідомість). Одним з яскравих представників Д. був французький філософ Р.Декарт.

Емпіризм - філософська, гносеологічна (див.: гносеологія) концепція, відповідно до якої джерелом знань є досвід ( тобто спостереження, вимір, експеримент, чуттєві дані і т.п.). Основні представники Е. - Ф. Бекон, Д. Локк, Т. Гоббс, Д. Берклі, Д. Юм та ін. Е. близький за змістом сенсуалізм, але протилежний іншій гносеологічної концепції - раціоналізму.

Життя – філософське поняття, що виражає повноту буття л юдини.

Загальне - філософська категорія, що виражає все те, що притаманне декільком (чи цілому класу, безлічі) об'єктам чи речам. Прихильники діалектики визнають зв'язок З. і одиничного; З. реалізується, виявляє себе через різноманіття одиничних речей чи явищ. Тим самим " З." і " одиничне" - діалектично доповнюють одне одного; їхній діалектичний зв'язок реалізується через категорію " особливе". У відношенні буття загального (тобто того, як З. існує) у філософії зустрічаються, принаймні, дві позиції (між якими йде дискусія з часів Середньовіччя): 1) реалізм (різновид платонізму), що визнає реальність загального, і 2) номіналізм, що визнає реальність тільки одиничного (З., відповідно до номіналізму, - це лише ім'я одиничного, своєрідна бірка для нього).

Закон - філософська категорія, що виражає особливий тип зв'язків, що (їхнє буття) є: регулярними, об'єктивними, істотними (див.: сутність), загальними (стосовно об'єктів, що входять в область дії З.), необхідними (див.: необхідність), відтвореними. Повним набором таких властивостей володіють лише природничонаукові знання (знання в гуманітарних науках менш розвинуті в логіко-концептуальному відношенні). У мові З. виражається певним зв'язком понять, тобто судженням. Звичайно це імпликативне судження, тобто судження вигляду: " якщо..., то...". Наприклад, " Якщо температура ідеального газу постійна, то його тиск обернено пропорційний об’єму газу" (закон Бойля – Маріотта).

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін – одна із трьох закономірностей діалектичних зв'язків, сформульована вперше Гегелем як загальний закон розвитку. Цей закон стверджує, що об'єкт, який рухається, розвивається тоді і тільки тоді, коли порушується його міра. Категоріальний склад цього закону утворять категорії: «якість», «кількість», «міра».

Закон єдності і взаємодії протилежностей – одна із трьох закономірностей діалектичних зв'язків, сформульована вперше Гегелем як загальний закон розвитку. Цей закон стверджує, що об'єкт, який рухається, розвивається тоді і тільки тоді, коли в ньому формується і розв’язується діалектичне протиріччя. Категоріальний склад цього закону утворять категорії: «тотожність», «розходження», «протилежність», «діалектичне протиріччя».

Закон заперечення заперечення – одна із трьох закономірностей діалектичних зв'язків, сформульована вперше Гегелем як загальний закон розвитку. Цей закон стверджує, що об'єкт, який рухається, розвивається тоді і тільки тоді, коли його рух можна розглядати як (у принципі нескінченну) послідовність діалектичних заперечень. Категоріальний склад цього закону утворюють категорії: «діалектичне заперечення», «заперечення заперечення».

Заперечення діалектичне - філософська категорія, що виражає зміну однієї якісної визначеності (речі, системи і т.п.) іншою таким чином, що колишня якісна визначеність (див.: якість) не знищується цілком, а зберігає в собі всі " позитивне" для наступного розвитку. Іншими словами, заперечувати діалектично - це не значить сказати: " Ні! "; оголосити щось (річ, систему і т.п.) неіснуючим, а зберегти в ньому можливість наступних змін, що сприятиме розвитку.

Заперечення заперечення - філософська категорія, що виражає закономірність діалектичного заперечення, його другий ступінь. У рамках формально-логічного мислення (тобто там, де не визнається діалектика) З.з. безглузде. У так званої тріадичної концепції Гегеля З.з. представляється так: теза - антитеза - синтез. Антитеза - це перше діалектичне заперечення; синтез - це і є З.з.

Ідеалізм - філософська концепція, прихильники якої вихідним пунктом всього існуючого вважають відчуття, свідомість (це - суб'єктивний І.), або об'єктивно існуючого духа, бога, чи іншу ідеальну сутність (це - об'єктивний І.). Яскравими представниками суб'єктивного І. є Д.Берклі, Д. Юм, позитивісти, екзистенціалісти, а об'єктивного І., відповідно, - Платон, Гегель, неотомісти й ін.

Ідеологія – концепція (теоретична система), що обґрунтовує інтереси певної групи людей, співтовариства чи класу. Деякий час марксистська філософія була І. комуністичної партії; ця І. мала за мету обґрунтувати побудову комунізму.

Ідеологічна функція філософії - роль філософії як ідеології. Самій філософії ця функція внутрішньо не притаманна, однак на деяких історичних етапах деякі філософські системи можуть використовуватися владою як теоретична основа їхніх політичних ідеологій (наприклад, як це було в радянський час з маркистською філософією, що виступала теоретичною основою комуністичної ідеології).

Істина - фундаментальна категорія теорії пізнання. З часів Аристотеля І. називають відповідність знання дійсності, або інакше, називають само знання, що відповідає дійсності. Однак про природу і сутність цієї відповідності (а також розуміння самої дійсності) в історії філософії склалися різні концепції: І. як очевидність (Р.Декарт); І. як конвенція (тобто угода, прийнята деяким співтовариством); І. як загальнозначимість (тобто те, що приймається більшістю даних співтовариств). Об'єктивною І. називають те знання, зміст якого не залежить від людини. Розглядаючи І. як процес, виділяють абсолютну І. (фіксуючу моменти стійкості, сталості, завершеності в цьому процесі) і відносну І.(фіксуючу, відповідно, моменти незавершеності, мінливості в цьому процесі). Серед критеріїв І. часто виділяють практику. Один з важливих аспектів І. - її конкретність, тобто сукупність умов і факторів, за яких дане знання в даній ситуації застосовне саме як істинне знання.

 

Категорія - філософське поняття, що виражає своїм змістом найбільш загальні, фундаментальні сторони буття і пізнання і тому є невід'ємним елементом мови філософії.

Кількість - філософська категорія, що виражає величину предмета (об'єкта), можливість його оцінки, виміру в межах однієї і тієї ж якісної визначеності, тієї самої якості. Число, числова характеристика - один із прикладів вираження кількісної визначеності предметачи явища.

Культура - світ цінностей, що мають важливе значення для суспільства, а також мають сенс і значення для особистості. К. - це також специфічний спосіб організації і розвитку людської діяльності, представлений у продуктах матеріального і духовного виробництва, у системі соціальних норм і установ, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе. У понятті К. фіксується як загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісна своєрідність історично-конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку, у рамках певних епох, суспільно-економічних формацій, етнічних і національних спільностей (наприклад, антична К., соціалістична К., українська К., і т.п.). К. характеризує також особливості свідомості, поводження і діяльності людей у конкретних сферах громадського життя (К. праці; К. побуту; художня К., політична К. і т.п.). Розглядаючи знання як соціально-значущу цінність, до К. відносять і науку.

Марксизм – певна концепція (світоглядна установка), у якій варто розрізняти принаймні три аспекти: 1) економічний (зв'язаний з однією з головних праць К. Маркса - " Капіталом"); 2) політико-ідеологічний (у зрілому виді це - марксизм-ленінізм як ідеологія комуністичних партій) і 3) власне філософський, націлений на побудову матеріалістичної діалектики (чи діалектичного матеріалізму). Саме в третьому аспекті і варто вживати термін " марксистська філософія". Марксистська філософія - одна зі складових частин марксизму поряд з науковим комунізмом і марксистською політекономією.

Матеріалізм - філософська концепція, прихильники якої вихідним пунктом, початком всього існуючого вважали природу, матерію, а свідомість, усе духовне - відповідно, результатом її розвитку.

Матерія - філософська категорія, що позначає об'єктивну реальність, яка в остаточному підсумку дається людині у відчуттях, Основні атрибути М. - рух, простір і час.

Метод - сукупність правил, що визначають і направляють діяльність людини. Це поняття одержало глибокий розвиток і широке застосування в науці, виражаючи особливості наукової діяльності. Розглядаючи функції філософії, нерідко виділяють серед них і методологічну функцію.

Методологічна функція філософії - функція, що виражає роль філософії як методу пізнання і зміни дійсності. Зокрема, у марксизмі ця орієнтація філософії доводиться до практичного перетворення дійсності. М.ф.ф. визнається не всіма філософами як основна.

Мислення - особлива діяльність свідомості зі створення, перетворення й оперування різного роду ідеальними (нематеріальними) об'єктами чи сутностями. Виражається М. у мові й у діях, поведінці людини.

Міра - філософська категорія, що виражає єдність якісної і кількісної визначеності предмета чи явища (чи простіше: єдність якості і кількості в предметі), тобто це область, у межах якої кількісні зміни не спричиняють зміну якісної визначеності. Не будь-яка кількісна зміна веде до зміни якісної визначеності, а лише та, при якій порушується М. - у цьому суть діалектичної закономірності, яку виявив Гегель (її називають законом взаємного переходу кількісних і якісних змін).

Міф - вид (форма) світогляду, у якому реальність представлена не так, як вона є насправді, а, наприклад, шляхом наділення душею Природи, приписування їй надприродних властивостей. Тим самим М. зв'язаний з фантастичним описом дійсності і тому близький казкам, легендам, переказам і т.п. М. - це сукупність (нерідко - система) уявлень про світ і місце в ньому людини; М. є певним узагальненням тих чи інших явищ природи і суспільства. Наприклад, Деметра, як персонаж відповідного грецького М., є символічне узагальнення всього землеробства, узятого в цілому, а Посейдон - символічний образ моря, усіх морів і всіх морських явищ. Однак всі узагальнення в М. не виходять за рамки чуттєвих уявлень. У цьому розумінні М. принципово відрізняється від науки чи філософії, хоча в окремі періоди людської історії наука і філософія наближалися до М. і навіть зливалися з ним.

Мова - система знаків для вираження думки і забезпечення можливісті збереження і передачі інформації про дійсність, можливості комунікацій у суспільстві. Істотна роль М. для пізнання і спілкування між людьми (див. мислення). М. бувають природними (українська, англійська тощо) і штучними (М. математики, М. дорожніх знаків і т.п.). М. філософії - це М. філософських категорій.

Можливість - філософська категорія, що позначає все те, що не існує зараз, у даному місці і тепер, але може за певних умов здійснитися, реалізуватися в дійсності. М. і дійсність – це пара категорій діалектики, що взаємно доповнюють одна одну.

Монізм - філософська концепція, прихильники якої визнають одне начало, одну субстанцію. Якщо це матерія, то таку концепцію називають матеріалізмом; якщо це свідомість (або бог, або абсолютна ідея як у Гегеля), то таку концепцію називають ідеалізмом. У цьому розумінні від М. різко відрізняється дуалізм.

Наслідок - філософська категорія, співвідносна з категорією " причина" і виражає результат дії причини. У рамках концепції жорсткого (так званого лапласівського) детермінізму виконується ключовий принцип: одна причина один Н. У більш " м'яких" (і тому більш реалістичних) концепціях детермінізму Н. може бути результатом дії декількох причин, або причина може приводити до декількох Н. Ідея ж зворотного зв'язку виражає вплив Н. на причину.

Наука – складна система, що є єдністю 1) знання; 2) діяльності з його одержання і 3) особливого соціального інституту, соціальної форми організації (1) і (2). Необхідні (але не достатні) характеристики наукового знання: об’єктивна істинність (див.: істина); системність; предметна визначеність (кожна Н. має свій предмет); особлива, спеціальна мова; необхідність росту наукового знання. Систему Н. як цілісне знання складають наукові факти, наукові закони, наукові гіпотези, наукові теорії. Основні функції наукового знання – описова, пояснювальна і передбачувальна. Найбільш важлива характеристика наукової діяльності - наявність особливих, спеціальних методів, засобів, приладів, установок і т.п., що ефективно забезпечують одержання наукового знання. У соціальному плані Н. організується у формі науково-дослідних інститутів, лабораторій, кафедр, наукових груп і інших наукових співтовариств, а також у формі журналів, комп'ютерної мережі " Інтернет" і інших засобів наукової комунікації. Будуючи ті чи інші картини світу, що моделюють відповідні фрагменти дійсності, а також орієнтуючи певним чином людини у світі, Н. виконує світоглядну функцію. Протягом всієї історії людства Н. була тісно пов'язана з філософією, починаючи вже з того періоду, коли людина стала пояснювати світ, виходячи з нього самого, пояснювати його таким, яким він є насправді, а не приписувати невластиві йому властивості, як це мало місце в міфі і релігії. У залежності від того, з якого періоду історії людства вести відлік історії Н., можна одержувати і різні тлумачення сутності Н. Наприклад, можна вважати початком Н. ранню античність, коли Н. зароджувалася в лоні міфу, релігії і філософії. З іншого боку, поширена точка зору, відповідно до якої справжня Н. починається з епохи Нового часу, коли формується зріле природознавство, основане на експериментальному методі і математизованих способах опису природи. Крім того, Н. є також і частиною культури людства.

Необхідність - філософська категорія, що виражає те в бутті, що за певних умов неодмінно, обов'язково відбувається тепер і в даному місці (див. простір). Подія А, що обов'язково відбувається при здійсненні комплексу умов К, називається необхідною стосовно комплексу К.У цьому сенсі категорія " Н." доповнює категорію " випадковість " як діалектично протилежна їй (див. протилежність). Категорія " Н." близька за змістом категорії " закон".

 

Об'єкт - одна з центральних категорій теорії пізнання, що виражає те, що пізнається; тобто це фрагмент дійсності, що потрапляє в сферу пізнавальної діяльності суб'єкта. Взаємодія О. і суб'єкта носить діалектично суперечливий характер (див. протиріччя).

Об'єктивний - тобто існуючий незалежно від суб'єкта, людини. Цей термін вживається для характеристики філософської концепції (наприклад, " О. ідеалізм "), для характеристики істини (об'єктивна істина) і т.п.

Одиничне - філософська категорія, що виражає все те, що притаманне тільки даному об'єкту (речі чи явищу) і відсутнє в інших об'єктах, речах чи явищах. Ця категорія доповнює іншу діалектично протилежну (див. протилежність) їй категорію – категорію " загальне".

Онтологія - розділ філософії, предметом вивчення якого є буття: його види, форми, типи об'єктів і способи їхнього існування.

Особистість - поняття, що характеризує ступінь (і рівень) соціальної зрілості людини-індивіда, його самосвідомість як члена суспільства. Якщо суспільство виступає як " людина в її суспільних відносинах", то О. - це людина конкретної історичної епохи, конкретних суспільних відносин, спосіб їхнього індивідуального буття. О. - це соціальна якість індивіда. У ній знаходять свій прояв всі основні характеристики сутності людини, але виявляються вони в специфічній, індивідуальній формі. Як і суспільство, О. - це суб'єкт і носій життєвих потреб і конкретних способів їхнього задоволення, суб'єкт і носій усієї системи суспільних відносин.

 

Повсякденний світогляд (повсякденний досвід; здоровий глузд) - первинна, ще недостатньо розвинута форма світогляду, що історично виникла в епоху становлення суспільства, ще до виникнення міфу і релігії. П.с. ґрунтується головним чином на стихійному чуттєвому досвіді, первинних традиціях, а не на знанні і логічному мисленні.

Практика – філософська категорія, що виражає специфічне (протилежність теоретичному) відношення до світу, причому тлумачиться вона у філософських системах по-різному. Виступаючи ключовою категорією в марксистській філософії, трактується, наприклад, як матеріально-предметна діяльність людей з освоєння і перетворення дійсності. Її основні види: матеріальне виробництво (праця), перетворення природи, природного буття; соціальна дія – перетворення суспільного буття, зміна існуючих соціальних відносин; науковий експеримент; соціальна П. У багатьох гносеологічних системах (теоріях пізнання) П. розглядають як основу і рушійну силу пізнання, як критерій істини.

Природа – оточуюча дійсність людини, причому саме та, котра забезпечує її життєдіяльність. Частину П., що утворює рослинний і тваринний світ, відносять до біосфери; водні ресурси - до гідросфери; повітряне середовище - до атмосфери і т.п. У деяких філософських концепціях допускається повне наділення П. душею, наділення її такими якостями, як загальна чутливість (див. гілозоїзм). П. як природне оточення людини нерідко протиставляється світу штучно створених предметів (наприклад, " друга П." у концепції К.Маркса), куди входить також і світ техніки. У філософії часто використовується трохи інше тлумачення, наприклад, що йде від Аристотеля, – у сенсі походження і сутності.

Причина - філософська категорія, що позначає явище, яке породжує інше явище і яке, у свою чергу, називається наслідком. Важливо підкреслити, якщо буття одного явища (А) за часом пізніше іншого явища (В) - це ще не означає, що А є П. стосовно В.

Прогрес - аспект, сторона розвитку, зв'язана з якісним перетворенням об'єкта чи явища, що приводить до їхнього удосконалення, більшої ефективності і т.п. (див. також: заперечення діалектичне, заперечення заперечення). З огляду на діалектичну суперечливість розвитку (див.: протиріччя), потрібно П. співвідносити з регресом і розглядати " регрес" і " П." як категорії, що доповнюють одна одну.

Простір - форма буття, що виражає місце розташування, протяжність, співіснування предметів (тіл, матеріальних об'єктів і т.п.) і явищ. Загальні властивості П. як форми існування матерії - об'єктивність, тісний зв'язок з іншими атрибутами матерії - часом і рухом. Деякі філософи (наприклад, І. Кант) вважають П. апріорною формою чуттєвого споглядання суб'єкта. Серед часткових властивостей (фізичного) П. виділяють тривимірність; симетрію (як рівноправність лівого і правого); визначену залежність просторових характеристик об’єкта від швидкості його руху (наслідок спеціальної теорії відносності А.Ейнштейна) і наявності поблизу нього важких мас (наслідок загальної теорії відносності А.Ейнштейна).

Протилежність - філософська категорія, що виражає граничний стан розходження.

Протиріччя – відношення між, принаймні, двома протилежностями.

Протиріччя діалектичне – співвідношення протилежностей, при якому вони (одночасно) і виключають, і доповнюють один одного.

Раціоналізм - філософська концепція, відповідно до якої джерелом наших знань є не чуттєвий досвід, а розум, що включає в себе мислення, інтелектуальну інтуїцію і т.п. Р. протистоїть іншій гносеологічній концепції - емпіризмусенсуалізму). Найбільш значимими представниками Р. епохи Нового часу (коли ця концепція найбільш чітко проявилася) є Р.Декарт, Г.Лейбніц, Б.Спіноза й ін.

Реальність - усе те, що має дійсне існування (на відміну від можливого і віртуального способу існування) і що може бути відзначено, відображено в дійсності. У філософській онтології звичайно виділяють об'єктивну Р., що, наприклад, виражається в категорії " матерія", і в суб'єктивну Р., наявність якої невід'ємна від її носія - суб'єкта.

Релігія - форма (вид) світогляду, у якій дійсність представлена у фантастичних образах, шляхом введення надприродних властивостей і сутностей. На відміну від повсякденного світогляду (повсякденного досвіду), Р. є ієрархічною системою. Ієрархічним центром монотеїстичних Р. є Бог. У логічному і понятійному відношенні Р. є більш розвинутою системою, ніж міф і, тим більше, ніж повсякденний досвід; Р. включає не тільки різноманітні чуттєві образи, але й абстракції досить високого рівня розвитку. На відміну від науки, Р. ґрунтується не на знанні, а на вірі. У суспільстві Р. функціонує через церкву (де відбуваються релігійні обряди, ритуали і т.п.) і інші об'єднання віруючих.

Річ - філософське поняття, що виражає щось, що має певне положення в просторі і в часі, причому цим " щось" може бути предмет, об'єкт, явище, процес і т.п. Р. визначається, з одного боку, своїми властивостями, а з іншого боку - відносинами до інших речей.

Розвиток - особливий рух, що характеризується прогресивною спрямованістю якісних перетворень (див.: заперечення заперечення, якість, протиріччя, прогрес). Р. є предметом осмислення в багатьох філософських системах (див.: онтологія), наприклад, у різних концепціях діалектичної філософії. Діалектика виступає як найбільш загальна теорія Р.

Рух - філософська категорія, що виражає один з атрибутів буття, – будь-які зміни, у тому числі зміни стану якого-небудь предмета (чи об'єкта). Стосовно матерії Р. виступає як її атрибут поряд із простором і часом (тобто рух матерії може відбуватися не інакше як у просторі і часі). Виділяють різні форми Р. матерії: механічну, фізичну, хімічну, біологічну, соціальну. Ці форми взаємозалежні. Однак іноді ці зв'язки абсолютизують, що приводить до редукціонізму - філософської концепції, відповідно до якої допускається зведення (редукція) вищої форми Р. (наприклад, біологічної) до нижчої форми Р. (наприклад, механічної). Таку позицію (концепцію) інакше називають механіцизмом; тобто механіцизм - різновид редукціонізму. За певних умов Р. може стати розвитком.

 

Самосвідомість - здатність людини, її свідомості критично оцінити свій стан, своє буття; це здатність мов би подивитися на себе з боку, співвіднести себе з іншими, подібними собі.

Свідомість - філософська категорія, що виражає найбільш важливі атрибутивні характеристики людини. Звичайно С. протиставляють матерії, природі. У рамках ідеалізму С. виступає вихідним пунктом розгортання філософської системи (тобто С. первинна стосовно матерії, природи). У матеріалізмі ж С. є вторинною, тобто є продуктом розвитку матеріальної дійсності. У цьому розвитку, як свідчать наукові дані, вирішальну роль зіграли праця і мова (мовна діяльність). Серед згаданих атрибутивних характеристик людини в діяльнісному плані (тобто С. як діяльність) виділяють: цілепокладання, емоції, волю, знання (їх іноді називають складовими частинами С.). У філософії і психології дуже популярна концепція С., основана на ідеях австрійського лікаря-психіатра З. Фрейда. Він розділяв людську діяльність на три складових: 1) Я (тобто власне свідома діяльність людини); 2) ВОНО (підсвідомість) і 3) СУПЕР-Я (тобто діяльність, обумовлена нормами і традиціями культури, моралі і т.п.). Відповідно до цієї концепції, підсвідомість прихована в глибині С., а реальне свідоме поводження нормальної людини контролюється за допомогою супер-я, що виконує функцію своєрідних фільтрів, які регулюють нормальну поведінку людини у відповідних ситуаціях. Крім того, С. має як індивідуальний (С. окремої людини), так і соціальний аспекти. В останньому випадку носієм С. виступає група людей чи навіть суспільство, і тому в таких ситуаціях нерідко вживають поняття " суспільна свідомість".

Світогляд - узагальнена система поглядів на світ і місце в ньому людини. Це – система поглядів, оцінок, норм, установок, що виражають відношення людини до світу і виступають орієнтиром і регулятивом його поводження. Предмет С. - відношення " Людина - світ" у всьому різноманітті його аспектів. До їхнього числа відносяться (також є і структурними компонентами С.): буттєвий (цей компонент містить питання, що відносяться до світоустрою: " що було на початку світу? "; " Світ вічний чи кінцевий у часі? "; " Світ - це хаос чи космос? " і т.п.); пізнавальний (картина світу і способи її одержання); практичний (освоєння і зміна світу через діяльність людини); аксіологічний (" шкала" цінностей людини і ціннісна орієнтація). Тим самим С. виражає духовно-практичне освоєння світу. Ступінь зрілості С. характеризують його рівні. На рівні світовідчуття переважає чуттєво-емоційне відношення людини до світу, віддається пріоритет не знанню, а думці, традиціям, що ще не осмислені, не відрефлексовані людиною. На рівні світорозуміння людина усвідомлено відноситься до світу, відноситься до світу як соціально значима особистість, при цьому людина здатна пояснювати й обґрунтовувати свої дії і вчинки. Пояснення й обґрунтування здійснюється на основі знань (у тому числі наукових знань), а не думок, традицій і авторитетів. Існують такі види С.: міфологічний (див. міф), релігійний (див. релігія), філософський (див. філософія), науковий (див. наука), художній (див. мистецтво) і ін. Особливе місце займає повсякденний С., що виражає життєвий досвід людини, її, так би мовити, здоровий глузд.

Сенсуалізм - філософська (гносеологічна) концепція, відповідно до якої джерелом знання є чуттєвий досвід, чуттєві дані, показання органів чуття. " Немає нічого в розумі, чого спочатку не було б у чуттях" - так гранично просто виразив С. англійський філософ ХVІІ в. Д. Локк. В історії філософії зустрічається матеріалістичний С. (Ф.Бекон, і ін.) і ідеалістичний С. (Д.Берклі, Д.Юм, Е.Мах і ін.). С. тісно зв'язаний з іншою гносеологічною концепцією - емпіризмом.

Система - це сукупність взаємозалежних елементів (тобто упорядкована безліч), об'єднаних у деяку цілісність зі своєю структурою, формою; тому С. не є проста сума своїх елементів, частин.

Скептицизм - філософська, гносеологічна (див. Теорія пізнання) концепція, прихильники якої сумніваються у вірогідності показань органів чуття і взагалі у можливості об'єктивного пізнання, а також у можливості досягти істинного знання, істини. С. - дуже впливова філософська концепція, і проведений логічно послідовно, він приводить до агностицизму.

Суб'єкт - одна з центральних категорій теорії пізнання, що позначає того, хто пізнає об'єкт. С. може бути окрема людина-індивід, група людей, або суспільство. Взаємодія С. і об'єкта носить діалектично суперечливий характер (див. протиріччя).

Субстанція -філософська категорія, що виражає основу буття. Наприклад, для матеріалістичної філософії (див. матеріалізм) у якості С. виступає матерія. Однак є й ідеальні, духовні С.– ідеї (наприклад, як у ідеалізмі Платона), Бог і ін.

Суспільна свідомість - філософське поняття, що виражає сукупність ідей, поглядів і концепцій, носієм яких виступає група людейчисуспільство в цілому. Поняття " С.с." доповнює поняття " індивідуальна свідомість" (див. свідомість). Розрізняють " суспільну психологію" і " суспільну ідеологію" як поняття, що виражають різні рівні зрілості С.с. (див.ідеологія). Серед найбільш фундаментальних форм С.с. відзначимо: політичну свідомість; мораль; художню свідомість (відображуване, наприклад, у мистецтві); правосвідомість (відображуване, наприклад, у юриспруденції); релігію; науку; філософію.

Суспільство - система людей і специфічних відносин між ними. С. - це складна система, елементами якої, у свою чергу, є системи меншого ступеня складності - держава, церква, політичні партії, інші громадські організації, родина і т.п. С. як складна система істотно відрізняється від таких систем, як череда, рій, мурашник, газ, галактика і т.п. насамперед тим, що його елементи - це люди, у яких є свідомість, а відносини, що складаються між ними - це відносини між суб'єктами, між особистостями. Такі відносини якісно відрізняються від відносин між усіма біологічними об'єктами і - тим більше - від відносин між об'єктами в неживій природі, наприклад, від фізичних взаємодій.

Сутність - філософська категорія, що виражає найбільш важливі, глибинні риси і зв'язки явищ, спосіб існування об'єктів, що якісно відрізняється від буття речей чи буття явищ (тобто С. існує не так, як існує явище). У дійсності ж С. реалізується в різноманітті явищ. Серед філософських концепцій є такі, котрі як визнають зв'язок явищ і С. (наприклад, у концепціях, що примикають до діалектики), так і заперечують цей зв'язок (наприклад, у системі І. Канта), різко протиставляючи явища і С. Багато філософів розглядають С. як сукупність глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх закономірностей (і тут " С." близька категоріям " якість ", " закон "), що визначають основні риси і тенденції розвитку розглянутої системи.

 

Теорія пізнання (чи інакше: гносеологія) - складова частина кожної розвинутої філософської системи. Головне завдання Т.п. - описати, як людина пізнає світ, які закономірності пізнавального процесу. Основні категорії Т.п. - " об'єкт ", " суб'єкт ", " істина ", " знання " і ін.

Тотожність - філософська категорія, що виражає відношення однаковості предметів. Два предмети А і В тотожні по відношенню один до одного, якщо всі властивості А властиві В, а також усі властивості В властиві А. У реальній дійсності абсолютної Т. не буває; Т. завжди у певному сенсі відносна; Т. несе із собою відмінність. " Т." і " відмінність" – це категорії, які доповнюють одна одну.

 

Філософія – теоретична форма світогляду, яка має такі фундаментальні властивості: а) універсальність; б) орієнтацію на корінні питання буття, на граничні його підвалини; в) критичність, рефлексивність. Під універсальністю розуміється та обставина, що філософський світогляд має відношення до природи, суспільства і до духовної сфери (свідомість, пізнання тощо). Корінними питаннями буття виступають такі, як питання про початок всього існуючого, питання про вічність і нескінченність, про життя людини тощо. Порівняно недавно ці корінні питання філософський світогляд тісно пов’язував з так званим основним питанням філософії, тобто з питанням про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії. Проте так сформоване питання має смисл не для будь-якої філософської системи, а лише для філософських систем типу системи Гегеля.

Під рефлексією, згаданою у пункті в), розуміється критичне осмислення людиною власної діяльності, її результатів і наслідків. При цьому, якщо таке осмислення проводиться на основі філософських категорій і принципів, то ми маємо справу із філософською рефлексією. На відміну від конкретних наук (наприклад, фізики), що характеризуються такими ознаками, як об’єктивна істинність і загальнозначимість тверджень (наприклад, законів природи), емпірична обґрунтованість тощо, невід’ємною рисою Ф. є наявність у ній “людського виміру” (тобто у будь-якому філософському тексті – явно чи неявно – «присутня» людина). Ф. – це світоглядне знання, що претендує на універсальний, цілісний образ світу (на відміну, наприклад, від фізики, яка вивчає лише неживу природу, хоча й найбільш фундаментальні її закони). В наш час світ філософських знань досить диференційований і розгалужений; Ф. сьогодення – це складна система, що включає такі підсистеми, як онтологія; гносеологія (останнім часом використовується термін «епістемологія», що позначає вчення про знання); аксіологія; соціальна філософія (вчення про суспільство) та ін. Такі дисципліни, як логіка, естетика, етика, що були раніше в системі Ф., тепер стали самостійними дисциплінами. Серед основних функцій Ф. виділяють світоглядну, гносеологічну, методологічну, аксіологічну.

Форма - філософська категорія, що виражає спосіб організації змісту. У цьому (організаційному) сенсі " Ф." близька поняттю " структура", що виражає інваріант системи, тобто те, що зберігається (у смислі будови системи) при всіх можливих її змінах, перетвореннях. В історії філософії мається широкий спектр тлумачень категорії " Ф." - від концепції активної, діючої Ф. Аристотеля (на противагу пасивній матерії) до сучасних концепцій абстрактності математичних Ф. у дусі платонізму. У матеріалізмі Ф. звичайно розглядається як вторинна стосовно матеріального змісту.

 

Цінність - особлива характеристика (особливий тип) відношення людини до світу. Поняття " Ц." виражає людське, соціальне і культурне значення певних об'єктів і явищ дійсності. Усе різноманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин і включених у їхнє коло природних явищ може виступати в якості " предметних Ц." як об'єктів ціннісного відношення, тобто оцінюватися в плані добра чи зла, істини чи омани, краси чи потворності, припустимого чи неприпустимого, справедливого чи несправедливого і т.п. Способи і критерії, на основі яких виробляються самі процедури оцінювання відповідних явищ, закріплюються в суспільній свідомості і культурі як " суб'єктні Ц." (установки й оцінки, імперативи і заборони, цілі і проекти, виражені у формі нормативних уявлень), виступаючи орієнтирами діяльності людини. " Предметні" і " суб'єктні" Ц. тим самим є мов би двома полюсами ціннісного відношення людини до світу.

 

Явище - конкретна подія, властивість чи процес, що виражають зовнішні сторони дійсності і представляють форму прояву і виявлення деякої сутності. Тим самим " Я." і " сутність" - співвідносні, що взаємно доповнюють одна одну філософські категорії.

Якість - філософська категорія, що виражає визначеність предмета (об'єкта) як даного, як предмета даного типу, класу (наприклад столу саме як столу, тобто меблів певного типу). Я. - це сукупність властивостей предмета, що виражають його цілісність, найбільш істотні його особливості. Гегель писав, що Я. є те в предметі, втрачаючи яке предмет перестає бути самим собою.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал