Щодо конкретних змін у сфері митно-тарифної політики, котрі сприятимуть руху інвестиційних потоків, то основну увагу варто зосередити на таких аспектах.

Перш за все треба усунути можливості використання ставок митного тарифу, призначених для стимулювання ввезення окремих товарів, недобросовісними учасниками ЗЕД. Можливо, передбачити більш широке використання ставок мита на товар залежно від його кінцевого призначення. У відношенні таких товарів треба ввести обов'язкову попередню класифікацію (привласнення коду товару до його митного оформлення). З іншого боку, слід визнати, що самі ставки митного тарифу недосконалі і потребують кардинального перегляду.

Варто оптимізувати абсолютний розмір ставок митних зборів, включаючи в необхідних випадках можливість коректування складових комбінованих ставок на окремі товари. Світовий досвід показує, що застосування високих ставок митних зборів приносить певний ефект тільки в тому випадку, коли держава вводить жорсткий протекціоністський режим і доповнює митну політику адміністративними заходами з контролю за ринком. Якщо ж цього немає, то встановлення високих ставок приводить або до згортання торговельних операцій, або до масового ухилення від сплати платежів.

Необхідним є розширення номенклатури товарів, які обкладаються комбінованими або специфічними видами ставок митних зборів, у тому числі так званими плюсовими комбінованими ставками. Це досить ефективний механізм протидії спробам ухилення від сплати платежів шляхом заниження задекларованої митної вартості. Введення фактично заборонних вивізних мит на товари, заявлені до експорту за низькими цінами, може стати додатковим бар'єром на шляху витоку капіталів з країни.

Ще один необхідний захід – встановлення однакових (уніфікованих) ставок мита на товари, які мають подібні характеристики. Це покладе кінець одному з найпоширеніших на даний момент порушень – заявою однорідних товарів у товарні позиції, на які встановлено більш низьку ставку мита.

Тарифна політика має стати більш гнучкою і оперативною. Щоб швидше реагувати на зміни економічної ситуації на ринках, варто ширше використовувати такі специфічні механізми, як сезонні мита та тарифні квоти, які дозволяють диференціювати розмір ставок мит. Ефективним заходом може також стати введення заохочувальних мит. Ставки таких мит встановлюються в розмірі 50% від ставок, передбачених у тарифі, і застосовуються за рішенням уряду для стимулювання ввезення товарів інвестиційного призначення великими інвесторами, які уклали угоди з уповноваженим державним органом.

Враховуючи досвід країн Заходу, відмітимо, що пріоритетними напрямами у системі спрощення митно-тарифного регулювання на основі зарубіжного досвіду є такі:

- удосконалення та уніфікація процедур справляння платежів, посилення контролю за повнотою бази митного оподаткування, недопущення заниження митної вартості товарів, невірного визначення класифікації товарів та країн їх походження;

- спрощення та модернізація митних процедур на кордонах і всередині країни, в основі якого лежить розширення переліку суб’єктів, які користуються спрощеною процедурою митного контролю товарів, здійснення митного контролю, заснованого на аналізі ризиків, скорочення до мінімуму кількості та часу проведення процедур митного контролю та оформлення, забезпечення роботи за принципом «єдиного офісу» у повному обсязі, розширення застосування спільного контролю з митними органами суміжних країн;

- забезпечення комплексного контролю за додержанням митного законодавства підприємствами, яке полягає у: впровадженні контролю на основі методів аудиту, реалізації віднесених до компетенції митної служби заходів, спрямуванні роботи на протидію правопорушенням «інтелектуального» характеру, посиленні митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій товарів, викритті незаконних переміщень;

- розробка та імплементація митного законодавства, що відповідає міжнародним стандартам та стандартам ЄС, яка передбачає удосконалення Митного кодексу України, враховуючи положення законодавства ЄС, приєднання України до міжнародних конвенцій з митних питань та забезпечення їх імплементації у митному законодавстві України;

- розвиток та удосконалення функціональних підсистем Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби та реалізація перспективних інформаційних технологій, які полягають у розробці та впровадженні нових автоматизованих підсистем, програмних продуктів та Інформаційного забезпечення, удосконаленні технологій декларування товарів та транспортних засобів.

Для ефективної зовнішньоекономічної діяльності підприємств найголовнішим засобом активізації експортно-імпортної діяльності, яка б відповідала законодавству, прийнятому у високо розвинутих країнах, є пошук внутрішніх резервів скорочення витрат при митному оформленні операцій.

Для зменшення витрат на митне оформлення слід забезпечити на підприємстві роботу фахівців, які володіють необхідними знаннями митного законодавства й здатні постійно стежити за його змінами. Також потребує впровадження ефективна організаційно-функціональна схема взаємодії усіх підрозділів підприємства, яка б дозволила спрямувати зусилля на зменшення витрат підприємства у сфері експортування продукції. Служби, від яких залежить виробництво та збут продукції за кордон, повинні узгоджувати питання, що виникають з відділом декларування. Тоді багатьох проблем, які виникають при митному оформленні, можна буде уникнути на стадії виробництва, складання контракту та підготовки товару для продажу.

На сьогодні існує багато ускладнень та бюрократичних перешкод у митному оформленні, тому підприємство повинно в повній мірі володіти діючим законодавством, особливо в галузі митного оформлення, для попередження затримок та перешкод, а також зменшення витрат.

Тобто, розв’язання потребують такі проблеми: можливість втрат з причин заниження митної вартості товарів, недостовірної класифікації товарів та визначення країн їх походження; ускладненість та значна тривалість процедур митного контролю та оформлення, а також інших видів державного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України; недостатнє стимулювання підприємств до прозорого здійснення зовнішньоекономічної діяльності та дотримання законодавства; інтелектуалізація митних правопорушень, необхідність активізації протидії митним правопорушенням та контрабанді; неповна відповідність вітчизняної нормативно-правової бази з митних питань законодавству Євросоюзу.

Пріоритетними напрямами вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності у контексті митного регулювання, мають бути: зниження витрат на митне оформлення та усунення зайвих і неефективних операцій; спрощення схеми митних процедур; скорочення обсягу необхідної документації; виключення затримок митних вантажів; попередження зловживань у процесі оформлення експортно-імпортних операцій.

9. У практиці зовнішньоекономічної діяльності використовують такі основні форми розрахунків:

- попередня оплата (авансовий платіж),

- документарний акредитив,

- документарне інкасо,

- платежі за відкритими рахунками.

Найуживанішими формами розрахунків для експортерів товарів є: авансовий платіж, безвідзивний документарний акредитив, документарне інкасо (з гарантією). Для імпортерів – платіж після отримання товарів, документарне інкасо, документарний акредитив.

Застосування акредитиву потребує зазначення у контракті:

- Вказівки на те, що платежі за товари здійснюють із безвідзивного акредитиву, відкритого за дорученням покупця на користь продавця - кореспондентом уповноваженого банку та завізованого останнім.

- Посилання на те, що акредитив відкривають відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.

- Вказівки на терміни відкриття акредитиву після дати повідомлення про підготовку товару до відвантаження.

- Визначення порядку відмови у відвантаженні товару, якщо воно відбулося з вини покупця або його банку (затримання відкриття акредитиву). Перелік документів, проти яких здійснюватимуть платежі шляхом інкасо: комерційні рахунки; чисті бортові коносаментів або дублікати CMR (міжнародної накладної), що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу; страхові поліси, сертифікати та інші документ.

- Термінів подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.

- Вказівки на те, який учасник контракту сплачуватиме банківські витрати пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, змінами умов та виконання акредитиву.

Документарне інкасо (експортний контракт). За такої форми розрахунків банк бере зобов'язання з отримання належної експортерові суми проти передачі документів за заздалегідь узгодженим переліком. Водночас продавець спрямовує всі необхідні для отримання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

При застосуванні документарного інкасо у контракті зазначають:

- Перелік документів, проти яких здійснюватимуть платежі шляхом інкасо, комерційні рахунки, дублікати CMR (міжнародної накладної), що містить найменування отримувача вантажу, - позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу, страхові поліси, сертифікати та інші документи.

- Суму платежу покупець має переказати у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

- Те, який учасник контракту сплачуватиме банківські витрати, пов'язані з виставленням та сплатою інкасо.

- Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця. Покупець не може отримати належні документи на товари, не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель.

Документарне інкасо (імпортний контракт). У цьому випадку в контракті зазначають, що платежі здійснюють у конкретний термін (фіксують кількість днів) після отримання документів уповноваженим банком. Якщо вручають документи проти акцептування векселя, то імпортер одержує товар до моменту здійснення платежів.

На відміну від експортера, для імпортера розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.

10. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть одержувати в іноземних фінансових установах валютні кредити на договірній основі. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, у статутному капіталі яких є частка державного майна, можуть укладати кредитні договори з іноземними фінансовими установами лише за згодою Фонду державного майна України. Види майна, що не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі, визначаються чинним законодавством.

Законодавство надає суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності право одержувати валютні кредити лише у безготівковій формі. Кредиторами у цьому випадку обов’язково мають бути іноземні фінансові установи (нерезиденти – банки та нерезиденти, які мають статус небанківських фінансових установ). Відносини між кредитором і позичальником оформлюються кредитним договором. При цьому умови кредитного договору не можуть суперечити законодавству України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності (позичальник) повинен використовувати кредит в іноземній валюті за цільовим призначенням, визначеним договором.

Резиденти-позичальники (крім банків) залучають кредити від нерезидентів через уповноважені банки. Якщо договором з нерезидентом передбачено одержання кредиту з надходженням коштів на рахунок резидента-позичальника за межами України та/або погашення заборгованості за таким кредитом здійснюватиметься з рахунка резидента в іноземному банку, то резидент-позичальник повинен у встановленому Національним банком України порядку одержати індивідуальну ліцензію на відкриття та використання рахунка в іноземному банку.

Кредитний договір повинен укладатися в письмовій формі. Беручи до уваги те, що кредитний договір у цьому разі є зовнішньоекономічним договором, він має містити всі істотні умови останнього.

Національний банк України встановив порядок реєстрації кредитних договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті. Резидент-позичальник при цьому зобов’язується зареєструвати договір до фактичного одержання кредиту.

Для реєстрації договору та одержання реєстраційного свідоцтва позичальник повинен подати до відповідного територіального управління Національного банку України такі документи:

1) лист-звернення на ім’я начальника відповідного територіального управління;

2) оригінал договору або нотаріально засвідчену на території України фотокопію договору мовою оригіналу; якщо договір укладено іноземною мовою (крім російської), то подається також його нотаріально засвідчений на території України переклад на українську мову;

3) повідомлення про договір, який передбачає виконання резидентом боргових зобов’язань перед нерезидентом за залученим від нерезидента кредитом, позикою в іноземній валюті (повідомлення), за відповідною формою у двох примірниках;

4) письмове підтвердження на ім’я начальника відповідного територіального управління про згоду уповноваженого банку на обслуговування операцій за договором;

5) документ, що підтверджує внесення плати за оформлення реєстраційного свідоцтва згідно з тарифом послуг, установленим нормативно-правовими актами Національного банку України.

Якщо договором з нерезидентом передбачено одержання кредиту з надходженням коштів на рахунок резидента-позичальника за межами України та/або погашення заборгованості за таким кредитом здійснюватиметься з рахунка резидента в іноземному банку, то резидент-позичальник, крім вищезазначених документів, подає індивідуальну ліцензію Національного банку України на відкриття та використання рахунка в іноземному банку (для фізичної особи – індивідуальну ліцензію на відкриття рахунка за межами України та розміщення на ньому валютних цінностей, крім випадку відкриття фізичною особою рахунка в іноземній валюті на час її перебування за кордоном).

Територіальне управління реєструє договір і видає реєстраційне свідоцтво у строк, що не перевищує семи робочих днів з дати надходження зазначених документів до територіального управління.

В реєстрації контракту можу бути відмовлено за таких умов:

- документи оформлені неналежним чином;

- у поданих документах виявлено недостовірну інформацію;

- розмір процентної ставки, передбаченої договором, перевищує розмір середньозваженої процентної ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку.

Реєстраційне свідоцтво Національного банку України виступає єдиним документом, на підставі якого уповноважений банк здійснює обслуговування операцій за кредитним договором.

Обслуговуючий банк проводить платіжні операції за кредитним договором лише в тому випадку, якщо вони відповідають умовам, зазначеним у реєстраційному свідоцтві та в договорі з нерезидентом. Банк також контролює відповідність обсягів перерахованої нерезиденту іноземної валюти обсягам фактично одержаного резидентом кредиту з урахуванням сплати відсотків за його користування, комісій тощо.

Обслуговування банком операцій за договором має здійснюватися в іноземній валюті, що належить до тієї групи Класифікатора іноземних валют, яка фактично отримана резидентом-позичальником.

У разі надходження від нерезидента на адресу резидента-позичальника кредиту і відсутності в уповноваженому банку документів, що свідчать про правомірність одержання резидентом кредитних коштів згідно з чинним законодавством (реєстраційних свідоцтв або індивідуальних ліцензій Національного банку України, гарантій Кабінету Міністрів України), уповноважений банк зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати зарахування цих коштів на поточний рахунок клієнта повідомити про це орган державної податкової служби за місцем реєстрації резидента як платника податку.

Чинне законодавство на сьогодні не містить переліку видів майна, яке не може бути предметом застави у разі одержання валютного кредиту в іноземній фінансовій установі.

11. Іноземними інвесторами є такі суб’єкти підприємництва, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України, зокрема, це:

- юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;

- іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;

- міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші держави;

- інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, визначені чинним законодавством.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Заборона або обмеження будь-яких видів іноземних інвестицій може здійснюватися виключно згідно норм законів.

Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій в таких формах:

- участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

- створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

- придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законом.

Відносини, що виникають у зв’язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.