Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 6. Міжнародна торговельна політика






1. Суть та основні види міжнародної торговельної політики.

2. Рівні регулювання міжнародної торгівлі.

3. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

4. Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі.

 

Рекомендована література:

Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – с. 57-84.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. - с. 46-102.

Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В 2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. – М., 1999. – с. 198-260.

Основи міжнародної торгівлі: Навчальний посібник; 2-ге вид. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с.254-311.

Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – с. 172-236.

Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – с. 266-333.

Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – с. 244- 263.

 

1. Зовнішньоекономічна політика – це загальний курс держави у сфері міжнародних економічних відносин, система принципів та методів, які визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямовану на забезпечення інтересів національних економік в цілому та національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема. Важливою складовою зовнішньоекономічної політики держави є зовнішньоторговельна політика, під якою розуміють спроби уряду регулювати міжнародний обмін товарами та послугами й контролювати міжнародне переміщення факторів виробництва, зокрема робочої сили та капіталу.

До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:

зміна обсягу експорту й імпорту;

зміна структури зовнішньої торгівлі;

забезпечення країни необхідними ресурсами;

зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основні підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером. Звичайно односторонні заходи застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і призводять до виникнення політичних напруг між торговими партнерами (обкладання окремих товарів митами, введення квот на імпорт і т.д.).

укладання двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами. Наприклад, при взаємній домовленості кожної з країн можуть вводитись конвенційні мита, що не ущільнюють інтереси іншої сторони, країни можуть узгоджувати технічні вимоги до маркування, пакування, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості тощо.

укладання багатосторонніх угод. Торговельна політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС).

Залежно від масштабів втручання держави у зовнішню торгівлю розрізняють два типи зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі і політика протекціонізму.

 

 
 

 

 


Рис. 4.1. Типи зовнішньоторговельних політик держав

 

Автаркія
Політика вільної торгівлі – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Вона спрямована на всебічне стимулювання, як імпорту, так і експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня оподаткування або звільнення від нього повністю та спрощення процедури митних формальностей.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Вона спрямована на створення умов, які стимулюють, насамперед, розвиток національної економіки шляхом обмеження її від іноземної конкуренції.

Обґрунтованим протекціонізмом можна вважати такий рівень захисту внутрішнього ринку, який з одного боку, не входить у протиріччя з національними інтересами та імперативами національної безпеки, а з іншого - забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних зарубіжних товарів та послуг на ринок даної країною.

Крайнім проявом протекціонізму є автаркія (від гр. autarkeia - самозадоволення) – політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого, національного господарства, що відзначається самозабезпеченням.

Монополія держави на зовнішню торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності являє собою виключне право держави здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки через соціально уповноважені на це органи (єдиним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності виступає держава). Найбільш поширені форми протекціонізму:

- селективний протекціонізм - скерований проти окремих країн чи окремих товарів;

- галузевий протекціонізм – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний протекціонізм - проводиться економічними інтеграційними об’єднаннями країн у відношенні країн, що до них не входять;

- прихований протекціонізм - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

 

2. У сучасній системі регулювання міжнародної торгівлі можна виокремити наступні рівні, яким притаманні певні механізми та інструменти впливу на темпи, пропорції та структуру світової торгівлі:

1. підприємницький / корпоративний;

2. національний;

3. міждержавний;

4. наднаціональний;

5. глобальний.

1. На рівні підприємства важливим стратегічним завданням є вибір оптимальної організаційної структури зовнішньоекономічного збуту. Зовнішньоторговельний апарат фірми може мати вигляд: вбудованого експортного відділу; спеціального експортного відділу; експортних дочірніх компаній.

Коли справа стосується діяльності великих, переважно транснаціональних корпорацій, говорять про корпоративний рівень, на якому регулювання міжнародної торгівлі відбувається у вигляді, так званої обмежувальної ділової практики, яка являє собою сукупність дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об’єднань з метою досягнення та утримання провідної позиції на ринку шляхом обмеження або послаблення конкурентної боротьби. До основних форм обмежувальної ділової практики відносять наступні: індивідуальна, групова, організаційна, оперативна.

2. Національний рівень регулювання міжнародної торгівлі виокремлено внаслідок існування державно-оформлених національних господарств, країн, уряди яких спрямовують свою діяльність на досягнення національних інтересів – політичних, ідеологічних, економічних, військових, соціальних, релігійних тощо. Система інтересів визначає сутність і конкретний зміст як внутрішньої, так і зовнішньої політики уряду, зокрема зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної.

3. Основними механізмами та інструментами регулювання міжнародної торгівлі на міждержавному рівні є преференційні режими, як прояв фритредерства і дискримінаційний торговельний режим, як прояв протекціонізму.

Преференційний торговельний режим являє собою особливий пільговий режим, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни у вигляді знижок або повного скасування мита на імпортовані товари, пільгового кредитування і страхування зовнішньоторговельних операцій, спеціального валютного режиму, надання фінансової та технічної допомоги.

Дискримінаційним є торговельний режим, згідно з яким юридичним і фізичним особам однієї країни надаються в їх торговельній діяльності на території країни, що проводить дискримінацію, гірші умови, ніж ті, які надані на цій самій території юридичним і фізичним особам інших країн за допомогою реторсій та репресалій.

4. На наднаціональному рівні регулювання міжнародної торгівлі здійснюється за допомогою спільних заходів країн-учасниць інтеграційних угод. Спільні заходи інтеграційних об’єднань мають дуалістичний характер: з одного боку, еони сприяють лібералізації торгівлі серед країн-учасниць, а з іншого - створюють протекціоністські бар’єри для доступу товарів і послуг інших країн на ринки країн-учасниць об’єднання. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національних зовнішньоторговельних політик, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії щодо досягнення економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць, що збігаються.

5. Глобальний рівень регулювання міжнародної торгівлі включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів і угод, що розробляються міжнародними організаціями, сферою діяльності яких є сприяння розвитку та регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин. Центральне місце серед таких організацій посідає Світова організація торгівлі, а також такі організації як ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, Міжнародний торговельний центр, Рада митного співробітництва, Бюро міжнародних виставок, Міжнародна торговельна палата, Спілка міжнародних ярмарків, а також регіональні та галузеві організації.

Усі перелічені рівні регулювання міжнародної торгівлі є тісно взаємозв’язаними, тому побудувати зовнішньоторговельну політику без урахування дії принципів корпоративного, міждержавного та глобального рівнів фактично неможливо.

3. До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі відносяться:

тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною).

Тарифи є найдавнішими та найпростішими інструментами торговельної політики. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов’язані з митними зборами.

Митний тариф - це систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок мит, якими обкладаються товари під час перетину митного кордону держави.

Основним елементом митного тарифу є мито.

Мито - це обов’язковий грошовий внесок, який збирається державою при перетині товаром її митного кордону. Розмір повної плати є ставкою мита.

До основних видів мита відносять наступні:

1. Адвалорні (ad valorem), або вартісні, мита - нараховуються у відсотках до митної вартості товару. Застосування адвалорних мит веде до збільшення митних зборів при зростанні світових цін на високотехнологічну, з великим ступенем обробки продукції. Позитивною стороною адвалорних мит є те, що вони підтримують однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, змінюються лише доходи бюджету.

2. Специфічні мита - нараховуються у встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару, наприклад з обсягу, одиниці товару. Перевага специфічних мит перед адвалорними полягає у тому, що вони не залишають місця для зловживань. Принципова відмінність від адвалорних мит - специфічні мита не залежать від напрямку міжнародної кон’юнктури. Проте рівень митного захисту за допомогою специфічних мит, значною мірою залежить від коливань цін на товари.

3. Змішані мита - поєднують два попередніх види - адвалорний та специфічний. Одночасно збирається мито, нараховане у вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару.

Визначають також:

4. Номінальні мита - тарифні ставки, зазначені у митному тарифі.

5. Ефективні мита - реальний рівень мит на кінцеві товари, розраховані з урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі цих товарів:

Теф = (Тном – А× Тімп) / (1-А),

де Теф – ефективний рівень митного захист, %;

Тном - номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію, %;

Тімп - номінальна ставка тарифу на імпортні частини та компоненти, %;

А – частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

Структура тарифів багатьох країн передусім забезпечує захист національних виробників готової продукції, особливо не перешкоджаючи ввезенню сировини та напівфабрикатів. Для захисту національних виробників готової продукції та стимулювання ввезення сировини та напівфабрикатів використовується тарифна ескалація - підвищення рівня митного оподаткування товарів у міру зростання ступеня їх обробки. Наприклад, у США шкала тарифної ескалації у ланцюжку “шкура - шкіра - продукти зі шкіри” становить 0, 8 - 8, 7 - 9, 2 %, в Японії: 0 - 8, 5 - 12, 4 %, в ЄС: 0 - 2, 4 - 5, 5 %. За даними ГАТТ/ВТО тарифна ескалація особливо сильна у розвинених країнах.

 

4. Класифікуючи нетарифні інструменти зовнішньоторговельного регулювання, виділяють 5 основних груп:

І. Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу (наприклад року або кварталу). До них відносяться: 1) ембарго, 2) квотування, 3) ліцензування експорту та імпорту, 4) “добровільне” обмеження експорту.

ІІ. Приховані методи зовнішньоекономічної політики, до яких відносять: 1) технічні бар’єри; 2) внутрішні податки та збори; 3) державні закупки; 4) вимоги про вміст місцевих компонентів.

ІІІ. Фінансові методи зовнішньоторговельної політики, найпоширенішими з яких є: 1) субсидування, 2) експортне кредитування, 3) демпінг.

ІV. Валютно-кредитні інструменти регулювання зовнішньої торгівлі, до яких належать: 1) зміна валютного курсу шляхом його ревальвації (офіційного підвищення, що супроводжується стриманням експорту) або девальвації (офіційного зниження, що супроводжується збільшенням експорту); 2) валютні обмеження; 3) валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами та процентними ставками; 4) маневрування банківськими процентними ставками; 5) набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках.

V. Правові інструменти регулювання зовнішньої торгівлі, що проявляються передусім через систему спеціальних галузевих міжнародних правових принципів та норм, дія яких спрямована на формування торгово-політичних режимів.

Торгово-політичний режим (ТПР) - це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу, закріплених у формі норм національного права та механізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та принципів міжнародного права.

У міжнародній торгівлі основоположним є принцип найбільш сприятливої нації та режим найбільшого сприяння, який цим принципом надається.

Режим найбільшого сприяння (РНС) - це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.

Принцип національного режиму - передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

Принцип преференційного режиму. У 1964 році на першій Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була висунута Концепція створення Загальної системи преференцій (ЗСП) з метою сприяння економічному розвитку та індустріалізації країн, що розвиваються. У 1968 р. ЗСП була офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД та стала самостійним інструментом торговельної політики розвинених країн.

 

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. МІЖНАРОДНИЙ РУХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА І ФУНКЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал