Загальна характеристика західногерманської підгрупи мов. Становлення німецької мови. Становлення англійської мови.

ЛЕКЦІЯ 3

Давньогерманські племена і їх мови. Етнічна класифікація германських племен. Епоха Великого переселення народів і її значення у становленні германських мов

Загальна характеристика східногерманської підгрупи мов

Загальна характеристика північногерманської (скандинавської) підгрупи мов. Ісландська мова

Загальна характеристика західногерманської підгрупи мов. Становлення німецької мови. Становлення англійської мови.

3.1. Давньогерманські племена і їх мови. Питання про давньогерманські| мови|язики| і їх класифікацію нерозривно пов’язане з питанням про племена – носії цих мов|язиків| – і з|із| питанням про класифікацію цих племен.

На підставі вивчення пам’яток давньогерманської| писемності виділяються три підгрупи германських|германських| мов|язиків|:

1. Східногерманська підгрупа мов|язиків|, представлена|уявлена| пам’ятками готської мови|язика|, що відносяться до IV-VI ст|. З|із| руйнуванням королівства остготів| писемність на готській мові|язиці| зникає.

2. Північногерманська|германська| (скандинавська) підгрупа мов|язиків|, до X ст. представлена|уявлена| пам’ятками рунічної писемності; з X ст. в ній розрізняють давньодатську|, давньошведську|, давньонорвезьку| і давньоісландську| мови|язики|.

3. Західногерманська|германська| підгрупа мов|язиків|, представлена|уявлена| (починаючи|розпочинаючи, зачинаючи| з|із| VII ст.) пам’ятками на староанглійській, давньофризькій|, давньосаксонській|, давньонижньофранкській| і давньоверхньогерманській| мовах|язиках|.

Германські|германські| мови|язики| північної і західної груп збереглися до нашого часу. Вони розвинулися у національні мови|язики| або стали діалектами національних мов|язиків|.

3.1. Етнічна класифікація германських племен. При зіставленні мовної класифікації германських|германських| мов|язиків| і етнічної класифікації германських|германських| племен (Плінія, а пізніше – Ф. Енгельса|) стає очевидним, що носіями східногерманських мов|язиків| були такі|слідуючі| племена:

1. Вінділи, що включали племена готів, бургундів|, каринів|, варинів|, гуттонів|. Вони мешкали у східній частині|частці| території, на якій жили германські|германські| племена, між Одером і Віслою від Балтійського моря і майже до Дунаю.

2. Певкіни, бастарни|, що також жили на сході германських|германських| територій по сусідству з дакійцями (територія нинішньої Румунії).

Носіями західногерманських мов були племена:

1. Інгвеони (або інгевони|), що включали племена кімврів|, тевтонів, хавків|. До них відносилися також англи|, сакси, юти, фризи, херуски| і багато інших. Вони мешкали у північно-західній частині|частці| германської|германської| території, на узбережжі|узбережжі| Північного моря, і на півострові Ютландія.

2. Іствеони (або іскевони|), прирейнські| германські|германські| племена – бруктери|, хамави|, салії|, сигамбри|, тенктери|, узипети| та інші, що пізніше злилися у племінні союзи|спілки, сполучники| франків (їх поселення розташовувалися уздовж|вздовж, уподовж| правого берега Рейну майже до Північного моря), а також дрібні|мілкі| племена – трибоки|, вангіони|, немети|, що розташувалися на лівому березі Рейну.

3. Гермінони (або ермінони|). До них відносилися лангобарди|, маркоманни|, алеманни|, квади| і деякі дрібні|мілкі| племена, що мешкали на півдні германських|германських| земель|грунтів|.

Носіями північногерманських|германські| (скандинавських мов) були племена:

1. Гіллевіони – скандинавські племена, що територіально були ізольовані від інших германських|германських| племен на півдні Скандинавського півострова.

3.1. Епоха Великого переселення народів і ії значення у становленні германських мов. Між 1200 і 800 рр. до н.е. відбувається|походить| остаточне формування протогерманської| мови|язика|, що спочатку зазнає загальногерманського періоду, а потім розщеплюється на окремі германські|германські| діалекти.

З|із| ходом часу майнова нерівність германців зростає|зростає|, процес розкладання родоплемінних| відносин набирає силу, і у III ст. формуються племінні союзи|спілки, сполучники| германців – зачатки майбутніх держав.

Велике переселення народів (ВПН|) – умовна назва сукупності етнічних переміщень у IV—VII століттях|віках|, що є масовою міграцією головним чином германських|германських|, а також слов’янських, кельтських, романських, італійських племен на величезних територіях Європи. Потреба у розширенні земельних володінь і захопленні|захваті| рабів, низький рівень розвитку продуктивних сил, прагнення до загарбання багатств, накопичених сусідніми народами, які випереджають германські|германські| племена за рівнем розвитку виробництва, утворення племінних союзів|спілок, сполучників|, що представляють|уявляють| вагому|ваговиту| військову|воєнну| силу – усі перераховані чинники|фактори| в умовах розкладання родового ладу|строю, буд|, що почалося|розпочалося, зачалося|, сприяли ВПН|.

У середині V ст. н.е. група саксонських племен, що мешкали спочатку на південно-східному узбережжі|узбережжі| Північного моря у межах нинішніх Шлезвіга і Голштінії — англи|, сакси і юти, — переселяється з континенту через море на територію Британії, на початку V ст. залишену римлянами.

Просування германських|германських| племен територією Римської імперії стало можливим у результаті|унаслідок, внаслідок| економічного і політичного розкладання римського рабовласницького суспільства|товариства|, що втратило|згубило, змарнувало, загубило| здібність до опору. Римська імперія була до цього часу сильно ослаблена безперервними війнами, повстаннями рабів і не могла встояти|устояти| проти|супроти| натиску варварів. З початку V ст. Римська імперія стає жертвою варварів, що ринулися|наринули| на неї, поступово захопили всі її західні провінції і сам Рим.

Епоха ВПН|, головними учасниками якого на території Європи були германські|германські| племена, завершується у VI-VII ст|. формуванням германських|германських| варварських королівств.

Міграція племен у межах|у рамках| ВПН| призвела до того, що діалекти З.Г.| мови-|язика|основи сформувалися і почали розвиватися більш відособлено.

На етапі початку ВПН| германські|германські| діалекти ще не мали писемності, поступово риси|межі| унікальності у кожному з діалектів стали посилюватися|підсилюватися|, і ці риси|межі| почали|розпочали, зачали| переважати над основою ОГ| мови|язика| – прабатька.

Перші германські|германські| написи|надписи| датуються III-IV ст.| н.е. Таким чином, племінні говори трансформуються у локальні мови|язики|. Становлення національних літературних германських|германських| мов|язиків| відбувається|походить| лише у XIV-XV ст.| н.е.

3.2. Загальна характеристика східногерманської підгрупи мов. Східні германці були найвідсталішою групою племен, і в ті часи, коли інші германські|германські| племена вже були осілими, вони все ще кочували. У перших століттях|віках| нашої ери готи жили у гирлі Вісли і по той бік від цього гирла. Але|та| ці місця не були відвічною|одвічною, споконвічною| батьківщиною готів. Їх історичні землі|грунти| – південь Скандинавії, звідки вони переселилися на континент у II-I ст|. до н.е.

Найбільша|велика| східногерманська народність – готи (у групі віндилів|). Зі|із| всіх східногерманських племен найповніші відомості збереглися про готів, оскільки єдиний представник східногерманської групи мов|язиків|, про якого порівняльно-історичне мовознавство має у своєму розпорядженні достатньо|досить| повні|цілковиті| відомості за письмовими пам’ятками, – це готська мова|язик|. Факти готської мови|язика| часто беруться за точку відліку при проведенні порівняльно-історичних і типологічних досліджень германських|германських| мов|язиків|.

Переселення готів поклало початок ВПН| (див. Лекція 3, пункт 3.1). Вони перші кинулися на пошуки землі|грунту|, на якій можна було б осісти.

Готи – найдавніші|древні| з|із| германських|германських| племен, вони войовничі і розпорошені| далеко за межами своїх володінь. Проте|однак| вони розчинилися| у народностях, так же, як і їх мова|язик|. На сьогодні не існує народності, що користується готською мовою|язиком|.

Поштовхом до виникнення писемності у|в, біля| готів було прийняття|прийняття, приймання| християнства у IV ст.

Першим готським християнським проповідником був Вульфіла (Ульфіла; Wulfila буквально означає “вовченя”). Він жив у IV ст. (311-382 рр.). Для розповсюдження|поширення| нової релігії Вульфіла створив готський алфавіт і переклав Священне писання готською мовою. В основу готської писемності Вульфіла поклав грецький алфавіт. Припускають|передбачають|, що деякі букви|літери| були запозичені з|із| інших алфавітів, мабуть|очевидно|, латинського і рунічного. Так, негрецького походження були літери|літери| w, f, u, о, q, r, s, þ. Тим самим Ульфіла поклав початок літературній готській мові|язику|.

Готський алфавіт складався з 27 літер|літер|. Літери|літери| також використовувалися замість цифрових знаків, |літери| дві літери – koppa и sampi (↑) — мали лише числові значення.

Усі рукописи готської Біблії, що дійшли до теперішніх|теперішніх, даних| днів, є|з'являються, являються| пізнішими списками вестготського| тексту, зробленими остготами| у V-VI ст|., тобто у період розквіту королівства Теодоріха. У сучасних дослідженнях типології давньогерманських| літературних мов|язиків| висловлюється припущення|гадка|, що ці рукописи були не простим відтворенням перекладу|переведення, переказу|, зробленого одним автором, а результатом тривалої обробки і вдосконалення. Збереглося декілька рукописів готської Біблії:

1) «Срібний кодекс» («Codex Argenteus») відноситься до V-VI ст|. Рукопис спочатку складався з 330 аркушів, збереглося 188 аркушів, що містять|утримують| уривки з|із| чотирьох Євангелій|. Цей рукопис являє|уявляє| собою шарлатний пергамент з|із| нанесеними|завданими| на нього срібними і золотими літерами|літерами|. Рукопис зберігається в університетській бібліотеці в Упсалі (Швеція).

2) «Амброзіанські кодекси» («Codices Ambrosiani») відносяться до VII-VIII ст|. Зберігаються в Амброзіанській бібліотеці в Мілані і становлять|уявляють| уривки з|із| Послань, а також Нового і Старого Завіту.

3) «Каролінський кодекс» («Codex Carolinus») – двомовний рукопис V ст. на чотирьох аркушах, що надає паралельно готський і латинський тексти.

4) Так званий «Гіссенський уривок» (названий|накликати| за місцем зберігання), що був знайдений у Єгипті. Він складається з двох аркушів пергаменту, що включають готський і латинський тексти.

Ульфіла вважається|лічиться| по праву основоположником германського|германського| алфавіту і родоначальником германської|германської| граматики. Завдяки йому стало можливим мати уявлення про дописьмову| стадію і відновити мову|язик|-прототип.

3.3. Загальна характеристика північногерманської (скандинавської) підгрупи мов. Давньопівнічній нордичній мові|язику| північних германців притаманний| надзвичайно архаїчний характер|вдача|. В ній зберігаються навіть флексії, зруйновані в інших германських|германських| мовах|язиках| (пор|.: готське gasts – гість і нордичне gast ir, також готське stain і нордичне stain er). Причина цього – ізольованість. До кінця 1 тис. до н.е. скандинавські германці жили в умовах родового ладу|строю, буд| (у печерах), тоді як вся Європа вже була феодальною.

Найдавніші|прадавні| відомості про Скандинавію датуються першими століттями|віків| до нашої ери. До цього часу, напевне|певне|, вже вся Данія і значна частина|частка| Скандинавського півострова були заселені германцями. Перша згадка|згадування| про скандинавів – розповідь|оповідання| грека Піфея (близько 330 р. до н. э.), що наводиться|призводиться, наводиться| у|в, біля| творах пізніших римських авторів. Відомості про германців, які жили на території нинішніх скандинавських країн, є також у|в, біля| Плінія Старшого (23-79 рр.), Страбона (63 р. до н.е.-20 р. н.е.), Птолемея (II ст. н.е.), Тацита (близько 100 р. н.е.), готського історика Іордана (середина VI ст. н.е.) та ін.

Північногерманські|германські| племена не брали участь у ВПН|, і процес їх міграції розпочинається|розпочинається, зачинається| лише у 800-1075 рр. | н.е., коли має місце хвиля експансії. Період історії Скандинавських країн з кінця VIII ст. приблизно до середини XI ст. носить назву “епохи вікінгів”. Ця епоха характеризується двома основними ознаками: розкладанням родового ладу|строю, буд|, що призвело до утворення держав і зміни його на феодальний, а також могутньою і широкою експансією скандинавів.

Основною рушійною силою експансії був тиск|тиснення| надлишків населення на виробничі сили: як результат, вікінги починають|розпочинають, зачинають| пошук своєї землі|грунту|. Походи вікінгів, що наводили жах на населення прибережних районів Європи протягом більш ніж двох з|із| половиною століть|віків|, призвели до захоплення|захвата| скандинавами низки|лави, низки| територій і утворення декількох держав за межами Скандинавії.

Походи вікінгів почалися|розпочалися, зачалися| наприкінці VIII ст.

Вікінги, відомі у Західній Європі під назвою норманнів (|давн.-норв. norð mað r “північна людина”), спрямовуються також до узбережжя|узбережжі| Балтійського моря, на береги Франції і інших континентальних країн. Місцями їх нападів стає вся Європа – від Білого моря до Сицилії. Вікінги колонізують Оркнейські, Гебрідські і Шетландські|, а потім і Фарерські острови. У період між 874 і 930 рр. вихідці зі|із| Скандинавії заселяють усе узбережжя|узбережжя| Ісландії, а пізніше засновують поселення і в Гренландії. Близько 1000 р., майже за півтисячоліття до Колумба, вони досягають узбережжя|узбережжя| Північної Америки. У кінці|у кінці, наприкінці| IX ст. англійському королю Альфреду доводиться віддати вікінгам північно-східну частину|частку| країни; ця область одержала|отримала| назву Данелаг “ область датського права” (у Англії вікінгів називали данами|).

У 911 р. норманни захоплюють|захвачують| область на північному узбережжі|узбережжі| Франції – так виникає герцогство Нормандія. Скандинави швидко асимілювалися, і вже через півтора століття|віки| (1066 р.) вони прийшли до Англії як носії французької мови|язика| і французької культури.

Походи вікінгів закінчуються у 1075 р. (у середині XI ст.). Результати їх завоювань – нікчемні, вони асимілюються з|із| місцевим населенням. У Франції їх мова|язик| розчинилася у давньофранцузькій|, у англійській же мові скандинавський елемент помітніший. Примітно, що скандинавам вдавалося зберігати свою мову|язик| на тих територіях, де заселення відбувалося|походило| мирним шляхом|колією, дорогою| ( наприклад, у Ісландії).

Основну причину походів вікінгів історики бачать у тому, що у Скандинавських країнах не вистачало землі|грунту|, придатної для землеробства і скотарства. Історик Адам Бременський писав, що норвежців штовхає на морський розбій бідність їх батьківщини. Розвиток торгівлі, що призвів скандинавів до зіткнення з|із| іншими народами, особливо з|із| народами, що випереджали їх в економічному і культурному розвитку, стимулював походи у дальні|далекі| країни.

Поряд з|поряд з, поряд із| економічними причинами, походи вікінгів були зумовлені соціальними і політичними причинами. Посилюється|підсилюється| розкладання родового ладу|строю, буд|, що супроводжується появою родової знаті. Конунги, що прагнули до збагачення і зміцнення своєї влади, збирають навколо|навкруг, довкола| себе сильних, вірних |віддаїм дружин. Країни, на які вони здійснювали|скоювали, чинили| напади, були слабкі|слабі| політично, в них часто панували усобиці|міжусобиці|, і тому вони ставали легкою здобиччю|видобутком| вікінгів. У цей час у Скандинавських країнах починає|розпочинає, зачинає| складатися централізована королівська влада.

Походи вікінгів країнами мали різні наслідки|результати|. Там, де місцеве населення стояло на вищому ступені|рівні| культури, ніж вікінги, і було численним|багаточисельним|, вікінги швидко асимілювалися (так було, наприклад, у Нормандії). Навпаки, колонізуючи пустинні землі|грунти|, скандинави створювали поселення, де зберігалися їх мова|язик| і культура.

У Норвегії через сильну політичну залежність від Данії 2 варіанти національної мови|язика| складаються лише ближче до XIX ст:

Букмол (bokmå l – “книжна|книжна| мова|промова|”) – одна з двох офіційних письмових мов Норвегії, що сформувалася на основі датської мови після|потім| чотирьох століть|століть| превалювання Данії над Норвегією (гібрид датського і норвезького діалектів). Інша офіційна письмова мова|язик| Норвегії – нюнорск (норвезькі діалекти плюс народна мова|язик|). Букмол використовується приблизно 90% населення Норвегії, саме його найчастіше вивчають іноземні студенти.

В епоху вікінгів складаються стародавні|древні| скандинавські держави – Данія, Норвегія, Швеція.

Сучасних скандинавських мов|язиків| п’ять (див. І.Є.| мовну сім’ю, Лекція 1, пункт 1.2.): датська, шведська, норвезька (що існує|наявний| у двох варіантах – «букмолі|» і «новонорвезькій мові|»), фарерська|, ісландська. Датська і шведська історично відносяться до східноскандинавських мов|язиків|, фарерська|, ісландська і «новонорвезька|» – до західноскандинавських|, а букмол| займає|позичає, посідає| проміжне положення|становище|.

3.3. Ісландська мова|язик|. У Ісландії – датській колонії – виникає перша у|в, біля| північногерманських|германських| народів літературна мова|язик| – ісландська. Вона є|з'являється, являється| найсамобутнішою з|із| північногерманських|германських| мов|язиків|.

Причини її виникнення були такі|слідуючі|:

1) географічна віддаленість Ісландії, що зумовлювала|зумовлює| відсутність військових|воєнних| набігів;

2) умови заселення мирним шляхом|колією, дорогою|, відсутність завойовників;

3) мирний характер|вдача| християнізації (відсутність її насадження).

Найбільш цінна|коштовний| пам’ятка ісландської літератури – ісландські саги. Саги дійшли до нас у рукописах| XIII ст., але|та| існували з VIII ст. Сагою є будь-який|усякий| прозаїчний твір|добуток|, усний або письмовий| (напр., рицарські романи, родові саги, що розповідають про Ісландію). Мова|язик| саг – народна жива|жвава| мова|язик|, що і нівелює питання авторства саг.

Існує 4 види саг:

1) саги про ісландців (напр., про ісландські походи X-XI ст|.);

2) королівські саги (напр., про норвезьких королів);

3) саги про єпископів і вождів (напр., про ісландські політичні міжусобиці|міжусобиці|);

4) саги стародавніх|древніх| часів (у сагах цього типу вигадка переплітається з|із| реальністю).

Ісландцям також приписується створення|створіння| скальдичної| поезії (IX-XIII ст|.) – різновиду стародавньої поезії|древньої|, при якому у прозаїчну тканину вплетені вірші, що дисонують із|із| тоном і манерою оповідання.

Ці твори|добутки| належать скальдам – скандинавським поетам – і носять або історичний характер|вдача|, або служать панегіриком, що описує діяння правителів. Скальди жили переважно при дворах і творили у період з IX по XIV ст|. За хороший|добрий| твір|добуток| скальд міг отримати ціле багатство. Подібний різновид поезії відрізнявся химерністю стилю і використанням строго|суворо| визначеної кількості складів, алітерації, кеннінгів| – умовних поетичних фігур.

Слід уточнити, що кеннінг| – різновид метафори, типовий для скальдичної поезії, а також|вдача| для англосакської і кельтської. Кеннінг є описовим поетичним виразом|вираження|, що складається|перебуває, складається|, як мінімум, з|із| двох іменників і вживається для заміни звичайної|звичної| назви якого-небудь предмету або персони. Приклад|зразок|: корабель – “вепр хвиль”, “бик моря”.

Скальдична поезія завжди присвячена конкретним подіям. Так, наприклад, вірші скальдів оспівували|славили| подвиги кунінгів| – старійшин германських|германських| племен і їх дружин.

Пам’ятками давньоісландського| епосу крім саг слугують також|з'являються, являються| Едди|. Їх збереглося дві:

- Старша Едда| (поетична)

- Молодша Едда| (прозаїчна)

· Старша Едда| – поетична збірка|збірник|, написана живою|жвавій| народною мовою|язиці| у IX ст., що дійшла до сучасності у рукописі, що датується XIII ст. Автор старшої Едди| невідомий. Ця збірка|збірник| складається з 29 пісень, 10 з|із| яких – про богів, історичні події, ВПН|, а 19 – про героїв (напр., про боротьбу германців з|із| гунами, про смерть вождя гунів Атілли).

· Молодша Едда| має автора – Сноррі Стурлусон (1179–1241 рр.), ісландський історик, поет і державний діяч. Вона написана на початку XII ст. як підручник|посібник| про поетичну майстерність, складається з 3 частин|часток|, містить|утримує| аналіз Старшої Едди|, перелік синонімів і кеннінгів|.

3.4. Загальна характеристика західногерманської підгрупи мов. Західногерманські мови|язики| постають від племінних мов|язиків| західних германців – інгвеонів|, іствеонів| і ермінонів|. Надалі з|із| цих племен утворилося декілька народностей, а згодом – націй.

Англи|, сакси і юти, що переселилися на Британські острови у V-VI ст|. н.е., дали початок англійській народності, а потім нації. Фризи не створили самостійної держави, але|та| зберегли свою мову|язик| і сьогодні|нині| складають населення голандської провінції Фрісланд, а також невеликої території на узбережжі|узбережжі| Північного моря і частини|частки| Фризьких островів у межах Західної Німеччини|Германії|. Сакси, що не переселилися до Британії, увійшли потім до складу німецької народності, а пізніше – нації, а їх племінна мова|язик| лягла|полягла| в основу нижньонімецьких| діалектів Германії|Германії|. Основна маса франків-іствеонів|, а також ермінонські| племена швабо-алеманнів| і баварів| склали надалі німецьку народність і основну частину|частку| німецької нації. Північні франки, відокремившись у ході історичного розвитку, дали початок нідерландській нації; від них ведуть своє походження і фламандці, німецьк|германська|омовна|язику| частина|частка| населення Бельгії.

Західногерманська підгрупа германських|германських| мов|язиків| представлена|уявлена| у період раннього середньовіччя письмовими пам'ятками, які лягли|полягли| в основу загальноприйнятої класифікації стародавніх|древніх| західногерманських мов|язиків| (говорів). Згідно з цією класифікацією розрізняють мови|язики|: 1) давньоанглійську (англосакську); 2) давньофризьку; | 3) давньосаксонську; | 4) давньонижньофранкську|; 5) давньоверхньонімецьку|.

В цілому|загалом|, західногерманська підгрупа мов|язиків| менш єдина, ніж східно-| і північногерманські|германська| підгрупи через існуючу феодальну роздробленість. На території Франції західногерманські| діалекти розчинилися у місцевих кельтсько-романських. Західні германці навчилися писати пізніше східних і північних германців. Протягом усього періоду середніх століть|віків|, ні в Баварії, ні в Саксонії не існувала єдина мова|язик|. Мова|язик| кожного автора відображала|відбивала| говір |говір| його місцевості. У західногерманських мовах|язиках| вченою|ученою| мовою|язиком| була латинська, центрами писемності – монастирі і ченці|монахи|.

Франки (чия мова|язик| модифікувалася згодом у нідерландську, фламандську, африкаанс| і окремі німецькі діалекти) спочатку були найвпливовішою групою із|із| західногерманських племен. Їх племінна спілка|спілка, сполучник| виросла у Франкську державу, засновану королем Хлодвігом (485-511 рр.) (династія Меровінгів). У їх державі у V ст. було прийняте християнство, але|та| у VI ст. держава приходить до занепаду. Пізніше при Карлі Великому Франкська держава підпорядкувала|підкоряла| собі плем’я саксів. Розмежування франкської| імперії за мовними групами відбулося після|потім| Карла Великого. Верденський| договір 842 р. “Страсбурзькі| клятви” був складений на двох мовах|язиках|: французький текст клятви – найдавніша|прадавній| пам’ятка французької мови|язика|, німецький – одна з ранніх пам’яток давньонімецької. Так відбулося мовне розділення|поділ|.

Сучасних західногерманських мов|язиків| шість (див. І.Є.| мовну родину, Лекція 1, пункт 1.2.): англійська, фризька, німецька, ідиш, нідерландська, африкаанс|.

3.4. Становлення німецької мови|язика|. Через тривалу феодальну роздробленість процес становлення національної мови|язика| відбувається|походить| у|в, біля| германців поволі|повільно|. Спочатку народності, що живуть на піднесеностях|, говорили на верхньонімецьких| діалектах. Давньоверхньонімецькі діалекти відомі за пам’ятками писемності з VIII ст. У IX ст. наступає|настає| розквіт феодалізму і рицарської культури культури, і цим періодом датується “Оповідь про Нібелунги”. На розвиток німецької писемності затримуючий вплив зробила латинська мова.

Всі діалекти аж до XII ст. виявляють істотні|суттєві| мовні відмінності|відзнаки|, і лише у XII ст. об’єднуються під назвою – німецькі (Deutsch). Перші ознаки уніфікації проявляються| у XIV-XV ст|., що пов’язано з діяльністю міських канцелярій і початком книгодрукування|друкарства|. Ядро німецької мови|язика| склали східні діалекти Саксонії (XV ст.).

У XVI ст. поштовхом у розвитку мови|язика| став переклад|переведення, переказ| Біблії, зроблений Мартіном Лютером. Таким чином, писемність входила у кожний дім|будинок, хату| через християнство, оскільки Біблія була присутня у кожному домі|будинку, хаті|. Виконуючи переклад|переведення, переказ|, М. Лютер дотримувався|прямував| не тільки|не лише| мови|язику| саксонської канцелярії, але й поціновував народну мову. Остаточно ж норму письмової німецької мови|язика| фіксує лише класична німецька література XVIII століття|віку|. В усній мові|промові| до XVIII ст. продовжували існувати різні діалекти: так, наприклад, Гете і Шиллер говорили з|із| яскраво вираженими|виказаними, висловленими| провінційними|провінціальними| діалектами і насилу розуміли один одного. Ареальні відмінності у німецькій мові|язиці| існують і на сьогодні.

3.4. Становлення англійської мови. У V ст. племена англів|, саксів і ютів уклали між собою військову|воєнний| спілку|спілку, сполучник|, перетнули Ла| Манш і висадилися на Британських островах. Так відбулося заселення Британії германськими|германськими| племенами. Проте|однак|, британці обчислюють свою історію з набагато раніших дат. З доісторичних часів на британських островах мешкали кельти.

У I ст. до н.е. на Британських островах побував легіон Юлія Цезаря. Після|потім| завоювання римлянами Британія стає римською колонією на 400 років. Британці згадують|спогадують, пригадують| цей період історії з приязню|, оскільки|тому що| римляни зробили великий внесок|вклад| у кельтську цивілізацію і культуру. Римляни навчили кельтів обробляти пшеницю, будувати з|із| каменя, вибудували водопровід, уклали|спорудили| дороги|будинки, хати|, навчили робити|чинити| колеса на колісницях. Римляни владарювали в Британії біля| 400 років, а, отже, латинська мова наклала істотний|суттєвий| відбиток на становлення англійської мови. Це було перше зіткнення латини з|із| британськими островами. Згодом латина стикнеться|торкнеться| з|із| ними опосередковано – через французьку мову|язик|.

На початку V ст. у зв’язку з ВПН| римляни були відкликані|відгукнути, відізвані| з|із| Британії. А точніше у 410 р. Папа|папа| Римський відкликав|відгукнув, відізвав| римські війська для підкріплення|підмоги| сил імперії, і германці перейшли до наступу|наступ| на Британських островах. Вони багато в чому скористалися як реальними, так і фігуральними плодами римської культури (“зняли” урожай, а також уміння і ремесла).

Германці засновують декілька королівств: Kent, на південному заході від Кента – королівство саксів Succex/Wessex, на півночі – Northumberland і Mercia. Між королівствами існували міжусобні зіткнення|сутички|. До VIII ст. усі землі|грунти| були зібрані|повизбирувані| під владою короля Вессекса – Альфреда. У IX ст. назва Британія витісняється назвою Englaland (країна англів|). Діалекти англів| і саксів підпадають під взаємний вплив.

Виділяються такі|слідуючі| періоди розвитку англійської мови:

- V-XI ст. давньоанглійський період або англо-саксонський період;

- XI-XIV ст|. середньоанглійський| період;

- з|із| XIV ст|. новоанглійський| період.

Староанглійська писемність розвивається на основі Вессекського діалекту. У VIII ст. спостерігається інтенсивний вплив на англійську мову з боку скандинавів. Загалом і в цілому обчислюється близько 650 лексичних запозичень зі|із| скандинавського говору до англійської мови: sky, elbow, fellow, ski. Sk, kn, ow – скандинавські сполучення.

Початок|розпочало, зачало| середньоанглійського| періоду символізує дата Норманнського завоювання на чолі з Вільгельмом Завойовником – Битва при Хейстінгсі – 1066 р. У цей період у розвитку англійської мови відбувається|походить| перелом: французька мова|язик| – мова|язик| дозволена, офіційна мова|язик| при дворі, мова|язик| знаті. Англійська писемність приходить до занепаду. При цьому, внаслідок того, що общини жили замкнуто, збільшуються діалектні відмінності між ними. Це продовжується|триває| близько 200 років. У 1252 р. король Генріх III звертається|обертається| до населення Лондона англійською мовою. Поступово церква, школи переходять на англійську мову, підвищується престиж лондонського діалекту. Починає|розпочинається, зачинається| формуватися національна англійська мова. В цілому|загалом|, англійська мова складається протягом середньоанглійського| періоду (300 років), при цьому здійснюється перехід від синтетичної будови|строю, буд| мови|язика| до аналітичної (руйнуються флексії, зникає|вирушає| граматична категорія роду, з’являються|появляються| нові граматичні форми, категорія стану, з’являється|появляється| артикль, виникає герундій, фіксується порядок|лад| слів у реченні|реченні|). В орфографії спостерігається домінування| норманнських| письмових традицій. Сама писемність хаотична і нестійка. До 80% лексики складають запозичення зі|із| скандинавської і французької мов|язиків|, а опосередковано через французьку мову – і з|із| латини. До кінця середньоанглійського| періоду Лондонський діалект переважає.

Вільгельмом Кекстоном у 1474 р. у Вестмінстері було розпочато книгодрукування, що призводить до закріплення орфографічних форм. До XIX ст. – англійська мова – самобутня система зі|із| своїми традиціями. Наприкінці|у кінці, наприкінці| XVIII ст. – початку XIX ст. англійська| мова|язик| була експансована| на інші континенти, де згодом виникли її національні варіанти.

Таким чином, германські|германські| мови|язики| розвивалися стрімко, незважаючи на|незважаючи на| тотожність їх джерела. Незважаючи на|незважаючи на| відмінності, в їх розвитку переважно панували аналітичні тенденції, при цьому німецька мова|язик| виявилась|опиняється| найбільш консервативною. Свого апогею аналітичні тенденції досягають у англійській мові, що дуже|надто| далеко відходить від загальногерманської мови. Морфологія І.Є.| мови|язика| руйнується в англійській мові і вона розглядається|розглядується| у відриві від пращура. Внаслідок цього синтетична будова|стрій, буд| німецької і аналітична будова|стрій, буд| англійської мов|язиків| протистоять одна одній.