Ранні спроби перекладів і видань Біблій на українських землях. Острозька Біблія. Видання Біблії літературною мовою ХІХ – початку ХХ століть.

Ідея першого в Європі повного видання Біблії церковнослов’янською мовою належить князю Костянтину Острозькому.

Досі В усьому слов’янському світі, ЯК на західних його теренах, так і на східних, повної друкованої Біблії в одній книзі не існувало. Щоправда, білорус Францішек Скорина вже видрукував у Празі 1517-1519 роках для свого народу Біблію, але вона також не була повною. Священики і вчені на українських землях користувалися перекладами окремих її частин. До того ж, переклади ці нерідко рясніли неточностями, помилками і при кожному переписуванні все більше віддалялися від оригіналу. Йшлося, отже, про авторитетний, надзвичайно точний текст Святого Писання в перекладі на церковнослов’янську мову, яким би могли користуватися не лиш е українці, а й сусідні слов’янські народи.

Князь Костянтин Острозький розіслав гінців до найближчих сусідів — у Чехію, Польщу, Росію, аби вони могли привезти ДО Острога для перекладу всі наявні в слов’янському світі рукописні варіанти Біблії.

Найбільше надії покладалося на надісланий з Москви рукопис так званої Генадійової Біблії 1499 року, бо вважався цей переписаний у Москві переклад найстарішим, здійсненим з грецької мови ше в київській школі переписувачів книг за часів Володимира Великого. Водночас до Острога на запрош ення відомого в усій Європі українського князя почали прибувати відомі вчені з Греції. З-поміж них — Діонисій Палеолог, Мосхопул. Олександрійський патріарх Мелетій Пігас відрядив сюди одного з кращих своїх радників — Кирила Лукариса.

Завершення друку Острозької Біблії припало на 1581 рік. Загальний обсяг її — 1256 сторінок.

Є в передмові до цієї книги, написаної, як уже зазначалося, самим князем Костянтином, такі слова: “Прийміте цю Біблію всіх слов’ян не яко річ земну, але як дар небесний”.

Один з перших перекладів окремих частин Біблії сучасною українською літературною мовою було здійснено лише в середині XIX століття.

Ґрунтовніше на працю перекладу Святого Письма відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. Це наштовхнуло Морачевського на думку перекласти українською Новий Заповіт — мова цілком це дозволяла. І він береться за переклад, чудово розуміючи при цьому, що після завершення перекладу на нього чекають серйозні проблеми з виданням. Тому він заздалегідь вирішив заручитися підтримкою впливових людей церкви, для чого звернувся до Митрополита Ісидора: «…Переклад малоросійською мовою Євангелія безсумнівно приніс би доволі важливу користь нашому релігійному народові. З цією метою я розпочав переклад Євангелія малоросійською мовою, звіряючи слов'янський текст із текстом російським, латинським, німецьким, французьким і польським…». Митрополит Ісидор відповів Морачевському категоричною відмовою: «Після наради зі Святішим Синодом повідомляю вам, що переклад Євангелія, зроблений вами чи будь-ким іншим, не може бути допущений до друку». Але Пилип Морачевський продовжував роботу, сподіваючись тепер лише на диво. Переклад чотирьох Євангелій Нового Заповіту українською мовою він закінчив восени 1861 року («Діяння апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир» було перекладено пізніше).

Перший повний переклад Біблії українською мовою здійснив Пантелеймон Куліш. Свою працю він розпочав у 1860-х роках. До нього приєднався Іван Нечуй-Левицький. 1869 р. вони залучили до перекладу Івана Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання з богослов'я. У 1881 Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кулішевому хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь) стала трагічною сторінкою в історії української Біблії, під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Перекладачі знову починають працювати над перекладом Старого Заповіту від самого початку. Завершив переклад уже після смерті П.Куліша І.Пулюй. Лише 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П.Куліша, І.Нечуя-Левицького та І.Пулюя.

Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ). Вже через неповних двадцять років після виходу в світ першої української Біблії професор Іван Огієнко, міністр освіти і віросповідань молодої Української Народної Республіки, розпочав другий переклад. Безпосередня робота над перекладом тривала з 1917 по 1940 рік. Виносячи на суд громадськості давно омріяну ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою.

Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додрукований у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини військового стану запустити її в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки друга частина Біблії — «Новий Заповіт. Псалтир» була додрукована ще раз. Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поширення Євангелія в Росії.

У 1955 році, нарешті, Біблійне товариство, прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заголовком — Біблія. Відтоді саме цей переклад Огієнка стане взірцем для декількох пізніших перевидань, зокрема і в Москві 1988 року, коли Московський патріархат прийняв рішення про видання Біблії українською мовою на відзнаку 1000-літгя Хрещення Русі.

Третій повний переклад Біблії українською мовою називають «римським», оскільки перекладач Іван Хоменко — видатний український філолог, священик, біблеїст, чудовий знавець класичних і сучасних мов, доктор філософії і богословських наук, працював переважно в Римі та на острові Капрі. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під егідою і безпосереднім контролем духовного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, яке перебувало в той час на еміграції в Італії. Цей переклад побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка, в 1963 р. у видавництві Отців Василіян у Римі.

Переклад Хоменка спирався на так звані масоретські («традиціоналістські») тексти. Це тексти масоретів — єврейських переписувачів Старого Завіту, які в середині першого тисячоліття нашої ери додали до давньоєврейського алфавіту, який до цього складався із 20 приголосних літер, 10 голосних літер (до того часу всі тексти писалися тільки приголосними) і, відповідно, повністю переписали весь Старий Завіт.