Матеріали для контактів.

Провідники в місці контакту відрізняються від провідників в обсязі проводів декількома обставинами їх функціонування.

В - перших, неможливо зробити площа контакту такий же або більшої, ніж площа перетину проводів. Тому щільність струму й енерговиділення завжди вище в області контакту. По-друге, у місці контакту виникають мікропробої, а іноді й макропробої, що переходять у дугу (розмикання контактів вимикача) з локальним високим енерговиділенням, що приводить до деформації матеріалу в області контакту, локальному розплавлюванню й т.п. У третіх, у контакті виникає тертя при русі однієї частини контакту про іншу. У четвертих, контактні поверхні в розімкнутому стані не повинні взаємодіяти з навколишнім середовищем. Тому матеріали для контактів повинні мати особливі властивості. Вони повинні бути стійкими проти корозії, стійкими проти електричної ерозії й віднесення матеріалу, не зварюватися, мати високу зносостійкість на стирання, легко оброблятися, притиратися друг до друга, мати високу тепло й електропровідність, мати невисоку вартість.

Ідеальних матеріалів для контактів немає.

Для слабкострумових контактів звичайно використовують шляхетні або тугоплавкі метали: срібло, платину, палладій, золото, вольфрам і сплави на основі цих металів.

Срібло - недоліком срібла є утвір непровідних сірих плівок сульфіду срібла в результаті взаємодії з вологим сірководнем. Іншим недоліком є зварювання контактів через малу температуру плавлення срібла 960 º С. Для поліпшення властивостей у срібло додають кадмій, мідь, золото, палладій або кремній.

Золото, саме по собі, рідко використовується через його м'якість, хоча воно абсолютно не окислиться. У місці контакту через м'якість металу легко утворюється ерозія, голки з металу, віднесення матеріалу. Для поліпшення властивостей у золото додають срібло (до 50%), нікель і цирконій, платину. У результаті можна одержати неокислювані, тверді контакти зі слабкою ерозією.

Вольфрам є одним з розповсюджених контактних матеріалів. Він краще всіх протистоїть дуговим розрядам, практично не зварюється, (завдяки високій температурі плавлення), не зношується (завдяки високій твердості). Однак вольфрам не стійок проти корозії й окиснення, найкраще працює у вакуумі, в атмосфері водню або азоту. Крім того, для контактів з малим натисканням вольфрам не застосуємо.

Для потужнострумових контактів чисті метали не застосовні. Для них використовують т.зв. псевдосплави, одержувані методами порошкової металургії.

Псевдосплав - спечена суміш двох порошків, один з яких є більш тугоплавким. При цьому більш легкоплавкий компонент може розплавитися в процесі роботи, але наявність каркаса з тугоплавкого компонента втримує рідину за рахунок капілярних сил. Легкоплавкий компонент звичайно є більш тепло- і електропровідної. Використовують наступні псевдосплави:

срібло-окис кадмію, срібло-графить, срібло-нікель, срібло-вольфрам, мідь-графить, мідь-вольфрам.

Матеріали з малим температурним коефіцієнтом опору.

Вертаючись до температурного коефіцієнта для провідникових резистивних матеріалів, слід згадати про існування матеріалів із практично нульовим температурним коефіцієнтом опору. Це манганін, матеріал для точних прецизійних резисторів, і константан. У самій назві константану закладена інформація про сталість опору. Состав манганіну - марганець 11.5-13.5%, нікель - 2.5-3.5%, решта - мідь. Состав константану - нікель - 40%, марганець 1-2%, решта - мідь.