Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Система удобрення озимої пшениці






Зона Грунти, тип Норма поживних елементів кг/га, NPK Фомула суміші, NPK Основне внесення, кг/га, NPK Довнесення азоту, кг/га осінь Довнесення азоту, кг/га весна Норма суміші, кг/га
Полісся Дерново-підзолистий 100 - 50 - 60 6: 26: 30 12: 52: 60 -    
Лісостеп Чорнозем типовий 120 - 60 - 60 6: 26: 30 12: 52: 60      
Лісостеп Сірий лісовий 100 - 50 - 60 6: 26: 30 12: 52: 60      
Степ Чорнозем звичайний і південний 100 - 50 - 60 6: 26: 30 12: 52: 60      

 

Система удобрення пшениці складається з основного удобрення, внесення добрив у рядки під час сівби та підживлень під час вегетації. Як основне добриво, яке вносять під основний обробіток грунту, використовують гній та гнойові компости (у Степу - 18-20 т/га, Лісостепу - 25-30 т/га; Полісі - 30-35 т/га) та 80-90% фосфорно-калійних добрив. Вищою є ефективність гною в зоні достатнього зволоження та після непарових попередників. Внесення гною під попередник і під озиму пшеницю безпосередньо забезпечує майже однаковий приріст урожайності. Добрі результати від внесення гною в поєднанні з мінеральними добривами в половинних нормах. На парових полях вища ефективність фосфорно-калійних добрив, на непарових - азотних. [2]

Величина врожаю зерна і його якість насамперед залежать від забезпечення рослин азотом. Висока реакція пшениці на цей елемент живлення та підвищена стійкість проти вилягання її сучасних сортів. Вирішальна роль насамперед належить азотним добривам.

Зазвичай зернові культури засвоюють азот у такій динаміці: проростання і сходи - 8%, кущіння - 28%, вихід у трубку - 36%, колосіння і цвітіння - 2%, налив зерна - 16%.

Підживлення проводять у кілька етапів, в найбільш відповідальні фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять способом розсівання гранульованої форми азотних добрив на початку весняного відростання рослин (другий етап органогенезу). Доза азоту (N) – 30-40 г/л або 20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листкоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин в трубку (4 етап органогенезу) для підвищення продуктивної кущистості. Доза - 50% від норми азоту на вегетацію (40-60 кг). Третє - від фази " флагового" листка і колосіння до початку формування зерна (7, 8, 9 етапи органогенезу) для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна. Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість зерна. Використовують його або розсіюючи гранульовану форму азотного добрива, або обприскуючи посіви водним розчином азотних добрив. В останньому випадку слід використовувати сечовину (не більше як 20%- водний розчин), бо розчини аміачної селітри виявляють сенсибілізуючу гербіцидну дію і обпікають листки і інші органи рослин. Якщо вирощується сильний або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять додаткове, понад розрахункових норм, якісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту 25-35кг/га у фазі наливу зерна. Цим підживленням можна підвищити вміст білка на 1-2% і клейковини на 2-4% і більше.

Сучасні сорти пшениці озимої здатні формувати більш високий урожай зерна. Для підвищення в ньому вмісту білка їм потрібно містити в рослині більше азоту. Вони переважно низькорослі і мають менше співвідношення між вегетативною масою і зерном, ніж у високостеблових сортів. Тому можливості накопичення в них азоту обмежені. Отже, без достатнього рівня азотного живлення наприкінці вегетації вони не можуть сформувати високоякісного зерна навіть за максимально можливого накопичення його у вегетативних органах.

На етапі органогенезу (повної стиглості зерна) надходження елементів живлення у зерно пшениці озимої припиняється. В зернівках відбувається процес перетворення простих органічних речовин на складні - крохмаль, білки, жири. Зовнішні фактории вже не можуть впливати на величину врожаю, масу зернівки, а отже, і величина врожаю, може зменшуватися внаслідок внутрішніх (зокрема, дихання) і зовнішніх (дія на зерно мікроорганізмів) біологічних процесів. Для зниження ступеня цього впливу необхідне своєчасне збирання врожаю і зменшення вологості зерна до рівня, нижчого за критичний, тобто менш як 15%.

Норми мінеральних добрив слід розраховувати за родючістю грунту та потребою елементів живлення на формування запланованої урожайності, використовуючи формулу 1:

Д = (Уп • В - П23 • К23 - Д0 • С0 • К0): Км, (1)

де Д - норма азоту, фосфору або калію, кг/га;

Уп - планована урожайність, ц/га;

В - винос елемента живлення на 1ц зерна з відповідною кількістю соломи, кг/га;

К23 - кофіціент засвоювання елемента живлення з грунтових запасів;

До - доза внесення органічних добрив, т/га;.

Со - вміст елемента живлення в 1т органічних добрив, кг/т;

Ко - кофіцієнт використання елемента живлення з органічних добрив;

Км - коефіцієнт використання елемента живлення з мінеральних добрив. П23 - грунтові запаси доступної форми елемента живлення, які розраховуються за формулою 2:

П23=h • n • A, (2)

де h - глибина розрахункового шару грунту, 20см;

n - вміст в мг на 100г грунту елемента в грунті за картограмою або щойно зробленими аналізами,

А - об`ємна маса грунту (щільність), г/см. [2]

Розрахунок проводять, щоб уникнути надмірного живлення азотними добривами. Адже однобічне азотне живлення негативно впливає на продуктивність посівів: тоді виникає невідповідність між швидким ростом і повільним розвитком рослин. Такі посіви нерідко вилягають, а питома вага урожаю надземної маси знижується, достигання рослин затримується, а урожай зерна, як правило, буває невисоким.

В умовах півдня України регулювання азотного живлення є найбільш актуальною проблемою сьогодення, адже азот тут знаходиться у першому мінімумі. Кількість нітратів у кореневмісному шарі ґрунту, підтягування їх з водою та перерозподіл у більш глибокі шари ґрунту, як правило, визначають не тільки величину врожаю вирощуваних культур, а і їх якість.

Результати досліджень показують, що за внесення мінеральних добрив кількість нітратів у ґрунті збільшується, причому тим більшою мірою, чим більша доза азоту у складі повного мінерального добрива.

Основну кількість фосфору пшениця озима засвоює до початку колосіння. Достатня забезпеченість фосфорним живленням позитивно впливає на формування кореневої системи і генеративних органів рослин та поліпшує озерненість колоса, тоді як нестача фосфору призводить до його через зерниці.

Калій як і інші елементи живлення надходить із ґрунту з перших днів росту пшениці озимої до початку цвітіння, але найбільше його засвоюється у фази виходу в трубку і колосіння. Він підвищує холодостійкість рослин, міцність стебел, що особливо важливо для схильних до вилягання сортів. За нестачі калію стебло пшениці озимої вкорочується, тканини на краях листків буріють і відмирають, унаслідок чого змінюється обмін речовин та затримується реакція синтезу білка, що призводить до зменшення врожайності й погіршення якості зерна.

Однією з істотних особливостей пшениці озимої, як і інших рослин, є нерозривність азотного і сірчаного живлення. У разі дефіциту сірки в живильному середовищі припиняється відновлення та асиміляція азоту рослинами.

Пшениця озима досить чутлива до реакції ґрунтового розчину. Найкраще пшениця росте і розвивається на ґрунтах з показником pHсол. = 6-7. Тому вона добре реагує на вапнування ґрунту.

Найвищі врожаї пшениці озимої отримують за сумісного застосування у сівозміні органічних і мінеральних добрив. Гній в умовах недостатнього і нестійкого зволоження в нормі 30-35 т/га вносять переважно під чисті й заняті пари та під кукурудзу на силос, де пшениця озима використовує його післядію.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і сортів на кожну тонну зерна і відповідну масу соломи пшениця озима виносить з ґрунту: N - 25-35 кг, P2O5 - 10-12 кг, K2O - 20-30 кг. Ці величини значно залежать від вмісту рухомих елементів живлення в ґрунті, попередників, режиму вологості ґрунту, сортів. Вони є основою для розрахунку норм добрив і співвідношення елементів живлення, які значно впливають на осінній розвиток озимини, перезимівлю рослин і врожай.

Під час визначення норми і складу основного добрива важливо враховувати їх вплив на зимостійкість рослин, яка залежать від накопичення з осені захисних речовин, насамперед цукрів, та біохімічних і фізіологічних факторів обміну речовин (стан протоплазми, накопичення вільних амінокислот, гідроліз білка тощо). Фосфорні й калійні добрива сприяють більшому накопиченню цих речовин і значно поліпшують інші фізіологічно-біохімічні показники зимостійкості рослин. Цим і пояснюється їх висока дія в основному удобренні. Фосфорні добрива дуже добре діють на дерново-підзолистих ґрунтах за оптимального їх поєднання з азотними і калійними добривами. Їх ефективність знижується на сірих і темно-сірих лісових ґрунтах у зв’язку з достатнім вмістом у них рухомих фосфатів і дефіцитом мінерального азоту.

У Лісостепу й особливо Степу в умовах недостатнього зволоження спостерігається висока ефективність фосфорних добрив. Це пояснюється тим, що чорноземи звичайні, південні та особливо карбонатні мають низький вміст рухомих сполук фосфору. За цих умов поліпшення фосфорного живлення рослин сприяє інтенсивному розвитку кореневої системи, що в подальшому зумовлює отримання більш високого врожаю пшениці.

Роль калійних добрив найкраще виявляється на легких ґрунтах. Загалом райони ефективності калійних добрив збігаються з районами дії азотних добрив. Найбільш слабко реагує пшениця озима на них на чорноземах звичайних і південних. Проте калійні добрива, хоч і в невеликих нормах, потрібно вносити на всіх типах ґрунтів, оскільки калій сприяє підвищенню зимостійкості рослин. Азотні добрива найкраще діють на ґрунтах з низькою потенційною родючістю і достатнім зволоженням, де опади не лімітують рівень урожаю (дерново-підзолисті і сірі лісові ґрунти), а період між збиранням попередника і сівбою недостатній для накопичення в ґрунті мінеральних сполук азоту за рахунок процесів амоніфікації і нітрифікації.

У південних районах, де період між збиранням попередника і сівбою пшениці озимої триває 2-3 місяці, напівпарове утримання ґрунту сприяє накопиченню у ньому рухомих форм елементів живлення, зокрема й азоту. При цьому мінерального азоту може накопичуватися надлишкова кількість. Це може привести до несприятливої як перезимівлі рослин, так і подальшої вегетації. Щоб пом’якшити негативну дію надлишкового одностороннього живлення пшениці азотом, що особливо спостерігається після чистого пару, до початку сівби вносять лише фосфорні й калійні добрива.[3]

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал