Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Директивне господарювання






На початку 1928 р. в управлінні промисловістю СРСР стали переважати не плани-прогнози, а плани-директиви. XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви зі складання 1-го п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928- 1932 рр. Проект плану мав два варіанти – відправний та оптимальний (напружений).

Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України, затверджені у травні 1929 p. XI Всеукраїнським з'їздом рад, і стали державним законом: капіталовкладення в економіку України – 13 млрд. крб., виробництво електроенергії передбачалося збільшити у 2, 5 разу, продукцію машинобудування – в 3 рази, хімічну промисловість – у 3, 5 разу.

Мала місце безсоромна експлуатація робітничого класу, насамперед на основі примусу, страху. Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, впроваджувалися нові методи інтенсифікації праці робітників, зокрема через організацію масового виробничого змагання.

31 січня 1929 р. В країні підписано першу господарсько-політичну угоду про змагання. Шахтарів зобов'язували перевиконати планові завдання, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продукції. Навесні у виробничому змаганні України брали участь 310 тис. душ.

З 1929 р. здійснювався перехід до форсованої індустріалізації. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» обнародував темп приросту промислової продукції другого року п'ятирічки – 32 %. Ці цифри не підкріплювалися відповідними матеріальними ресурсами.

На XVI з'їзді ВКП(б) Й. Сталін виступив із пропозицією досягти 45 % темпів приросту промислової продукції на третій рік п'ятирічки.

Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.

Проте плани 1-ї п'ятирічки виконано не було. Середньорічний приріст промислової продукції не перевищував 10 %. Фактичний видобуток вугілля в Донбасі становив 45 млн. тонн замість 6, 6 млн.

Політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу, країні було оголошено, що п'ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

На другу п'ятирічку (1933 - 1937 pp. було запропоновано помірковані середньорічні темпи зростання промислової продукції – 16, 5 %. Інтенсивніше стала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося підготуванню кваліфікованих кадрів.

На заводах і фабриках з'явилися сотні тисяч новаторів виробництва.

У нічну зміну проти 31 серпня 1935 р. вибійник шахти " Центральна Ірмине" О. Стаханов застосував новий метод роботи, що ґрунтувався на розподілі виробничих операцій між вибійником і двома кріпильниками. За зміну видобуто 102 тонни вугілля, що в 14, 4 разу перевищувало норму. Держава використала трудові здобутки «стахановців», щоб переглянути норми виробітку в бік збільшення на 35 – 45 %. Це призвело до посилення експлуатації робітничого класу.

Другий п'ятирічний план теж не було виконано.

Третій п'ятирічний план, прийнятий ХVІІI з'їздом ВКП(б), на 1938-1942 рр: теж не було виконано.

Європа стояла на порозі нової війни, тому було різко збільшено витрати на оборону. Вжито надзвичайних заходів:

1. Грудень 1938р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК " Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу зі зловживаннями у цій справі".

2. Червень 1940р. Указ Верховної Ради СРСР " Про перехід на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень та про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств та установ".

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робітників. Це досягалося двома шляхами:

1. Соціалістичне змагання за перевиконання завдань, що ґрунтувалося на ентузіазмі, моральному заохоченні (нагородження грамотами, орденами тощо).

2. Адміністративний примус, переслідування в кримінальному порядку (за брак в роботі, запізнення тощо).

Успіхи індустріалізації в Україні за роки довоєнних п'ятирічок

1. Кількість промислових підприємств зросла за роки довоєнних п'ятирічок в 11 разів.

2. Відбулося зростання промислового потенціалів 7 разів.

3. Було збудовано: Дніпрогес (жовтень 1932 р, - введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію – тоді найбільшу у Європі), " Запоріжсталь", " Криворіжсталь", " Азовсталь", Дніпроалюмінійбуд", Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний (у жовтні 1931 р. завод випустив перший трактор) та багато інших.

4. У Донбасі споруджено 100 шахт.

5. Україна стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СPCP.

6. Україну перетворено з аграрної країни на індустріальну.

7. Трудівники України створили потужну індустріальну базу, що вивела республіку на рівень економічно розвинених країн світу.

8. Україна посіла друге місце в Європі за виплавлянням чавуну, четверте – за видобутком вугілля.

9. Сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція. Удвічі зросла чисельність робітників.

Негативні наслідки індустріалізації

• Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління.

• Ігнорувалися економічні закони регулювання економіки.

• Змінилося співвідношення між великою і дрібною промисловістю, до складу якої входили кустарно-ремісничі заклади та окремі товаровиробники. Частка великої промисловості зросла до 92, 5 %.

• Держава відмовилася від нової економічної політики і почала примусовими засобами визискувати з селян додаткові кошти на форсування індустріалізації.

• Заборонялася приватна торгівля (вона була одержавлена).

• Знизився життєвий рівень населення – черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

• Обсяг товарів народного споживання відставав від потреб, скоротилося виробництво в легкій та переробній галузях промисловості.

• Не було матеріального принципу стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засобами, головно розгортанням " соціалістичного змагання".

• Взято курс на мілітаризацію промисловості.

• Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася репресіями. Нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил.

• Сталася ізоляція радянської економіки від світової.

• Низький життєвий рівень населення.

Життя й побут верств і груп населення

Для заохочення трудящих широко застосовувалися моральні стимули, а для ударників і стахановців - матеріальні: у 1930 p. ударник на виробництві одержував у 8 – 10 разів більшу зарплату, ніж чорнороб.

Довоєнні п'ятирічки передбачали обов'язкове " затягування поясів" трудящими. Будівельники гігантських об'єктів нерідко жили у жахливих умовах: у холодних бараках, де не було ні підлоги, ні печей, де часто протікала покрівля. Не вистачало ліжок, постільної білизни, меблів, навіть сірників. Майже не існувало лазень і пралень, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору, малярії. Населення було погано забезпечено продовольством і товарами першої необхідності. У побут радянських людей надовго увійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

У другій п'ятирічці (1933-1937 pp.) дещо підвищився життєвий рівень населення.

 

2. Хлібозаготівельні кризи 1927-1929 pp.

У 1927-1929 pp. селяни відмовлялися добровільно продавати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому утворилися так звані «ножиці цін».

Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927-1928 pp. влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржників, які не здавали встановленої їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни.

З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Раднаркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сільським радам дозволили накладати на боржників п'ятикратні штрафи від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

Лише на Дніпропетровщині під час такої «хлібозаготівлі»» у 1928 р. притягнуто до суду 1200 громадян, понад 3 тисячі селянських сімей виселили з рідних місць.

На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних заходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної колективізації.

Із 1 березня 1929 р. в містах з'явилися картки на хліб – явне свідчення продовольчої кризи.

 

3. Перехід до суцільної колективізації

«Йдемо звитяжно, переможно –

Немов гроза ідем!

Як перевиховать не можна –

У землю покладем».

(М.Руденко про колективізацію)

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Перші колективні господарства виникли ще у 1917-1920-х роках.

Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на:

• ТСОЗи – товариства спільного обробітку землі в яких колективізувалися лише посіви;

• Артілі – колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент;

• Комуни – селянські, господарства повністю розчинялися в колективному.

Незважаючи на всебічну підтримку держави, селяни неохоче йшли в колгоспи.

Колективізація – перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х – на початку 30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосібних господарств.

Колективізоване село повинно було забезпечити промисловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забезпечити промислові центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету.

Грудень 1927 p. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

Завдання колективізації

1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.

2. Забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування й сировиною.

3. Знищити індивідуальні селянські господарства.

4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.

5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас. Метод колективізації: форсований метод з широким залученням державного репресивного апарату: терору, беззаконня, репресій.

1928 р. Для забезпечення успішної колективізації створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів (МТС – машинно-тракторні станції). Їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів – головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба.

Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.

Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, що Україна має все необхідне, щоб іти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства.

5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».

Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38 % селянських господарств, а до кінця 1932 р. – 70 %). У 30-х роках на селі організовували соціалістичні змагання.

1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад.

2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов'язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал