Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Національна економіка та її показники






Господарство окремої країни називають національною економікою. Національна економіка як цілісний організм має такі обов’язкові ознаки:

· наявність тісних економічних зв’язків між господарськими суб’єктами на основі поділу праці, єдиний відтворювальний контур;

· загальне економічне середовище, яке створюють: а) єдине економічне законодавство; б) загальна грошова одиниця; в) загальна грошово-кредитна та фінансова система;

· наявність загального економічного центру, який виконує регулюючу і координуючу роль за допомогою засобів економічної політики;

· загальна система економічного суверенітету та захисту (кордони, митна система тощо);

· територіальна визначеність.

Кордони національної економіки не збігаються з кордонами державними: національні ділові одиниці можуть здійснювати економічну діяльність і за межами держави. З другого боку, іноземні ділові одиниці можуть функціонувати в межах держави.

Суб’єктами національної економіки є господарські одиниці (1), домогосподарства (2), держава (3). У складі національної економіки виділяють такі основні підрозділи. Державний сектор економіки об’єднує державні підприємства і заклади виробничої та соціальної сфер. До приватного сектору відносять домашні господарства (домогосподарства) як економічні одиниці, що виробляють продукцію та надають послуги для своїх власних потреб, а також нелегальні приватні підприємства, що утворюють “тіньову економіку”. У приватному секторі економічна діяльність носить добровільний характер, а в державному – обов’язковий. Поряд з приватним і державним секторами існують колективні (народні) підприємства і кооперативи, регіональні господарські комплекси як об’єкти колективної (муніципальної) власності населення певного економічного регіону.

Господарство або економіка країни (національна економіка) складається з великої кількості окремих організацій (підприємств) різних профілів, типів, розмірів. Економіка – це певним чином впорядкована й організована сукупність господарських одиниць (об’єктів). В свою чергу, господарська одиниця являє собою соціально-технічну систему, в якій реалізується процес суспільної праці. Кожна така одиниця бере на себе й виконує певні народногосподарські функції – виробництво товарів чи послуг для інших господарських одиниць та для населення. Відтак, говорять про функціональну організацію господарства та про його функціональну структуру.

Господарська організація (підприємство, фірма, установа і т.д.) – це сукупність елементів уречевленої праці(засоби виробництва), живої праці (робоча сила), виробничої екологічної системи (середовище, захисна зона) і комунікативних мереж, яка спроможна реалізувати певний виробничий процес (виробництво продуктів, послуг, інфраструктури, інформації).

Господарство країн – національні економіки, характеризують за допомогою численних економічних показників. Серед них є показники головні, генеральні, які називають також макроекономічними показникам. Економічні показники можуть бути загальними (валовими) і питомими (на душу населення, на одиницю площі, на співставні обсяги виробничих витрат і т.д.). Сукупність всіх благ, що їх має у своєму розпорядженні суспільство (країна), називають національнім багатством. Іноді його поділяють на вільні блага – дари природи, та економічні блага – ресурси і продукти, що мають ціну.

З радянських часів головними макроекономічними показниками були валовий суспільній продукт (ВСП) та національній дохід (НД). ВСП обчислювали як загальний обсяг усієї продукції, виробленої у галузях матеріального виробництва, в грошовому виразі. ВСП складається з двох частин:

1) вартість використаних в процесі виробництва устаткування і споруд (амортизація або зношення основних фондів), сировини, палива;

2) заново створена вартість (заробітна плата і прибуток).

ВСП допускає повторний рахунок продукції: паливо, сировина, матеріали, напівпродукти, вартість яких включається до виробленої продукції, вже були пораховані як валова продукція на тих підприємствах, що видобули або виготовили їх. Відтак, одна і та сама продукція може зараховуватись до ВСП знов і знов - два, три, і т.д. рази. І ще один принциповий недолік цього показника: ВСП обчислюється лише для сфери матеріального виробництва. Це означає, що підприємства невиробничої сфери (сфери послуг) не створюють суспільного продукту і не дають прибутку. Зрозуміло, що за сучасними поглядами така позиція абсурдна. Але в радянські часи вона була нормою.

Національній дохід обчислювався як різниця між валовим суспільним продуктом та витратами суспільного виробництва. За своїм змістом НД являє собою заново створену вартість те, що суспільство виробило понад витрат на виробництво. І цей показник, пов’язаний з ВСП, зберігає його дефекти: обчислення НД орієнтоване лише на матеріальне виробництво і допускає повторний (подвійний, потрійний і т.д.) залік валової продукції.

У світовій економіці головними макроекономічними показниками виступають валовий національний продукт (ВНП) та валовий внутрішній продукт (ВВП). Для їх обчислення використовують дві складові: 1) вартість кінцевої продукції, такої, що доведена до споживача, реалізована; 2) вартість послуг. Такій підхід виключає повторний рахунок продукції і охоплює усі види економічної діяльності. У світовій статистиці обчислюють також особистий дохід як суму всіх доходів отриманих сім’ями.

На даний час у всіх пострадянських країнах відмовились від показника ВСП і обчисленого на його основі НД. Головними економічними макропоказниками стали валовий внутрішній продукт та валовий національний продукт. В україні зокрема, обсяги виробництва характеризують не за валовою продукцією (ВСП для окремого підприємства), а за валовою доданою вартістю (ВДВ), що виключає повторний облік продукції.

Чи великою буде різниця обчислення, скажімо, НД (за радянською методологією) та ВВП (для сучасною методикою) для нашої колишньої країни? Такі підрахунки зроблені російськими економістами з участю світових експертів, і вони дали разючі результати: за статистикою СРСР НД країни у 1990 році зріс порівняно 1913 більш ніж у 100 рази; за світовою методологією, ВВП СРСР за цей же час збільшився лише у 5, 5 разів.

Схематична різниця між ВНП та ВВП така. ВНП обчислюють для всіх національних виробників товарів і послуг, де б не розміщувались їх підприємства. Це означає, що для розрахунку ВНП, скажімо, Канади необхідно враховувати результати діяльності всіх канадських фірм у самій Канаді та поза її межами і не враховувати діяльність іноземних фірм у Канаді. Для обчислення ВВП включають результати діяльності всіх підприємств – канадських і іноземних, розміщених на території Канади, і не включають канадські фірми, розміщені в інших країнах. Зрозуміло, що в обчисленні ВНП і ВВП є свої труднощі: багато фірм мають міжнародний і транснаціональний статус з різними частками (паями) країн-учасниць. В цілому ці показники для кожної окремої країни є достатньо співставними для того, щоб можна було б користуватись і ВНП, і ВВП.

Для порівняння рівнів економічного розвитку окремих країн і регіонів користуються різноманітними душовими показниками, серед яких головним є виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП) та валового національного продукту (ВНП) на душу населення. В світі зберігаються і подекуди зростають глибокі розбіжності щодо рівнів економічного розвитку. Так, наприклад, душовий ВНП у 1997 р. сягав у Швейцарії 44 тис.доларів США, а у Мозамбіку лише – 90 доларів. Іншими словами, світова амплітуда цього показника сягає майже 1: 500. Додатково враховують так званий паритет купівельної спроможності, що характеризує вартість життя в країні. Скажімо, США помітно поступаються Швейцарії за душовим виробництвом ВНП (28 тис. долл. проти 44, 4 тис.долл.) Але з врахуванням паритету купівельної спроможності Швейцарія, що має високу вартість життя, вже поступається душовим показником ВНП сполученим Штатам.

Світова статистика використовує також показники бідності, які застосовуються до всіх країн – і багатих, і бідних. На даний час головними показниками бідності є рівень безробіття та інфляція. Суму цих показників у США називають індексом злиденності. Наприклад, у 1998 р. в країні (США) індекс інфляції становив 6, 8%, а безробіття – 6, 1%. Відтак, індекс злиденності США у цей час становив 12, 9%. За статистикою ООН, на даний час більше половини населення України перебуває за межею бідності.

Ще донедавна рівні розвитку країн і регіонів оцінювали переваж­но за економічними показниками - душовим виробництвом основ­них видів промислової та сільсько-господарьскої продукції, душо­вим споживанням головних товарів і послуг, душовими показниками ВНП, ВВП та національного доходу. У наш час позначився інте­рес дослідників щодо порівняння рівнів соціально-економічного, соціального (гуманітарного) й політичного розвитку країн і регіонів. Зокрема, набувають популярності порівняльні оцінки рівнів гумані­тарного (людського) розвитку окремих країн, рівнів їх економічної та політичної свободи.

У 1990 р. започаткована Програма розвитку ООН (ПРОООН), яка щорічно видає " Доповіді про розвиток людини". З того часу за статистикою ООН для всіх країн обчислюють індекси людського розвитку - ІЛР (Humen Development Index— НDІ), які називають також індексами розвитку людини та індексами гуманітарного розвитку. Для розрахунків ІЛР враховують три показники:

1) середня тривалість життя населення, яка в різних країнах коливається від 25 до 85 років;

2) рівень грамотності дорослого (від 15 років) населення, що може становити від 0 до 100%, а також рівень - освіти (кількість років, які провів у режимі навчання після 15 років " пересічний громадянин"); 3) реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населен­ня, який у різних країнах коливається від 200 до 40 000 долл. США. Показники ІЛР можуть змінюватись від значень, близьких до 1, 000, до величин, менших 0, 300. Чим більшим є значення ІЛР, тим більш високий рівень людського розвитку має країна. Ста­тистика ООН вважає рівень людського розвитку країни низьким, якщо її ІЛР < 0, 500, середнім (0, 500< ІЛР < 0, 900), або високим (ІЛР > 0, 900).

Ще один важливий показник рівня соціального розвитку країн і регіонів – якість життя населення. Цей інтегральний показник на даний час ще не має загальноприйнятого переліку складових – покомпонентних і пофакторних характеристик. Але загальна його схема вже більш-менш визначена. Якість життя визначається за всіма показниками, що впливають на життєдіяльність населення і можуть оцінюватись як кращі чи гірші. Це численні показники і характеристики зручності - незручності, комфортності -дискомфортності природного середовища, екологічний стан довкілля, забезпеченість основними видами природних ресурсів. Це умови економічної життєдіяльності населення, починаючи від його зайнятості, умов праці до рівнів оплати праці і інших доходів населення. Це рівень сфери послуг, доступність і якість всіх основних видів обслуговування, зокрема освіти. До головних характеристик якості життя відносяться також забезпеченість населення житлом та його якісний рівень, харчування, можливості й умови відпочинку. Якість життя визначають також умови етнокультурного розвитку, політичної та духовної свободи й активності. Показники якості життя потребують своєї детальної розробки стосовно конкретних природно-географічних, соціально-економічних та етнокультурних умов різних країн і регіонів.

У зв’язку з розпадом “соціалістичного табору” як такого і переходом більшості країн на засади ринкової (ліберальної) економіки, певний інтерес представляє групування країн за рівнем ліберальності їх економіки. Економічну свободу сучасні дослідники оцінюють за ступенем лібералізації національної економіки, за мірою її відкритості світовій торгівлі, інвестиційній діяльності, науково технічному прогресу. Економічна свобода протистоїть жорстко централізованим економічним системам, які значною мірою самоізольовані від світових інтеграційних процесів.

Ступінь політичної свободи країн визначають за їх демократиза­цією, за можливостями політичної активності населення та його участі в політичних процесах за такими ознаками:

1) вільні й чесні вибори глави держави та представників до зако­нодавчого органу; 2)справедливі виборчі закони, рівні можливості та чесне голосу­вання; 3) право організації різних політичних партій; 3) наявність парламенту, здатного ефективно виконувати владні функції; 4) наявність міцної опозиції, що має реальні шанси на прихід до влади; 5) свобода від домінування військових, зовнішніх сил, тоталітарних партій, релігійних ієрархів та інших впливових груп; 6) достатнє право на самовизначеність культурних, етнічних та релігійних меншин.

 

Запам’ятайте:

· Господарство окремої країни називають національною економікою. Суб’єктами національної економіки є господарські одиниці (1), домашні господарства (2); держава (3).

· Національна економіка поділяється на державний і приватний сектори.

· Господарські одиниці (господарські організації) – підприємства, фірми, установи, заклади і т.д., що здійснюють виробництво товарів чи послуг для інших господарських одиниць та для населення. Складовими господарської одиниці є: а) засоби виробництва; б) робоча сила; в) інфраструктурні та комунікативні мережі; г)виробнича екологічна система; д) управління.

· Сукупність всіх благ, що їх має у своєму розпорядженні країна, називають національним багатством.

· Головними макроекономічними показниками національних економік слугують валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Традиційні для радянської економіки показники валового суспільства продукту (ВСП) та національного доходу виявились методологічно невірними, такими, що допускають повторний, кількаразовий залік однієї і тієї ж продукції.

· Для порівняння рівнів економічного розвитку окремих країн і регіонів користуються душовими показниками ВВП та ВНП.

· Світова статистика для всіх країн обчислює індекс бідності, головними характеристиками якого є рівень безробіття та інфляція.

· З 1990 року для всіх країн за статистикою ООН обчислюють індекси людського (гуманітарного) розвитку.

· Рівень соціального розвитку країн і регіонів оцінюють за показниками якості життя населення.

· Економічну свободу країн оцінюють за ступенем лібералізації національних економік, за мірою їх відкритості світовій торгівлі.

· Ступінь політичної свободи країн визначають за рівнем її демократизації, за можливостями участі населення в політичних процесах.

 

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст поняття “національна економіка”. Які обов’язкові ознаки має національна економіка?

2. На які сектори поділяють національну економіку? Які суб’єкти формують національну економіку?

3. Що являє собою господарська одиниця (господарська організація)? Які економічні функції вона виконує?

4. За якими макроекономічними показниками характеризують національну економіку?

5. Що називають національним багатством країни? Яка різниця між “вільними благами” та “економічними благами”, що складають національне багатство країни?

6. Які методологічні недоліки властиві для показників валового суспільного продукту та національного доходу, що були головними показниками в радянській економіці?

7. Як обчислюють показники валового внутрішнього продукту (ВВП) та валового національного продукту (ВНП)? Поясніть різницю між цими двома макроекономічними показниками.

8. За якими показниками порівнюють рівні економічного розвитку країн і регіонів?

9. Поясніть зміст і функції показника бідності країни.

10. Що являє собою індекс людського (гуманітарного) розвитку? З якого часу обчислюють індекси людського розвитку?

11. Характеризуйте показник якості життя населення як індикатор рівня соціального розвитку країни. За якими групами показників визначають якість життя?

12. Як оцінюють рівень економічної свободи країн?

13. За якими характеристиками визначають рівень політичної свободи країн?

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал