Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні поради до вивчення теми. Економіка будь-якої країни світу та рівень її конкурентоспро­можності відчувають на собі державний вплив






 

Економіка будь-якої країни світу та рівень її конкурентоспро­можності відчувають на собі державний вплив. Інша справа - яким є характер цього впливу; позитивний чи негативний, стимулюю­чий чи гальмуючий? У сучасній економічній науці чіткої відповіді на ці запитання не існує. Історія розвитку різних країн світу вклю­чає моделі і «слабкої», і «сильної» держави, які змінювалися відпо­відно до з історичних моментів часу: кризові етапи розвитку країн породжували теорії активної ролі держави, а прискореного і дина­мічного розвитку - теорії слабкого державного впливу на соціально-економічній розвиток.

В оцінці моделей державного впливу на економічний розвиток І конкурентоспроможність важливим є не сам по собі факт держав­ного впливу, а його результати. Вони, як свідчить світовий досвід, можуть бути абсолютно різними - від ефективного управління роз­витком і конкурентоспроможністю до «паразитування» на власній економіці та прибутках її суб'єктів. У першому випадку державне втручання виявляється позитивним і відіграє роль «руку допомо­ги та сприяння» національним господарським суб'єктам, у друго­му - негативним і постає «рукою грабіжника» їх доходів. Звідси, роль державного чинника визначають не масштаби впливу, а його напрямки, засоби, характер і результати, тобто його якість. Поло­ження про вирішальну роль якості державного фактора - базовий принцип японської моделі прориву до світового рівня конкуренто­спроможності, з якої бере свій початок історія державного регулю­вання міжнародної конкурентоспроможності.

Розгалужена система державного регулювання конкуренто­спроможності японської економіки була створена в кінці 70-х років XX ст., а людиною, яка вперше сформулювала її теоретичну модель, був Чалмерс Джонсон. Модель Ч. Джонсона базується на виявленні «провалів» ринку, які виключають можливість прискореного роз­витку японської економіки та стрімкого нарощування її конкурен­тоспроможності. Для коригування цих «провалів ринку» потрібен зовнішній координаційний засіб - «рука держави», функцію якої ви­конує уряд країни.

Японська модель державного регулювання конкурентоспро­можності багатьма розглядалася як альтернатива механізму ринко­вого регулювання, її найважливішими елементами є:

- активний центральний уряд і стабільний апарат чиновників;

- визначення пріоритетних галузей для прискорення зростання;

- агресивний розвиток експорту;

- багаточисельні інструкції, правила та узгодження;

- селективний протекціонізм з метою захисту внутрішнього ринку;

- обмеження прямих іноземних інвестицій;

- м'яке антимонопольне законодавство;

- реструктуризація промисловості під керівництвом уряду;

- жорстке регулювання фінансових ринків;

- обмежений вплив ради директорів компаній;

- дотації урядом спільних проектів;

- чітка та стабільна макроекономічна політика.

Уявлення, що саме уряд країни має забезпечувати ефективний розвиток економіки та її конкурентоспроможність є наріжним ка­менем японської моделі державного втручання у функціонування національної економічної системи. Головну роль в її реалізації було закріплено за Міністерством міжнародної торгівлі та промисловос­ті (МІТІ) та Міністерством фінансів. Ці Міністерства розробляли концепцію економічного прориву Японії, яка ґрунтувалася на вибо­рі пріоритетів і цільових програмах розвитку стратегічно важливих галузей японської економіки.

Чіткий акцент на розширення експортного потенціалу пріори­тетних галузей і виробництв - сутнісна риса японської моделі дер­жавного регулювання конкурентоспроможності. Механізм її реа­лізації включав спеціальні податкові пільги та фінансово-кредитні засоби стимулювання розвитку. А для захисту японських компаній від іноземної конкуренції було розроблено і впроваджено широкий арсенал спеціальних заходів - від блокування доступу іноземних фірм на японський ринок до «драконівських форм» квотування ім­порту.

Гальмування входу іноземних фірм на внутрішній ринок Японії забезпечувалось також жорсткими обмеженнями прямих інозем­них інвестицій і протекціоністськими заходами в таких галузях, як автомобільна, виробництво інтегральних мікросхем, фармацевтич­на і комп'ютерна, обробка інформації та виробництво фотоплівки.

Японський уряд активно стимулював національні компанії до їх кооперації, посилення технологічних зв'язків і злиття як ефек­тивних засобів реалізації ефекту масштабу. Реалізація цієї політики в банківській галузі дозволила створити національні банки, які ста­ли потужними гравцями на світових фінансових ринках.

Важливим елементом японської моделі державного регулюван­ня міжнародної конкурентоспроможності була стабільна мікроекономічна політика. Низькі витрати на оборону сприяли досягненню профіциту державного бюджету країни, зростанню інвестиційної активності корпорацій та рівня заощаджень громадян.

Детальному аналізу японської моделі прориву до світового рівня конкурентоспроможності присвячено багато наукових досліджень. Головний висновок, який сформульовано вченими за результатами тестувань японської моделі державного регулювання конкуренто­спроможністю, полягає в тому що саме державна «рука допомоги» стала тим основоположним інститутом, який сприяв усуненню «про­валів» ринку та стрімкому нарощуванню конкурентоспроможності пріоритетне визначених галузей економіки країни.

Теоретичне значення японської моделі державного регулюван­ня конкурентоспроможності полягає в тому, що вона є не просто моделлю регулювання економічних процесів, а суміщає вирішення комплексу складних задач соціально-економічного розвитку краї­ни - від відновлення зруйнованої в Другій світовій війні економіки та акумуляції внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування до прори­ву на вищі щаблі міжнародної конкурентоспроможності. На користь такого висновку свідчить і те, що японська модель державного регу­лювання конкурентоспроможності стала підґрунтям для розробки національно-державних програм підвищення конкурентоспромож­ності, в тому числі в США, країнах Західної Європи та Південно-Східної Азії. Системи державного регулювання конкурентоспро­можності в цих країнах відбивають японський досвід узгодження інтересів держави і бізнесу.

На прикладі Міністерства міжнародної торгівлі та промислово­сті (ММТП - в Японії) у 80-х роках XX століття в США для коорди­нації питань, пов'язаних із підвищенням конкурентоспроможності, була створена розгалужена система державних органів управління (Рада конкурентоспроможності, Управління розвитком науки і тех­нологій, Управління з технологічної політики Міністерства торгівлі та інші).

У Великобританії для координації робіт у системі державного регулювання конкурентоспроможності було створено Національну раду економічного розвитку (НРЕР), у Франції - Ге­неральний комісаріат стратегічного планування та прогнозування, в Республіці Корея - Раду економічного планування із широкими повноваженнями, в Італії - Національну кон­федерацію бізнес-фірм. Організаційно-економічна роль цих інституцій державного регулювання визначається не ступенем втручання в ринковий механізм, а забезпеченням відтворювальних умов конкурентоспроможності - як внутрішніх, так і зовнішніх.

Посилення процесів глобалізації та відтворювальної взаємоза­лежності національних економічних систем перетворило держав­не регулювання конкурентоспроможності в одну із найголовніших складових стратегії розвитку та у вирішальний чинник, який визна­чає зміст внутрішньої і зовнішньоекономічної політики урядів роз­винених країн.

Розробка і впровадження дієвого механізму державного регулю­вання міжнародної конкурентоспроможності української економіки та її підприємств роблять принципово важливими вивчення, аналіз і узагальнення міжнародного досвіду перетворення «видимої руки» держави в ефективний засіб координації зусиль українського соціу­му в досягненні світових стандартів конкурентоспроможності.

Усвідомлення того, що міжнародна конкурентоспроможність має особливу системну природу, відмінну від національних її моде­лей, пронизує всю зовнішньоекономічну політику розвинених кра­їн. Уряди цих країн визнають надзвичайно важливу роль інститу-ційних засобів регулювання міжнародної конкурентоспроможності, використання яких здійснюється на різних ієрархічних рівнях роз­витку - загальнонаціональному, галузевому, регіональному та на рівні фірм і корпорацій.

Державне регулювання стало органічною складовою національних систем управління конкурентоспроможністю в розвинених країнах, виконуючи дві головні функції - структурну і системну.

Структурна функція полягає в регулюванні структурних умов відтворення конкурентоспроможності залежно від галузевих осо­бливостей і видів конкурентних переваг підприємств. Уроки світового досвіду свідчать, що ефективну інтеграцію національної еко­номіки у світогосподарський комплекс неможливо забезпечити без активної структурної політики держави. Навіть у сучасних розвинених країнах вона розглядається як ефективний «підтримуючий» інститут конкурентоспроможності та ефективності національних виробництв. Активна структурна політика держави набуває особливої значущості в країнах з трансформаційною економікою, в яких відбувається про­цес формування ринкових інститутів регулювання, а стартові умови конкурентного змагання із зовнішнім світом є нерівними.

Ефективність структурних змін в економіках розвинених країн та країн, що здійснили прорив до світового рівня конкурентоспро­можності, визначалася дієвістю стимулів до продуктивної діяльності, інвестування, підвищення якості та ефективності виробництва. Структурний маневр у цих країнах здійснювався, по-перше, через розширення ємності внутрішнього ринку; по-друге, шляхом ди­версифікації експорту з поступовим нарощуванням у ньому част­ки продукції з великою доданою вартістю; по-третє, за рахунок формування і збільшення частини новітніх технологічних укладів в економіці.

Зміст системної функції державного регулювання міжнародної конкурентоспроможності полягає у формуванні державою відпо­відного податкового, митного і валютного режимів, антимонополь­ного законодавства, запровадження техніко-економічних й еколо­гічних стандартів якості, що створює однакові для всіх суб'єктів умови формування і відтворення їх конкурентоспроможності. Ця «горизонтальна» складова системи структурного регулювання кон­курентоспроможності доповнюється «вертикальною» складовою – виробом пріоритетів і селективною підтримкою «точок зростання» національної економіки, які мають потенціал досягнення світового рівня конкурентоспроможності.

Системна функція охоплює всі ієрархічні рівні регулювання та всю сукупність умов відтворення конкурентоспроможності, вклю­чаючи позаекономічні. Вона ґрунтується на використанні широкого аспекту засобів регулювання міжнародної конкурентоспроможно­сті - від нормативно-законодавчих і економічних до політичних, а в окремих випадках її реалізація пов'язується із застосуванням воєн­ної сили.

Сутнісне ядро систем державного регулювання конкуренто­спроможності в розвинених країнах складає сукупність наступних методів ре­гулювання.

Адміністративно-правові методи державного регулювання кон­курентоспроможності виступають у формі безпосереднього впливу держави - на основі господарського законодавства та зовнішньо­економічного режиму - на суб'єктів економічної діяльності.

Програмно-цільові методи виступають у формі проектного фі­нансування державних цільових програм економічного розвитку країни.

Прямі методи державного регулювання конкурентоспроможнос­ті утворюють різноманітні форми субвенцій, субсидій, дотацій, піль­гових кредитів із спеціальних бюджетних і позабюджетних джерел.

До непрямих методів відносяться засоби державного регулю­вання кредитно-фінансових, валютних, митно-тарифних відносин, податкової, амортизаційної політики, які мають безадресний харак­тер і формують бізнес-середовище розвитку.

При усіх відмінностях у співвідношенні методів державного регулювання конкурентоспроможності в роз­винених країнах визначальною є їх спрямованість на сприяння й розширення експорту, освоєння національними суб'єктами нових закордонних ринків та використання широкого комплексу засобів захисту національних товаровиробників на внутрішніх і зовнішніх ринках. Важливими компонентами цих систем виступають також: національне антидемпінгове законодавство, механізм компенса­ційних виплат для обмеження імпорту; інформаційно-аналітична, консультативна та експертна підтримка міжнародної економічної діяльності національних суб'єктів.

Аналіз глибинних причин появи трансформаційної неконкурен­тоспроможності української економіки та вітчизняних підприємств виявляє їх прямий зв'язок із фундаментальними принципами системоутворення, які мають універсальний характер і недотримання яких зумовлює різке зниження потенціалу функціонування будь-якої системи управління.

Тотальне падіння конкурентоспроможності вітчизняних під­приємств на початку 1990-х років виникло в результаті демонтажу державного контуру регулювання як «зайвого» в ринковому меха­нізмі саморегулювання. Додатково через лібералізацію зовнішньо­економічних зв'язків майже водночас було відкрито економічний простір країни. Непідготовлені до жорсткого змагання із зарубіж­ними конкурентами та ослаблені розривом коопераційних зв'язків у межах економічного простору колишнього СРСР вітчизняні під­приємства були приведені в «лобове зіткнення» з більш потужними іноземними конкурентами.

Таким чином, знищивши макрорівень регулювання, Україна фактично «інституційно та організаційно роздягнулась» перед іно­земними конкурентами, що призвело до катастрофічного впливу на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств: вони стали легким здобутком зовнішніх контрагентів; різниця полягала тільки в масштабах цього здобутку в різних галузях економіки Укра­їни.

Драматичний обвал української економіки в наступні роки ви­явив усю неефективність «організаційно-усіченої» моделі управ­ління і загострив увагу до формування дієвого державного контуру регулювання конкурентоспроможністю в Україні.

Згідно із законами системоутворення система регулювання/ управління конкурентоспроможністю є ієрархічною системою, якій притаманні такі особливості:

- вертикальна декомпозиція, або багаторівнева ієрархія;

- пріоритет дій верхнього рівня, або відносини субординації;

-залежність рішень на верхніх рівнях ієрархії від результатів, отриманих на нижчих, тобто наявність зворотних зв'язків.

В Україні існує дворівнева ієрархічна система управління конкурентоспроможністю.

Взаємодії між підсистемами ІСУК мають динамічний характер і створюють замкнутий контур. Контур регулювання А на основі аналізу та прогнозування стану зовнішнього середовища визначає форми координуючих сигналів (інструменти й засоби регулювання) та форми взаємозв'язків підсистем управління bi( реалізуючи таким чином функцію координатора системи управління конку­рентоспроможністю.

Завдання координатора полягає у формуванні такого набору засобів регулювання, який: по-перше, був би більшим, ніж набір проблемних ситуацій, що виникають у функціонуванні підсистем В; по-друге, забезпечував цілеспрямоване функціонування керуючої та керованої підсистем як цілісної організованої системи з певним життєвим циклом її існування та з механізмом регуляції в ній ентропійно-негентропійних процесів; по-третє, визначав доцільний спосіб горизонтальної взаємодії між самими елементами.

Загальною рисою закладеного в механізм координації прин­ципу «узгодженої взаємодії» є надто високий рівень вимог до взаємозв'язку підсистем, а також необхідність динамічної модифі­кації цих зв'язків. В умовах транзитивного стану економіки країни, дистанціювання «валютних» підприємств і галузей від «невалютних», домінування бартерних операцій та низької платоспромож­ності підприємств, використання цього принципу як єдиного за­собу координації дій було ризикованим і практично неможливим. А спроби розширення засобів координації через принцип «ство­рення коаліцій», коли державний рівень регулювання стимулює взаємозв'язки між елементами нижчого рівня у формі кластерів, технопарків, технологічних мереж, залишились лише намірами: їх реалізація була блокованою фінансовими обмеженнями та відсут­ністю досвіду.

Ця ситуація ускладнювалась і об'єктивними труднощами, які пов'язані з тим, що в межах системи подібного рівня організації ви­рішуються три типи задач: глобальна, яка визначається стратегією інтеграції економіки країни у світове господарство та національною програмою підвищення конкурентоспроможності; задача координації елементів і контурів управління, яка вирішується коор­динатором системи; задача управління, яка вирішується підсистемами мікроекономічного контуру.Повного збі­гу цих задач у межах однієї системи не існує.

Можна передбачати, що реалізація глобальної задачі інтеграції економіки України у світове господарство може не збігатися і навіть дисонувати із задачами управління тих підприємств, які, в межах глобальної мети, є «непріоритетними» або «неперспективними».

З іншого боку, відсутність збігу задач може зумовлю­ватися і зворотними зв'язками – невідповідністю цілей окремих під­систем мікроекономічного або регіонального рівня управління та глобальних цілей системи управління. Так, м'які бюджетні обмежен­ня у вигляді податкових заліків і широке використання бартерних операцій у другій половині 1990-х років призвели до опору та проти­дії з боку керівників тих неконкурентоспроможних підприємств, для яких ці схеми координації та регулювання перетворилися в прибут­ковий бізнес і пряме субсидування хронічно збиткових підприємств.

Характеризуючи цей опір, представники Світового банку зазначали, що «закладені в податковому регулюванні взаємозаліки та субсидії не тільки підтримують на плаву хронічно збиткові під­приємства і сприяють формуванню «непрозорих» каналів перероз­поділу фінансових ресурсів, а й підштовхують керівників ефектив­них і неефективних підприємств до зговору й створюють сильну зацікавленість як у «переможців», так і в «переможених» в існуванні неконкурентоспроможних підприємств». Цей висно­вок представників Світового банку цілком відповідає реаліям укра­їнської економіки другої половини 1990-х років. Розв'язання цієї ситуації можливе лише на вищому рівні державного управління. Характер і зміст головних питань, які належать до сфери ви­щої державної штики й визначають організаційну структуру сис­теми регулювання та управління міжнародною конкурентоспро­можністю, можи звести до таких трьох: 1) Якою має бути модель оптимальної взаємодії української економіки зі світовим господар­ством?; 2) Чи мюкливим є прорив української економіки до світо­вого рівня конкурентоспроможності?; 3) За якими напрямами має бути здійсненої^ прорив? Незважаючи на те, що дискусія навколо цих ключових питань продовжується вже п'ятнадцять років, лише сьогодні суспіліно-політична думка в Україні наближається до від­повідей на них.

Відсутність науково обґрунтованої стратегії інтеграції економі­ки України у сйове господарство та її нормативно-правової бази породжує формиьне структурування системи регулювання/управ­ління конкуреноспроможністю. Логічними наслідками цього стає: по-перше, цільова та функціональна розузгодженість рівнів управ­ління, а фактично- міжконтурний розрив; по-друге, надмірний зсув центру тяжіння в управлінні на мікрорівень, на якому перевага від­дається тактичним задачам; по-третє, в умовах «закупорення су­дин» системи єдиним засобом реагування стало управління з по­вним ігноруванням навіть слабких сигналів координатора, виходячи із власних інтересів підприємств.

У просторі станів цю модель регулювання та управління міжна­родною конкурентоспроможністю можна визначити як «формаль­но структуротщ» або «дисфункціональну». На відміну від «організаціію-усіченої», дисфункціональність сучасної моделі управління обумовлюється не відсутністю в ній державного конту­ру регулювання, а невідповідністю останнього закону «необхідного різноманіття», як однієї із закономірностей функціонування систем.

План практичного (семінарського) заняття


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал