Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Продуктивність і конкурентноздатність організації.






 

Завдання підприємства - зробити ресурси продуктивними. Вимірювання продуктивності - основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Про­дуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту.

Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність - це баланс між ба­гатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників.

Отже, продуктивність підприємства (організації) означає той баланс між всіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпе­чує найбільше виробництво при найменших витратах. Це зовсім інше поняття, ніж традиційний, загальновідомий показник продуктив­ності на одного працюючого або на одну людино-годину.

Продуктивність в широкому розумінні - це відносна ефек­тивність та економічність організацій, причому одним із головних складників ефективності є якість.

; (1)

Будь-яка організація може досягти зростання продуктивності, реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг ви­робництва без зростання кількості ресурсі». Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності об­сягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випе­реджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпа­ми зростання кількості використаних ресурсів^ або, навпаки, при ско­роченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скоро­чення кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (клієнти, конку­ренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін). Потенційний клієнт, який має сво­боду вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації.

Виходи репрезентують результати. Входи репрезентують ре­сурси, використані для отримання цих результатів. Р.Чейс визначає продуктивність так:

(2)

або (3)

Дієвість визначається як досягнутий бажаний результат, який характеризує кількість виходів операційної системи з врахуванням їх якості.

Економічність має місце, коли певні виходи операційної сис­теми досягнуті за умови мінімальних входів.

Продуктивність може вимірюватися різними показниками (системою показників):

· часткова продуктивність характеризується кількістю го­тової продукції, віднесеної до певного одного входу;

· багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;

· загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів і ресурсів.

Детальніше зупинимося на оцінці входів та виходів операційної системи.

Ринкова вартість виходів визначається рядом чинників:

1. Кількість виробленої продукції.

2. Відповідність асортименту продукції попиту на неї.

3. Якість продукції.

4. Своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попи­ту та зобов'язань з її доставки споживачам.

5. Гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окре­мих споживачів тощо.

Таблиця 14.1 Вимірники продуктивності організацій

Часткова продуктивність Продукція ПродукціяПродукціяПродукція Робоча сила Капітал Матеріали Енергія
Багатофакторна продуктивність Продукція Робоча сила + капітал + енергія Продукція Робоча сила+ Капітал + Матеріали
Загальна продуктивність ПродукціяВироблені товари та послуги Витрати Усі використані ресурси

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинни­ками. Так, при аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати:

1. Кількість спожитих матеріалів.

2. Ціну закупівлі.

3. Затрати на зберігання матеріалів.

4. Вартість замовлення матеріалів.

5. Розмір видатків, що виникають через недопоставку матеріалів.

6. Розмір видатків, пов'язаних з низькою якістю матеріалів.

Інші виходи теж оцінюються з врахуванням багатьох чинників.

При розгляді питання продуктивності організації (промислового підприємства) доцільно дослідити цикл продуктивності. Він є ло­гічною послідовністю подій, які забезпечують підприємству можли­вість успіху через зростання продуктивності (рис. 14 .2).

Підвищення Підвищення гнучкості і/або продуктивності
Управлінські заходи, пов’язані з персоналом, технологією тощо
Зростання прибутку
Скорочення операційних втрат
Зростання обсягів продаж
Конкурентні переваги
Скорочення цін Підвищення якості виробництва та і/або виробництві та обслуговування обслуговуванні
може призвести до
які можуть бути інвестовані в
яке може призвести до
які можуть призвести до
яке може призвести до
який може бути інвестований в нові
які, за умови успішного поєднання в операційному менеджменті, знову призведуть до

Рисунок 14.2. Цикл продуктивності

Поняття конкурентноздатної фірми досить складне і трактується неоднозначне. У загальному вигляді конкурентноздатність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в конкретній країні та за її ме­жами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) фірм, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, об­слуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентоздатність - це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше від конкурентів.

Початок створення теорії порівняльних переваг належить до кінця XVIII - початку XIX ст., коли в працях Д. Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат. В основі теорії ле­жить ідея про те, що в процесі обміну перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що й приводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших, витратами.

Трансформацію теорії порівняльних витрат в теорію порів­няльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е. Хек-шера (1919 р.) та його учня Б. Оліна (1935 р.~). Суть висновків, отри­маних цими вченими, зводиться до наступного: країна експортує това­ри, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П.Самуельсону та В.Столперу (40-т роки XX ст.).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг даний в пра­цях В.Леонтьєва (70-ті роки XX ст.). Його висновки, які отримали на­зву " парадокса Леонтьєва", були прямо протилежними до висновків Хекшера-Оліна. Леонтьєв показав (на статистичних матеріалах 1947 р.) що, незважаючи на існуючу думку про надлишковість капіталу в США, в експорті цієї країни переважали трудомісткі товари.

Нові тенденції у розвитку світової торгівлі в останні десятиліття вимагали перегляду цілого ряду традиційних поглядів. Найбільш знач­ними в 90-ті роки були дослідження М.Портера, професора Гар­вардської школи бізнесу, який розробив теорію конкурентних переваг. М.Портер детально аналізує різні підходи до пояснення при­чин конкурентоздатності окремих фірм та національної економіки країни. Він приходить до висновку, що конкурентна паревага фірми на внутрішньому та світовому ринках суттєво залежить від чинників, що сформувалися в країні базування фірми. Розглядаючи такі чинники, як наявність робочої сили, природних ресурсів, формування про­текціоністської політики уряду відносно вітчизняних фірм, відмінності в практиці управління фірмами тощо, М.Портер приходить до висновку, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє досить переконливо відповісти на питання, що ж саме визначає успіх фірми у конкурентній боротьбі. Відповідаючи на це запитання, він виходить з основополож­ного принципу: Конкурентоздатність відображає продуктивність використання ресурсів. Даний принцип дієвий як на рівні окремої фірми, так і на рівні економіки країни в цілому. Враховуючи це, можна стверджувати, що для забезпечення власної конкурентозатності фірми повинні постійно піклуватися про найбільш повне та ефективне вико­ристання наявних, а також придбаних для майбутнього виробництва усіх видів ресурсів.

Слід виділити одну важливу обставину. Конкурентноздатність фірми може бути оцінена лише в межах групи фірм, що належать до однієї галузі, або фірм, які виробляють товари-субститути (замінники). Конкурентоздатність можна виявити лише шляхом порівняння фірм як в масштабах країни, так і в масштабі світового ринку. Отже, Конкурентоздатність фірми - поняття відносне: одна й та ж фірма може бути визнана конкурентноздатною в межах, наприклад, регіональної галузе­вої групи, а в межах світового ринку або його сегменту - ні.

У комплексі цих питань найскладнішим є оцінка рівня конкурентноздатності, тобто виявлення характеру конкурентної переваги фірми порівняно з іншими фірмами. Тут виникає кілька проблем. Перша з них полягає у виборі базових об'єктів для порівняння, тобто у виборі фірми-лідера в галузі (у межах даної країни або за її межами). Конкурентна перевага однієї фірми над іншою може бути оцінена ли­ше у тому випадку, коли обидві фірми задовольняють ідентичні потре­би покупців, що належать до споріднених сегментів ринку.

Друга проблема полягає у виборі критеріїв продуктивності використання ресурсів фірми. Коли діяльність фірми пов'язана з от­риманням прибутку, а сукупні ресурси оцінюються у грошовому ви­разі, продуктивність може бути оцінена показником рентабельності виробництва, тобто відношенням прибутку, отриманого за певний період часу, до затрачених в цьому ж періоді часу ресурсів, оцінених як витрати виробництва. Однак фірма не завжди ставить перед собою мету отримання максимального прибутку. Вона може функціонувати за принципом беззбитковості, тобто компенсації витрат виробництва. На стадіях зародження та початкових етапах зростання, коли не­обхідно завойовувати ринок, саме такі завдання є найбільш актуаль­ними. Такий стан " беззбитковості" можна розглядати своєрідним трампліном для отримання більш високих прибутків у довготривалій перспективі. Враховуючи це, конкурентну перевагу як продуктивність використання ресурсів необхідно оцінювати за тривалий період часу, протягом якого можуть бути досягнуті стратегічні (а не тактичні) зав­дання фірми.

Третя проблема полягає у можливості дослідження ринку, особливо за кордоном. Складність, а іноді й повна відсутність доступу до інформації про діяльність конкурентів, може створити у керівництва фірми необгрунтовану думку про переваги фірми над кон­курентами, самозаспокоєність і послаблення зусиль для підтримування необхідного рівня конкурентної переваги.

При виробленні конкурентної стратегії необхідно, з одного бо­ку, найбільш повно оцінити сильні та слабкі сторони фірми, її позицію в галузі, а з іншого - структуру самої галузі та національної економіки в цілому, які впливають на співвідношення сил, що визначають конку­ренцію в цій галузі та в країні.

Використовуючи операційну систему, можна забезпечити конкурентоздатність організації різними методами:

1. Лідерство за мінімумом витрат.

2. Технічні характеристики продукції (наприклад, міцність, надійність).

3. Швидкість доставки.

4. Гарантований час доставки.

5. Індивідуалізація виробів за вимогами замовників.

6. Впровадження продукції на ринок.

7. Гнучке регулювання обсягів виробництва.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал