Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






кримсько-причерноморський






характер: -> приморське положення

- ровнинний характер місцевості поєднується із кримськими горами

передумови господарювання: à 1. особливо сприятливі2.сприятливі3.задовільні

За ступенем залежності від пр умов і рес. галузі можна розділити таким чином:

Ступінь залежності
великий значний незначний
Сільське господарство Лісове господарство Рибне господарство Гідроенергетика Гірничодобувна промисл Трубопровідний транспорт Суднобудування Рекреаційне господарство Чорна металургія Мет-гія міді, цинку, нікелю Теплоенергетика Синтетичний каучук Лляні тканини Цукрова промисловість Будматеріали Бавовноочисна промислов Машинобудування Текстильна (окрім лляної) Взуттєва Атомна енергетика Залізничний, автомобільний та авіаційний транспорт Освіта, наука Культура

Структура природно-ресурсного потенціалу:

- Компо­нентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо);

- Територіальна - різні форми простор. дислокації прир.-ресурсних комплексів;

- Організаційна – можл. відтворення та ефективної експлуатації природ. ресурсів.

- Функціональна структура відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та пев­них господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси

 

13Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

– чисельність населення, його динаміка;

– розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

– статево-вікова структура населення;

– національний склад населення та його територіальні особливості;

– трудові ресурси та їх структура;

– регіональні особливості трудоресурсної ситуації;

– ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості.

До основних показників, які характеризують населення в Україні, належать його чисельність, густота, національний склад і статево-вікові характеристики.

Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху (зміна кількості населення природним шляхом, внаслідок - народжень і смертей), а також завдяки міграціям (переміщення людей з одних регіонів до інших).

Народжуваніст ь – кількість народжених на 1000 мешканців за певний час.

Смертність – кількість померлих на 1000 мешканців за певний час.

Різниця між кількістю наро­джених та кількістю померлих називається природнім приростом.

Різниця між кількістю прибулих та вибулихсальдо міг­рацій.

Величина зміни чисельності населення країни (регіону) дорівнює сумі його природного приросту та сальдо міграцій.

Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населен­ня» та «постійне населення».

Наявне населення – це люди, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання.

Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження.

Чисель­ність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Зниження чисельності населення України веде за собою погіршення статево-вікової структури насе­лення (його старіння), режиму відтворення, забезпеченості на­родного господарства трудовими ресурсами відповідної якості.

Відтворення населення — це процес постійної заміни поко­лінь людей.

Для характеристики перебігу процесів відтворення викорис­товують такі показники: за­гальний коефіцієнт народжуваності, загальний коефіцієнт смертності та загальний коефіцієнт природного приросту.

Густота населення. Україна належить до держав з високою густотою населення. У ці­лому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км2. Розмі­щення населення по території повною мірою відповідає особливос­тям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км2. Причому в Чернігівській області густота населення не до­сягає і половини від середнього показника по Україні. Такий рі­вень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсон­ська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти насе­лення в Україні характерний для Східного регіону, де він пере­вищує 130 чол. на 1 км2, а в Донецькій області — 185 чол./км2. Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км2, у Чер­нівецькій — 115 чол./км2.

Статево-вікова структура населення. Основною глобальною тенденцією на сучасному етапі є зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес отримав назву «старіння населення», є серйозною соціально-демографічною проблемою для будь-якого суспільства (яка до того ж практично не має реальних шляхів вирішення).

Збільшення кількості осіб похилого віку обумовлює зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується меншими темпами) кількість платників податків (якими переважно є особи працездатного віку), то збільшується розмір податку до Пенсійного Фонду.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переваження жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та міграцією за межі держави, що впливає на чисельність чоловіків – з другого. У віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків більша, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага – на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального постаріння населення характерна для Подільських, та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.

Етнічна структура Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців. За даними останнього перепису населяння, українці становили 77% усіх жителів України. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності – 1% населення України. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав – білоруси, угорці, румуни, поляки, а також: греки, татари, вірмени, цигани, німці та ін.

Найбільш етнічно різноманітні регіони України — Чер­нівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Найближча до однонаціональної — Тернопільська область, де з кожних 50 мешканців лише 1 не українець.

Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762, 8 тис. дітей, а померло 617, 6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145, 2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419, 2 тис. дітей, а померло 720, 0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 300, 8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73, 0 тис. чол.), Дніпропетровській (36, 6 тис. чол.), Луганській (44, 7 тис. чол.) та Харківській (26, 4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській (11, 1 тис. чол.). Херсонській (11, 6 тис. чол.) та Чернівецькій (11, 6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11, 6%о, то у 1990 р. — 12, 1, а у 1995 р. — 15, 5%о. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14, 4%0.

14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.

Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:

- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);

- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);

- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.

15Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості

Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.

Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.

Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.

Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.

Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.

Загальне регулювання ринку праці здійснюється державою. Головна мета такого регулювання — досягти відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці.

1. Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.

Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. працюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

 

16.Фактори форм та риси ЄНГК

В основі єдиного НГК лежить єдиний ек. простір (це ек. насичена територія, що вміщує багато об”єктів і зв”язків між ними)

Ек. простір —економ насичена територія, яка поєднує різноманітні об’єкти і зв’язки між ними.

Фактори його формування:

· висока госп освоєність території

· історія розвитку

· сприятливе географ положення

· значний трудо-ресурсн потенціал

Риси:

· сформований промисл і агропромисл комплекс

· участь у між нар поділі праці

· наявність великих економ вузлів

· екстенсивний розвиток с/г

· недостатній розв рекреаційного госп

· недостатній розвиток всіх видів інфраструктури

· недостатній розвиток інноваційного комплексу

· неповне використ енергетичної бази

· нерац використ сировини

17.Структура ЄНГК

1. Територіальна

АРК, 24 обл., 2 міста дер-го значення, 490 рай-нов, 480 міст, 893 СМТ, 28, 6 тис. сіл

2. галузев а

а) воробництво матеріальне:

1.галузева стр.2.територіальна

б) виробництво послуг:

1.соціальне2.виробниче3.ринкове4.інституційна

3. інформаційна (поєднання всього народногосподарського комплексу до єдоної інформаційної мережі)

Виробнича інфраструктура- це інфраструктура, що обслуговує виробничий потенціал (наука, транспорт і зв”язок).

Соціальна інфраструктура- галузі, які пов”язані з матеріальним виробництвом (торгівля), галузі по наданню послуг.

Ринкова інфраструктура- галузі, що обслуговують ринкові відносини.

Інституційна інфраструктура- це державне управління, тощо.

Виробничий комплекс:

1. Територіальна структура

a. (Агро)промисловий район

b. вузол

c. агропромисловий кущ

d. (агро)промисловий центр

2. галузева структура

a. промисловий комплекс

-видобування

-обробка

b. агропромисловий комплекс

1.с\г вир-во2.промислове вир-во товарів

18.Промисло́ вість — технічно найдосконаліша галузь матеріального виробництва, основа індустріалізації економіки, яка має вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил. Промисловість традиційно поділяють на легку промисловість та важку промисловість. До важкої промисловості належить металургія, машинобудування. До легкої промисловості належить виробництво товарів масового споживання, наприклад, текстильна промисловість. Харчова промисловість займається переробкою сільськогосподарської продукції. Промисловий комплекс України має потужну матеріально-технічну базу. Вартість основних засобів становить 644 767 млн грн (на 2007 р).У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95%. Основою цих укладів є металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п’ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5%. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобу-дування, інформаційні послуги, біотехнології.Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40%, проте його структура незадовільна через переважання си-ровинної складової, яка перевищує 60%. Продукція високотехнологічних та нау-коємних галузей у загальному обсязі становить лише 15%.В структурі промисловості України велику питому вагу займають галузі важкої індустрії, особливо машинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість.Важка промисловість формує більше ніж 80% загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає 12-14%.

Структура:

1 Паливно-енергетичний комплекс

· Паливна промисловість

· Вугільна промисловість

· Нафтогазова промисловість

· Торфова промисловість

2 Електроенергетика

· Теплоенергетика

· Гідроенергетика

· Атомна енергетика

· Нетрадиційна енергетика

3 Хімічний комплекс

· Хімічна промисловість

· Гірничо-хімічна промисловість

· Основна хімія

· Виробництво кислот, солей та соди

· Виробництво мінеральних добрив

· Виробництво хімічних волокон

· Пластмасова промисловість

· Лакофарбова промисловість

· Виробництво побутової хімії

· Нафтохімічна промисловість

· Шинна промисловість

· Гумо-азбестова промисловість

· Хіміко-фармацевтична промисловість

4 Металургійний комплекс

· Чорна металургія

· Видобуток та збагачення рудної сировини

· Видобуток та збагачення нерудної сировини

· Виробництво чорних металів

· Трубна промисловість

· Виробництво електроферосплавів

· Коксохімічна промисловість

· Виробництво вогнетривів

· Кольорова металургія

· Видобуток та збагачення руд рідкісних металів

· Алюмінієва промисловість

· Свинцево-цинкова промисловість

· Титано-магнієва промисловість

· Ртутно-сурм'яна промисловість

· Виробництво рідкісних металів та твердих сплавів

5 Машинобудування та металообробка

· Важке машинобудування

· Транспортне машинобудування

· Автомобілебудування

· Залізничне машинобудування

· Авіабудування

· Суднобудування

· Тракторне машинобудування

· Хімічне та нафтохімічне машинобудування

· Виробництво устаткування для легкої та харчової промисловості

· Сільськогосподарське машинобудування

· Верстатобудування

· Електротехнічне машинобудування

· Точне машинобудування

· Металообробка

· Побутове машинобудування

6 Лісова промисловість

· Лісозаготівельна промисловість

· Деревообробна промисловість

· Целюлозно-паперова промисловість

· Лісохімічна промисловість

7 Легка промисловість

· Текстильна промисловість

· Швейна промисловість

· Хутряна промисловість

· Взуттєва промисловість

8 Харчова промисловість

Форми організації промисл виробн. —певні види суспільного поділу праці, які виникли внаслідок впливу науково-технічного прогресу та організаційного процесу.

· концентрація —усуспільнення виробн. через збільшення самого підпр.(агрегатна, технологічна, заводська). Великі підпр погано піддаються реконструкції.

· спеціалізація —зосередження підприємства на виробн. певної продукції (предметна, технологічна, подетальна, функціональна). Збіл ефективності виробн.—змен собівартості продукції—масове виробн. стає вигідним

· кооперування —виробн. зв’язки між підприємствами, які спільно виготовляють продукцію(міжгалузеве, внутр.галузеве)

· комбінування —поєднання на одному підприємстві кількох виробн..(економія на транспортних витратах зручність управління, комплексне викоритс сировини)

· диверсифікація —одночасний розвиток кількох технологічно не пов’язаних виробн.(розширення асортиметну продук, оптимальне використ ресурсів, фінансова стабільніст)

· конверсія —повне або часткове перепрофілювання підприємства на випуск іншої продук (основна причина зміна ринкового середовища)

19. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і народногосподарське значення.

Структура ПЕК:

1. Паливна промисловість

2. Електро-енергетика

3. виробнича інфраструктура

а) нафто- б) газопроводи в) ВЛЕ

паливна промисловість – сукупність галузей промисловості, зайнятих виробництвом і переробкою різних видів палива і включає: нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну, торфяну.

Значення

1. районоутворююче (вплив на формування ТВК)

2. впливає на концентрацію, комбінування, спеціалізацію в-ва

3. вплив ПЕК тим більший, чим потужніші запаси паливних ресурсів

4. дешеве паливо сприяє розвитку енергомістких в-цтв

Шляхи вирішення проблеми імпорту паливно-енергет. рес. (70% імпорт з Росії)

1. створ умов для надходження в У нафти з Азербайджану, Казахстану і країн Близького Сходу

2. побудова одеського нафтового терміналу і танкерного флоту

3. надходження газу в У з Туркменістану, родовищ Пн. Моря і Алжиру

4. постачання газу з Бл. Сходу (Іран)

20. Вугільна промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Входить (галузева структура):

- Підприємництво з видобутку вугілля;

- Збагачувальні фабрики;

- Підприємство по виготовленні вугільних брикетів.

Значення

1. величезна електроенергетика;

2. коксохімічне і металургійне

3. для комунального господарства

Видобуток вугілля: Донбас, Львівсько-Волинський, Придніпровський.

Коксівне вугілля видобувають переважно в центральній частині Донецької обл., а також у Краснодонському і Каріївському районах Луганської обл. В Антрацитівському, Лутушинському та Алчевському районах Луганської обл. видобувають більше енергетичного вугілля. Донбас – 1913 році 2, 3 загальної кількості.

Умови розвитку перспективи:

1. невелика глибина залягання (600м – шахти)ї

2. невелика потужність пластів (від 60см – 1м)

3. висока ступінь газопоносності.

Львівсько – Волинський після воєнних років (6 родовищ)

Умови розміщення:

1. максимальна глибина розробки 550

2. потужність 1м – 1, 5м.

3. низький ступінь газоносності.

У Дніпропетровський, басейн залягає буре вугілля. Основні центри є Олександрія. Умови розміщення:

1. висока вологість + низька теплотворна здатність вугілля споживається тільки населенням.

2. невелика глибина залягання Макс 91м. середня 75м не тільки зокрема і відкритим шляхом. Буровугільна промисловість України об’єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикеті фабрики, а також допоміжні підприємства. 981 споживає вугілля Україна, 27% іде на експорт.

Сучасний стан:

1. реформування галузі (на сьогоднішній день спостерігається падіння видобутку вугілля);

2. економічні проблеми відбуваються, відбуваються зміни гідрохімічного режиму поверхневих і підземних вод, забруднення повітря, вилучення грунтів з господарського обігу.

3. нарощування обсягів переробки нафти;

4. низький рівень, соціальний захист і охоронна праці.

5. екологізація нафтопереробки (проведення експертизи, моніторингу, аудиту.

21.Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку

Галузева структура нафтової промисловості:

1. нафтовидобувна пр-сть-до неї відносять підприємства з видобутку нафти та нафтового газу, зберігання та транспортування

2. нафтоперероб. пр-сть-це галузь оброб. пр-сті, яка вироб. з сирої нафти нафтопрод.

Регіональні особливості розміщення:

1. Східний регіон (Сумська, Полтавськата Чернігівська обл.) тут нафта видобувається високої якості, а також є попутний газ.

2. Захід. регіон: нафту видобувають з 2половини 19ст. на великих глибинах 5-6 тис.м.

3. Південний-цей регіон перспективний у нафтодобувній галузі

Причини, які ускладнюють видобуток нафти:

1. відсутність нових технологій

2. нововідкриті родовища дрібні

3. нафтові шахти розташовуються на великих глибинах

4. труднощі з фінансами

Причини високої собівартості:

1. складні умови видобутку

2. видобуток без технологій

3. великі витрати на транспорт

Нафтопереробні заводи знаходяться: Кременчук, Лисичанськ, Одеса

Фактори, які впливають на розташування:

1. у районах споживання нафти і нафтопродукту

2. поблизу видобутку нафти

3. у портах ввозу сирої нафти: Одеса, Херсон

4. на трасах магістралях нафтопроводів: Кременчук і Лисичанськ

Проблема нафтопереробної промисловості:

1. зростання обсягів переробки нафти

2. екологізація нафтопереробки, проведення експертизи і моніторингу

3. надання поглиблення перероб. нафти до 80-85%. На Україні 35-40%

22. Газова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку.

Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного газу й супутнього нафтового газу, що видобуваються разом з нафтою. Ця галузь розвивається чим не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Значення газової промисловості:

- використов. як паливо у різних галузях гос-ва, а також для комунального господарства;

- використовується, як сировина для отримання різноманітних хімічних продуктів.

Основні регіони добування:

1. Прикарпат. –газ видобувають в основному з незначних глибин. Зменшення видобутку газу у цьому регіоні пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, велика кількість газу залишається під землею, а нові родовища або малопотужні, або не розробляються зовсім.

2. Дніпровсько-Донецька газоносна область(18 % видобутку). Видобувається газ у Сумській, Харківській, Полтавській та Дніпропетровській областях. Найбільші родовища – Рибальське, Качанівське, Шебелинське, Хрестищенське та ін..

3. Причорномор. регіон –видобуток ведеться на шельфі Чорного і Азовського морів.

Основні причини зниження видобутку газу:

1. виснаження основних родовищ.

2. нові родовища мало перспективні.

3. повільне впровадження нових технологій.

4. складні умови розташування газоносних пластів.

Напрямки стабілізації видобування газу:

1. збільшення видобування за рахунок впровадження нових технологій;

2. збільшення видобування за рахунок освоєння нових родовищ;

3. покращення фінансування;

4. прийняття законів і нормативно-правових актів;

5. удосконалення амортизації.

23. Електроенергетика України, її зн-ня та суч стр-ра, в-во та споживання електроенергії.

Електроенергетика є високомеханізованою галуззю пр-сті.

потреби

1.мала вага з/п.2. високий технічний рівень3.кваліфікацію робітників

забезпечує

1.підвищення технічної озброєності 2.зростання продуктивності праці.

ТЕСà орієнтрацією

1.наявність запасів паливно-енергетичних ресурсів 2.споживача. 3.наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енерії і під¢ їзних шляхів; 4. рівень грунтових вод нижче глибини підвалів5.не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин6. повинні розміщатися поблизу населеного пункту 7.еколог

АЕСà розташування

1.поблизу водних об¢ єктів. 2.на значній відстані від великих міст.3.відходи

ГЕС à Розміщуються

1. біля водних об¢ єктів 2.еклог. безпека, 3.додержання санітар. норм4.мінім. еколог. втрат

Сумарна встановлена потужність електростанційх Укр на 1.01.2005р. становила 61, 87млн. кВт, у т ч за типами: теплові – 35, 72 млн кВт (61, 2%), атомні – 14, 82 млн кВт (24, 7%), ГЕС– 5, 69 млн кВт (9, 0

Основні гідроелектростанції зн-ся на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) - в Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області.

Основну електроенергетичну базу Укр становлять теплоелоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6),

атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпров. каскаду).

24. Металургійний комплекс: значення у розміщенні продуктивних сил, структура та проблеми розвитку.

Металургійний комплекс – це сукупність галузей добувної і обробної промисловості, підприємства якого видобувають руди чорних і кольорових металів, виробництва чавуну, сталі, прокату, коксу, вогнетривів, нерудну сировину для металургії обробляють метали.

Значення металургійного комплексу в розміщенні продуктивних сил:

1. є основою розвитку машинобудування, металообробки і будівництва;

2. є матеріальною базою всього комплексу важкої індустрії України;

3. є джерелом валютних надходжень до бюджету країни від продажу металургійної продукції на ринку;

4. районоутворююче значення:

а) створює умови для розвитку тих виробництв, які споживають багато;

б) створює сприятливі умови для харчової та легкої промисловості;

в) створює сприятливі умови для розвитку інфраструктури, де зайняті

г) створює сприятливі умови для розвитку хімічної промисловості, які споживають відповідно доменного виробництва.

Галузева структура металургійного комплексу:

1. чорна металургія;

2. кольорова металургія

Проблеми розвитку:

1. підвищення рівня витрат;

2. невелика кількість запасів кольорової сировини;

3. знос основних фондів;

4. незбалансованість у виробництві на споживання металопродукції.

25. Чорна металургія України, її значення, сучасний стан і проблеми розвитку.

Чорна металургія - галузь промисловості, що включає в себе видобуток, збагачення, й агломерування залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробнтцтво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них. Провідна роль у цьому належить металургійній переробці(чавун-сталь-прокат).

Структура чорної металургії:

1.Сировинна частина комплексу чорної металургії;

2.Основне металургійне виробництво;

3.Переробка металургії;

Значення чорної металургії:

1.Районоутворююче значення: до типових супутників належить теплова енергетика, металомістке машинобудування, хімічна промисловість;

2.Є основою розвитку металомісткого машинобудування. Метолообробки і будівництва;

3.Є джерелом валютних надходжень до бюджету країни від продажі чорної металургії.

Фактори розміщення металургійного виробництва:

1.Наявність палевно- сировинних і водних ресурсів;

2.Екологічна безпека;

3.Екологічна освоєність території;

4.Розвиненість транспортної мережі та інфраструктури;

5.Попит на металопродукти;

Принципи розміщення підприємств чорної металургії

1.Орієнтація на паливо і поклади коксівного вугілля: Донбас

2.Орієнтація на поклади залізної руди: Придніпровя

3.Між сировиною паливом: Приазовя

4.Припортова чорна металургія, яка орієнтується на експорт чавуну, сталі і прокату.

5.Припортова чорна металургія у тих країнах, які потребують багато металу для власних потреб.

Райони чорної металургії в Україні:

1.Придніпровський р-н:

Причина формування: наявність рудних ресурсів.

Вузли: Дніпропетровський, Криворізький, Запоріжський.

2.Донецький р-н:

Причини формування: наявність паливних ресурсів.

Центри: Донецької і Луганських обл.(крім Маріуполя).

3.Приазовський р-н:

Центр: Маріуполь.

Проблеми чорної металургії:

1.Підвищений рівень витрат

2.Майже повна орієнтація на експорт;

3.48-49 % сталі виплавляється у мартенівських печах;

4.Знос основних фондів;

5.Зменшення виробництва сталі із металобрухту,

6.Незбалансованість у виробництві і споживанні металопродукції.

26.Кольорова металургія України: її значення, структура, принципи розміщення основних галузей та основні центри. КМ — галузь важкої промисловості, яка включає видобуток благородних металів, їх збагачення та переробку. Її продук­ція — чисті метали та їх сплави — широко застосовується у всіх галу­зях машинобудування, особливо в електротехніці, радіотехніці, при­ладобудуванні, транспортному машинобудуванні, атомній, хімічній промисловості, медицині. Особливості кольорової металургії: комплексне використання рудної сировини і комбіноване виробництво з іншими галузями. Основні фактори щодо розміщення підприємств кольорової металур­гії: сировинний (виплавка міді, нікелю, ртуті), транспортний, енергетичний (алюміній, цинк), трудо-ресурсний, еколо­гічний. Структура: Алюмінієве виробництво (виробництво алюмінію з глинозему. По­сідає провідне місце в структурі виробництва кольорової металургії України (30 % продукції). Основні підприємства галузі: потужний Ми­колаївський глиноземний завод, Запорізький і Броварський (Київська обл.) алюмінієві заводи. Сировина: боксити (Дніпропетровськ), алуніти (Закарпатська), нікеліни (Азов’я). У Запоріжжі – первинний алюміній). Титано-магнієва промисловість (у Запоріжжі – титано-магнієвий комбінат. Титан видобувається і збагачується в Іршанську (Житомирська обл.), Криму. Сировина: калійно-магнієві солі (Стебник, Калуш), титанові руди (Житомирська, Дніпропетровська). Ртутна промисловість (Ртуть добувають у Микитівці (Доне­цька обл.) – Микитівський ртутний комбінат. Магнію — у Калуші (Івано-Франківська обл.) Проблеми: виснажене родовище, підвищений рівень витрат, низький попит). Цинкова промисловість (у Констянтинівці (Донецька обл.) – ВАТ «Укрцинк»). Нікелева промисловість (феронікель — на Побужжі (Кіровоградська обл.)). Золотодобувна (в с. Мужієве в Закарпатті, де працює золотополіметалічний комбінат). Україна не повною мірою забезпечена кольоровими металами. Знач­ну частину імпортує з інших країн (мідь, олово — з Росії, Казахстану, Вірменії, Узбекистану; свинець — із Казахстану).

27.Машинобудівний комплекс, його галузева структура та народногосподарське значеня. Фактори впливу на розвиток і розміщення підприємств машинобудування. Машбуд комплекс – сукупність галузей буд. про-ті, що виробляють машини, устаткування для потреб н/г, а також техніку оборонного призначення. Роз­виваються автомобілебудування. промисловість металевих конструк­цій, верстатобудівна та інструментальна, гірничошахтне й гірничорудне машинобудування тощо. У розміщенні галузі вирішальним фактором є наявність високо­кваліфікованих кадрів, стійкі транспортні зв*язки, спеціалізація і кооперація виробництва. Глузева структура: за трудомісткістю і матеріаломісткістю машинобудування можна поділити на важке, загальне і середнє, вир-во точних приладів та механізмів. Загальні фактори розміщення: НТП (зміна технологій вир-ва, удосконалення предметів та знарядь праці, впровадження автоматизованих си-м управління, зміна характеру трудової діяльності), трудові рес-си (середнє і точне), Споживчий (важке і загальне і транспортний, природні умовиі рес-си (особливо водні), сировинний (важке). До важкого відносять виробництво металургійного, гірничошахтного обладнання, локомотиви. Центри важкого машинобудування розміщенні в районах Донбасу, Придніпров*я. Основним фактором розміщення є споживчий. Для загального машинобудування фактором розміщення є споживчий. Для середнього трудовий. До середнього машинобудування відносять виробництво засобів звязку, елктронно-промислові. Середнє машинобудування не дуже металомістке, але трудомістке. Значення: 1) рівень розвитку машбуд. є одним із показників промислового і наукового розвитку держ., 2) ств. нові засоби вир-ва + продукція, яка необхідна для споживача, 3) забезпечує обороноздатність держави, 4) районоутв. значення.

28Фактори, які впливають на розвиток і розміщення підприємств машинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного вир-ва визначається не лише впровадженням у вир-во нових темпів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням.Великі можливості приховані у вдосконалення теритоіальної організації галузі, кращій розміщуваності її підприємств. На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба регіонів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергією, транспортом та інше. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Отже, за своїми тенденціями у розміщення підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

-галузі, які харак-ся високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, енергетичне машинобудування). Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз.

-галузі, які хар-ться середньою мелаломісткістю, невисокою працемісткістю і транспортабельністю готової продукції за евеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних і с\г машин) Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах споживання продукції.

-галузі, які випускають масову продукцію з високою прцемісткістю й фондомісткісю(автомобіле і тракторобудування, устаткування для легкої, харчової промисловості)Зазвичай розташовуються у центрах машинобудівої промисловості з наявністю кваліфіковних кадрів.

-галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість(радіотехнічна і електронна промиловість, приладобудування)Розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експерементальні бази, науково-дослідні інститути.

29. Особливості розміщення галузей середнього і точного машинобудування.

Середнє машинобудування: автомобільне машинобудування, авіаційна промисловість, транспортне машинобудування

Фактори: наявність трудових кадрів, розвинуті науково-технічні заводи

Автомобільне будування

- є великим споживачем на ринку капіталу, сировини, устаткування, робочої сили.

- Є джерелом прогресивних технологій

- Головним споживачем засобів автоматизаці

- Сприяє розвитку енерго-збережних технологій.

Центри: Луцьк, Запоріжжя, Кременчук, Львів(автобуси)

Транспортне: орієнтація на споживача, трудові ресурси. Центри: Харків, Вінниця, Дніпропетровськ.

Тролейбуси: Київ, Дніпропетровськ

Літакобудування: орієнтація на кваліфіковані кари і технологію Центри: Київ, Харків.

С/г машинобудування орієнтується на споживача. Центри: Харків, Кіровоград, Дніпропетровськ, Тернопіль, Олександрія, Херсон. Особливе місце займає тракторобудування (Харків)

Умови розміщення точного машинобудування:

1. Наявність кваліфікованих кадрів;

2. Наявність науково - дослідницьких інститутів.

Галузева структура:

1. Електротехнічна: Київ, Харків, Запоріжжя.

2. Електроне у всіх областях крім Волинської

3. Приладобудування: Київ, Харків, Запоріжжя, Донецьк, Львів, Одеса.

30.Роль хімічного комплексу у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. Загальні фактори розміщення підприємств хімічної промисловості. Хімічний комплекс – це комплекс галузей промисловості, що забезпечують господарство мін. добривами, органічними кислотами, содою, сіллю, фарбами, паливно-мастильними продуктами, синтетичними волокнами і ін. Від його розвитку значною мірою залежить науко­во-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про­мисловості, транспорту, сільського господарства, обо­рони, побутового обслуговування та інших сфер діяль­ності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому. А також дозволяє замінити деяке виробництво з натуральної сировини.

Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімпрому: самородна сірка в Прикарпатті, родовища калійних солей, поклади кам’яної солі у Донбасі, Закарпатті і Прикарпатті. Запаси самосадної солі в озерах і лиманах Причорномор’я та Криму.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

1) сировинний фактор:

а) орієнтація на органічне паливо (газ, нафта, вугілля).

б) орієнтація на хімічну сировину (калійна сіль, кухонна сіль та ін.)

в) орієнтація на електроенергію: полімери

г) орієнтація на водні ресурси.

2) трудовий фактор: цей фактор має невеликий вплив на розміщення хімічної промисловості, бо ця галузь має невелику трудомісткість.

3) споживчий фактор виробництво основної хімії (сірчаної кислоти, добрив крім калійних), продукції побутової хімії.

4) екологічний фактор.

5) технологічний фактор: вдосконалення технологій та впровадження безвідходних технологій.

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою (віскозний шовк, синтетичний каучук, целюлоза). Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій (віскозний шовк, капронове волокно, синтетичний каучук). Споживчий чинник впливає головним чином на виробництво основної хімії. При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор. Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

31.Фактори та регіональні особливості розміщення підприємств гірничо-хімічної та фармацевтичної промисловості України Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

Гірничо-хімічна промисловість орієнтується на сировину. Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Явора, кам’яна сіль Артемівська і Слов’янська, вапняки Донецької області та Криму. Галузь сконцентрована переважно в Карпатському(самородна сірка, К солі), Донецькому(камяна сіль, мінеральні барвники) і Придніпровському економічних районах.

Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії світу. Важливими факторами розміщення цієї галузі є наявність промислової бази та сировини, трудових ресурсів. Раніше українські препарати воготовлялись на російських субстанція, а зараз закуповують західні аналоги. Сировина з Німеччини, Індії, Швейцарії, Китаю. Виробництво ліків є у Харкові, Дарниці, Горлівці, Львові, Одесі. Підприємства: хіміко-фармацевтичні заводи, мікробіологічної пром. (антибіотики), медичне скло, науково-дослідницькі інститути.

 

32. Регіональні особливості розвитку і розміщення підприємств основної хімії.

Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Споживчий фактор поширюється переважно на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти.

Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї, а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів; споживання. Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю.

Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — фосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива. Содове виробництво переважно сконцент­роване у Донбасі, який має великі запаси кухонної солі.

33. Лісопромисловий комплекс України: регіональні особливості розвитку та розміщення. Проблеми та перспективи розвитку. ЛК – сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну обробку і переробку. Значення: у кожній галузі, модно. Майже завжди орієнтується на сировину. Структура: Лісозаготівельна (Первинна обробка, транспортування сировини + вантажно-розвантажувальні роботи. Наявність сировини і трудових рес- ів. Центри: Чернівці, Берегомет, Брошнів, Вигода, Рахів, Свалява, Стрий – у Карпатах, Костопіль, Ковель – у Поліссі). Деревообробна (Лісопильна – Берегомет, Брошнів, Ковель, Костопіль, Малин, Коростень, фанерна – Львів, Чернівці, Київ, Костопіль, вир-во буд. мат. – Київ, Харків, Запоріжжя, Одеса, Кривий Ріг, Донецьк, меблева промисл. – Київ, Харків, Бровари, Ірпінь, харків, Одеса, Львів. Орієнтується на сировину, споживача). Целюлозно – паперова (Паперове і картонне. Сировина, водні рес-си, електроенергія. Центри: Обухів, малин, Корюківка, Свалява, Рахів, Херсон). Проблеми: дефіцит сировини, її некомплексна обробка. Перспективи: раціональне, використання лісових рес-ів, реконструкція і модернізація у напрямку підвищення ефективності, застосування нових технологій – енергозбереження, ресурсозбереження, збільшення механізації – зменшення трудових витрат, ств. безвідходних виробництв.

34.Будівкльний комплекс України: регіональні особливості розвитку і розміщення, його роль у н/г. Промисловість будівельних матеріалів складається: 1)з видобутку природної сировини(камінь, пісок, глина, гравій, крейда, гіпс тощо); 2) з виготовлення матеріалів і конструкцій(цегла, шифер, цемент, залізобетон, різноманітні будівельні конструкції, скло).

Значення:

- створює основні фонди для народного господарства;

- місто утворюване значення.

Розміщення підприємств:

- тяжіє до сировини (у зв’язку з низькою транспортабельністю продукції і сировини);

- - тяжіє до районів споживання.

Основні галузі:

1) галузі які займаються видобутком і обробкою мін. буд.. сировини

2) виробництво в’яжучих матеріалів;

3) вир-во буд.. конструкцій;

4) скляна і фарфорова промисловість.

Цементна промисловість умови розміщення ( сировина, паливо, відходи чорної і кольорової мет. )

Території розміщення ( Донбас, Дніпр., Харків, Львів, Рівн., Хмелин.Єнакієве, Краматорськ, Балаклея. ) Промисловість буд., конструкцій, умови розм.. ( споживачі в онов. тяжіє до великих промислових центрів ). Цегельна промисловість, умови розм.( споживач, джерела електроенергії ) Вир-во скла, умови розм. (паливна база).Основні центри –Костянтинівна(Донбас), Лисичанськ, Львів, Запоріжжя. Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків, доломітів, крейди, а також біля металургійних заводів.. Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтоване на споживача, насамперед, у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг та ін. Керамзитові і термозитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, у Житомирській, Київській, Львівській, Харківській та ін.

Проблеми: Для галузі характерний низькій рівень механізації та автоматизації технологічних процесів, невеликий асортимент і низька якість продукції. Шляхи вирішення: потрібні модернізація і реконструкція підприємств галузі підвищення темпів самого виробництва.

Потужні будівельні орг-ції створені у великих містах. Фарцево-фаянсова галузь- Славута, Полтава, Суми, Баранівка, Буда, Користинь, Дружковка..Нині в-во буд мат-в більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організації. Таким чином, будівельна індустрія і пр-сть буд матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей н/г, РПС і розвиток регіонів. Буд-во створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруд, призначеня для всіх видів виробничої і невир-чої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить буд-во житла, створення нових міст і сіл, окремих мікрорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, буд-во промислових і с/г-х п-в, транспортних об'єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо

Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяють родовища крейди(Донецька, Сумська, Харківська, Луганська обл.)скляних пісків(Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська обл.). Добувають мармур, лабрадори, бальзат, піщаники, туфи, гіпс. Величезні запаси гранітів - у Житомир. обл. Сировина для виготовлення бетону є майже у всіх обл. країни. Величезні запаси різноманітних глин. Таким чином, для розвитку даної галузі немає необхідності імпортувати сировину, а навпаки є можливість у великій кількості її експортувати

35.Агропромисловий комплекс, його суть, галузева структура і особливості розвитку в ринкових умовах. А гропромисловий комплекс(АПК) –це сукупність виробничо взаємопов’язаних підприємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації с\г продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. АПК виконує важливу суспільну функцію –забезпечує населення продуктами харчування., а промисловість – відповідною сировиною АПК.

До АПК входять 3 основні сфери:

1) С/г виробництво – рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

2) Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це –с/г машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК.

3) Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка)

Галузева структура АПК характеризується великими диспропорціями. Особливо вони помітні у співвідношенні с/г і промислово-переробної ланки, що безпосередньо відбивається на незабезпеченні ринку продуктів харчування вітчизняною продукцією. Негативно позначається на функціонуванні АПК і відставання виробництва с/г машинобудування, добрив, гербіцидів, комбікормів тощо.

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні і економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конкурентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-територіальних зв’язків між складовими АПК.

Серед факторів, які впливають на АПК, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової та фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.

Проблеми розвитку АПК в Україні:

- Впровадження багатоукладної системи власності;

- Застосування ефективних систем землекористування;

- Впровадження сучасних технологій вирощування с/г культур;

- Розвиток вітчизняного виробництва сучасних с/г машин, зокрема, засобів масової механізації;

- Розширення виробництва добрив, гербіцидів тощо;

- Запровадження комплексних агрохімічних та лісових меліорацій;

- Розвиток виробничої та соціальної інфраструктури для підйому сільської місцевості;

- Державна підтримка АПК через переорієнтацію кредитно-фінансової, податкової і цінової політики на підтримку с/г виробника.

36.Територіальний поділ праці: його роль у формуванні регіональних соціально-економічних систем. Система коефіцієнтів для визначення галузей спеціалізації регіонів. ТПП – процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованої продукції. Це просторовий прояв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений ек., соц.., природними, нац. - культурними особливостями продуктивності праці. В основі ТПП лежать: природні умови і рес-си, різноманітність територій, відмінності між народами, що там мешкають з історично сформованими навичками праці. Регіони спеціалізуються на випуску тієї продукції, для якої з них є найсприятливіші умови, що дозволяють зменшити витрати на вир-во однієї одиниці готової продукції. ТПП – це спеціалізація території. Види ТПП: внутрішньорайонний, міжнародний, міждержавний.

Ефективність спеціалізації визначається показниками:

- коефіцієнтом спеціалізації
(С – аг. Рівень спеціалізації району; Р – сукупний суспільний продукт; Рв. – частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі регіону).

- локалізації Кл.= (Гр. – показник галузі регіону; Гк. – показник галузі по країні; Пр. – загальний показник промисловості регіону; Пк. – по країні; - частка галузі у промисловому вир-ві регіону;
- країни) Кл. =1 – рівномірна концентрація галузі у регіоні; Кл. > = 1 – вища, ніж сер. Значення, концентрація пром.. на території.

- міжнародної товарності дає можливість оцінити потенціал району К мт=

(Ввив.р. – вартість продукції даної галузі району, що вивозиться за його межі; Ввир.р – виробляється в районі)

- вир-ва на душу населення Кd=

(Гр – показник галузі регіону; Гк – показник галузі країни; Нр – населення регіону; Нк – населення країни; - хар-є розвиток галузі в регіоні стосовно країни; - частка населення регіону у всьому населенні країни) Кd=1 пропорційний населенню розподіл данної галузі; Кd > =1 позначена галузь сконцентрована у регіоні більше, ніж у середньому по країні.

37.Фактори регіонального розвитку. Типологія економічних регіонів.

Фактори: ТПП (вплив мають і сеціаліація, і кооперація, і комбінування); економіко-географічне положення; концентрація вир-ва (територіальне зосередження ек діяльності на обмеженій території); природоресерсний потенціал (залежить регіональна структура гос); тредовий потенціал (кількісний і якісний склад трудових ресурсів, використ.. труд.. рес-ів); наявність великих населених пунктів, рівень розвитку інфраструктури.

Типологія регіонів:

1. залежно від структури економіки регіону:

- індустріальні; - індустріально-аграрні; - аграрні;

2. по відношенню до адміністративно-територіального поділу:

-регіон – адміністративна одиниця; -регіон – не адміністративна одиниця;

3. залежно від стану зовнішньоекономічних зв’язків:

- експортно-орієнтовані; - імпортно-орієнтовані;

4. залежно від природної географії і геополітичного характеру стикування

- стратегічно важливі регіони; - прикордонні регіони; - переферійні;

5. за рівнем соціально-економічного розвитку регіонів

а) критерії виділення:

- ВВП на душу населення; - показники демографічного розвитку; - показники якості життя; - показники техногенного навантаження; - показники інвестактивності;

б) фактори, що впливають на рівень соц.-ек розвитку:

- Пр.. рес-си (наявність або відсутність)

- Центри збуту

- Забезпеченість транспортною мережею

- Рівень розвитку та впровадження на підприємствах НТП

- Демографічна і трудоресурстна си-ма

в) групи:

- високорозвинені(динамічні):

з прогресивним станом економіки;

високим рівнем життя населення;

стабільною культурною, політичною і економічною ситуацією;

- проблемні регіони:

розвиток яких з певни


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.105 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал